Поезії про кохання: інтимна лірика Леоніда Талалая


Поезії про кохання та любов. Інтимна лірика Леоніда Талалая

Фото vsiknygy.net.ua

 

 

Леонід Талалай

Із циклу «У трепеті і вогні»
 
           Тетяні Винник
         
І
 
Ну вистачить, не плач, доволі,
Не треба сліз, не мруж чоло.
Можливо, іншого у долі
Для нас нічого й не було.
 
Тож почекаємо – ще буде,
І скреснуть ріки і човни, -
Але кватирку причини
І вкутай душу від простуди.
 
І не маяч, як тінь над тінню,
Залиш для осені осіннє,
Скажи «бувай» своїй печалі,
Нехай іде під три дощі,
Або стоїть, як на причалі,
Одна у сірому плащі.
 
Повір, нас доля не забула,
І недалеко вже «курли»
Летить привітом зі Стамбула,
Де ми з тобою не були.
 
Все уладнається потроху,
А ми ж чекати мастаки.
Таке життя, така епоха.
…………………і ми такі.
 
 
ІІ
 
Забудь про осінь і туман,
Візьми мене у сон на згадку,
Як неабищицю, закладку
У недочитаний роман.
 
Засни із думкою про мене,
Нам буде весело вві сні,
Де усміхаєшся мені,
Як суджена і наречена.
 
Цвіте ромашками довкілля,
Цвітуть гвоздики, чистотіл…
Я наварю крутого зілля,
Знайду вина, покличу змія,
Скажу: - Всі яблука – на стіл!
 
І знак подам – і через мить
Шампанське піниться фатою,
Сміється й плаче молодою…
І вже дружиною шипить,
 
Про щось інтимне чайник синій
Пропихкотить у нетерпінні
На вушко чашечці-білявці.
І геть байдужий до подій
Заклякне Буддою на таці,
Задерши вгору ніс кривий.
 
Оркестр запросить танцювати,
Гостей з-за столу підведе.
Зелений змій обійме брата
І в ноги Єві упаде.
А я шепну тобі: - Живи!
Забудь, що є печаль, невдачі,
Що вершником без голови
Старий будильник в будень скаче.
 
Допоки ми, як чаклуни,
Допоки ми у позачассі
В одному сні, в одному вальсі,
В одному вихорі весни…


* * *


І тривожно і щасливо,
на стільці русяве диво
усміхається навпроти:
світлі очі, білі плечі,
на які накинув вечір
переливну позолоту.
 
На її легких руках,
що завмерли на коліні,
погляд мій і трепет тіні
яблуневого листка.
 
Світлі очі пломеніють,
вітер сіють, вітер сіють,
навіваючи весну, –
серце терпко завмирає,
ніби вже передчуває,
ніби знає, що пожну
за своє зачарування, –
 
це – і зустріч і прощання
в часі пізньому злились.
Тихше, серце, примирись
з неминучістю смеркання.
 
Тільки ж очі пломеніють,
вітер сіють, вітер сіють,
і вчувається мені,
як шумить від бурі крона
вся осіння, безборонна,
вся у трепеті й вогні.
 
 
* * *


Іще вві сні літаєш ти,
А в мене серце з висоти
у тихім відчаї зривається,
і падає лице в долоні,
і кров, пульсуючи у скроні,
пролитись проситься крізь пальці.
Будильник стукає гучніше,
і щось таке в ранковій тиші,
як в недоказаному слові
моєї пізньої любові.
 
Шепочу я тобі: – Кохана,
іще поспи, іще зарано... –
І вже, можливо, не мені
ти усміхаєшся вві сні
крізь пасмо світлого волосся.
 
А за вікном холодна осінь
чорніє кроною крізь сніг,
і йде зі снігом на поріг
невідворотниця-розлука,
ще трішки... і вона постука.
 
 
* * *


Іди. У мене все прострочено.
Не оглядайся – я не хочу,
щоб ти побачила мій страх,
щоб ти відбилася в сльозах,
що ледве стримую... Іди.
Не оглядайсь на безнадію,
нехай без тебе осінь тліє
в безодні темної води,
не оглядаючись, іди.
 
Іди. Уже не окликаю.
Що міг, що встиг – відшепотів,
і легших від сльози немає,
уже немає в мене слів.
а може, і мене немає.
Все відбулося. Все. Амінь.
Не оглядайсь – побачиш тінь.
 
Що потім в згадці промайне,
вві сні постане чимось більшим,
і ти шукатимеш мене
і не знаходитимеш в іншім.
 
 
* * *


Життя на осінь поверта,
вечірнім лісом багряніє.
В моєму щасті гіркота,
в моїй любові безнадія.
 
Не обійти тернову гілку,
людських обмов не обійти,
але світи мені, світи,
світи хоч ти, осіння зірко.
 
Світи, пульсуючи над садом,
над пережитим і над тим,
що облітає листопадом
таким навальним і густим...
 
А спалахнеш перед світанням
нехай кохана у вікні,
твоє побачивши згасання,
ще встигне загадать бажання,
що не збулося при мені.

 

     

За матеріалами: Леонід Талалай. Безпритульна течія. Вибрані поезії. Літературно-художнє видання. Редактор Мирослав Лазарук, Чернівці, "Букрек", 2011 р., 312 с. 

 

Більше віршів про кохання на нашому сайті:

вірші про кохання
В добірці "Вірші про кохання" публікуємо поезію видатних українських і зарубіжних поетів різних епох: Роберта Бернса, Лесі Українки, Миколи Вінграновського, Павла Тичини, Олександра Олеся, Володимира Підпалого, Володимира Сосюри, Івана Коваленка, Ліни Костенко, Івана Франка, Василя Симоненка, Михайла Старицького, Івана Малковича, Миколи Вороного, Христі Алчевської, Миколи Томенка, Павла Грабовського, Григорія Воробкевича, Сергія Мартоса, Василя Щурата, Пантелеймона Куліша, Леоніда Талалая.

Останні коментарі до сторінки
«Поезії про кохання: інтимна лірика Леоніда Талалая»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми