Олег Гончаров. "Сім кроків до Голгофи ‒ 2" (фантасмагорична драма у двох діях)

 

 

 

 

Олег Гончаров

СІМ КРОКІВ ДО ГОЛГОФИ ‒ 2

(фантасмагорична драма у двох діях)

 

                                                                 Сумний танок між небом і землею:

                                                                 По праву руку ‒ нетвереза Смерть.

                                                                 По ліву ‒ Час, а просто над душею ‒

                                                                 Казан проклять, заповнений ущерть...

                                                                 

                                                                 І тиша. Смуток розриває груди,

                                                                 Іржа жадань підточує буття.

                                                                 А десь внизу тобою вбиті люди

                                                                 Кістками просять в тебе каяття...

 

   

Дійові особи:

Месія, він же Іефет

Девілар ‒ Володар Часу

Іоад ‒ цар Калії

Гериній ‒ названий син Іефета

Партінія ‒ шляхетна повія

Куарт ‒ астролог

Ровена ‒ дружина Месії

Лот ‒ управитель

Рафаїл ‒ скарбник

Ісаврікос ‒ злодій

Хана ‒ танцівниця

Совість

Едом, Баптос ‒ сотники

Епізодичні ролі:

Перший,  Другий, Третій ‒ воїни

Касинія ‒ чиста душа

 

 

Перша дія

Сцена перша

 

Десь у пустелі. На невисокому пагорку досить занедбана хатина із дірявою покрівлею з пальмового листя та потрісканими від спеки та часу саманними стінами. Праворуч від будинку, у невеликому загоні, кволо бекають одурілі від спеки кози, розморено сюрчить цвіркун, нудно скрипить незмазане колесо водяного підйомника, котре з байдужістю приреченого до смерті, крутить сліпий віслюк, час від часу намагаючись струсити з сивої морди товстих ґедзів. На противагу цьому жваво і майже весело дзюрчить вода, виливаючись із глеків колеса в дерев'яні жолоби і м'яко шурхотить кедровою стружкою почорнілий від часу фуганок, котрим працює хазяїн убогої садиби ‒ кремезний чоловік із червоним обличчям. Зробивши ще кілька спритних рухів фуганком, чолов'яга кладе його на верстак і перевертає на бік свою роботу ‒ величезного хреста. Підставивши плече під хрестовиння, він, сопучи від натуги, розгинається і робить десяток кроків по захаращеному подвір'ї. І хоча хрест доволі важкий, а нижній його кінець волочиться по землі, чолов'яга задоволено посміхається. Розвернувшись і пройшовши до верстака вже більш впевнено, він дбайливо кладе хреста на землю і ще через хвилину рішуче лягає на нього своєю широкою спиною. Розкидавши руки, довго вкладається, імітуючи розіп'ятого, сильно стискає кулаки, притискає до лівого плеча голову й знову задоволено посміхається.

 

МЕСІЯ (вставши на ноги). Гарна робота!

 

З-за будинку нечутно виходить одягнений в простий одяг Девілар.

 

ДЕВІЛАР (вкрадливим голосом). Уже закінчуєш?

МЕСІЯ (здригнувшись від несподіванки). Ти хто?! (Озирається по боках).

ДЕВІЛАР (презирливо посміхаючись). Скажімо, твій друг.

МЕСІЯ (ще не зовсім оговтавшись від несподіваної появи гостя). У мене немає друзів!

ДЕВІЛАР (підійшовши ближче). Я знаю.

МЕСІЯ. Якщо знаєш, тоді навіщо назвався моїм другом?

ДЕВІЛАР. Про всяк випадок, Іефете... Про всяк випадок. Тому, що я не хочу спровокувати тебе на необдумані дії, до яких ти міг би вдатися в зв'язку з моєю раптовою з'явою.

МЕСІЯ (здивовано). Тобі відомо моє справжнє ім'я?!

ДЕВІЛАР. Мені відомо все про кожного.

МЕСІЯ (зухвало). Ти брешеш! Людина не може знати всього! (Недобре посміхаючись). Чи, може, ти Бог?

ДЕВІЛАР. На щастя, ні... Мені поталанило трохи більше.

МЕСІЯ. Ти говориш дивні речі, незнайомцю. Хіба бути Богом так вже й погано?

ДЕВІЛАР. Бути Богом, може, й непогано, але дуже небезпечно...

МЕСІЯ. Але ж він всевладний!!!

ДЕВІЛАР. Бог всевладний доти, доки в нього вірують. Залишений усіма, він не буде мати влади навіть над самим собою.

МЕСІЯ (відходячи за верстак). Хто ти?

ДЕВІЛАР (посміхаючись). Я вже говорив: твій друг... Хоча, якщо чесно, я не можу бути ні твоїм другом, ні твоїм ворогом. Між іншим, мені не дає спокою одна думка: навіщо ти сам себе називаєш Месією? Мені здається, це мав би зробити народ, до якого ти збираєшся йти!

МЕСІЯ. Ти навіть і це знаєш? Хто ж ти? Не лякай мене...

ДЕВІЛАР (презирливо). Хіба можна злякати людину, котра хоче стати богом?! Земним богом? Ти ще нічого не зробив, крім ось цього хреста, а вже злякався простого мандрівника! Тоді ж чи вистачить тобі хоробрості довести до кінця розпочату тобою справу? (Дивиться із-під лоба на Месію). Можеш називати мене Девілар...

МЕСІЯ. Девілар?

ДЕВІЛАР. Саме так. Я володар Часу, якщо тобі це цікаво.

МЕСІЯ. Я відразу зрозумів, що ти не простий мандрівник. У тебе сандалії не в пилюці...

ДЕВІЛАР (розглядаючи свої сандалії). Мені подобається твоя спостережливість. Так, дійсно, чисті сандалії, оскільки у мене немає необхідності мандрувати пустелею. Я завжди з'являюся там, де мені потрібно бути, без допомоги моїх ніг.

МЕСІЯ. Ти вмієш літати?

ДЕВІЛАР. Я володар Часу!

МЕСІЯ. Людина не може володіти часом!

ДЕВІЛАР. А хто тобі сказав, що я людина?

МЕСІЯ. Але ж ти й не Бог!

ДЕВІЛАР. На щастя. Мені ноша Бога не під силу. (Підходить до хреста, проводить по ньому правою рукою). Гарна робота! Спині зручно? Мені здається, ось у цьому місці необхідно ще трохи підстругати. До твоєї Голгофи шлях неблизький!

МЕСІЯ (сердито). Навіщо ти прийшов? Напевно, я мав був би вигнати тебе одразу!

ДЕВІЛАР. Мені шкода, але ти не зміг би цього зробити. Мене ось тут нібито й немає. Твоя дружина, котру ти справедливо вважаєш нікчемою, зараз винесе козам помиї і не помітить мене.

 

З будинку дійсно виходить Ровена з широкогорлим глечиком помий у брудних руках.

 

РОВЕНА (підійшовши до чоловіка). Уже закінчив, старий пройдисвіте?! От і добре. Коли ти, на радість усім, помреш, я вкопаю цей хрест прямо над твоєю головою, щоб він хоч після твоєї смерті вичавив з неї твої мізки, що просмерділися неправдою!!!

 

Ровена йде геть.

 

ДЕВІЛАР (посміхаючись). Вона ненавидить тебе навіть більше, ніж я думав до сьогоднішнього дня! Між іншим, Іефете, так все ж таки, як до тебе звертатися: Іефет, чи Месія?

МЕСІЯ. Хіба для тебе це має якесь значення?

ДЕВІЛАР. Так, звичайно! Якщо ти зараз зробиш спробу сховатися за своїм новим ім'ям, то це буде означати тільки те, що ти ще не зовсім готовий до своєї місії. Їдучий по кам'яній дорозі, не годиться звертати на верблюжі стежки... Месія ‒ це не ім'я. Месія ‒ це доля! Між іншим, про долю. Тобі погано живеться в цьому, забутому богом і людьми, місці? У тебе вдосталь води, їжі і вільного часу для сну. У тебе є трохи грошей на чорний день, гарний виноградник і п'ять чудових оливкових дерев. А ще у тебе є досить дурна дружина, котра дотепер не підозрює, що ти спиш зі своєю негарною служницею, що працює у тебе за їжу. І ще у тебе немає цих невгамовних дітлахів! До речі, коли вже зайшла про них мова. У всьому винне твоє безпліддя. У твоєї дружини напрочуд міцне здоров'я. Вона могла б завагітніти навіть від твого старого віслюка, котрий крутить колесо колодязя.

МЕСІЯ. Від віслюка не можна завагітніти!

ДЕВІЛАР. Це так. Ти правий. Я пожартував. Дійсно так. Але, зважаючи на твоє безпліддя, твій віслюк набагато цінніший за тебе. Він може народити купу маленьких віслючків і цілими днями крутити колесо твого колодязя, даючи воду тобі, твоєму винограднику і твоїм оливам.

МЕСІЯ. Це потрібно розуміти як натяк чи як образу?

ДЕВІЛАР. А це вже як тобі більше подобається! Так все ж таки, як тебе величати?

МЕСІЯ (сердито). Ти мені заважаєш!

ДЕВІЛАР (з огидою). Я ‒ тобі?! (Грізно). Маю тобі сказати, Іефете, що мало хто зі смертних дозволяв собі подібні випади проти мене...

МЕСІЯ. Тепер ти вже й погрожуєш мені.

ДЕВІЛАР. Поки що ні. Я не хочу, щоб твоя дружина виконала свою обіцянку відносно хреста та твоєї голови. Хоча цей процес міг би бути досить цікавим. До речі, про голову. Вона у тебе надто брудна. Як же ти збираєшся йти до людей?

МЕСІЯ. Я її помию!

ДЕВІЛАР. Зсередини не помиєш... У тебе занадто брудні думки!

МЕСІЯ. Брудні думки народжуються від брудного життя. Зміниться життя  ‒зміняться й думки!

ДЕВІЛАР (посміхаючись). Цікава версія! Ти вважаєш, що, поліпшивши якість свого життя, людина неодмінно стає кращою душею? Ти вже випробував це на собі?

МЕСІЯ (похмуро). Ні! Тому, що я завжди жив погано...

ДЕВІЛАР. Але ж колись ти жив ще гірше! Тоді у тебе не було ні даху над головою, ні виноградника, ні оливкових дерев, ні дружини. Але коли все це у тебе з'явилося, ти одного вечора вбив, а потім зґвалтував невинну дівчину, що попросилася до тебе на нічліг, йдучи до міста Калії!

МЕСІЯ (відхитнувшись від гостя). Це неправда!!! Вона була ще жива!

ДЕВІЛАР (сумним голосом). Вона була досить велика, молода і розпашіла від боротьби з тобою. Ти, Іефете, ґвалтував покійницю! Коли-небудь я приведу її до тебе. Коли прийде час... Між іншим, це вона, умираючи, вбила в тобі всіх твоїх майбутніх дітей! Ти пам'ятаєш її ім'я? (Сердито дивиться на онімілого Месію). Ні?! Я тобі нагадаю. Цю сироту звали Касинія! Хочеш пораду? Піди сьогодні ввечері на той пагорб, на якому ти закопав нещасну, і прикрий вибілені сонцем кості. Їх повиймали з неглибокої могили шакали.

МЕСІЯ (витираючи стружкою зіпріле чоло). Так ти ж Сатана... І як це я раніше...

ДЕВІЛАР. Помиляєшся, людино. Я не Сатана. Якби я був Сатаною, я б і тебе, Іефете, любив, бо ти невиправний грішник!

МЕСІЯ. Тоді чому ти тут?!

ДЕВІЛАР. Цікавість, друже, цікавість. Найогидніша риса мого характеру це цікавість! Однак, я навіть не зовсім впевнений у тому, що у мене є характер... Я ж не людина... Знаєш, мене завжди цікавили такі люди як ти: цілеспрямовані, безпринципні й безмежно грішні. Люди, які воліли б стати земними богами, не маючи на це ні права, ні таланту! Люди, які досягали слави і високого положення в суспільстві за допомогою брехні, шахрайства і злочинів. А ще за рахунок вчасно сказаних дієвих слів. Адже іноді слово та особистий приклад здатні змінити навіть хід історії. Всі ці люди використовували інструменти, котрих як вогню, боїться чиста душа!

МЕСІЯ. У цьому світі інакше не можна! Справжній Месія не має відчувати болю, що виникає в кожній людині при зіткненні з правдою!

ДЕВІЛАР. Тобі правда не завдає болю?!

МЕСІЯ. Моя правда мені болю не завдає!

ДЕВІЛАР. Правда на всіх одна!

МЕСІЯ (зухвало). Що ти можеш знати про правду! Ти ж не людина! У кожного, хто хоче здійнятися над тисячами і мільйонами хоч на мізинець, ні, хоча б на ніготь, повинна бути своя правда. Інакше його розчавлять, тільки-но він почне підніматися на свій перший пагорок, ім'я якому успіх!

ДЕВІЛАР. Гарна ідея. Але вона не має нічого спільного з дійсним месіанством. Згадай-но Ісуса. Син людський став сином Божим, проповідуючи зовсім протилежні ідеї. Не розумію, як можна досягти Голгофи, ідучи до неї чорною дорогою гріха?

МЕСІЯ. Головне дійти. А на свій Голгофі я покаюся!

ДЕВІЛАР. Ти, напевно, читав не ті книжки! Всепрощення не буває!

МЕСІЯ. Я читав і святі книги!

ДЕВІЛАР. Святі книги писали люди...

МЕСІЯ. Що ти хочеш сказати?

ДЕВІЛАР. Тільки те, що ніхто... не може... безкарно... творити зло. Твоя безплідність цьому приклад. Але це ще не все! Там, (показує вказівним пальцем на небо) трохи не так, як ти думаєш. Тобто, зовсім не так!

МЕСІЯ. А якщо там нічого немає? Чому я маю цілковито залежати від теорії, піднесеної людьми до рівня догми?! У мене є розум, у мене є сила волі, і я хочу робити те, що вважаю за доцільне! Чому я, ідучи до своєї мети, маю постійно озиратися на цю химеру людства ‒ святі небеса?!

ДЕВІЛАР. Але ж ти мене бачиш?

МЕСІЯ. Можливо я вчора дещо перебрав старого вина. Розмовляю тут сам із собою...

ДЕВІЛАР (посміхаючись). Що ж, це ти теж добре придумав! Чого тільки не примариться з похмілля! Нехай буде по-твоєму. Я зараз піду, але маю тобі сказати, що завжди буду поруч. Сподіваюся, наступного разу ти не будеш посилатися на наслідки своєї пристрасті до вина.

МЕСІЯ. Але я не хочу, щоби ти приходив до мене ще раз!

ДЕВІЛАР. Співчуваю. Моя цікавість і мені самому завдає чимало клопоту! Але я вже обіцяв привести до тебе Касинію! І вона вже це почула. Я не можу обдурити цю чисту душу. Я не смертний!

МЕСІЯ (підносить долоні до скронь). Іди геть, примаро. Іди вже геть!!!

ДЕВІЛАР. Будь чемним, Іефете, бо я розтягну твій перший перехід через пустелю до Калії на цілу вічність! Ти будеш десятиліттями кружляти навколо цієї убогої оселі, не маючи жодного шансу пробитися в земні боги!

МЕСІЯ. Чого ти хочеш?

ДЕВІЛАР. Нічого особливого... Я хочу побачити, як ти помреш!

МЕСІЯ (відступаючи). Ти мене вб'єш?!

ДЕВІЛАР. Я б із задоволенням, але я володар Часу, а не володар твоєї душі. Тому я можу тільки спостерігати, як ти будеш йти до свого безславного кінця.

МЕСІЯ (несамовито). Безславного?! Ти брешеш!!!

 

Месія, обхопивши голову обома руками, сідає на землю біля верстака. Девілар, посміхаючись, тихо зникає.

 

МЕСІЯ. Ти... (Розплющує очі). Ти... (Озирається). Що це було?

 

З будинку виходить Ровена.

 

РОВЕНА. Якого чорта ти кричиш? Кози лякаються! (Підходить ближче). Що, допився? Сам із собою розмовляєш? Красень. І навіщо я тебе годую? Віслюк набагато цінніший за тебе.

МЕСІЯ (стрімко піднімається на ноги). Мені це вже казали, стара дурепо! Геть з моїх очей, а то…

РОВЕНА. Що, а то? Що?! Ти по краплі випив все моє життя! Ти згноїв мене у цій забутій Богом місцині! Ти навіть не спромігся зробити мені дитину! І... І ти ще й погрожуєш мені?! Виродок! Забирайся сам до чортової матері звідсіля! Блазень. Вчора я досхочу надивилася на звар’ятілого п’яницю, якому мариться, що він месія! Ти не месія, Іефете, ти покидьок!

 

Смачно плюнувши чоловікові під ноги, Ровена йде геть.

 

МЕСІЯ (провівши палаючим поглядом дружину). Я вб’ю її... вб’ю! Вона не розуміє, з ким розмовляє. (Бере з верстака сокиру й рішуче йде до хати).

 

Через хвилину чути нелюдський зойк Ровени, а слідом за нею передсмертний стогін наймички: "А мене за що?!" Ще через якусь хвилину з хатини виходить Месія, витираючи якоюсь рядниною закривавлені по лікті руки.

 

МЕСІЯ. От і все… Коли не можна покращити минуле, від нього потрібно позбутися. І краще ось у такий спосіб. (Уважно роздивляється скривавлену ряднину). У крові дивний колір. (Дивиться на сонце крізь ряднину). А цікаво, яка вона, людська кров на смак? Людська кров, мабуть, краща за будь-яке вино. (Кидає ряднину на стружки коло верстака). У Ровени була погана кров, бо вона все своє життя просила у Бога моєї смерті. Мабуть її кров аж занадто була перенасичена розпукою, ненавистю та чорною заздрістю до всіх, хто зумів видертись по ієрархічній драбині трохи вище за неї. І найлютіше вона заздрила мені, оскільки я обранець... А вона це завжди відчувала! Я... (Випнувши груди). Я дійсно обранець! Я... (Підходить до хреста). Цей хрест... Хрести носили тисячі! Тисячі невдах, котрі вважали, що знають шлях до сердець натовпу! І де вони зараз?! Де?! Все, що від них залишилося – це купи зотлілих кісток у наспіх виритих могилах. Їхні імена? Хто їх пам’ятає? Їхні ідеї? Вони теж на смітнику людської пам’яті! Вони тихо розчинились у часі і просторі, не залишивши після себе нічого, окрім трупного смороду та трухлявих хрестів, розкиданих по дорогах усього світу... (Потирає правицею чоло). Як це я сказав: Розчинились у часі? У часі... Час! Володар Часу... (Сідає на лаву коло верстака). То що це було? Марення? Але ж я бачив його. Бачив! І чув. А, втім... Про Касинію знав тільки я... Я і більше ніхто! А це означає, що нікого не було! Це було марення! Я заснув і мені примарилося казна що. Кляте вино! (Дивиться на свої руки). А це не вино. Це кров! Так, це кров моєї дружини та наймички. Мабуть, я добре зробив, що вбив їх. Все одно їх, рано чи пізно, хтось би вбив! Чимало кровожерливих розбійників вештається по пустелі! То вже краще вмерти від моєї сокири. (Встає). Час йти! На мене чекає світ! Він вже давно чекає на свого Месію! (Підставляє під хрестовину плече і зводиться на повний зріст). Таки важкий... (Робить крок). дуже важкий... (Повертає голову до хатини). Прощавай, злиденне кубло! Прощавай, Ровено! Пробач, що не поховав тебе, але землі не потрібен такий мотлох, як ти! (Робить ще один крок). Світе, дивись! Я вже йду до тебе!

 

Месія йде геть, з-за хатини виходить Девілар.

 

ДЕВІЛАР. Давно вже я такого не бачив і не чув! Давно. Феєричний негідник!

 

З будинку виходить Ровена в довгому, до самої землі, білому одязі.

 

ДЕВІЛАР. Ровена? (Повертає голову в її бік). Ти не можеш залишати без догляду своє знівечене тіло до кінця сорокового дня!

РОВЕНА (покірно схиливши голову). Вже йду. Навіщо він це зробив?

ДЕВІЛАР. Він не міг не зробити цього.

РОВЕНА (йдучи до будинку). Чому?

ДЕВІЛАР. Тому, що твій чоловік ‒ втілення чистого гріха!

 

 

Друга сцена

 

Пустеля. Зігнувшись під вагою хреста по пустелі йде Месія. Дійшовши до висохлого куща терну, він опускає хреста на клаптик вигорілої трави. Зрізавши ножем кілька гілок, сідає на пісок і, не поспішаючи, починає робити терновий вінець, намагаючись не поранити пальці об колючки. Закінчивши роботу, Месія приміряє вінець, попередньо зрізавши зсередини всі колючки.

 

МЕСІЯ. Якраз.

 

Месія знімає з пояса шкіряний мішок з водою і робить кілька ковтків. Почувши шум за кущем, схоплюється на ноги, зав'язує горловину мішка і через якусь мить витягає з-за куща напівроздягненого юнака. Знову розв'язує мішок з водою, піднімає голову юнака і намагається його напоїти. Закашлявшись, юнак приходить до тями і з зусиллям сідає.

 

МЕСІЯ. Ти хто, юначе? І чому один на цій спеці?

ГЕРИНІЙ. Мене звуть Гериній, добрий чоловік. Я заблукав. Спасибі, що врятував мені життя.

МЕСІЯ. Не думаю, що два ковтки води врятували тобі життя. До Калії ще десять тисяч кроків. Залишишся тут ‒ помреш. Але тягти тебе на собі я не збираюся. У мене вже є своя ноша. (Поплескує долонею по хресту).

ГЕРИНІЙ. Проте, мені вже набагато краще. Допоможи мені встати.

 

Месія, не поспішаючи, зав'язує шкіряний мішок з водою, прив’язує його до пояса і допомагає юнаку встати на ноги. У цей момент, Гериній вихоплює з пазухи ніж і приставляє його до горла Месії.

 

ГЕРИНІЙ. Пробач, добрий чоловік, але я маю перерізати тобі горло, оскільки мені потрібні твої гроші.

МЕСІЯ (стоячи на колінах). Тобто, ти не вмирав від спеки та спраги?

ГЕРИНІЙ. Не вмирав, добрий чоловік. Я син грабіжника Храна. У мене є вода. Мій ніж виявився швидший за ніж мого батька, котрий чомусь вирішив, що добуте мною золото повинне стати його золотом. Не дуже справедливо, чи не так?

МЕСІЯ. Ти вбив свого батька?! Плоть від плоті?!

ГЕРИНІЙ. Я завжди хотів зробити це... Він був боягузом й збоченцем.

МЕСІЯ. Він кривдив тебе?

ГЕРИНІЙ. Поки я був малий і не володів ножем. Проте, я навіть вирив для нього могилу. Бачиш горбок ген там?

 

Гериній на мить відвів ніж від горла Месії, вказуючи на могилу батька і цього було досить для того, щоб Месія перехопив руку юнака, повалив його на землю і приставив ніж до його горла.

 

МЕСІЯ. Значить горбків тепер буде два. Я теж зроблю тобі честь і вирию для тебе могилу. Хоч ти і не мій син. Мовчання ‒ рятівна гавань для дурня... Але тобі, вочевидь, не знайомі ці правила.

ГЕРИНІЙ. Невже ти просто заріжеш мене як барана?

МЕСІЯ. Хвилину тому ти сам хотів зробити це зі мною. Що змінилося у всесвіті за хвилину?

ГЕРИНІЙ. Змінилися правила гри. Тепер ніж у тебе.

МЕСІЯ. Але, якби правила гри не змінилися, моя голова лежала б зараз за кущем, що за нами... І навряд чи ніж від мого горла відвела совість, що мала би прокинутися в тобі. Не бачу причин не вбивати тебе. Адже це справедливо?

ГЕРИНІЙ. Думаю, так.

МЕСІЯ. Правильно думаєш. До речі, золота у мене немає. Хоча брешу, вже є. (Месія запускає руку в пазуху Геринія й дістає відтіля шкіряний мішечок). І знаєш... я передумав. Досить і того, що вранці я зарубав сокирою свою ненормальну дружину і хтиву наймичку. Досить крові. Сьогодні великий день! Я не буду вбивати тебе.

ГЕРИНІЙ. Дуже шляхетно з твого боку, добрий чоловік. Поспішне рішення часто призводить до каяття. Це золото купця, якого ми пограбували і вбили тиждень тому на Фитимській дорозі. Я дарую його тобі.

МЕСІЯ (кілька секунд мовчить і лише потім починає голосно реготати). Мені подобається твоя нахабність, юначе! (Месія витирає сльози і засовує ніж за пояс). Тому я не буду бруднити цей білий пісок твоєю кров'ю. Я закопаю тебе по горло, а змії, яких тут незліченна кількість, зроблять усе за мене... Ти радий?

ГЕРИНІЙ. Звичайно! Це міняє справу. Після смерті мені не доведеться тягати за собою свою відрізану голову... Ти й справді добра людина. (Сідає, потираючи горло). Хотів запитати... Перш ніж ти мене закопаєш.

МЕСІЯ. Запитуй.

ГЕРИНІЙ. От цей хрест зі шляхетного кедра і терновий вінець... Це просто важкий шматок дерева і кілька колючих гілок, чи це щось більше?

МЕСІЯ. Чому ти запитав?

ГЕРИНІЙ. В одній із книг я вже читав про людину з хрестом на плечі та терновим вінцем на голові. Правда, він погано закінчив. Його розіп’яли...

МЕСІЯ (здивовано). Ти вмієш читати?

ГЕРИНІЙ. Звичайно. Іноді ми грабували людей, у яких при собі були книги. Виявилося, що читання книг, заняття набагато приємніше, ніж грабунки і вбивства. Але одним лише читанням книг неможливо прогодуватися в нашому світі.

МЕСІЯ. Щоб годуватися, не обов'язково займатися грабунками.

ГЕРИНІЙ. Ти правий, можна стати ремісником, або випікати хліб. Але тоді доведеться мати справу зі збирачами податей. Переставши грабувати людей, я дам можливість іншим грабувати себе. Тут як у випадку з моїм ножем. Міняються правила гри, але результат залишається той самий...

МЕСІЯ. Дивлячись на твоє чоло, не скажеш, що ти дуже розумний. Однак, це враження оманливе. Тому я дам тобі шанс. (Месія швидко нахиляється і стягує з Геринія шкіряні чоботи на товстій підошві). Краще вже втратити ступні на розпеченому піску, ніж життя... Можеш мені не дякувати.

ГЕРИНІЙ. Чудова думка. В Калії у мене є знайомий знахар, котрий відітне мені обпалені ступні безкоштовно. Але ти уникнув відповіді. Хрест і вінець це щось більше? Якщо так, то чи не боїшся ти...

МЕСІЯ. Я нічого не боюся тому, що у мене нічого немає. Збираючись пройти важкий шлях, що веде до високої мети, нерозумно набивати кишені золотом, а серце обтяжувати прихильністю і добротою.

ГЕРИНІЙ. Візьми мене з собою.

МЕСІЯ. Навіщо ти мені?

ГЕРИНІЙ. На багатолюдних площах я міг би обмивати твої натруджені ноги. Рабам подобається дивитися на страждання вільних громадян.

МЕСІЯ (після довгої паузи). Обмивати ноги на багатолюдних площах? А ти дійсно розумний, Геринію. І хоч саме життя велить остерігатися того, хто хоч раз вже обдурив тебе, я все ж таки ризикну. У будь-якому разі, мій ніж завжди при мені... (Кидає чоботи юнаку). Взувайся. Ми йдемо до Калії!

 

 

Третя сцена

 

Палац царя Іоада. Цар Іоад, відкинувшись на спинку свого трону, тихо дрімає, заколисаний далеким співом невидимого птаха. Через якийсь час до зали починають проникати крики людей, брязкіт зброї і переляканий лемент домашніх птахів.

Ще через якийсь час до зали швидко заходить сотник Едом.

 

ІОАД (розплющивши очі). Що там відбувається, Едоме? Напевно, на старість я став занадто добрий, якщо народ дозволяє собі порушувати тишу під час мого відпочинку!

ЕДОМ (схилившись у глибокому уклоні). Мій царю! Якийсь дурисвіт з величезним хрестом на плечі, зібравши на площі навколо себе купу жебраків та рабів, вбиває в їхні голови думки про те, що вони обранці долі та Бога! І тому можуть робити все, що їм заманеться! Жебракам захотілося їсти, і вони почали трощити і грабувати крамниці шановних городян!

ІОАД (піднімаючись). Що?! За тридцять років мого правління жодна жива душа не наважилася зробити подібне! Де він, цей негідник?! Сподіваюся, ти вже видер з його чорного рота його мерзенного язика?

ЕДОМ. Мій царю! Воїни намагалися зробити це. Але злидарі відбили його.

ІОАД (здивовано). Злидарі? Відбили?! Так що ж це в тебе за воїни, якщо вони не в змозі протистояти купці якихось злидарів? Цій жалюгідній жменьці невдах?!

ЕДОМ. Вибач, царю, але у твоїй столиці, злидарів, як виявилася, не жменька, а добра половина городян. Їх сотні! Тому їм і вдалося відбити цього дурисвіта з хрестом.

ІОАД. Тоді, можливо, це змова?! А що, коли завтра цей, як ти висловився, дурисвіт увіб'є в голови городян думку про те, що вони можуть йти трощити палац? (Якийсь час ходить по залі, заклавши руки за спину). Хто він такий?

ЕДОМ. Люди подейкують, що він месія.

ІОАД. Месія! Не сміши мене, Едоме! В наш час месії не тільки не може бути, він навіть не може народитися! Ми не живемо наприкінці часів. Месія... От ще вигадав! Месія не маю закликати народ до грабунків!

ЕДОМ. У тім то й справа, що він не закликав. Він говорив про обраність кожного жебрака.

ІОАД. Ти казав, що їх були сотні? Не думав, що у мене стільки жебраків. Що ж до грабунків, то всі мої піддані звичайні люди. Тому, якщо випадає можливість розбагатіти на чужому, грабіжником може стати навіть ситий. Приведи-но до мене цього месію. Без залякування. Скажи, що я хочу з ним поговорити. Все. Йди.

 

Сотник Едом, задкуючи, виходить.

 

ІОАД. Ні, треба ж! Месія! Хіба ми на порозі лихоліття? Ні. Мій народ не стогне від непомірних податей, а я вже п'ятнадцять років не воюю з сусідами, у моїй державі шість років не було ні засухи, ні повені. І, крім цього, я мав би серцем відчути, що моєму народу зле, бо я сам із цього народу... (Ще якийсь час ходить по залі). Тоді навіщо мені, Іоаду, царю Калійському, зустрічатися з якимсь пройдисвітом, котрий вважає, що він месія? А бо ж можливо... (Радіючи своїй думці). Можливо, цьому нещасному потрібний свій Пілат?!

 

До зали, сопучи від натуги, заходить Месія з хрестом на плечі.

У кроці позаду нього дріботить Гериній з вузькогорлим глеком у руці. Останнім до зали заходить сотник Едом в оточенні чотирьох воїнів.

 

ЕДОМ. Царю, ця людина погодилася прийти сюди тільки зі своїм хрестом!

ІОАД (з цікавістю дивиться на Месію). Ти впевнений, що це твоя ноша?

МЕСІЯ (дивлячись на царя Іоада із-під чола). Ноша, котру вміло носять, стає легкою.

ІОАД. Що це за юнак? Твій син?

МЕСІЯ. Майже. Я наштовхнувся на нього в пустелі. Він був слабкий і беззахисний. І помирав від спраги. Мені довелося взяти його із собою.

ІОАД. Що ж, це добре. Властивість великодушного і шляхетного серця ‒ допомагати слабким й обділеним. (До варти). Залишіть нас.

 

Воїни з сотником залишають залу.

 

ІОАД (до Месії). Не хочеш перепочити? Хрест можна поставити ось там, під тією стіною.

МЕСІЯ. Дякую тобі, царю. Мабуть, я так і зроблю. (Ставить хрест під стіну, Гериній ставить поруч свій глек і сідає на прохолодну підлогу).

ІОАД. Ти не боїшся розмови із царем?

МЕСІЯ. Я нічого не боюся.

ІОАД. Нічого не бояться тільки дурні!

МЕСІЯ. Тоді можеш вважати мене дурнем.

ІОАД. Зухвалість ще нікого не зробила святим! Я цар. А влада ‒ тяжка звичка. Зарозумілих, зухвалих і непокірливих я, переважно, страчую. Тим більше, що ти погано впливаєш на мій народ. Городяни, крамниці яких сьогодні пограбували обдурені твоїми розмовами злидарі, неодмінно попросять твою голову. Ти готовий до смерті?

МЕСІЯ (пильно дивиться на царя). Ще ні, мій царю. Я розумію, що надзвичайно легко звинуватити безневинного, але я розмовляв з тими людьми зовсім про інше!

ІОАД. Іноді й легкий вітерець здатний перетворитися на згубний смерч...

МЕСІЯ. Одним смакують овочі, іншим ‒ олія, третім ‒ м'ясо. Виходить, їжа буває різною. Але все це їжа. Якщо ці люди зрозуміли мої слова про справедливість, як заклик до грабунків, то це вже, вибач, залежить від їхнього смаку, а не від мого. Справедливість полягає в тому, щоб кожному дати те, що йому належить.

ІОАД. І що ж належить жебракові?

МЕСІЯ. Його тінь. Відповідати за грабунки мають грабіжники. Злочинним натурам не потрібний учитель. Їм потрібен кат.

ІОАД (з неприхованою цікавістю розглядає гостя). Гарна думка. Світ бачив багато чоловіків з бородами і широкими лобами. Але лишень одиниці з них були філософами. У тебе теж є борода, але, дивлячись на тебе, не можна сказати, що твоє чоло важче за потилицю! Хоча, потрібно визнати, ти говориш правильні слова. Ти, напевно, не городянин?

МЕСІЯ. Ти правий. Я дійсно не городянин. Донедавна я жив у пустелі біля Латурійського узвишшя. Коли ж якісь негідники вбили мою дорогу дружину та наймичку, у мене було видіння.

ІОАД. Видіння?

МЕСІЯ. Так, мій царю. Відразу ж після того жахливого вбивства з небес зійшов посланець, який відкрив мені очі і вселив надію в моє розбите серце.

ІОАД. І що сказав тобі той посланець?

МЕСІЯ. Сказав, що сильного духом чекає велика доля!

ІОАД (посміхаючись). Це він про тебе? Цікаво... Тоді, імовірно, він сказав, яка доля чекає на тебе? Мені доповіли, що ти називаєш себе месією. Це правда?

МЕСІЯ. Месією мене звуть люди! Я ж тільки відгукуюся на це ім'я.

ІОАД. Коли Месія це тільки твоє ім'я, то навіщо ти носиш на собі цього хреста? Звичайно, світ любить, щоб його обманювали! Але ж прийде час і тобі доведеться зробити щось таке, від чого люди, що стоятимуть довкола тебе, упадуть на коліна. Заробити на ринку допомагає наявність дурнів. Але ж життя – не ринок! Де ти візьмеш стількох дурнів?

МЕСІЯ. Месія це не тільки моє ім'я. Я обранець!

ІОАД. Я також обранець. Я цар! Але я не ношу на собі хреста, на мені пристойний одяг і я дійсно володію тисячами сердець! Чим володієш ти?

МЕСІЯ. Чим володію я? Дійсно, чим я володію? Хіба що доброю славою і чесним ім'ям!

ІОАД. Доброю славою? (Посміхається). Не надто багато для обранця!

МЕСІЯ. Добра слава, мій царю, то друга спадщина! Чи багато навколо тебе людей із чистим минулим?

ІОАД. Жодного! (Месія здивовано дивиться на царя). Найнадійніший помічник розумного правителя ‒ це страх. Страх набагато вищий за розум!!! Тому всі мої підлеглі мають на шкірі своєї долі мітки від минулих гріхів, які я покриваю своєю владою. Всі вони добре служать мені через свій страх, оскільки я ‒ головний суддя і розумію правосуддя так, як і личить розумному цареві. Правосуддя, в моєму розумінні, полягає не в тому, щоб судити по праву, а ‒ в праві судити. Відчуваєш різницю?

МЕСІЯ. Відчуваю. І ти не боїшся зрадництва?

ІОАД. У царів довгі руки... Та й вчасно сказане слово, іноді діє сильніше ніж покарання.

МЕСІЯ. Можливо це й так, але іноді страх робить людей безстрашними... Одного разу я бачив як заєць поранив орла, що наздогнав його на пагорбі. Перекинувшись на спину, він так сильно вдарив орла у груди, що той деякий час не міг злетіти. Шкода, що заєць не хижак... Хоч м'ясо орлів і погане на смак, їсти його велика честь!

ІОАД. Я царюю вже тридцять років і маю деякий досвід в поводженні зі своїми зайцями. І мене ніколи не можна застати зненацька. Тому я завжди з'їдаю того, кого хочу.

МЕСІЯ. У тебе добрий апетит?

ІОАД. В моєму віці така їжа вже не дуже корисна. І потрібно пам'ятати про небо. Але якщо й випадає нагода з'їсти кого-небудь зі своїх зайців, то це тільки тому, що всякий хробак, що намагається мавпувати сильного, обов'язково маю загинути! Між іншим, хоч ти, здається, і не хробак...

МЕСІЯ. Наразі дякую...

ІОАД. Не перебивай царя! Отож! Хоч ти, здається, і не хробак, але ж і ти когось наслідуєш! Ти не боїшся вмерти?

МЕСІЯ. Почесна смерть завжди краща за ганебне життя!

ІОАД. Але ж смерть може знайти тебе навіть під час сну. Чи, може ,ти знаєш, як помреш?

МЕСІЯ. Я не можу сказати тобі більше, ніж вже сказав.

ІОАД. Що ж. Хай буде по-твоєму. Я, звичайно, міг би змусити тебе сказати більше, але не хочу.

МЕСІЯ. Чому?

ІОАД. Зізнаюся, мені до кінця не зрозуміло, навіщо тобі все це, (Показує рукою на хрест і на терновий вінець). хоча ти й говорив про своє видіння. Але мені здалося, що згодом я осягну зміст задуманого тобою і, можливо, ми зможемо стати добрими друзями.

МЕСІЯ (посміхаючись). Історія нас вчить іншому: уникай дружби із царями.

ІОАД. Але ж царі теж люди!

МЕСІЯ. Вони ‒ царі.

ІОАД. Ти вважаєш неправильне правильним тільки тому, що ніколи не був і, мабуть, ніколи не будеш царем! Сперечатися про те, чого не знаєш, марне заняття. Так, я цар, але у мене досить справедливе серце, мої піддані не стогнуть через мене. Мені навіть здається, що вони щасливі!

МЕСІЯ. Щасливі люди не пускаються до грабунків.

ІОАД. Помиляєшся, чоловіче! Іноді й сита душа може розтоптати мед!

МЕСІЯ. Але, мені здається, що у твоєму місті таких душ занадто багато! А ще мені здається, їм потрібен гарний лікар.

ІОАД. Так, ти правий. Найкращі ліки для злочинця ‒ це шибениця. Ті люди будуть покарані! Ти ж не прийшов у моє місто проповідувати непокору?

МЕСІЯ. Ні, мій царю. Я прийшов проповідувати правду.

ІОАД. Тоді чому ці люди зрозуміли все навпаки? Можливо, та правда, що ти проповідуєш, не зовсім правда?

МЕСІЯ. Якщо ти дозволиш мені залишитися, ти переконаєшся, що це не так.

ІОАД. А якщо не дозволю?

МЕСІЯ. Тоді я піду далі, до своєї Голгофи!

ІОАД. І де ж вона, твоя Голгофа?

МЕСІЯ. Не знаю. Пошук істини складний і довгий. Істина ‒ не воїн. Наказам не підкоряється.

ІОАД (пильно дивиться на Месію). Ти впевнений, що тобі це потрібно?

МЕСІЯ. Так!

ІОАД. Тоді залишайся!

 

 

Сцена четверта

 

Деякий час по тому. До зали заходять Куарт, Лот, Рафаїл.

 

ЛОТ (до Куарта). І що сьогодні кажуть зорі? Вже місяць цей відлюдькуватий селюк з кам'яним обличчям живе у палаці!

РАФАЇЛ. Він майже перестав носити на собі того клятого хреста!

КУАРТ. Зате тепер він на ньому спить. А зірки віщують недобре...

ЛОТ. Недобре для нього?

КУАРТ. Недобре для всіх нас!

РАФАЇЛ. Це тому, що він багато часу проводить з царем? Не второпаю: що може бути спільного у лева і барана?

КУАРТ. Це тому, що Месія робить одне, а думає, здається, про інше. І ще питання, хто в цій ситуації лев, а хто ‒ пустоголовий баран.

ЛОТ. Тобі здається, чи ти знаєш?

КУАРТ. Так говорять зірки.

РАФАЇЛ. Тоді ти не знаєш нічого!

КУАРТ. Зірки не брешуть, Рафаїле! Тим більше, що в цієї людини злочин написаний на обличчі!

РАФАЇЛ. У нього, Куарте, обличчя селянина, а не злочинця. (До Лота). Послухай, Лоте, я чув, що наш гість спить не тільки на своєму хресті...

ЛОТ. Твоя правда. Одна з моїх рабинь бачила, як наш гість не так давно заснув на прекрасній Партінії! (Всі троє весело регочуть). Рафаїле, ходять чутки, що ти зі скарбниці виплачуєш гроші цій повії за її послуги. Ти робиш це з дозволу царя Іоада?

РАФАЇЛ. Безумовно, іноді я даю Партінії золото за послуги, які вона надає мені. Але я не беру золото в скарбниці.

КУАРТ. О, боги! І ти теж, Рафаїле? Цікаво, чи є серед наших сановних осіб хоча б одна людина, котра б не платила цій повії?

ЛОТ. Мабуть, це ти, шановний астрологу...

КУАРТ. В моєму віці вже не платять нікому, а дивитися ‒ грошей не коштує.

РАФАЇЛ. У тебе є потаємна шпарина, через яку ти спостерігаєш за коханцями?

КУАРТ. Мені це не потрібно. Молоді люблять природою, а старі ‒ уявою. Вигляд чарівних царських танцівниць, помножених на мою уяву, приносять мені набагато більше насолоди, ніж старече копирсання в ліжку з молодою, занадто гарячою рабинею! В старості, коли у тебе нижче живота завжди спокійно, немов на цвинтарі, нестаріючу душу веселять очі.

РАФАЇЛ. Я не хочу бути старим.

ЛОТ. Тоді скажи про це цареві Іоаду. Він із задоволенням посадить тебе на кілок! Або поцілуйся на ніч зі змією. У зміїній ямі є дивовижні екземпляри. (До астролога). Цар продовжує пити ту гидоту, що ти вариш йому зі слини гадів? Він так боїться бути отруєним?

КУАРТ. Ні. Його вже неможливо отруїти. Просто одного разу цар хоче спуститися в зміїну яму і вилізти звідтіля живим!

РАФАЇЛ. Навіщо?!

КУАРТ. Не одержавши безсмертя від Бога, варто спробувати зробити себе безсмертним в інший спосіб.

ЛОТ (здивовано). Ти вітаєш подібні намагання? Тіло не може стати безсмертним!

КУАРТ. Мабуть, він це теж розуміє, але його бажання ‒ це його бажання. Між іншим, наш похмурий гість також не відмовляє собі в прийнятті цілющого зміїного напою. А ще одного разу він з'їв величезного тарантула живцем!

РАФАЇЛ. Яка гидота! Навіщо Месія зробив це?

КУАРТ. Бідна тварина несвоєчасно виповзла з якогось закутка.

ЛОТ. Так це жорстокість, чи щось інше?

КУАРТ. Хто його знає... Цар п'є отруту, але не їсть тарантулів. Того разу він тільки запитав: яка на смак ця звірина.

РАФАЇЛ. Може, Месія навмисно спонукає царя до якихось божевільних вчинків? А що, коли завтра Месія відкусить кому-небудь вухо під час обіду й зап'є його людською кров'ю?

 

До зали нечутно заходить Месія.

 

МЕСІЯ. Ви можете не боятися за свої вуха, бо наклепникам відрізують лише їхні довгі язики!

РАФАЇЛ (стиснувши кулаки). Припущення ‒ це ще не наклеп! Між іншим, Месіє, життя в палаці не скасовує твого походження. Пам'ятай це!

МЕСІЯ (зухвало). Ісус, як і я, народився на сіні в хліві!

ЛОТ (зневажливо). Ти берешся мірятися з Ісусом бородою?! Нещасний селюче! Та хто ти такий?!

МЕСІЯ. Я обранець!

РАФАЇЛ. Чий?

МЕСІЯ. Ти цього не зрозумієш, скарбниче. Твій розум, притрушений золотим пилом царської скарбниці, не в змозі осягнути те, що не має ні ціни, ні золотого блиску! Твоя голова вже багато років народжує тільки дві корисні думки: як побільше вкрасти золота із царської скарбниці та як зробити так, щоб цього ніхто не помітив!

РАФАЇЛ. Ти негідник, Месіє! І брехун!

МЕСІЯ. Кожен неправий бажає образити правду. Втім, хочу зробити тобі одну послугу. Піди і негайно повідрізуй двом своїм рабам, Самею і Асиру, їхні довгі язики, бо про те, що знаю я, вже завтра може дізнатися і цар!

ЛОТ. Ти шпигуєш за нами?

МЕСІЯ. Ні, управителю. Просто я здібний учень.

КУАРТ. Хіба тобі не властивий сумнів? Заганяючи людину в кут, потрібно розуміти, що у того, кого ти загнав в кут є, принаймні, два способи вирішення цієї проблеми. Або скоритися, або стрибнути, щоб спробувати перегризти тобі горло.

МЕСІЯ. Я розумію про що ти, астрологу. Але, дуже часто через сумнів пропадає добра нагода. Розумний має панувати над зірками, а не навпаки. Що ж стосується стрибка. Місяць не звертає уваги на гавкіт собаки, а скарбникові дійсно не зашкодить зробити те, що я сказав.

РАФАЇЛ. І що ти хочеш одержати за мовчання?

МЕСІЯ (хитро посміхаючись). За своє мовчання я хочу одержати... Я хочу одержати ваше мовчання. Не можна бути мудрим щодня, щохвилини, а між моєю помилкою і помилкою жебрака з ринку дуже велика різниця, навіть коли ми зробимо з ним одне й те саме.

ЛОТ (з острахом дивиться на Месію). Мені здається, що ти і про мене не забув. Чи, може, я помиляюся? Тобі необхідно і моє мовчання?

МЕСІЯ. Твоя правда, управителю. Не забув і про тебе. А, втім, я не робив цього навмисно. Клянуся! Просто до мене тягнуться душі. Ваші раби теж люди і якби ви завжди пам'ятали про це, не було б і зрад.

КУАРТ. Ти говориш неможливі речі, Месіє! Раб є раб! Якщо сьогодні я почну поводитися з рабом як з рівним, то завтра він зажадає волі! У раба є тільки одне право ‒ працювати!

МЕСІЯ. Якщо це так, то чому ви проводите ночі в обіймах своїх рабинь, а не в обіймах ослиць? Хіба між ними є якась різниця?

ЛОТ. Ось це і є та правда, котру ти вкладаєш у вуха наших рабів? Що ж, це дійсно непоганий інструмент для того, щоб довідатися в рабів усе про їхніх хазяїв! Але ж про це може довідатися і цар...

МЕСІЯ. Цар може довідатися не тільки про це! Цар може довідатися і про те, що в скарбницю не надійшли податі з міст Салмі та Ронга, і ще багато про що. А ще цар може довідатися про те, що його астролог, тобто ти, Куарте, частенько домішує до царського вина собаче лайно, щоб повеселити свою зацьковану страхом душу! Продовжувати, сановні городяни? Чи, може, все ж укладемо взаємовигідну угоду про ненапад?

ЛОТ. З тобою краще не сваритися, бо ти говориш камінням. Я згодний!

МЕСІЯ. А що скажуть зірки?

КУАРТ (скриплячи зубами). Зірки теж згодні.

МЕСІЯ. Шановний скарбник?

РАФАЇЛ (з неприхованою зневагою). Сила без розуму рано або пізно впаде під власною вагою. Я не можу стати твоїм союзником в силу різних причин, але я теж буду закривати очі на твої прорахунки. Сьогодні ти Цезар, а завтра ніхто! Я дуже терплячий. Я почекаю...

МЕСІЯ. Ну, що ж, чекай... Але, маю тебе попередити: наскільки ти терплячий, настільки я обережний. Я намагаюся вчитися на бідах і помилках інших. Напевно, ти вже помітив цю особливість моєї голови. Що стосується твоєї шпильки відносно сили без розуму, то ти помиляєшся. У мене є і перше, і друге! А тепер, залиште мене самого...

ЛОТ (здивовано). Боже правий! Він вже наказує!

 

Лот, Куарт і Рафал виходять.

 

МЕСІЯ (дивлячись їм у слід). А страх дійсно корисна річ! Цар знає, про що говорить...

 

З-за колони тихо, ніби нізвідки, виходить Девілар.

 

ДЕВІЛАР (оглядаючись). Непогано, зовсім непогано, як для вбивці... Ти дійсно здібний учень. (Підходить ближче). Знаєш, мене завжди вражає те, як напрочуд швидко люди опановують науку гріха! Він вливається в людину так вільно та природно, ніби гріх ‒ це найкраща їжа для людської душі…

МЕСІЯ (розгублено). То ти не примара... Чого ти хочеш цього разу?

ДЕВІЛАР. Хочу? Я й тоді, першого разу, нічого не хотів! Це все моя клята цікавість. Так, тільки цікавість і більше нічого. Правда, іноді я маю виконувати накази того чи іншого правителя... Але це вже зовсім інша річ...

МЕСІЯ. Того чи іншого?

ДЕВІЛАР. Звичайно. Я час, а час належить і добру, і злу. Я слуга двох господарів! (Дивиться на Месію). Я бачу, ти перестав пити вино.

МЕСІЯ. У мене є мета!

ДЕВІЛАР. Вбивати людей?! То вже краще б ти пив!

МЕСІЯ. Я ліпше знаю, що для мене краще!

ДЕВІЛАР. Іноді недостатньо просто щось знати. Бувають випадки, коли конче потрібно знати, з яких конструктивних частин складається це знання. Твоє знання нанизане на кістяк смерті. У твою круглу голову випадково не залітали думки про відповідальність? Чи ти вважаєш, що приймаючи отруту, ти станеш безсмертним? Я не впевнений, що на небі для тебе зроблять виключення. Між іншим, навіщо ти підмінюєш кубки зі зміїною отрутою, які подають цареві, на звичайне питво?

МЕСІЯ (здивовано). То ти не знаєш?! Це вже цікаво!

ДЕВІЛАР. Коли я запитав: навіщо, я не сказав, що не знаю. Я запитав: навіщо, бо не розумію змісту цієї акції. Так, звичайно, пройде якийсь час, цар, відлучений тобою від настою отрути, втратить свою силу і, спустившись одного разу до своїх змій, вже не зможе вибратися з ями живим. Це я розумію, Месіє. Вибач, що не називаю тебе твоїм справжнім ім'ям. Мені заборонено втручатися. Так от, Месіє. Чому ти впевнений у тому, що тебе, після запланованої тобою смерті царя Іоада, оберуть новим царем Калії?! Хіба тебе не гризуть сумніви?

МЕСІЯ. Якщо вже ми почали розмову на чистоту... Скажімо так: іноді вони з’являються. Хіба тобі не відомо, що шлях до істини завжди вкритий вибоїнами сумнівів? Але якщо ти досить сильний духом, то не небеса формують твоє майбутнє, а ти сам. Навіть найгірший лучник, після довгих тренувань здатний все ж таки влучити в ціль.

