Поетична сторінка Валентини Кундель

Валентина Кундель 

    Моя Україна

Україно, рідний краю,
Перед тобою чоло схиляю.
Пам'ять леліє багато доріг,
Що знову ведуть на твій поріг.

Серце гучно в дзвони б’є:
Є в мене Вітчизна, є!
Бажана, як та жар – птиця,
Україна білолиця!

Як дівчина, вона гожа,
На ясне сонечко схожа.
А характер в неї з криці,
Душа – з чистої криниці.

Як до неї пригорнешся –
З джерела води нап’єшся,
Добре серце мати будеш,
Про нужденних не забудеш.

Вчить мене Вкраїна люба,
Що війна – то наша згуба.
Та, як треба, зможем стати
На твій захист, рідна мати.

                * * *

    Валентина Кундель

        Рідна мова

Українську мову любити треба,
Бо вона дана нам від самого неба.
Скільки в ній струмочків, скільки буйних рік,-
Раз почуєш – не забудеш  повік.

Після італійської – над усе співуча.
Гнучка, мелодійна, балакуча.
А синонімів в ній – скільки треба,
Ланцюжок з них можна зробити до самого неба.

Ти живеш серед українського народу,
Який пройшов крізь бурі і негоди.
Поважай мову, шануй звичаї,
Щоб потім не чути від нього: «Пробачаю!».

І російська мова, і грецька тоже
Вивчати культуру народів допоможе,
Бо без минулого немає майбуття,
Адже ми крокуємо у нове життя.

Живуть у нас білоруси, і татари теж.
Дружбі народів немає меж.
Жити повинні однією сім'єю.
Розмовляти мовою і моєю, і твоєю.

           * * *

Валентина Кундель 

  УКРАЇНСЬКА НІЧ

Зоріє ген на небосхилі.
Які ж бо ночі вкраїнські милі!
Куди б не поїхав ти: чи у Карпати,
Чи в рідне село, де живе мати,-
Всюди їх будеш леліяти,
Про тихий сон не мріяти.
А зорепади які красиві!
Ніби цілунки звабливі,
Що посилає тобі кохана,
Бо марить тобою зрана.
Ой ви ночі, темнії ночі,
Чомусь мила любити не хоче.
Не болить душа їй за цей зорепад,
Не хоче вийти зорити в сад…