Олена Більчук
Розмова
(оповідання)
Коли Оксанці було два роки, її не взяли, як замалу, ночувати під зорями у спекотну літню ніч. Дозволили лише старшим братам і сестричці. І вона дуже засмутилися, розплакалася. Тоді її дідусь, мандрівник Олекса, пообіцяв: тільки-но Оксанка підросте, вони підуть разом у велику дорогу із ночівлею просто неба. Дівчинка дуже чекала на цю подорож.
І ось, коли їй виповнились одинадцять, дідусь Олекса виконав обіцяне — погожого червневого дня, раненько, вони вирушили в дорогу.
Зазвичай щебетлива й непосидюча, Оксанка весь день була якоюсь замисленою, і, здається, не дуже й то помічала, що діється навколо неї.
Коли сонце наблизилось до обрію, Олекса та Оксанка дійшли до степу й зупинились на ночівлю. Повечеряли.
— Ти наче чимось стурбована, — звернувся Олекса до онучки.
— Все добре, — відповіла Оксанка.
Деякий час вони мовчали, спостерігали захід сонця, лише було чути, як у хвилях ковилу дзвеніли й сюрчали степові комашки.
— Дідусю, а в тебе бувало так, — вдивляючись у вогні обрію, запитала дівчинка, — так, що ти ось не встигнув сказати комусь щось дуже важливе?
— Так, бувало різне, Оксанко, — відповів Олекса.
— Знаєш, у тому селищі, куди ми йдемо, я надіюсь зустріти одну людину. Мені обов’язково треба з ним поговорити. Ми зможемо побути там ще один день, якщо я не встигну його побачити?
— Подивимось. А про кого ти?
Оксанка зітхнула. А потім наважилась і розповіла дідусеві Олексі свою історію.
Дні влітку довгі-предовгі, і дітлашня й підлітки майже постійно на вулиці. Якось друзі розповіли Оксанці, що у містечку з’явився новенький хлопчик, і вона приєдналась до цікавої забавки: дитяча ватага писала глузливі записки, потім гуркотіла у двері, де він мешкав, залишала папірці на порозі і зі сміхом кидалась навтьоки. У вікні було видно лише постать хлопчика, обличчя не встигали розгледіти, та й для чого — було так весело!
А через кілька днів Оксанка на ринку побачила незнайомого хлопця.
Він стояв поблизу прилавків із фруктами, очевидно, чекав на когось, часом озирався навколо.
Як завжди, було людно, гамірно.
— Олесю, — покликала якась жінка, напевно, його мама.
Олесь пішов, трохи накульгуючи, й Оксанка раптом відчула, що це і був той самий хлопець, якому гуртом гупотіли у двері. Що він — не безликий силует у вікні, що він вразливий, як і вони, і йому, мабуть, було образливо читати всі оті глузливі записки.
Наступного дня Оксанка дізналася, що Олесева родина була у їхньому містечку проїздом і виїхала кудись на південь.
— От я і думаю, дідусю, а що, як побачу Олеся. Я би вибачилась, і сказала б, що то ми просто жартували так.
— Одного разу, давненько це було, я опинився на якомусь місцевому святі, — почав і собі розповідати Олекса. — До мене підійшов юнак і запитав, звідки я приїхав. Потім попросив розказати, як добирався. Я відповів. Та юнак знову почав задавати ці ж самі питання. Він щоразу слухав із такою цікавістю. Мені спершу подобалася йому відповідати, ніби гра така, та я швидко знудився, і коли юнак відволікся, непомітно втік від нього. А пізніше шкодував, що не сказав йому доброго слова, що не попрощався.
Трохи помовчавши, Олекса продовжив:
— І знаєш, Оксанко, ця розмова із незнайомцем — один із моїх найясніших спогадів у житті.
— Ти зустрічав потім того юнака?
— Ні, більше не бачив.
— Я дуже хочу зустріти Олеся, дідусю.
Оксанка відчула сильну втому й прилягла на ліжко із зібраних запашних посохлих трав.
— А думки можуть дійти до того, про кого думаєш? — запитала.
Чоловік зібрався відповісти та помітив, що дівчинка вже заснула.
Він закутав онучку ковдрою, яку дбайливо прихопив із дому.
Почав готуватися розпалити невеличке вогнище на ніч.
Загорілося степове зоряне небо. Як же багато видно у ньому зірок!
На Олексу й Оксанку війнуло теплом літньої ночі.
А може, то доторкнулась до них чиясь добра думка?
Оповідання люб'язно надіслано автором спеціально для "Малої Сторінки".
Світлина: photographers.ua
Більше казок та оповідань від Олени Більчук на нашому сайті:
Читаймо цікаві та пізнавальні казки Олени Більчук: "Я не буду тобі заважати", "Коли навколо Землі — клубочок", "Кристалики", "Літерки Аоха і Веша". А також - оповідання "Розмова".