ДЕВІЛАР. А раптом щось піде не так? Я чув від багатьох, що тебе варто попатрати як свиню і згодувати бродячим собакам. Або тебе просто розіпнуть на твоєму ж хресті, після того, як цар не вибереться зі зміїної ями живим? Хоч ти вже й не носиш його, а тільки на ньому спиш... маю тобі сказати: народ, той, що животіє за воротами палацу, дуже любить розпинати невдах! А, розіп’явши, починає їх прославляти... Послухай, Месіє, то, може, краще нехай тебе розіпнуть? І тоді багато хто отримає шанс дожити до старості. Слава живого в порівнянні зі славою мертвого ‒ ніщо! Повір мені. Я мудрий.

МЕСІЯ. Тобі ж заборонили втручатися!

ДЕВІЛАР. А я й не втручаюся. Просто я хочу сказати, що помилятися властиво кожній людині, але наполягати на помилці властиво тільки дурням!

МЕСІЯ (посміхаючись). Але ж ти знаєш, що я не дурень. Ти мовчиш? Тоді будемо вважати, що ти погоджуєшся.

ДЕВІЛАР. Так, я змовчав, але не погодився. І у мене ще одне запитання... Навіщо ти тримаєш поруч себе цього юнака? Коли ти носив на собі по площах міста свого хреста, це було виправдано. Я розумію. Натовп, стомлений Месія коло хреста і тендітний юнак, котрий дбайливо обмиває його натруджені ноги... Хлопчина далеко не дурний. Це була чудова ідея. Дуже вражало... Навіть мене. Але той час пройшов і цей сором’язливий горлоріз встиг доволі успішно облаштуватися в палаці, швидко ставши мазунчиком царя і коханцем його незліченних рабинь. Ти не боїшся, що сину грабіжника одного разу заманеться згадати ремесло, якому з дитинства його вчив батько? Пройде ще небагато часу і вам буде тісно вдвох в серці царя.

МЕСІЯ. Будь-який небезпечний задум пов’язаний з ризиком. На моїй дорозі місця вистачає тільки для мене одного. Але якщо він вибере короткий шлях, намагаючись обігнати мене, він завжди ризикує наштрикнутися на мій ніж, котрий досі швидкий і точний. Думаю, йому цілком достатньо того, що він має. Рідко кого, відмивши від віслюкового лайна, одразу ж одягають у золотий одяг і кладуть на подушки з лебединого пуху... Він про це пам'ятає щогодини.

ДЕВІЛАР. Що ж. Грай, але не перетягни струни... І ще... Мало не забув. Твоя дружина, котру ти зарубав сокирою, просила мене про зустріч з тобою десь перед самим твоїм кінцем... Я не міг їй відмовити!

МЕСІЯ (похмуро). Ти ще не йдеш? Я хочу спати.

ДЕВІЛАР. Розумію. Твій пообідній сон. Це святе! Ідучи до тебе, я зустрів Совість. Здається, ви з нею ще не знайомі. Привести її? Вона на диво приємна й розумна жінка!

МЕСІЯ. Я не терплю розумних жінок! Що ж стосується Совісті, то мені їй нема чого сказати.

ДЕВІЛАР. Вона сама все скаже, людино!

МЕСІЯ. Вибач, Девіларе, іноді прекрасна зверху жінка закінчується риб'ячим хвостом, або ж копитами... Я не хочу бути розчавленим власною совістю! І ти можеш вже більше не приходити. Я буду непохитний!

ДЕВІЛАР. Я сам вирішую, що мені робити! І я обіцяв Касинії.

 

Девілар йде геть.

 

МЕСІЯ (люто блискаючи очима із-під чола). Щоб не бачити цього мерзотника, я готовий продати свою душу Дияволові!

 

 

Сцена п'ята

 

Спальня скарбника Рафаїла. Рафаїл, перебуваючи в гарному настрої, причмокуючи губами, покриває поцілунками Партінію, особливо її оголені стегна. Широке ліжко при цьому скрипить, немов от-от розвалиться.

 

ПАРТІНІЯ. Рафаїле, минулого разу ти дав мені на дві монети менше, а я жінка не дуже багата!

РАФАЇЛ (відірвавшись від стегна). Ти просто не вмієш рахувати, Партініє! Хіба я можу не доплатити жінці?

ПАРТІНІЯ. Ти ж не платиш своїм рабиням...

РАФАЇЛ. Мої рабині ‒ моя власність. Платити самому собі смішно! Якби ти була моєю рабинею, я б і тобі не платив.

ПАРТІНІЯ (плескає скарбника долонею по лисині). Бридкий самець! Бридкий, товстий і хтивий самець! Ти кохаєш мене, товстунчику?

РАФАЇЛ. Хіба ж можна кохати жінку, котра щовечора спить із іншим чоловіком? Так ще й за гроші?

ПАРТІНІЯ. А якщо я буду спати з тобою... І більше ні з ким? І не за гроші?

РАФАЇЛ (сміючись). Серед жінок важко знайти вірність! Ти, Партініє, розбещена любов'ю. Тобі не вистачить сили кохати одного чоловіка. Що ж стосується мене, то я взагалі не та людина, котра добровільно погодиться підставити свою спину під важку ношу шлюбу... До того ж, я скажено ревнивий. Ти ж не хочеш закінчити життя на Площі ганьби під купою каміння?

ПАРТІНІЯ. За законом Калії, зраду потрібно довести.

РАФАЇЛ. Ти, мабуть, жартуєш, Партініє! Перебуваючи в любовному зв'язку практично з усіма місцевими вельможами, ти мала би знати, що насправді діється на задньому дворі нашого правосуддя.

ПАРТІНІЯ. І що ж там таке діється?

РАФАЇЛ. Гаразд. Ти будеш здивована, наскільки наша доля не залежить від нашої вдачі чи способу життя. Наші долі вирішуються в лазнях під звуки арфи і в оточенні оголених рабинь... Важкий кошіль золота, гарне вино, охолоджене гроно винограду, вправні рухи стегон рабині, що розм’якшують плоть... І от вже суддя готовий привести купу свідків, живих, і навіть мертвих, які щось бачили, щось чули і готові заприсягтися рідною матір'ю, що все було саме так, як потрібно тобі. Результат передбачуваний... Тебе, закопану по пояс у землю, забивають до смерті на Площі ганьби камінням, а я знову вільний.

ПАРТІНІЯ. Але ж у тебе, Рафаїле, немає спадкоємців.

РАФАЇЛ. Скарбникові краще їх не мати.

ПАРТІНІЯ. Чому?

РАФАЇЛ. Це небезпечно для їхнього життя. Смерть скарбника завжди породжує чутки. І чим чесніший при житті був скарбник, тим ганебніші чутки. Так було завжди й так буде завжди. В цьому світі немає місця чесній душі. З вуст широколобих філософів можна почути, що життя чесної людини вільне від страху. Я завжди сміявся над цією дурнею. В нашому світі чесна людина ‒ це гладіатор, котрий має відбиватися від нацькованих на нього левів голими руками. І його обов’язково зжеруть. Єдине, що може потішити чесну душу, так це те, що на камені, котрий покладуть на його могилі напишуть: "Він був чесною людиною!" Думаю, що на моєму камені напишуть саме це.

ПАРТІНІЯ (весело сміючись). Ніколи не думала, що буду лежати у ліжку зі святим! У тебе рабів, мабуть, більше, ніж у самого царя Іоада! Ці люди самі пішли до тебе в рабство? У чесної людини не може бути стільки грошей...

РАФАЇЛ. Просто я добре веду свої справи! А раби... Я одержав гарну спадщину.

ПАРТІНІЯ. Так це ти з батьківської спадщини сплачуєш мені за кохання? Як цікаво. Напевно, це ті гроші, які твій батько не доплатив моїй матері! Слухай, Рафаїле, а що коли я твоя сестра?

РАФАЇЛ. Припини. Це вже не смішно. А, втім, ти можеш назватися сестрою будь-кого з наших царедворців, і це може бути правдою, оскільки твоя мати заробляла собі на життя тим, що й ти! "Сестро"...

 

У спальню, не стукаючи, стрімко заходить Месія.

 

РАФАЇЛ. Ти переплутав спальні?

МЕСІЯ. Тебе кличе цар!

РАФАЇЛ. Ти вже в царя Іоада за посланця? Що ж, тоді твої справи не такі вже й гарні, як мені здавалося. І що хоче мій цар?

МЕСІЯ (до Партінії). Якщо не хочеш втратити язика ‒ закрий вуха! У палаці щойно з'явився вцілілий збирач податей з міста Садабі.

РАФАЇЛ (зістрибує з постелі). І що він говорить?

МЕСІЯ. Він говорить страшні речі.

РАФАЇЛ. Тобто?

МЕСІЯ. Він стверджує, що ті розбійники, котрі напали на караван з податями і товарами, були найняті тобою! У тебе знайдеться для царя, крім заперечень, ще що-небудь?

РАФАЇЛ (сполотнівши від жаху). Боже правий! Цього не може бути!

МЕСІЯ. Тоді йди до царя і доведи, що та людина бреше!

 

Рафаїл, похитуючись, виходить.

 

МЕСІЯ. Партініє, боюся, що ця людина тобі вже ніколи не заплатить...

ПАРТІНІЯ. Який жах...

МЕСІЯ (посміхаючись). Тобі шкода зароблених грошей?

ПАРТІНІЯ. Мені шкода Рафаїла.

МЕСІЯ. Тоді допоможи йому!

ПАРТІНІЯ. Як?

МЕСІЯ. У мене є чудове питво. Рафаїл просто засне... Йому не буде боляче.

ПАРТІНІЯ. Ти пропонуєш мені отруїти Рафаїла?! Ти, напевно, зовсім збожеволів!

МЕСІЯ. Коли його викриють, Рафаїл досить швидко переконається у тому, що все, що йому було відомо про біль і муки, дитячі казочки... Для початку йому вирвуть язика, відріжуть вуха, виберуть очі та відрубають пальці...

ПАРТІНІЯ (закриваючи обличчя руками). Досить!!! Мене зараз знудить!

МЕСІЯ. Якщо ти не можеш зробити це з жалості, я можу тобі добре заплатити, бо мені дійсно шкода скарбника!

ПАРТІНІЯ (забираючи від обличчя руки). Заплатити?! І скільки зараз коштує милосердя?

МЕСІЯ. Зробиш це сьогодні, сьогодні ж одержиш сто монет.

ПАРТІНІЯ. Сто монет! Яка величезна сума... Але ж і який великий гріх!

МЕСІЯ. Невже ти боїшся згрішити? Тоді я пошукаю іншу милосердну душу... Якщо ти не хочеш.

ПАРТІНІЯ. Я хочу!!!

МЕСІЯ. У такому випадку скажи, що хочеш, крім грошей, ще й мене! І швидко!!!

ПАРТІНІЯ (тамуючи в собі відразу). Якщо ти наполягаєш...

МЕСІЯ (залазячи на ліжко). Звичайно! Чуже ліжко завжди приваблює сильніше, ніж своє... Ти цього не помічала?

ПАРТІНІЯ. Ні. Бо я не сплю у своєму ліжку.

МЕСІЯ. Може, його у тебе немає?

ПАРТІНІЯ. У мене немає часу спати у своєму ліжку. Робота така...

 

 

Сцена шоста

 

Місяць по тому. Розкішна учта на честь Різдва в самому розпалі. Більшість сановних чоловіків вже добре напідпитку і тому зайняті не їжею і вином, а гарними рабинями, які покірно лежать на подушках поруч із чоловіками. Четверо напіводягнених рабинь, звиваючись у доволі екзотичному танці, пріють хіба що тільки для царя Іоада, котрий, не відриваючись, дивиться на їхні округлі, змащені оливковим маслом, животи.

Поряд з царем, роблячи вигляд, що молиться, сидить Месія, спираючись спиною на приставлений до стіни хрест.

Трохи віддалік, обпершись ліктем на подушку, лежить, розпашілий від міцного вина і споглядання за напіводягненими жінками, Гериній.

 

ІОАД (у захваті). Хіба може бути на світі що-небудь прекрасніше за молоде жіноче тіло?! Подивися, Месіє, які звабливі форми! Я хочу їх всіх!

МЕСІЯ. А чи не забагато для одного, Іоаде? Тим більше, що на Різдво навіть подібна думка гріх!

ІОАД (відмахуючись). Про що ти говориш! Немає більшого гріха, ніж стримування позивів природи!

МЕСІЯ. Це можна розуміти як заклик до цілковитої свободи почуттів? Але ж ми не худоба, котра живе тільки заради розмноження!

ІОАД. Ти став таким занудою, Месіє. (Дивиться на співрозмовника). І ти знову почав носити по місту свого хреста. Ти жадаєш людської любові? Навіщо тобі вона, якщо тебе любить цар?

МЕСІЯ. Я ношу свого хреста не для цього. Я замолюю ваші (Обводить рукою зал). гріхи!

ІОАД. Хіба я просив тебе про це? З моїми гріхами, Месіє, мене ще впустять у чистилище. Я не настільки грішний, як тобі здається... (Кличе одну з танцівниць). Хано, підійди-но до свого царя!

 

Дівчина Хана швидко підбігає до царя.

 

ІОАД. Сідай поруч. (Дівчина сідає на подушки). Скажи мені, Хано, тобі подобається ось цей чолов'яга? (Вказує на Месію).

ХАНА (опустивши очі). Це наказ?

ІОАД (посміхаючись). Ні! Я просто запитав!

ХАНА. Хіба рабиня має право сказати: "ні"?

ІОАД. Сьогодні маєш. Сьогодні велике свято!

ХАНА. Але ж свято пройде...

ІОАД. А Месія залишиться, так?! (Сміється). Коли ти не хочеш Месію, то про себе я вже й не запитую, бо він набагато молодший за мене!

ХАНА. Але ж ти цар!

ІОАД. По-перше, я чоловік! Це вже по-друге, я цар. І я хочу, щоб мене любили, а не боялися... Тобто, щоб боялися чоловіки, а жінки любили. Іди, Хано, танцюй. Я знайду собі коханку з добрішим серцем...

 

Перелякана рабиня Хана повертається до своїх подруг.

 

МЕСІЯ. І що б ти робив із цим тендітним створінням?

ІОАД. Усе, що можу! Останні кілька місяців я почуваю себе напрочуд добре. Мені навіть почало подобатися те зілля, яке мені готує старий Куарт! Я п'ю його, начебто це вино! І знаєш, що я вирішив?

МЕСІЯ. Ні.

ІОАД. У день свого шістдесятиріччя я відчиню ворота палацу, покличу городян і спущуся в зміїну яму! Мені здається, що час уже настав!

МЕСІЯ (посміхаючись). Ти настільки впевнений у собі?

ІОАД. Як ніколи! Я відчуваю це по тій пристрасті, з якою я кохаю жінок!

МЕСІЯ. А раптом ти помиляєшся? У ямі так багато змій...

ІОАД (випивши кубок). Я їм усім повідгризаю голови й вилізу з ями живим.

МЕСІЯ. Навіщо це тобі?

ІОАД. А навіщо ти носиш свого хреста? І навіщо цей юнак знову обмиває на площах твої ноги? (Повертає голову до Геринія). Підійди сюди, Геринію!

МЕСІЯ. Це зовсім інше, царю.

ІОАД. Невже?!

 

Гериній швидко підходить до царя Іоада і шанобливо схиляє голову.

 

ІОАД. Скажи, юначе, навіщо ти ходиш по п'ятах за цією дивною людиною із хрестом і обмиваєш йому ноги?

ГЕРИНІЙ. Служити святій людині, велика радість для моєї душі. Втім, з такою ж радістю я готовий служити і тобі. Месія прийняв мене з відкритим серцем, коли зірки відвернулися від мене. З відкритим серцем прийняв мене і ти, мій царю. Тому, моє життя належить вам обом.

ІОАД. Ловлю на слові, юначе. Стати власником чиєїсь душі без попередніх умов ‒ велика вдача. Зазвичай, я пропускаю повз вуха подібні пафосні фрази, але ти молодий і твоє горло, сподіваюся, ще не стягнене зашморгом страху за приховані гріхи. Іди, розважайся. Раджу тобі звернути увагу ген на ту красуню. (Показує рукою на рабинь, котрі звиваються в танці). Її звуть Хана. Вона щойно відмовила нам обом. Можливо, це вийде в тебе?

ГЕРИНІЙ (здивовано). Відмовила цареві?! І ти не наказав забити її камінням?

ІОАД (посміхаючись). Навіщо? Не можна плутати любов з обов'язком. Навіть якщо це рабиня. До того ж, я цар, а не ґвалтівник. А ще, Хана коштує дорожче за всіх моїх рабинь, оскільки вона дочка царя Цефата. І якщо він колись захоче піти на нас війною, Хана може стати тим самим ключиком, котрий відкриє двері до миру. Іди.

 

Гериній, вклонившись, іде на своє місце.

 

ІОАД. Так на чому ми зупинилися, Месіє?

МЕСІЯ (провівши Геринія злим поглядом). Ти говориш, що хочеш довести собі і своєму оточенню, що твоє тіло не боїться отрути. Можливо, це і так, царю. Але, ж вбиває не тільки отрута? Ідучи вночі без смолоскипа по твоєму палацу, можна легко проштрикнути свої груди чиїмось мечем... Або, зачепившись за чиюсь ногу, впасти з галереї на камені подвір'я. В твоєму палаці, царю, з кожного темного кутка стирчить кинджал.

ІОАД. Не чув, щоб хтось хотів тебе вбити! Тут тебе всі приймають, як сказав Гериній, за святого, котрий, правду кажучи, іноді користується послугами повій! (Регоче). Святий, (Прикладає палець до губ). не повинен цього робити.

МЕСІЯ. В твоєму розумінні святий, неодмінно маю бути скопцем, сидіти в темній і сирій печері, харчуючись волохатими кажанами?

ІОАД. Святість ‒ це чистота духу!

МЕСІЯ. Крім духу, мій царю, у мене ще є ось це велике і, напрочуд здорове тіло, що має потребу в їжі, напоях і жінках.

ІОАД. Але ж шлях до святості, до дійсної святості, пролягає через прийняття великої схими, котра потребує від того, хто прийняв присвяту, дотримування суворих аскетичних правил! Тебе не приваблює схима?

МЕСІЯ. Законодавці норм духовної моралі у свій час дещо перестаралися, висуваючи подібні вимоги. Дух живе окремим життям від тіла тільки тоді, коли тіло помре. Мені здається, що всі ці аскетичні правила писали не для живих схимників, а для мерців!

ІОАД. Добре, що тебе не чують наші святі отці...

МЕСІЯ. Я це кажу тільки тобі, мій царю, бо зі святими отцями не варто розмовляти про проблеми живих.

ІОАД. Чому?

МЕСІЯ. Тому, що святість, якої надає їм сан та специфічне оточення, мимоволі спрямовує всі їхні помисли на пізнання потойбічного життя.

ІОАД. Бувають виключення, Месіє... Я знаю одного святого отця, котрий із задоволенням їсть смажене, варене й тушковане м'ясо впродовж усіх постів: і великих, і маленьких, п'є глеками вино та ще й кохає по дві-три рабині за ніч!

МЕСІЯ. Чого ж ти його не стратиш?

ІОАД. Чого не страчу? Мені його шкода, бо він і так вже приречений до смерті дурною хворобою.

МЕСІЯ. Але ж тоді він небезпечний для інших! Хвороба від кохання підступніша за чуму! Накажи його вбити, Іоаде, бо хворі рабині доволі швидко зіпсують добру половину твого народу!

ІОАД. Тоді я мушу вбити і тих рабинь, якщо вони хворі!

МЕСІЯ. Іноді смерть буває милосерднішою за життя.

ІОАД (пильно дивиться на Месію). Тебе важко зрозуміти, Месіє. З'являючись на людях зі своїм хрестом, ти переповнюєшся смиренністю і проповідуєш любов. Зараз же ти закликаєш мене вбити людей, котрі, імовірно, також долучалися серцем до твоїх проповідей про любов і милосердя. Тобі не шкода тих рабинь?

МЕСІЯ. Коли має діяти закон ‒ милосердя недоречне. Чіткість й ясність законів у жодному разі не повинна базуватися тільки на милосерді, бо це будуть не закони, а гидке пійло, замішане на слині доброти і сльозах жалості! Що ж стосується законів моралі, то їх тим більше не повинні порушувати ті, хто безпосередньо відповідає за стан духовної рівноваги громадян. Я маю на увазі того святого отця.

ІОАД (посміхаючись). Іноді мені здається, Месіє, що у тебе в грудях замість серця шматок чорного базальту...

МЕСІЯ. Людина, що має мету, повинна мати тверде серце, мій царю.

ІОАД. Ти говориш з чужого голосу, людино. Я це вже десь чув!

МЕСІЯ. Мудрі думки, мій царю, в усі віки мали однаковий зміст. Ніхто із смертних не може похвалитися перед одноплемінниками свіжою думкою. Покопирсавшись в пилюці людської пам'яті, завжди можна відшукати щось подібне на те, що ти вважаєш за своє.

ІОАД. Але ж ти не наполягаєш на тому, що наші пращури вже все зробили і сказали за нас?

МЕСІЯ. Сказати, мабуть, сказали, але зробити все не встигли. Коли б люди спромоглися зробити все, що мали зробити, світ вже давно лежав би в попелі!

ІОАД (відпивши трохи вина). Цікаво, що ж стримувало людство від самознищення? О! Зачекай-но! Дай, я сам вгадаю!

МЕСІЯ. Спробуй, мій царю.

ІОАД. Вибач за тавтологію, але я думаю, що ти думаєш, нібито світ вцілів винятково завдяки людям, подібним на тебе! Чи не так?

МЕСІЯ. Не зовсім так. Особистості, на зразок мене, не можуть врятувати світ. Смиренність і здатність до самопожертви ‒ речі, безсумнівно, гарні, але світ, як би це парадоксально не звучало, дотепер не лежить у попелі, завдяки страху...

ІОАД. Тобто, ти хочеш сказати, що людство виживає завдяки одному із семи смертних гріхів?! Мені здавалося, що світ не валиться тільки тому, що вірує!

МЕСІЯ. Віра в Бога, мій царю, на вісімдесят відсотків, на превеликий жаль, складається зі страху. А втім, чи мені тобі розповідати, що таке страх... Твоє правління теж базується на ньому... Так коли ти хочеш здивувати своїх підданих?

ІОАД. Через місяць, Месіє.

МЕСІЯ. Сподіваюся, ти дозволиш мені бути присутнім на цьому видовищі?

ІОАД (плескаючи Месію по плечу). Я не тільки дозволю тобі піти із мною до зміїної ями! Ти змушений будеш це зробити, бо я маю передати комусь із свого оточення, символічно звичайно, кермо влади на час мого перебування в зміїній ямі. Цього потребує закон…

МЕСІЯ (здивовано). Закон?

ІОАД. Цар не може піддавати ризику своє життя, не призначивши свого спадкоємця. То вже нехай тим символічним спадкоємцем будеш ти, а не хтось із моїх царедворців. (Сміється). Навіщо сіяти в їхніх серцях надію!

МЕСІЯ (зворушено). Дякую за довіру, мій царю. (Цілує Іоаду руку).

ІОАД. Надто не переймайся, друже. За ті декілька хвилин, що я буду у зміїній ямі, тобі не доведеться приймати важливих державних рішень! Просто постоїш та потішиш своє самолюбство... Воно у тебе варте того! А заодно, отримаєш купу ворогів! А тепер... (Окинувши оком залу, гучним голосом). Веселімося!!!

 

 

Сцена сьома

 

Місяць по тому, на площі біля зміїної ями. Схвильована натовп, напружена сувора охорона. До ями підходять цар Іоад, декілька царедворців і Месія.

Натовп палко вітає царя і його наближених.

 

ІОАД (піднявши догори руку). Мій Народе! (Вигуки вщухають). Сьогодні великий день! Великий, як для мене особисто, так і для вас! Для вас він великий тому, що я спускаюся в цю страшну яму зі зміями з метою не тільки випробувати на міцність свою волю! Я добровільно йду на катування заради того, щоб увесь світ знав: коли у народу є такий цар, цей народ перемогти не можна! (Перечекавши шквал славослів'я). Дякую тобі, мій народе! Я завжди вірив у тебе!!! (Іде до ями).

ЛОТ. Царю! Ми всі, звичайно, впевнені в тому, що ти піднімешся з ями живим і здоровим, але ж ти знаєш закон!

ІОАД (роблячи вигляд, що згадав). О, так, так! Ти про спадкоємця?

ЛОТ. Звичайно, мій царю...

ІОАД (посміхаючись). Що ж. Закон має поважати навіть цар. Моїм спадкоємцем на ці двадцять хвилин, я призначаю... (Переводить погляд з управителя на інших царедворців). Я призначаю... (Зупиняє погляд на схвильованому Месії). Я призначаю ось цю святу людину! Месіє, вийди до людей!

ЛОТ. Але, ж ти не можеш!

ІОАД (різко). Це ти мені?! Я цар і тому я можу все! Народе! Ти схвалюєш мій вибір? Чи, може, ти хочеш побути трохи під Лотом?!

 

Натовп кричить: "Месію!".

 

ІОАД. От бачиш, Лоте, мій народ любить, на щастя, не тебе!

 

Цар Іоад рішуче йде до ями. Деякий час натовп, не дихаючи, спостерігає за царем, що спустився до зміїної ями. Потім чути зойк переляканої жінки, хтось кричить: "Дивіться, цареві погано. Цар впав! Господи, рятуйте царя! Господи!!!" Управитель разом з іншими царедворцями перелякано туляться одне до одного, натовп шаленіє, голосять жінки.

У цей момент Месія зривається з місця, біжить до ями і стрибає вниз. Натовп миттєво замовкає, а через якусь хвилину з ями по драбині піднімається Месія з мертвим царем на плечах. Обережно поклавши царя на землю, Месія обводить онімілий натовп недобрим поглядом.

 

МЕСІЯ. Цар Іоад помер. А мав би вийти з ями переможцем. Народе!!! (Вказує рукою на переляканих царедворців). Ці мерзотники знали, що цар помре, бо давали йому не те зілля!!! Вони вбили вашого царя!!! До ями їх!!! Всіх!!! До одного!!!

 

Розлючені люди хапають ледь живих сановників і жбурляють їх у яму.

 

ГЕРИНІЙ (кричить із юрби). Люди!!! Ця людина свята! Ми всі на власні очі бачили, як його кусали змії! Люди! Месія святий!!!

 

Натовп затихає й шанобливо стає на коліна: Боже! Дякуємо тобі! У нас є цар і він святий!!!

 

Кінець першої дії.

 

 

Друга дія

Сцена восьма

 

До тронної зали стрімко заходить Месія. За ним, перелякано хапаючи ротом повітря, шкутильгає старий астролог Куарт.

 

МЕСІЯ (сідаючи на трон). Ну, що скажеш, старий пройдисвіте?! Чому радник Муцій ще дотепер живий?! Чи ти думаєш, що я не знайду у своєму царстві людини, котра б вміла варити добру отруту?

КУАРТ (витираючи зіпріле чоло). Але... Але, мій царю. Пильність Муція дуже важко приспати! Він став таким обережним після сварки з тобою.

МЕСІЯ (здивовано). Сварки?! Ти говориш сварки? Якби це була сварка, Муцій вже сьогодні здох би на кілку! Це була не сварка, старий шахраю. Це був виклик! Я вже давно стежу за цим балакучим негідником... (Дивиться по боках). Він готує проти мене змову. (Пошепки). Це зрада, Куарте, зрада... Я це відчуваю... Коли проти мене щось замислюють, я це одразу відчуваю. У мене починають боліти зап'ястя і ступні ніг. Мені починає здаватися, що там рани!

КУАРТ (шанобливо схиляючи голову). Ти ж Месія! Проте, маю тебе попередити, щоб ти не дуже переймався цими думками про зраду, бо у тебе на зап'ястках і ступнях дійсно з'являться стигмати.

МЕСІЯ. З'являться що?

КУАРТ. Іноді у обранців неба на тілі з'являються рани. Вони з'являються в тих місцях, куди у свій час Ісусові забили цвяхи.

МЕСІЯ (розглядає свої руки). Ти говориш правду, чаклуне?

КУАРТ. Так, мій царю.

МЕСІЯ. Але я не хочу мати на руках і ногах рани!

КУАРТ. Я ж і кажу ‒ не переймайся. У обранців неба іноді з'являлися подібні рани.

МЕСІЯ (голосно). Неба, неба!!! Ти впевнений, старий відьмаче, що небо існує?! Що там, на твоєму небі, щось є?!

КУАРТ (зіщулившись). Я тебе не розумію, царю. На небі є Бог!

МЕСІЯ (недобре посміхаючись). Мені про це досить часто розповідали святі отці... Однак, ніхто з них дотепер так і не зміг мені дохідливо пояснити, що таке Бог! (Куарт хреститься). Так, так, старий, ніхто не в змозі пояснити, що це таке...

КУАРТ (ошелешено дивиться на Месію). Але ж були часи, коли ти ходив по місту зі своїм хрестом на плечах і закликав народ до віри й покірності Богові! Тоді ти знав, хто такий Бог?!

МЕСІЯ (відмахуючись, немов від надокучливої мухи). Мені здавалося, що я знав!

КУАРТ (забувши про обережність). Так ти вірив, чи тільки прикидався, що вірив?

МЕСІЯ. Що?! Не пам'ятаю, щоб я дозволяв тобі ображати мене... Слухаючи тебе, починаєш розуміти, що робити добро нікчемі ‒ марна праця! Ти хочеш повторити шлях царедворців, котрі закінчили життя в зміїній ямі?

КУАРТ (падаючи на коліна). Зглянься над старим, царю!

МЕСІЯ (презирливо посміхаючись). Ти так печешся про своє нікчемне життя? Навіщо воно тобі? Адже ти вже не можеш пити вино, ти не здатен любити жінок, твій шлунок, через відсутність у твоєму роті зубів, вимагає особливої їжі, у тебе поганий сон, у тебе тремтять руки й смикається голова. Ти вже й так майже мертвий. Навіщо тобі таке життя? Я не розумію!

КУАРТ. Коли тобі Бог дозволить дожити до старості, ти зрозумієш, царю...

МЕСІЯ. Але я хочу знати це вже зараз, чому для тебе старість така солодка? І встань із колін. Я не збираюся кидати тебе до змій. Вони однаково не прокусять твою задубілу від часу шкіру...

КУАРТ (піднімаючись із колін). Дякую, що даруєш мені життя. Воно ‒ все, що у мене залишилося. Змолоду любиш життя тоді, коли навколо тебе щось відбувається. Коли життя навколо тебе вирує та піниться! В старості починаєш цінувати життя тільки за те, що вранці відбувся сам. В старості цінуєш не роки і місяці, а дні і навіть години...

МЕСІЯ. Тобто, стаєш рабом ранкових миттєвостей? Щодня тішитися з того, що прокинувся. Що живий? Досить сумне щастя, Куарте...

КУАРТ. Крізь це проходять всі люди... Це Божий промисел.

МЕСІЯ. А що, коли я все ж таки кину тебе до зміїної ями? Це теж буде Божий промисел?

КУАРТ (ковтаючи слину). Так, мій царю.

МЕСІЯ. В такому випадку, цей Бог не хто інший, як я? Тобі так не здається?

КУАРТ. Як скажеш, царю. Як скажеш. (Улесливо). Ти, напевно, зможеш стати земним богом, Месіє, якщо донесеш свого хреста до Голгофи.

МЕСІЯ. Але ж я став царем!

КУАРТ. Твій царський трон ‒ не Голгофа. Богом не можна стати завдяки збігу обставин!

МЕСІЯ. То де ж моя Голгофа? Хіба я не досяг величі та слави?

КУАРТ. Коли ти носив хреста, проповідуючи любов та смирення, тебе мали за святого. Тепер – ти просто цар... А твоя велич та слава, то велич та слава царя Калії. Ти мав би донести свого хреста до кінця.

МЕСІЯ. У мене й так неосяжна влада! Навіщо мені забивати свою голову думками про якусь Голгофу, коли я можу все?!

КУАРТ. Пробач. Але велич і слава земного бога повинна опиратися не на милиці страху та сліпої покори, а на силу доброго серця.

МЕСІЯ. Доброго серця? Ти, напевно, жартуєш. Що може добре серце в порівнянні з твердою рукою?! Бризкати слиною всеосяжної любові? Ні, старий. Добре серце не личить земному богові тому, що люди в усі віки визнавали лише одну владу ‒ владу сили! Не владу серця, а міцних кулаків.

КУАРТ. Кулаки ‒ це знаряддя для бою, мій царю. Коли ти насправді хочеш набути слави земного бога, потрібно щось інше. Биттям важко домогтися любові, бо навіть тварини мають зброю: кінь ‒ копита, віл ‒ роги.

МЕСІЯ. Я маю бути лагідним зі своїм народом? Із цим натовпом, що тільки й чекає, щоб мене вбили мої ж підступні вельможі?

КУАРТ (пильно дивиться на царя). Ти помиляєшся, царю. Народ тебе любить! Що ж стосується твоїх царедворців, то...

МЕСІЯ. Що, то?!

КУАРТ. Їх можна перерахувати на пальцях. Ти ж їх майже всіх стратив!

МЕСІЯ (посміхаючись). Хіба ж це я доливав цим невдахам отруту у вино? На той світ їх спроваджував твій хист! Вбиваючи моїх ворогів, ти подовжуєш своє жалюгідне життя! Чи не так, Куарте?

КУАРТ (приречено). Але ж вороги колись можуть закінчитися...

МЕСІЯ. Навряд чи. Коли я захочу позбутися когось із цих телепнів, я завжди знайду причину. Ніхто не живе одним повітрям. І навіть на паперті далеко не кожний злидень... Покарати людину можна навіть за те, що він багато їсть. Мої ж царедворці не тільки зловживають їжею, а ще й крадуть. І потроху плетуть липкі тенета змов... Мені це достеменно відомо. У мене всюди є свої вуха і очі. Вдень і вночі вони підслуховують і підглядають. Підслуховують і підглядають. Я усе про всіх знаю. Мене не можна застати зненацька і я готовий до всього.

КУАРТ. Хіба земному богові це потрібно? Донеси свого хреста до кінця й тобі не потрібні будуть шпигуни й наклепники. Бог вищий за людські гріхи.

МЕСІЯ (потираючи долонею чоло). Може й так, чаклуне... Може й так... (Загадково посміхається). І от що. Якщо вже я не знаю, де вона, моя Голгофа, то я її збудую!

КУАРТ. Що?! Збудуєш Голгофу?!

МЕСІЯ (радіючи своїй думці). Так, старий шахраю, я її збудую! Я насиплю біля Калії величезну гору і зійду на неї зі своїм хрестом!

КУАРТ. Але ж це не за правилами, мій царю!

МЕСІЯ. Мені ця думка до смаку, а смак, як ти знаєш, не підкоряється законам! Тим більше, що закони в цій державі встановлюю теж я!

 

З-за трону виходить Девілар, Месія від несподіванки схоплюється на ноги.

 

МЕСІЯ. Навіщо ти прийшов, Девіларе?!

КУАРТ (озираючись по боках). Ти щось сказав, мій царю? Тут нікого немає крім нас.

МЕСІЯ. Я знаю! Йди вже геть!

ДЕВІЛАР (ховаючи посмішку). Хочеш, я скажу тобі, про що подумав цей старий негідник?

МЕСІЯ. Ти це навмисно зробив?

КУАРТ (завмерши на півкроці). Що, мій царю? Я нічого не робив. Я вже йду!

 

Куарт вибігає із зали.

 

ДЕВІЛАР (дивиться старому вслід). Добре біжить. Зараз він почне розповідати своїм прибічникам, що ти збожеволів і вже розмовляєш сам із собою. (Підходить до Месії). То як же тобі сидиться на цьому троні? Сидіння не муляє?

МЕСІЯ. А ти не знаєш? Чого ти знову прийшов?

ДЕВІЛАР. Мене прислали…

МЕСІЯ. Хто?

ДЕВІЛАР. Твої друзі…

МЕСІЯ. Ти ж знаєш, що у мене немає друзів!

ДЕВІЛАР. Помиляєшся, людино. Скоївши стільки злочинів, ти приречений мати друзів у Темному світі! І ти їх маєш, Месіє.

МЕСІЯ. У Темному світі? І хто ж вони? Чорти?

ДЕВІЛАР (презирливо). Якщо тобі цікава моя думка, то ти занадто грішний навіть для чортів. А, втім... Ти що, дійсно віриш у казочки про Стікс, царство Аїда і казани зі смолою? Великий Данте зі своїми дев'ятьма колами пекла просто великий казкар. Пекла, Месіє, немає. Є Темний світ. І це вже не казки!

МЕСІЯ. Навіщо ти мені про це розповідаєш? Ти ж знаєш, що мене не можна залякати.

ДЕВІЛАР. Коли людину не можна залякати, її приборкують у інший спосіб.

МЕСІЯ. Так тебе направили приборкати мене?

ДЕВІЛАР. Назвемо це батьківським наставлянням.

МЕСІЯ (зухвало). Я живу своїм розумом, примаро. Однак, мені цікаво буде почути, що про мене хтось по-батьківські піклується! Не скажеш, хто він?

ДЕВІЛАР. Можу сказати, але це вище твого розуміння.

МЕСІЯ. І все-таки я спробую...

ДЕВІЛАР. Колись я вже тобі говорив, що всепрощення не буває.

МЕСІЯ. Я собі вже все пробачив.

ДЕВІЛАР. Не перебивай, убогий духом!

МЕСІЯ (люто зиркаючи на гостя). Я цар!

ДЕВІЛАР. Ти злодій, Месіє! Цей трон ти украв, вбивши царя Іоада!

МЕСІЯ (відводячи погляд). У нього було замало розуму для того, щоб бути добрим царем.

ДЕВІЛАР. Іоадові дійсно бракувало розуму, бо він не зміг розгледіти в тобі негідника. Та я не про те. Я про розплату. У Темному світі занепокоєні твоїм останнім бажанням...

МЕСІЯ (вмощується на трон). Вибач, Девіларе, у мене болять ноги. Яким, ти кажеш, бажанням занепокоєні мої друзі в Темному світі? Чи не про Голгофу йде мова?

ДЕВІЛАР. Про Голгофу.

МЕСІЯ. Зрозуміло. І от що я скажу, примаро. Нічого на землі, крім життя, не існує. Ні темного, ні світлого. Немає ні Бога, ні Сатани. Немає ні Раю, ні Пекла. Є життя. Є я, цар Калії, є мій народ, є моя земля, є сонце і місяць. Є народження і смерть. І все. Більше нічого немає. Ти фантом, гра моєї уяви...

ДЕВІЛАР. Якби це було так, ти б міг уникати зустрічей зі мною. Дуже часто, недоступні для розуміння речі оголошуються неіснуючими. Однак повернемося до твого рішення. Побудувавши свою Голгофу, ти втратиш все!

МЕСІЯ (посміхаючись). І себе?!

ДЕВІЛАР. Себе ти втратив, убивши безневинну Касинію!

МЕСІЯ. Що поробиш. Коли-небудь вона б однаково померла. Всі колись помирають...

ДЕВІЛАР. Але ж не всі помирають у такий спосіб. Так ти не прислухаєшся?

МЕСІЯ (визвірившись). А ви спробуйте мене зупинити! Якщо ви є!

ДЕВІЛАР. Потойбіччя не втручається в справи живих...

МЕСІЯ. Звичайно! Тому, що його немає! Є сьогодення, є головний біль на ймення Девілар. (Закриває очі). І дякую, що відвідав мене. Прагнучи стати царем, я мав невеликий вибір: або перемогти, або померти. Зараз вибору немає. Я мушу добудувати свою Голгофу і перемогти!

 

Девілар зникає, натомість  з'являється танцівниця Хана у супроводі двох воїнів.

 

МЕСІЯ (розплющивши очі). Дуже добре, дуже. (До воїнів). Можете йти! Правду казали філософи: поганий чоловік ‒ півбіди, погана жінка ‒ ціла біда. Ховаючись у пустелі, ти дуже схудла, Хано. В пустелі мало їжі? Навіщо ти втекла? У моєму палаці завжди було досить їжі навіть для рабинь. Чого мовчиш?! Тобі вже встигли відрізати язика?!

ХАНА. Ні, царю. Мій язик на місці. Але...

МЕСІЯ. Що?

ХАНА. Але ті двоє, що знайшли мене, вони...

МЕСІЯ. Що вони?

ХАНА. Вони поглумилися наді мною. (Знесилено сідає на підлогу).

МЕСІЯ (весело). Та невже?! Які негідники! А, втім, ти, напевно, пручалася?

ХАНА. Так, царю.

МЕСІЯ. Але ж рабиня не повинна пручатися!

ХАНА. Мій батько цар Цефата!

МЕСІЯ. Я знаю. І добре розумію тих двох воїнів. Зґвалтувати царівну, то велика насолода! (Регоче). Тобі так не здається, рабине? (Миттєво змінює вираз обличчя, люто). То чого ти втекла, шльондро?! Захотіла до батька? Що ж, я виконаю твоє бажання, але твій батько отримає лишень твою дурну голову, бо твоє тіло, котре я зараз віддам сотні найкращих своїх воїнів, на ранок вже не буде схоже на те тіло, котре ти маєш зараз! В останній раз запитую: навіщо ти втекла?

ХАНА (сполотнівши від жаху). Я боялася твоєї помсти, царю...

МЕСІЯ. Ти про той вечір на минуле Різдво?

ХАНА. Так, царю.

МЕСІЯ. Пригадую. Ти тоді не захотіла кохати мене. Це була не найкраща думка. Так принизити мене... Я такий негарний? Ні? Тоді що ж? Твоя погорда? Але розумна голова не підносить погорду вище за здоровий глузд! Тим більше, що ти лягла на подушки біля Геринія, як тільки він понадив тебе пальцем... А чи знаєш ти, що Гериній ‒ син грабіжника? Котрий виріс на крові безневинних жертв, яким не вистачило вміння і мужності вчинити грабіжникам опір? Один раз, він зазіхнув і на моє життя, але провидіння було на моєму боці. Він не вмер лише тому, що потрібен був мені. Я не подарував йому життя. Я йому його позичив... і під великий відсоток. І час платити цей борг підходить... Але повернімося до тебе. Колись я відверто ненавидів свою дружину, але спав з нею, бо вона була хазяйкою нашої садиби. Це було жахливе покарання, але я терпів! Невже ти не могла переступити через свою погорду?

ХАНА (піднімаючись із підлоги). Мій батько цар Цефату.

МЕСІЯ. Так ти й зараз не хочеш мене?

ХАНА (вирівнюючи спину). Ні, царю.

МЕСІЯ (украй здивовано). Але чому?! Ти не боїшся смерті?!

ХАНА. Боюся, царю. Але ще більше я боюся бути придавленою твоїм огидним тілом!

МЕСІЯ (люто). Дуже добре. Дуже добре. Говори далі, повіє.

ХАНА (стискаючи кулаки). Якщо хочеш. Ще рік тому, на Різдво, ти виніс свій вирок. Я прочитала це у твоїх очах... Не розумію, навіщо ти стільки чекав?

МЕСІЯ. Миша, на котру дивиться кіт, має тікати!

ХАНА. Так ти чекав, доки я втечу?! О так, я розумію. Просто так вбити дочку царя тобі було не з руки... Що ж, можу відзначити: ти терплячий...

МЕСІЯ (крізь зуби). Дуже терплячий, Хано. Зволікання завжди ненависне, але, зрештою, воно породжує мудрість. Завдяки своєму терпінню я став царем Калії! Що стосується тебе, то я навіть дозволяв вам з Геринієм плести проти мене павутиння змови і валятися на царських подушках. Він був гарний в любовних іграх?

ХАНА. Досить непоганий. Тепер я розумію, чому мене піймали...

МЕСІЯ. Вірність ‒ не найсильніша якість порожньої душі. Тебе зрадив Гериній. Ти здивована? Шкодую. Але він і не міг вчинити інакше. Як ти думаєш, людина, котра з легкістю відрізала голову рідному батькові, здатна на чисті почуття? Думаю, що ні. Гериній дуже здібний юнак. Він навіть твого батька ‒ грізного царя Цефата ‒ обвів навколо пальця, наче малу дитину. Люди, що доправили в домовлене місце викуп ‒ два вози золота, одержали не тебе, а стріли. Чудовий план. Якби Гериній був моїм сином, я б пишався ним. То ж моя ціль була досягнута. Завдяки покидькові Геринію, ти зважилася на втечу...

ХАНА (підступивши на крок до трону). Досягнувши цієї мети, ти втратив головне ‒ своє серце!

МЕСІЯ. Помиляєшся, повіє, в моїх грудях б'ється велике і надзвичайно здорове серце!

ХАНА (робить ще крок). То не серце, царю, це великий шматок почорнілого від ненависті та злості м'яса! То ти хотів віддати мене на поживу своїм воїнам? (Швидким рухом дістає з рукава невеликий кинджал, Месія з жахом в очах завмирає). Мабуть, у тебе нічого не вийде, пройдисвіте. Царівна не прийме смерть під тілами твоїх смердючих церберів! (Наближається до трону ще на крок).

МЕСІЯ (отямившись, голосно кричить). Агов, варта!!! Люди!!! Вбивають вашого царя!!!

 

До зали швидко вбігають двоє воїнів.

 

МЕСІЯ. Хапайте її! Вона хотіла вбити вашого царя!!!

ХАНА (сміючись). То ти ж звичайний страхопуд! (Відскакує вбік). Воїни! Ваш цар не Месія! Він жалюгідний боягуз і мерзотник, і в кому з нас тече царська кров, ви зараз побачите! Дивися, вбивце, як вмирають справжні царі! (Б'є себе кинджалом, падає на підлогу).

МЕСІЯ (тремтячими руками поправляє на собі одяг). Заберіть геть цю шльондру! Швидко!!!

 

Воїни виносять тіло Хани.

 

МЕСІЯ. Вона... вона мало не вбила мене... Вона мало не вбила царя! (Притуляється потилицею до спинки трону). Але чого ж я так злякався дівчиська та її штрикавки? Як добре, що ніхто цього не бачив... Як добре... Коли хочеш, щоб тебе мали за бога, забудь про страх! (Озирається навколо). Страх... Страх – це єдине, що зосталося у моїй душі. Коли я витравлю з душі і його, я буду вільний від усіх шкідливих почуттів, котрими хворіє кожен смертний! Земний бог не має відчувати нічого, крім власної величі!! Так, саме так. Власної величі! Велич... велич бога. Мабуть, я заслуговую на неї, бо ким я був два роки тому? П'яницею? Селюком, як каже той ненависний привид? Тепер я цар... Я прибрав з дороги всіх, хто заважав мені йти до своєї мети і я приберу кожного, хто наважиться стати на моєму шляху в майбутньому! Присягаюся своєю величчю! І добре, що я не вбив старого Куарта. Сьогодні він подарував мені чудову думку! Розумній голові не потрібно марнувати своє життя на пошуки своєї ж Голгофи! Коли маєш в голові трохи олії, Голгофи можна досягти за кошт народу, котрий вірує у тебе! Мабуть, кожен із моїх підданих буде не проти вкласти свого каменя в будівництво моєї величі. А тих, хто не захоче, я прикую до Голгофи ланцюгами! Вони носитимуть каміння, доки житимуть! А житимуть вони недовго, бо я вже зараз готовий зробити ті декілька кроків з хрестом на плечах! (Встає). З сьогоднішнього дня я замість корони знову почну носити свого тернового вінця... Цар Іоад колись спитав у мене: чому терновий вінець не роздирає мені лоба до крові... Наївна людина! Коли носиш тернового вінця щодня, він має бути без колючок з середини! (Йде геть).

 

 

Сцена дев'ята

 

Три роки по тому. Спальня царя Месії. На величезному ліжку лежить напіводягнена Партінія. Через вікно в спальню залазить злодій Ісаврікос. Він не бачить Партінію.

 

ІСАВРІКОС (озираючись). У царя Месії не охорона, а жменька віслюків! (Зустрічається поглядом з онімілою від страху жінкою). Будеш кричати ‒ я тебе заріжу.

ПАРТІНІЯ (тремтячим голосом). Н... не... не буду. Ти злодій?

ІСАВРІКОС. Хіба помітно?

ПАРТІНІЯ. Бери, що хочеш, мовчатиму...

ІСАВРІКОС. Звичайно, мовчатимеш! Краще трохи помовчати і зостатися живою, ніж замовкнути навіки... Де лежать коштовні речі? Золото? Говори швидше, поки я не передумав! (Дістає ніж). Ну?!

ПАРТІНІЯ. Там у тій скриньці! (Показує рукою). Там золоті прикраси царя.

ІСАВРІКОС (відкривши скриньку). Ого! То наш цар теж любить золото?! А на кожному кроці кричить, що він бог! Навіщо богові стільки прикрас?

 

До спальні стрімко заходить Месія.

 

МЕСІЯ (здивовано). Ти хто?!

ІСАВРІКОС (озираючись навколо). Я? Я Ісаврікос, царю...

МЕСІЯ. І що ти тут робиш?! У моїй спальні?

ІСАВРІКОС. Я... Я краду, мій царю...

МЕСІЯ. Крадеш?

ІСАВРІКОС. Так, краду. Я злодій, мій царю.

МЕСІЯ (підходячи ближче). Крадеш... Ти завжди говориш правду?

ІСАВРІКОС. Ні, мій царю. Я говорю правду тільки тоді, коли мене піймають. (Піднімає руку з ножем). Я можу тебе вбити, мій царю.

МЕСІЯ (хитає головою). Ти не можеш мене вбити, бо я бог!

ІСАВРІКОС. Усе, що можна помацати рукою, можна або вбити, або розламати. Ти людина, то ж виходить, що тебе можна вбити ось цим ножем... (Робить крок назад, чіпляється підбором чобота за килим, падає, ніж при цьому відлітає убік).

МЕСІЯ (піднявши ніж). Я ж тобі казав, що мене не можна вбити! Але я можу вбити тебе. Говори, як ти хочеш померти? Я виконаю будь-яке твоє бажання! Слово бога!

ІСАВРІКОС. І ти стримаєш своє слово?

МЕСІЯ. Звичайно! Мені подобається, коли засуджений до смерті сам вибирає, як йому вмерти. То яке буде твоє бажання, злодію?

ІСАВРІКОС (піднімається з підлоги). Якщо вже так, мій царю, то я б хотів померти...

МЕСІЯ (нетерпляче). Ну?!

ІСАВРІКОС. Я б хотів померти, мій царю, від старості!

МЕСІЯ. Що?!

ІСАВРІКОС. Від старості, мій царю. Можу тебе запевнити: смерть від старості теж не зовсім гарна штука!

МЕСІЯ (сміючись, до Партінії). Ти чула? Цей мерзотник мене обдурив!

ІСАВРІКОС. Я лише висловив своє побажання...

МЕСІЯ. Але ж ти ще молодий! А я хотів би бачити тебе мертвим вже зараз!

ІСАВРІКОС. Доведеться зачекати, мій царю. Якщо ти вічний, то для тебе життя якогось злодія лишень якась мить... Так я можу розраховувати на твоє слово? Слово бога?

МЕСІЯ. Гарний негідник! Що скажеш, Партініє?

ПАРТІНІЯ. Тобі дійсно не варто порушувати дане тобою слово, але на кожну хитрість завжди знайдеться інша хитрість...

ІСАВРІКОС (стурбовано). Хіба якась жінка може втручатися в справи земного бога?

МЕСІЯ. Помовч, хитруне! (До Партінії). У тебе є пропозиція?

ПАРТІНІЯ. Є. І дуже розумна. Зроби його своїм управителем!

МЕСІЯ. Ти зійшла з розуму, жінко?! Зробити цього злодія управителем?!

ПАРТІНІЯ. У справжнього злодія важко щось вкрасти, Месіє. До того ж, справжній злодій не краде там, де живе.

МЕСІЯ. Але ж він погрожував мені ножем!

ПАРТІНІЯ. Зробивши його управителем, ти позбудешся численних злодіїв, бо з десяти павуків, котрі сидять в одній банці, виживає тільки один. Це, по-перше. А, по-друге, приставивши до нього шпигунів, ти будеш мати можливість стратити цього негідника набагато раніше, ніж він стане старим.

МЕСІЯ. Ти впевнена?

ПАРТІНІЯ. Звичайно! Тому, що злодійство ‒ це не звичка, це від природи. Ісаврікос пильно стерегтиме твоє майно у палаці, зате він обов'язково колись щось украде за його межами. Візьми з нього слово, що він більше ніколи не крастиме і ви будете квити!

МЕСІЯ (до Ісаврікоса). Ну, то що, негіднику? Як тобі пропонова цієї надзвичайно розумної жінки?

ІСАВРІКОС. То хіба ж це не страта? Заборонити злодієві красти ‒ це все одно, що тебе, мій царю, зробити жебраком!

МЕСІЯ. Коли ти зараз не даси мені слово, я накажу замурувати тебе в одному з численних кам'яних мішків у моїй в'язниці! Старість у тому мішку прийде до тебе значно раніше, ніж ти думаєш. Кожного ранку тобі кидатимуть до мішка живого пацюка та шматок хліба з висівок. Кажуть, м'ясо пацюків дуже поживне…

ІСАВРІКОС (до Партінії). Колись ти ще пожалкуєш, що я тебе не зарізав…

МЕСІЯ. Я так розумію, ти згоден. Ти вмієш читати та писати?

ІСАВРІКОС. Так, мій царю. У наш час гарний злодій має бути освіченим.

МЕСІЯ. Твоя правда, Ісаврікосе. А що ти вмієш робити, крім того, що вмієш красти та читати?

ІСАВРІКОС. Я вмію мовчати…

МЕСІЯ. Теж непогано. А ще, як я зрозумів, ти вмієш брехати.

ІСАВРІКОС. Я не зловживаю цим своїм вмінням, бо брехун мусить мати добру пам'ять.

МЕСІЯ. То у тебе не надто проворна пам'ять?

ІСАВРІКОС. Коли природа дає щось одне, то обов'язково забирає інше. Негідник не може бути праведником, а скупий – щедрим. Не давши мені проворної пам'яті, природа нагородила мене проворними руками.

МЕСІЯ. То щастя, що твої проворні руки до цього часу не натрапили на гостру сокиру! (Дивиться на Партінію). Я от думаю: чи не приведе моє поспішне рішення до швидкого каяття?

ІСАВРІКОС. Тебе гризуть сумніви? Мій царю, але ж ти й так однією рукою даєш, а другою забираєш!

МЕСІЯ. Доречна недовірливість завжди породжує безпечність, злодію… Чотири роки тому, за царя Іоада, я вже мав нагоду впевнитись в дієвості цього правила. (Голосно). Баптосе!!!

 

До спальні заходить сотник Баптос.

 

МЕСІЯ. Баптосе, цей чоловік ‒ мій новий управитель! Його звуть Ісаврікос. Приставиш до нього двох своїх найкращих людей, які мають стати моїми вухами та очима. Ти зрозумів? Накажи воїнам не відходити від мого нового управителя ні на крок, бо Ісаврікос понад усе боїться замаху на своє дорогоцінне життя! (До Ісаврікоса). Твої охоронці матимуть право відтяти тобі голову, коли зробиш щось не на користь мені. Пам'ятай це...

ІСАВРІКОС. А що, коли я просто не сподобаюся тим хлопцям? Чи, бува, подивлюсь якось не так? Напевно, нема в світі такого охоронця, котрий не побажав би, при нагоді, стати управителем!

МЕСІЯ. Твоя правда, Ісаврікосе. Стати за чийсь кошт управителем спокуса дійсно велика. Але нічим не можу тобі зарадити... Постарайся їм сподобатись і тоді наша з тобою угода не буде порушена. Між іншим, ти ще не дав мені слова відносно крадіжок!

ІСАВРІКОС (обмацавши шию). Інтуїція мені підказує, що з зашморгом на шиї, або взагалі без голови, я буду виглядати не дуже добре... Тому я даю тобі, мій царю, таке слово!

МЕСІЯ. Ще одне слово, Баптосе! Старого управителя негайно в кайдани і на будівлю Голгофи! Разом із сім'єю! Мені доповіли, що він витрачає набагато більше, ніж я йому плачу!

ПАРТІНІЯ. Але ж у Каліоптія троє маленьких дітей. Їх теж на Голгофу?

МЕСІЯ. Дітей? Ні! Дітей відправите до каменярні. Нехай носять рабам воду. Все, йдіть!

 

Сотник Баптос та Ісаврікос виходять.

 

ПАРТІНІЯ. Тобі не шкода дітей? Вони ж не крали...

МЕСІЯ (сідаючи на ліжко). Вони споживали те, що Каліоптій крав. Ти що, закликаєш мене бути милосердним до крадіїв? Я не для того, Партініє, полюю на оленів, щоб хтось відрізав собі від них найкраще м'ясо! В моїй скарбниці не так багато грошей, як би хотілося, а Голгофа збудована лише на дві третини! Я вже два роки не купую рабів, бо з мого народу, що зменшився на одну третину, я вже не можу збирати достатню кількість податків. На будівництві Голгофи багато людей прагнуть якомога скоріше померти, щоб нашкодити мені! Вони не бажають приймати участь в будівництві моєї величі! То я маю бути милосердним з ними?! Нізащо!!! Чуєш, жінко? Нізащо! Мій народ або добудує Голгофу, або загине!

ПАРТІНІЯ (відсуваючись від Месії). То чиїм же ти будеш богом, коли знищиш свій народ?

МЕСІЯ. Нерозумна жінко! Коли я добудую свою Голгофу і внесу на неї хреста, весь світ впаде переді мною на коліна! (Переводить божевільний погляд з Партінії собі під ноги). Що мені якийсь народ, коли на мене чекає світ? Я стану богом всього людства!!! Я вознесуся над світом у сяйві своєї величі, і світ змушений буде забути того, вигаданого ними Бога, бо у них буду я!!! Я живий, мене можна побачити і почути! Вони зможуть відчути силу моєї могутності на своїх кістках, вони зможуть відчути силу моєї доброти, бо я дозволю їм жити! (Хапається руками за скроні). Голова... У мене знову болить голова!

ПАРТІНІЯ (встаючи з ліжка). Я покличу Куарта. Він дасть тобі твої ліки.

МЕСІЯ (погойдуючись з боку на бік). Ні, Партініє. Зараз біль вщухне... Я перевтомився на Голгофі... Сьогодні я змушений був власноручно вбити двох чоловіків та жінку, котрі відмовились працювати! Вони не розуміють від чого відмовляються!

ПАРТІНІЯ. То хіба поряд не було воїнів?!

МЕСІЯ. Воїнів я наказав закувати в кайдани, бо вони занадто зволікали! Не можна бути наглядачем, маючи м'яке серце! Як болить голова…

ПАРТІНІЯ (сідаючи поряд). То, може, кохання втамує той біль? (Намагається обійняти Месію). Я завжди лікувала тебе...

МЕСІЯ. Очищати нирки, Партініє, добре на похмілля, а не після страти трьох людей... Можеш йти геть... Пришли до мене філософа Принкіпса, якщо він ще живий...

ПАРТІНІЯ. Якщо живий?

МЕСІЯ. Так. Його вчора трохи прибило каменем, коли ми спускалися з гори.

 

Партінія йде геть, мало не зіштовхнувшись на порозі з Геринієм.

 

ГЕРИНІЙ. Я не затримаю тебе, Месіє! Лишень два слова.

МЕСІЯ. Кажи, Геринію.

ГЕРИНІЙ. Твої люди перейшли межу!

МЕСІЯ. Ти, як завжди, збрехав. Я почув чотири слова.

ГЕРИНІЙ. Люди скарбника вивезли все моє золото, поки я був у лазнях! Скарбник практично вкрав моє золото!

МЕСІЯ. Цікаво... Злодій у грабіжника відібрав здобич! (Посміхається). Було б дивно чекати від злодія чогось іншого... Скарбник просто добре робить свою роботу. Наповнює збіднілу казну.

ГЕРИНІЙ. Але це моє золото! Я його чесно заробив!

МЕСІЯ (дивиться з‒під чола на юнака). Чесно? Ти ж обдурив Хану та її батька, царя Цефата. Ти шахрай, Геринію. Мені здавалося, що Хана навіть любила тебе. Не буду приховувати, я досить часто таємно був присутній при ваших розмовах. Іноді ти був просто огидний...

ГЕРИНІЙ. У мене гарний учитель... Але ми відволіклися. Я б хотів одержати своє золото назад.

МЕСІЯ. Я ще не закінчив, Геринію. Мало того, що ваші розмови були схожі на змову проти мене, так ти ще й користувався плоттю рабині, котра по праву належала мені.

ГЕРИНІЙ. Накажи скарбнику повернути моє золото, Іефете!

МЕСІЯ. Я чую нотки погрози у твоєму голосі. Ти зважився погрожувати земному богові?

ГЕРИНІЙ. Послухай, ми обоє знаємо: хто ти і хто я. Я ‒ син грабіжника і вбивці. Ти ‒ божевільний п'яниця, що вважає себе богом. Однак на відміну від тебе, я не вбиваю людей сотнями. Так, я обдурив це чисте дитя... Так, я з допомогою хитрощів одержав від її батька два вози золота. Але вбив її ти!

МЕСІЯ. Хана вбила себе сама... Але в цьому винуватий ти! Не я підбурював її до втечі. Втім, що мені до якоїсь рабині... Ти кажеш, що мої люди перейшли межу? Перейшов межу ти, Геринію. І добре, що ти зробив це самостійно. Ти думаєш я забув про ту мить, коли твій ніж опинився біля мого горла? Ти навіть не уявляєш собі, що довелося пережити мені, стоячи на колінах! І думаєш, чому я не вбив тебе тоді?

ГЕРИНІЙ. Моя пропозиція вартувала прощення...

МЕСІЯ. Дурень. Я міг відрізати тобі голову і, прийшовши до Калії, найняти іншого голодранця обмивати собі ноги... Помста повинна бути довгою. Шкіру потрібно здирати по клаптику, насолоджуючись муками ворога... І зараз час для помсти настав. Ти сам його наблизив своєю тупістю й жадібністю.

ГЕРИНІЙ. А ти не думаєш, що у мене з собою може бути ніж? Я молодший за тебе і спритніший в бою? А ще я можу вийти до народу, котрого ти майже вбив своєю божевільною ідеєю, і розповісти йому правду про зміїну яму. Про те, що саме ти наказав мені кричати у юрбі, буцімто ти ‒ бог! І ще багато про що... Адже я теж, живучи в палаці, навчився слухати, зливаючись зі стінами, і ховаючись у складках портьєр...

МЕСІЯ (зловісно посміхаючись). Не думаю, що ти щось скажеш народу, або комусь ще... (Кладе долоню на бронзову кулю, котра вінчає спинку ліжка і непомітно повертає її). Після випадку з Ханою, Геринію, я значно убезпечив своє життя. А тепер твоє останнє слово.

ГЕРИНІЙ. Ти блефуєш, паяце!

 

Гериній дістає з-за пояса ніж, але в цей момент до покоїв вриваються воїни і валять його на підлогу.

Слідом за воїнами до зали забігає сотник Баптос.

 

МЕСІЯ. Баптосе, негайно відріж цьому негідникові язика й відправ його на Голгофу! Йому буде корисно попрацювати на славу моєї величі. (Месія знову тре скроні).

 

Воїни піднімають переляканого Геринія і тягнуть геть. Через мить чуємо розпачливий крик Геринія.

Нечутно, з-за колони, виходить Совість.

 

МЕСІЯ (побачивши її). Ти хто? Я ж наказав не пускати жебраків у палац! (Забравши руки від скронь). Ти що, німа?!

СОВІСТЬ. Ні, не німа. Вибач мене за моє вбрання, але ж ти сам не подбав про кращий одяг для своєї совісті.

МЕСІЯ (струснувши головою). Як дивно... Голова перестала боліти. Так ти говориш, що ти моя совість? (Дурнувато посміхається). У мене немає совісті! Я ж ‒ бог!

СОВІСТЬ. Ти – людина, Іефете, і в тебе є совість. Просто ти до цієї хвилини не знав про це...

МЕСІЯ. Моє ім'я Месія! І я бог!

СОВІСТЬ. Твоє справжнє ім'я Іефет. І ти не бог. У будь-якому разі, для мене...

МЕСІЯ (нервово посміхається). Ні, це просто якась нісенітниця! Я, напевно, збожеволів! То мені ввижається якийсь Девілар, тепер я бачу власну совість! (Збирається лягти). Зараз я ляжу, засну... І ти зникнеш. Чи не так?

СОВІСТЬ. Не так. Ти не будеш спати, бо я цього не хочу...

МЕСІЯ. І що ж ти будеш робити?

СОВІСТЬ. Для початку поверну тобі твій головний біль. Тобі не завадять страждання!

МЕСІЯ. Чого ти хочеш, стара?

СОВІСТЬ. Я прийшла тобі сказати, що ти незабаром помреш.

МЕСІЯ (зіскакуючи з ліжка). Що?! Я помру?! Ти жартуєш, стара! Я не можу померти, бо я бог!!!

СОВІСТЬ. Ти помреш, Іефете, бо ти ‒ людина, а люди, як тобі відомо, все таки вмирають... Правда, померти можна по-різному...

МЕСІЯ. Якесь божевілля... (Тремтячими руками поправляє на голові тернового вінця). Я не можу померти, бо я будую свою Голгофу! Ти чула, щоб хтось зі смертних зміг власноруч насипати свою Голгофу?!

СОВІСТЬ (не звертаючи уваги на Месію). Не так давно, я відвідала твою Самовпевненість. Вона вже не в змозі ходити... Її рознесло, як жабу, і вона от-от лусне!

МЕСІЯ (уважно розглядає підлогу). Я наказав перестелити підлогу в спальні, але хіба в каменярні закінчився мармур? Навіщо вони встелили підлогу кістками?! Звичайно, вибілені сонцем людські кістки значно гарніші за будь-який мармур, але зараз не час розкошувати! Людської кістки доцільніше використати на будівництві моєї Голгофи! (Поправляє вінця). Я маю йти. Потрібно негайно стратити майстрів, котрі зробили це! (Робить крок, злякано відриває ногу від підлоги). Що таке?!! (Ретельно оглядає підлогу навколо себе). Тільки що підлога була встелена кістками! Тепер вона з мармуру! (Іде до ліжка, сідає). Це, напевно, мої очі. Я перевтомився.

 

З темного кута спальні виходить Девілар, Ровена та Касинія. Жінки тримають у руках по запаленій свічі та по великому чотиригранному цвяху.

 

ДЕВІЛАР (до Совісті). Ти вже йому сказала, що він незабаром помре? (Месія, зацьковано крутить головою, залазить на ліжко з ногами і тулиться спиною до стіни). Він погано виглядає!

РОВЕНА (до Месії). Кого ти так злякався? Своєї дружини? Чи замордованої тобою Касинії? Розслабся... Тебе ніхто не збирається вбивати.

МЕСІЯ (У розпачі). Навіщо ви прийшли?! Я не бажаю вас бачити!

КАСИНІЯ. Ми принесли тобі подарунки, вбивце...

МЕСІЯ. Подарунки? Які подарунки? Мені від вас нічого не потрібно! Ви... Ви моя... (Нервово сміється, плескає себе долонею по чолу). І дійсно, чого це я?! Ви ж моя фантазія! Скільки разів мені примарювався той, не дуже приємний пан у чорному плащі! І що ? А нічого! Я, як був Месією, так ним і залишився! Забирайтеся геть! Мені потрібно відпочити!

ДЕВІЛАР. Ти мав би бути трохи ввічливішим з цими жінками, яких ти так підступно та жорстоко вбив!

МЕСІЯ. Я мав би бути трохи ввічливішим зі своїми мареннями?! Не сміши мене!

ДЕВІЛАР. Хіба марення можуть бути таким послідовними? Чи не я обіцяв привести до тебе Касинію і твою дружину? Незадовго до твоєї смерті?

МЕСІЯ (повністю опанувавши собою). Я не збираюся вмирати, примаро. Коли до здійснення своєї мети залишилося кілька кроків, помирати смішно і злочинно!

КАСИНІЯ. Але ж чим скоріше ти помреш і перейдеш у царство Темного світу, тим більше вціліє безневинних душ! Чому люди повинні помирати через твоє божевілля?!

МЕСІЯ. Божевілля? (Спускається з ліжка). Ні, моя дорога Касиніє. Я не божевільний. Я цілком нормальний. Я, напевно, найнормальніший серед всіх цих тварюк, котрим видається, що вони люди! Розумієш? Найнормальніший! Так, визнаю... Деякі з людей ще мають в душі трохи поваги до себе, незважаючи на тваринний страх. Але ж більшість! Більшість йде на смерть із вірою в мою велич і з ненавистю до себе, через свій страх, що з дитинства наповнив їх по саму маківку! Тому я й ненавиджу людей через слабість їхнього духу!

