Притча про дружбу

ПРИТЧА ПРО ДРУЖБУ

Було собі два друзі. І дуже міцною була їхня дружба Якогось моменту друзі посперечались, і один з них дав ляпаса іншому.
Останній, відчуваючи біль, але нічого не кажучи, написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса».

Вони продовжували йти, і знайшли оазу, в якій вони вирішили скупатися. Той, який отримав ляпаса, ледь не потонув, але друг врятував його. Отямившись, він почав тисати на камені: «Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя». 

Той, який дав ляпаса, а потім врятував життя, запитав його:
—    Коли я тебе образив, ти написав на піску, а тепер ти вибиваєш на камені. Чому?
Друг відповів:
—    Коли хтось нас ображає, ми маємо написати про це на піску, щоб вітри могли стерти напис. Але коли хтось робить щось добре, ми повинні викарбувати це на камені, щоб жоден вітер не зміг стерти такі слова.
Давайте будемо вчитися писати образи на піску і гравірувати радощі на камені. •

За матеріалами: Барна М. М., Волощенко О. В., Козак О. П."Літературне читання. Українська мова". Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Видавництво "Астон", 2015 рік, стор. 110.

Дивіться також на нашому сайті:

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

Міфи та легенди

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.