Тамара Коломієць
НАЙПЕРША СТЕЖЕЧКА
(збірка віршів)
ПОЧИНАЮТЬСЯ ДИВА
Як на білих сторінках
В лад поставити в рядках
Звичайнісінькі слова —
ПОЧИНАЮТЬСЯ ДИВА.
ДИВАКИ
Був за морями витівник
На прізвисько Рогеллі.
До меду брав собі часник,
До перцю — карамелі.
Завжди по вулиці гуляв
Він догори ногами,
Собак на стежці поціляв
Смачними пирогами.
А за горами був дивак
На прізвисько Рогатті.
Він задкував, неначе рак,
По сінях і по хаті.
Як спав — на ліжко ноги клав,
А голову — під ліжко.
Квиток на поїзд купував,
А йшов по рейках пішки.
І ось зустрілись на торжку
Рогеллі і Рогатті.
Один з них верхи на дрючку,
А другий — на лопаті.
Обоє задом наперед
І догори ногами.
Обоє мали в сітях мед
Ще й бутлі з пирогами.
Сказав Рогеллі:
От дивак!
Звідкіль такий узявся?
Сказав Рогатті:
— Бачить всяк,
Що я не в тебе вдався!
— Ха-ха! —
Рогеллі реготав.
— Хо-хо! —
Рогатті з нього.
І весь народ аж присідав
Од реготу гучного.
Ото дива! Ото дива!
Од сміху впало небо!
Що, що?
Такого не бува?
Не вірите — не треба!
* * *
ПАПЕРОВИЙ КОРАБЛИК
Був собі десь паперовий кораблик.
Возив той кораблик зернята із яблук.
Ходив той кораблик за тисячу миль,
Ходив, не боявся туманів і хвиль.
Ішов по калюжі, ішов по струмку,
Аж поки заходив у Синю ріку.
А Синя ріка, ой та Синя ріка —
В'юнка-прев'юнка і дзвінка-предзвінка.
Плив собі, плив паперовий кораблик...
Служив на кораблику боцманом Равлик.
Тримав на кораблику він чистоту,
Антени-ріжки виставляв на борту.
По тихій калюжі, по бистрім струмку
Виводив кораблик у Синю ріку.
А Синя ріка, ой та Синя ріка —
Дзвінка-предзвінка і швидка-прешвидка.
Кораблик гойдався, і Равлик хитався —
І той не здавався, і цей не боявся...
Я бачила вчора — пливли за водою.
— Щасливо! — гукнула, махнувши рукою,
Кораблику білому.
* * *
ОТ ТАК ПТИЦЯ!
Небилиця —
Ну і птиця:
Ніс череп’яний,
Хвіст дерев’яний,
Крила слюдяні,
Ноги дротяні,
Сама залізна,
В болото залізла.
Кличу-кличу —
Не викличу.
Смичу-смичу —
Не висмичу.
Вітер дмухне —
Хвостом махне,
Крильми майне:
— Доганяй мене!..—
По-ле-ті-ла...
* * *
КАРАМЕЛЬ
В зоопарку шум і гам,
Новина сьогодні там —
Привезли карамель
Із далеких земель.
Що воно за дивина?
Оцього ніхто не зна.
Каже мавпа Чика:
— Це тварина дика.—
Каже качка Каха:
— Ні, це свійська птаха! —
Мека п’ятеро овець:
— Карам-мель — це баранець! —
Налякалась мишка:
— Що, коли це кішка? —
Бородою цап трясе:
— Це дурниця, та й усе! —
Тут ведмідь почав бурчать:
— Карамелі щоб не знать!
Зовсім це не дивина,
Не заморська дичина,
А цукерки!
* * *
ПІСЕНЬКА ПРО ГНОМА
Пісенька про гнома
Кожному відома.
Жив собі на світі гном.
Дивував усіх кругом
Дивними дивами —
Добрими ділами.
Заглядав у всі двори
І, на радість дітвори,
Яблукам рум’янці
Малював уранці.
А проходив сквером —
То ставав шофером.
Дітлахам возив пісок,
Поливав, щоб не просох,
Щоб фортеці і мости
Із піску могли рости...
Біг струмочок у ярку,
Вів мелодію дзвінку,
Гном придумав їй слова
Вийшла пісенька нова.
Пісенька про гнома
Кожному відома:
Всім на світі хлопчакам
І усім дівчаткам.
Як сподобається вам,
То почнем спочатку:
Жив собі на світі гном...
* * *
ВИХВАЛЯВСЯ КОЛОБОК
— Я з вікна на стежку — скік?
Скік.
Я од баби й діда втік?
Втік.
І зайчиська я набив?
Набив.
І вовчиська настрашив?
Настрашив.
І ведмедя я турнув?
Турнув.
І лисицю обманув?
Обманув.
То сміливий я?
Сміливий, авжеж.
І кмітливий я?
Кмітливий я теж.
Вмію все, що треба вміть.
Ви тепер мене візьміть
У туристи!
* * *
КЛЕЙ
У тюбику м'якому
Живе прозорий клей.
Він поселився в домі
На втіху всіх дітей.
Проснеться на світанні
І стільки зробить справ!..
Сьогодні він у Тані
В альбомі побував.
Наклеїв кетяг квітів
І листячко акацій.
Не бачили на світі
Таких ще аплікацій!
Сергійкові в машині
Деталі встиг з'єднати,
Поставив кузов синій,
Червоні коліщата.
Приклеїв витинанку
На аркуш у Оленки.
На ляльку-малюванку
Одяг аж три сукенки.
Так весело і любо
Трудився недарма...
Та тільки що це? Тюбик...
А клей?.. Уже нема...
Він жив у нашім домі,
Всім помагати звик —
У тюбику м'якому
Липучий чарівник.
* * *
КОНИКИ
З країни Каруселії,
Весняної, веселої,
Подзенькуючи в дзвоники,
Притупотіли коники.
Із жовтими попонами,
Із гривами червоними.
Цок-цок, цок-цок підковами
Об вулиці бруковані.
— Поїхали! — запрошують
І вуха нашорошують.
— Куди? — півні дивуються.
— Ах-ах! — качки хвилюються.
А коники вибрикують:
— Поїхали! — викрикують.—
Візочками дощатими,
Дзвінкими коліщатами,
Із піснею веселою
В країну Каруселію.
Поїхали — потішитесь,
Надовго в нас залишитесь!
* * *
ВЕСЕЛИИ ДУШ
Під гарячий буйний душ
Тарілки спішать чимдуж.
Розмальовані миски
Вишаровують боки.
А чашки глибокі
Кинулись у скоки:
Стриб-скік, стриб-скік! —
Це щоб душ не обпік.
А ложечки сміються
І трішки задаються.
На воду кожна скоса блись: —
Ану спинись, не гарячись!..
Бере з-під душу сушка
Чашки за круглі вушка,
Порозставля миски рядком
І тарілки складе ладком.
А ложки у шухляді
Сховаються — і раді.
І душ у крані задріма,
Отак, немов його нема,
Шуміти перестане.
Аж трохи сумно стане.
* * *
ОЛІВЦІ
Є дверцята у пеналі
Дивовижні, небувалі:
Як відчиняться вони,
То з самої глибини
Вибігають молодці —
Кольорові олівці.
Починають пустувати,
На папері малювати:
Синій — жабку,
Жовтий — курку,
А зелений — кицьку Мурку,
А червоний — слоненя,
А коричневий — коня,
Довгогривого, гнідого...
Тут зелений зирк на нього:
— Що таке? Ану покинь!
Некрасивий в тебе кінь!
Бач, яка красива Мурка,
Синя жабка,
Жовта курка
І червоне слоненя!..
Ми поправимо коня —
Зробим гриву золотисту,
Помережане сідло,
Щоб усе було барвисте,
Щоб, як райдуга, цвіло!
* * *
ЛІЧИЛКА-НЕБУВАЛИЦЯ
— Куди ідеш, Кудикало?
— Куди? А в Нікудикало,
На гору Неминалицю
Ловити Небувалицю.
Оту, що озивається —
Сміється-заливається.
Ловитиму-хапатиму,
Лічитиму-питатиму:
«Чи одуд, чи зозулиця?
Ховається чи жмуриться?)
* * *
ХІП-ХАП
У кутку живе Хіп-хап,
В нього безліч довгих лап,—
Ух!..
Тільки сутінь заляга,
Він лапища простяга,—
Ой!..
Я хапаю за прута
Та по лапах, як кота,—
Бах!
А ніяких лап нема —
Тінь хитається сама...
Ха!..
* * *
НЕБИЛИЦЯ
Що у літа на порозі
Цвітуть маки на морозі.
А у літа на печі
Замерзають калачі.
А у весни коло поля
Листя скинула тополя.
А в осені коло стежки
Вбрались верби у сережки.
А ми стали коло хати
Та й не можем розібрати,
Кому іти рибу пасти,
Кому воду в копи класти,
Кому піски молотити,
Кому сніги волочити.
* * *
КАЛАЧІ
Пеклися в печі
Три калачі.
Четвертий калач
На припічку в плач:
— Брати мої, калачі,
Дайте місце у печі!
— Хоч плач, брате, хоч не плач,
А не справжній ти калач:
Дощової години
Замішений із глини.
Тож до печі не пнися —
На сонечку печися!
* * *
ХОДИТЬ ВЕЧІР-МАЗАМУРА
Коло вікон, коло муру
Ходить вечір-мазамура,
Од воріт і до воріт
Тихо-тихо, наче кіт.
Має торбу не просту —
Носить в торбі темноту.
Торба шита зірочками,
Зірочками-дірочками,
А із неї темнота,
Мов із сита, виліта.
Сіє, сіє, сіє, сіє,—
Все на світі чорним криє
І сміється в чорний вус
Мазамура-сажотрус.
* * *
ПОДАРУНОК
У зайця-побігайця
Украдено окрайця.
А де, коли, і хто, і як —
Не знає заєць-неборак.
Чи, може, то злодюга-лис
Десь під кущем
окрайця згриз?
А може, то вовчисько?
Він тут никає близько.
Сидить зайчисько, плаче...
А з міста коник скаче,
Квітками помальований,
Дзвіночками підкований.
Він каже:
— Ну ж бо, сльози втри
І подаруночка бери.
Ми од сорок у місті
Лихі почули вісті.
Отож малята з дитсадка
Тобі прислали пиріжка...—
У зайця хата без дверей.
В світлиці тісно від гостей —
Злетілися сороки,
Сусідки білобокі.
Тут заєць конику гука:
— Спасибі всім за пиріжка!
Я подарунка сам не з'їм,
Я поділю гостям усім,
їм серединку покришу,
Собі — скоринку залишу.
* * *
ЦАР ГОРОХ
З хмар бобових цар Горох
Приземлився
прямо в мох.
Цілу ніч і день проспав,
Доки вдяганку дістав.
І тепер він вбраний
В одяг полотняний.
А наткали павуки
Полотна на сорочки.
Вибілила качка —
Знаменита прачка.
Вишили сороки
Комір у сорочки.
Зшили коники-кравці
Трав'яні міцні штанці.
Дятел-швець із лика
Скраяв черевики.
Стукотів-мудрував —
Підківки Понабивав.
Щоб віддячити майстрам,
Цар Горох вгощав їх сам.
Він поставив на пеньку
Всім наїдки до смаку:
Павукам — роси,
Качці-прачці — просо,
Для сорок — пшеницю,
Коникам — травицю,
А для дятла, для шевця,—
Шишки ялинові
Ще й водицю з джерельця
За дзвінкі підкови.
Ну а сам цар Горох
їв і пив, за чотирьох.
* * *
ДІДІВ ОБІД
Казку хочете смішну?
Зараз я її почну:
Жив на світі сивий дід.
На плиті варив обід.
На кривий ослін сідав.
Що зварив, усе з'їдав.
Горщик мив і миску мив.
На плиті обід варив.
На кривий ослін сідав.
Що зварив, усе з'їдав.
Горщик мив і миску мив,
На плиті обід варив...
...Ой і хитра казка ця,
Бо не видно їй кінця.
Доки дід на світі житиме,
То усе обід варитиме.
* * *
НАЙМИЛІШЕ СЛОВО
Будівельники-бобри
Добре працювали —
У бору для дітвори
Школу збудували.
І таку звели, що ну! —
Подивитись варто:
І вікно на всю стіну,
І колоди-парти.
Дятел дзьобом-долотом
Потрудивсь на ґанку,
Павуки усі гуртом
Виплели фіранку.
Приволік ведмідь старий
Стіл — пеньок високий.
— Ну,— сказав до дітвори,—
Почнемо уроки! —
Повсідалась малишня
На колодах проти пня.
Сам ведмідь ступив за пень,
Лоб кошлатий витер
І промовив:
— Добрий день!
Візьмемось до літер!
Намалюю на пеньку,
Щоб завчить могли ми,
По боках — по стояку,
Гойдалку між ними.
Хто цю літеру не зна,
Вчіть обов'язково:
Це вона розпочина
Всім відоме слово —
Між словами усіма
Щонайголовніше. —
Кицька лапу підніма:
— Це, звичайно, миша!
— Морква! — квапиться зайча.—
З грядки, соковита.—
Ведмежа із-за плеча:
— Мед,— бурчить сердито.
Білченя ж мале-мале
В лопушку-панамі,
Хоч соромилось, але
Вимовило:
— Мама!
— Мама! — крикнули малі
Якнайголосніше. —
На усій-усій землі
Слово наймиліше! —
Засміявсь ведмідь:
— Воно!
Вивчили, нівроку...—
От і все.
Дзвенить дзвінок
З першого уроку.
У квача гайда гулять
Поміж стовбурами.
Світить сонце між гілляк.
Ждуть додому мами.
За матеріалами: Тамара Коломієць. "Найперша стежечка". Вірші. Художник Едуард Колесов. Київ, видавництво "Веселка", 1985, стор. 60 - 73.
Більше творів Тамари Коломієць на нашому сайті:
