Ольга Зубер
НАМИСТО ДЛЯ ЛИСИЧКИ
Завантажити текст казки Ольги Зубер "Намисто для лисички" (txt.zip)
Прокинулася вранці Лисичка. Виглянула у віконечко, а там – все біле-біле від снігу!
Зраділа вона, одягла свою тепленьку шубку, шапочку, чобітки, рукавички на лапки. Вийшла надвір, стоїть, милується. Гарно в лісі! Зелені ялинки стали білосніжними, стежки-доріжки сніжком присипані, сніжинки блищать-переливаються.
І вирішила Лисичка сплести собі зі сніжинок зимову прикрасу. Взяла вона ниточку, нанизала на неї сніжинки й одягла на себе. Ходить по всьому лісу, хвалиться:
− Подивіться, яке в мене намисто! Ні в кого такого нема!
З усього лісу позбігалися звірі, щоб подивитися на диво-намисто.
− Ой, гарне! – кажуть.
− Дуже гарне! – радіє Лисичка.
Та забігла вона в хатину, щоб помилуватися на себе в дзеркало. А намисто – кап-кап – та й розтануло.
Вибігла Лисичка надвір, сіла на пеньочку і плаче.
− Ой-ой-ой! Що ж це таке?! Було намисто, та взяло й розтануло!
Почули звірі, що Лисичка голосить, посходилися й питають:
− Що сталося? Ти ж щойно така весела була, а тепер плачеш?
− Ой! – схлипує Лисичка. – Так прикро! Так прикро! Намисто моє чудове розтануло!
Звірята давай руденьку втішати. І так стараються, і сяк.
– Я тобі шишечок дам! Зробиш із них нове намисто! – каже Білочка.
− Не хочу з шишечок! – плаче Лисичка.
− Я тобі грибочків принесу! – каже Їжачок.
− Не хочу з грибочків!
− Я тобі зерняток дам! – пищить Мишка.
− Не хочу! Не хочу! Не хочу! – заголосила ще більше Лисичка й побігла, куди очі дивляться.
Звірята тільки перезирнулися. Не знають, як Лисичку заспокоїти.
А сама Лисичка забігла аж на край лісу. Сіла під ялинкою і плаче.
Побачила її маленька Дівчинка, що саме каталася на санчатах. Підійшла, питає:
− Лисичко, чому ти плачеш?
− Ой, – почала жалітися лисичка, – сплела я собі чудове намисто зі сніжинок, а воно взяло й розтануло! А я так засмутилася, що й на друзів нагримала. Що тепер робити?..
− Чекай мене тут! – сказала Дівчинка й кудись побігла.
Дивиться Лисичка услід Дівчинці, слізки лапкою витирає.
А дівчинка не забарилася. Прибігла, простягла до Лисички маленькі рученята. А там – намисто з різнокольорових сніжинок переливається!
− Ого, яка краса! – дивується Лисичка. – Я ще ніколи не бачила таких сніжинок!
− А це не справжні сніжинки, – каже Дівчинка. – Я їх з бісеру сплела. Подобається? Візьми, це для тебе подарунок!
− Для мене? – зраділа Лисичка.
− Так!
− А воно не розтане?
− Ні, не розтане, – сміється Дівчинка.
Взяла Лисичка в лапки намисто, милується.
− Як ти так умієш? – питає.
− Отак! Хочеш, і тебе навчу?
− Ой! Дуже хочу! Я тоді ще й для друзів своїх подаруночки зроблю!
Дістала дівчинка з кишеньки пакуночок з бісером і навчила Лисичку кольорові сніжинки робити. А тоді ще й бісеру їй подарувала.
Щаслива Лисичка взяла пакуночок, гарненько подякувала Дівчинці й побігла до своєї хатинки – подарунки друзям готувати.
А що в неї тепер з’явилося нове цікаве заняття – то Лисичка й капризувати перестала. І відкрила в своїй хатинці для всіх звіряток майстерню кольорового намиста.
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для "Малої Сторінки".
Читайте також на "Малій Сторінці":
Цікаві дитячі казочки від Ольги Зубер