РОВЕНА. То ти будеш богом людей чи пастухом отари овець?

МЕСІЯ. Яка різниця? Хіба придуманий Бог не називав себе пастирем, а людей ‒ вівцями? Чи не те саме мав на увазі той, вигаданий Бог? Коли так, то я двічі правий! Більшість людей на будівництві моєї величі вмирає безсловесно і тихо, наче вівці... Коли лізеш на верхівку дерева, неодмінно ламаєш слабке гілля...

ДЕВІЛАР (замислившись). Твоїй голові вже пізно допомагати... І, власне, ми не за цим прийшли... Я виконав свою обіцянку відносно Касинії та твоєї дружини, а замордовані тобою жінки принесли тобі свої подарунки.

МЕСІЯ. По свічі і по цвяху? Що ж... Досить дотепно! Сподіваюся, що тепер ви залишите мене? У мене горить вогнем у потилиці і я хочу спати... (Знову лізе на ліжко і кладе голову на подушку, не знімаючи тернового вінця). Я стомився... (Миттєво засинає).

ДЕВІЛАР (підійшовши до ліжка). До зустрічі на Голгофі, чоловіче...

 

Месія уві сні перевертається на спину і розкидає руки. Ровена та Касинія передають запалені свічки Девілару і Совісті, підходять із двох боків до ліжка і кладуть у розкриті долоні Месії по цвяху. Девілар і Совість встановлюють по свічі в головах і ногах Месії. Всі тихо виходять.

 

На сцені нічого, крім мерехтіння свічок, свисту батогів, зойків людей, приглушеного дзвону ланцюгів та далекого гуркоту каміння.

Спалахує світло, до спальні стрімко заходить сотник Баптос.

 

БАПТОС (схвильовано). Мій царю! (Побачивши свічки). Що за чортівня?!

 

Месія розплющує очі, деякий час дивиться по боках. Стиснувши кулаки і відчувши, що там щось є, сідає. Довго дивиться на цвяхи в своїх долонях, на свічку, що в ногах, на зляканого сотника.

 

МЕСІЯ (сам до себе). То вони дійсно тут були? (З жахом у очах жбурляє цвяхи на підлогу). Вони були... То було не марення... (До сотника). Ти чого тут?! Хіба я тебе кликав?!

БАПТОС (стаючи на коліна). Мій царю! Ти, напевне, подумаєш, що я з'їхав з глузду, але...

МЕСІЯ. Що але?!

БАПТОС. Але.... Боже, яка дурість!!! Але час зупинився!

МЕСІЯ. Звідки ти знаєш, що час зупинився?!

БАПТОС. Хмари, мій царю...

МЕСІЯ. Хмари?!

БАПТОС. Вони стоять на місці! Не тече вода з джерел, не дує вітер... Все завмерло! І нещадно палить сонце…

МЕСІЯ. А моя Голгофа? Люди працюють?

БАПТОС. Ні, мій царю. Не працюють, бо їх нема...

МЕСІЯ (встаючи з ліжка). Ти жартуєш, сотнику! Їх були тисячі!

БАПТОС. Все так, але всі вони зникли!

МЕСІЯ. Ти говориш про неможливі речі! На Голгофі повно моїх воїнів! Невже вони дозволили цим бовдурам, цим свиням, втекти?!

БАПТОС. Воїни кажуть, що нічого не могли вдіяти. Всі вони на деякий час немовби заклякли, а люди, почувши голос з неба, пішли геть…

МЕСІЯ. Як це пішли?! А кайдани?

БАПТОС. Воїни кажуть, що пролунав голос з неба і кайдани попадали на землю!

МЕСІЯ (шаленіючи). Ти брешеш, на небі нічого нема! То, мабуть, був голос вина! Вони були п'яні і проґавили людей!

 

До спальні заходять Партінія та Ісаврікос.

 

ПАРТІНІЯ (злякано). Що коїться, Месіє?

ІСАВРІКОС. Щойно сонце, перебуваючи в зеніті, стрімко, за лічені хвилини зайшло за горизонт! Мій царю, то недобре знамення!

МЕСІЯ. То час знову пішов?

ПАРТІНІЯ. Сонце сіло і час знову зупинився! Месіє, що коїться?! Хіба то можна час прив'язати до стовпа?! Чи, може, всі ми з'їхали з глузду?

ІСАВРІКОС (помітивши на підлозі цвяхи). Яка гарна робота! (Піднімає цвяхи, роздивляється). Чотиригранні... Кожна грань гостра, наче лезо ножа... У тебе, царю, дуже умілий коваль!

МЕСІЯ. Я тобі дарую ці цвяхи. (Сам до себе). Все зрозуміло. Девілар нарешті виконав свою погрозу. Та чорта з два! Вони мене не зупинять! (До присутніх, люто). Чуєте?!! Мене вже не зупинить ніхто!!! Баптосе!

БАПТОС. Так, мій царю.

МЕСІЯ. Негайно збери всіх моїх воїнів на горі! Я маю намір вже сьогодні піднятися з хрестом на свою Голгофу!

БАПТОС. Слухаю, мій царю!

 

Баптос йде геть.

 

ПАРТІНІЯ. Але ж гору не добудували! І тебе зрадив твій народ!

МЕСІЯ. То пусте. Реальна ціль завжди трохи нижча за уявну. Що ж до мого народу, то щойно я піднімуся зі своїм хрестом на Голгофу, він, зачарований моєю величчю, повернеться! Я впевнений у цьому! (До Ісаврікоса та Партінії). Ви теж підете зі мною…

ПАРТІНІЯ. Йдучи по тому камінні вгору, я позбиваю собі ноги!

МЕСІЯ. Тобі шкода своїх ніг? Що ж... Добре. Я накажу тобі їх відрубати і ти поповзеш за мною на вершину гори, поклавши свої тендітні ноги до мішка за спиною! (До Ісаврікоса). Ти, злодюго, теж боїшся збити ноги?

ІСАВРІКОС. Ні, мій царю. Я піду з тобою… Я навіть допоможу тобі нести хреста!

МЕСІЯ (люто). Що?!! Допомогти? Ти хочеш допомогти мені нести хреста?! Але ж то мій хрест! Чому ніхто не допомагав мені носити хреста тоді, коли я ще не був богом? Коли я був простим селюком? З мене сміялися і називали божевільним. Так, звичайно! Людина, котра має якусь особливу ціль, завжди має вигляд божевільного! Але коли цей, на вигляд божевільний, досягає своєї високої мети, чомусь одразу з'являється купа людей, котрі жадають за будь-яку ціну приліпитися до цієї мети... У той день, Ісаврікосе, коли я вперше прийшов до Калії, ти не залишився біля мене, а кинувся грабувати крамниці! (Ісаврікос крутить головою). Так, так, Ісаврікосе… У мене добра пам'ять! Так що свого хреста я нестиму сам! (Всі йдуть геть).

 

 

Сцена десята

 

Вершина недобудованої Голгофи. Досить темно, біля великого каменя півколом стоять похмурі воїни.

 

ПЕРШИЙ ВОЇН (роздратовано). То, мабуть, кінець світу…

ДРУГИЙ ВОЇН. Люди розбіглися…

ТРЕТІЙ ВОЇН. Зупинився час…

 

Голос здаля: "Він вже близько! Він йде!"

 

ТРЕТІЙ ВОЇН. Навіщо він це робить? Хіба ж то бог, від якого тікають люди?

ПЕРШИЙ ВОЇН. Мовчи, бо підеш до ями…

ТРЕТІЙ ВОЇН. Хто ж його охоронятиме, коли він всіх посадить до ями?

ДРУГИЙ ВОЇН. А від кого потрібно охороняти царя? Хіба що від нього самого! Люди подейкують, що він божевільний…

ПЕРШИЙ ВОЇН. Тоді ми всі теж божевільні, коли підкоряємося йому!

 

Чути сопіння, важкі кроки. З'являється Месія з хрестом на плечі.

Позаду нього, ледве пересуваючи ноги, йдуть Партінія, Ісаврікос, старий Куарт та сотник Баптос. Діставшись вершини, всі, крім Месії, знеможено опускаються на каміння. Месія, видихнувши повітря, кладе на великий камінь свого хреста.

 

МЕСІЯ (вп'явшись очима в далечінь). Ось і все. Я доніс свого хреста!!! Чуєте?!! Я доніс його!!!

ПЕРШИЙ ВОЇН. Царю! Чому нема сонця?

МЕСІЯ. Що?! Чому нема сонця? Який ти дурний, воїне! Бо зараз ніч!

ДРУГИЙ ВОЇН. Але ж ніч не може тривати так довго! Коли ти бог, то зроби так, щоб зараз був день!

МЕСІЯ. Ти сумніваєшся в тому, що я бог?! Тоді тебе варто стратити! Ніхто не має права сумніватися в тому, що я ваш бог!

 

З темряви виходить Девілар.

 

ДЕВІЛАР (сердито). Тобі ще не набридло страчувати, убивце?!

 

Воїни здивовано між собою: "Хто це? Хто це?"

 

МЕСІЯ (ще більш розлючено). Так вони тебе бачать?! Що ж, ти спрощуєш мені завдання! Воїни! Це Девілар! Він володар Часу і він може повернути вам день! Хапайте його!

ДРУГИЙ ВОЇН. Він дійсно божевільний! Хіба ж то можна втримати час?!

 

З темряви виходить цар Іоад.

 

ТРЕТІЙ ВОЇН. О, Боже! Цар Іоад?! Але ж він помер чотири роки тому! Він... Він привид!!!

 

З темряви починають виходити всі вбиті Месією люди.

 

ДРУГИЙ ВОЇН. Господи, ще мерці!!! Тікаймо, воїни!

ДЕВІЛАР (піднімає руку). Месія сказав вам правду: Я дійсно володар Часу! А ці люди (Позує на всіх, хто вийшов з темряви). тіні тих людей, котрих він вбив. (До Месії). То після цього ти бог?

МЕСІЯ. Так, я бог! Я дістався зі своїм хрестом до своєї Голгофи!

ДЕВІЛАР. Тоді тобі бракує тільки одного – прийняття смерті на своєму хресті!

МЕСІЯ (злякано). Що?! Я не хочу помирати на хресті! Я взагалі не хочу помирати! У мене зовсім інші плани!

ІСАВРІКОС. Чого ж ти боїшся? Коли ти бог, ти не помреш! Ти воскреснеш!

ПЕРШИЙ ВОЇН. Поверни нам наших людей! Як ми будемо жити без жінок?!

ДРУГИЙ ВОЇН. Хто нас буде годувати, коли немає селян?!

КУАРТ (голосно). Зорі кажуть, що царя потрібно розіп'яти! Розіпніть його! Розіпніть!!! І коли він бог, він воскресне!

ІСАВРІКОС (дістає з-за пояса два цвяхи). Ось, дивіться, у мене навіть цвяхи є!

 

З темряви вискакує Гериній, гримлячи ланцюгами, підбігає до Ісаврікоса, голосно ревучи, вириває з його рук цвяхи, піднімає з землі важкий камінь і кидається до Месії.

Здіймається страшенний лемент, онімілого від страху Месію хапають воїни і кладуть на хрест, а Гериній, божевільно регочучи, починає прибивати Месію цвяхами до хреста. Месія кричить немов дикий звір та пручається в міцних руках воїнів. Хтось кричить: "Його шльондру та злодія теж вбити!" Дужі руки хапають Партінію та Ісаврікоса, ще якісь руки хапають шматки граніту. Чуються зойки, прокльони. З часом все затихає.

 

 

Сцена одинадцята

 

Десь у пустелі. На невисокому пагорку досить занедбана хатина з дірявою покрівлею з пальмового листя та потрісканими від спеки та часу саманними стінами. Праворуч від будинку, у невеликому загоні, бекають кози, що одуріли від спеки, неголосно скрекоче цвіркун, сумно скрипить незмазане колесо водяного підйомника, котрий з байдужістю присудженого до смерті, крутить сліпий осел, час від часу намагаючись струсити з сивої морди ґедзів. Несамовито палить полуденне сонце. Коло верстака на свіжих соснових стружках спить Месія. Через деякий час він голосно кричить і, вирячивши очі, сідає.

 

МЕСІЯ. Що це було?! (Витирає стружкою спітніле чоло). І треба ж було такому наснитися!

 

З-за хатини виходить Девілар.

 

МЕСІЯ. Девілар?! (Швидко встає на ноги).

ДЕВІЛАР. Впізнав? Дуже добре.

МЕСІЯ (з тривогою дивиться на гостя). Хіба це можливо: я тебе не знаю і водночас знаю?

ДЕВІЛАР. Подивися на свої зап'ястя, людино.

МЕСІЯ (довго і здивовано дивиться на свої зап'ястя). Що це страшні шрами? Їх раніше не було!

ДЕВІЛАР. Звичайно, не було. Бо тебе раніше не розпинали!

МЕСІЯ (з жахом дивиться на Девілара). Так це був не сон?! Я був царем і мене розіп’яли?!

ДЕВІЛАР. Так, людино. І ти помер.

МЕСІЯ (озираючись). То зараз я живий чи мертвий? Я...

ДЕВІЛАР. Живий, бо це твоє покарання!

МЕСІЯ (намагаючись зрозуміти, про що йде мова). Мене покарали життям?!Хіба життя, це покарання?

ДЕВІЛАР. Коли життя дається Богом, то це подарунок, нагорода. Коли ж життя дається Темним світом, то це покарання! Ти перший із смертних, котрого не залишили в Темному світі після смерті, бо ти занадто грішний! Тепер тобі довіку доведеться прокидатися біля цього верстака, вбивати свою дружину, йти в Калію і ганебно помирати на хресті! Довіку! Кожні п'ять років ти будеш повертатися до цього верстака, на якому майструєш свій хрест, і кожні п'ять років ти будеш починати все спочатку, достеменно знаючи, чим все це закінчиться на твій Голгофі.

МЕСІЯ (зацьковано озирається). Мені буде відомо, що відбудеться?

ДЕВІЛАР. Ти зобов'язаний це знати! Прийде час і ти будеш бажати своєї смерті, але не зможеш померти... Точно так, як і не зможеш нічого забути! Твоя пам'ять ‒ то твоє найстрашніше покарання! А тепер, прощавай, людино... Більше ми не побачимось. Ти мені набрид! (Збирається йти). І ще одне. Все ж таки піди та поприсипай кістки Касинії землею! Минулого разу ти цього так і не зробив! Бажаю тобі безславного кінця!

 

Девілар йде геть.

 

МЕСІЯ (скажено). Безславного?! Чорта з два! Мене більше не розіпнуть!

 

З будинку виходить Ровена.

 

РОВЕНА. Якого біса ти кричиш? Кози лякаються! (Підходить ближче). Що... допився? Сам із собою розмовляєш? Красень! І навіщо я тебе годую? Віслюк набагато цінніший за тебе!

МЕСІЯ. Що?! Тобі було замало одного разу? Чи ти забула, що перед тобою стоїть майбутній цар Калії?! Хіба ти не приходила в мій палац із Девіларом та Касинією?!

РОВЕНА (презирливо). Я завжди знала, що ти, Іефете, покидьок, але те, що ти ще й божевільний, я побачила тільки зараз!

 

Ровена йде до хатини.

 

МЕСІЯ (проводжає дружину палаючим поглядом). Я вб'ю її, вб'ю! Вона не розуміє, з ким розмовляє!!! (Хапає з верстака сокиру й рішуче йде за Ровеною). Я Месія!!! Я цар Калії!!! Я бог!!!

Кінець другої дії.

 

Завантажити твір у форматі doc.zip

 

 

2004: "Сім кроків до Голгофи" (Драма на дві дії) входить до Антології сучасної української драматургії "Страйк ілюзій", видавництво Соломії Павличко "Основи", м. Київ. (стор. 51-94).

2012: Драма "Сім кроків до Голгофи" включена до Інформаційного Збірника сучасної української драматургії "Авансцена" (Ел. стор. 40-42), а в 2013 році - включена  до Інформаційного Збірника сучасної української драматургії "Авансцена" (книжковий варіант).

2018: Фантасмагорична драма "Сім кроків до Голгофи-2" увійшла до збірника п'єс Олега Гончарова "Сім кроків до театру" (на українській мові), видавництво "Фенікс", стор. 14 -77.

2012-2019: Вистава "ГОЛГОФА" (на укр. мові) Олега Гончарова - театр "Вавилон" НПУ ім. Драгоманова, м. Київ (режисер Ірина Савченко):

 

Світлини зроблено на виставі "Голгофа", що відбувалася на "Гогольфесті-2013".

 

Матеріали надіслано автором для читачів порталу "Мала Сторінка".

 

 

 

Більше творів Олега Гончарова на "Малій Сторінці":

Олег Гончаров – драматург, сценарист, композитор, дизайнер. Друкувався в "Страйк Ілюзій", "Авансцена", Драмовичок", в ж-лі "Дніпро", збірнику творів переможців "Корнійчуковська премія" (Вид-во "Плутон"), "Як тебе не любити...", в Дебют-газеті, має збірник семи п'єс "Сім кроків до театру". Є автором 30 п'єс, котрі були в репертуарах театрів України, Білорусії, Німеччини, Канади, Росії; романи: "Савейна", "Юлька", "Ігри хакерів";  автор 39 реалізованих к/м анімаційних кіносценаріїв; є ілюстратором: "Савейна", "Сім кроків до театру", "Дзвони долі". "Казкові історії Русани та Данилка".