Оксана Лущевська — дитяча письменниця, перекладач. Переклала англійською мовою кілька українських народних казок. Найкраще про письменника говорять його твори. Познайомся з одним з них, написаним у співавторстві з Ланою Світанковою.
Смакота — річ, звісно, дуже приємна, однак не така проста, як здається на перший погляд. Бо що, скажімо, у вас передовсім асоціюється зі словом «смакувати»? Напевне, розмаїті смачненькі страви, які приносять задоволення, покращують настрій та самопочуття. І ви маєте рацію — однак не на всі сто відсотків, а приблизно… на п’ять. Погляньте на смакоту інакше — і тоді ви разом із дітьми зможете смакувати сонячний ранок, сімейні прогулянки, дощик, спілкування з друзями, пригоди, книги, сон. І навіть якщо звідкись усе ж вигулькне поганий настрій, як це сталося з відомим кухарем Тара-патою, варто уважно роздивитися довкола і не проґавити свого рятівника, а нагодувати його чимось смачненьким. Солька ж як ніхто знає, що зазвичай щастя ховається простісінько перед носом — удома!
У цій книзі ви знайдете: цікавезну повість, розкішні ілюстрації, рецепти 30 страв, сторінки для записування улюблених сімейних рецептів, правила сервірування столу і навіть закладку. У цій статті публікуємо кілька уривків з книги.
Оксана Лущевська
СОЛЬКА І КУХАР ТАРА-ПАТА
(уривки)
Пан Тара-пата працював кухарем в одній заможній столичній родині. Для святкування дня народження хлопчика Ґені йому треба було скласти вишукане меню.
Він знав, як це робити, але зараз йому чомусь це не вдавалось. Допомогла дівчинка Солька (Соломія), з якою він випадково познайомився в кафе.
* * *
Розділ 5
КАЗКОВЕ МЕНЮ СОЛЬКИ
Пізно ввечері, повернувшись додому і ще навіть не знявши пальта, мама Ната заглянула на кухню.
Її донька сиділа за столом і невпинно щебетала щось панові Тара-паті, а той зі щасливою посмішкою дитини на обличчі записував до блокнота Сольчині слова.
— Мамцю! — гукнула дівчинка. — Йди до нас! Ми тобі святкове меню зачитаємо. Ось, бабусина книжка стала в пригоді.
— То ви її знайшли?
— Аякже! Лежебока поміг!
— Слухайте, — почав пан Тара-пата, коли мама прийшла на кухню й сіла поруч на табуретку. — Маємо п’ять страв. Певен, що господарі з відпустки попривозять ще всіляких екзотичних лакоминок. Отож наша перша фірмова страва — фаршировані яйця.
— Неправильно ви кажете, пане. Не яйця — а кораблики «Кармінові вітрила», — поправила Солька.
Кораблики «Кармінові вітрила»
На 10 порцій: 5 яєць, 100 г твердого сиру, 2 ст. л. масла чи сметани, кріп, 2—3 великі солодкі червоні перці, зубочистки чи дерев’яні шпажки.
Заливаємо яйця холодною доводимо до кипіння і варимо на середньому вогні 7—8 хвилин. Ставимо яйця під холодну воду, щоб вистигли, чистимо їх, ріжемо навпіл і обережно дістаємо жовток. Перетираємо жовтки зі сметаною або маслом і покраяним кропом. Перекладаємо цю суміш назад у білі половинки яєць, які й будуть нашими човниками.
Перець миємо, ріжемо навпіл, чистимо від насіння і кожну половинку ріжемо ще на дві чи три частини, залежно від розміру — це наші вітрила.
У кожне вітрило встромляємо зубочистку — щоглу і закріплюємо їх у половинках яєць. Пливіть, кораблики!
— Далі — морквяне пюре!
— Та де! — не втрималася Солька. — Жовтогаряче пюре!
— Як просто! — здивувалася мама.
— А наступний рецепт — салатка-полоз! — засміялася мала. — Хвостатий, зеленющий ще й з очиськами та язиком!
— Або ж просто собі огірок із начинкою, — поправив кухар.
— Ну, а далі — кишеньки з м’ясом!
— Або ж млинці, — додав пан Тара-пата.
Жовтогаряче пюре
Готове картопляне пюре, морква, або 2 скибочки гарбуза, сіль.
Воду у каструльці доводимо до кипіння; вкидаємо дрібку солі. Моркву чи гарбуз ріжемо не надто дрібними кубиками і обережно занурюємо в гарячу воду, зменшуємо вогонь і варимо приблизно 10—15 хвилин.
Зливаємо воду і протираємо овочі через сито, або робимо з них пюре у блендері чи товкачкою. Змішуємо з картопляним пюре, аж поки маса не стане однорідною.
Салатка-полоз
2 довгі огірки, 100 г улюбленої ковбаси, 100 г ковбасного сиру, невеличкий помідор, зелень, 2 горошини перцю.
Огірок, ковбасу і сир краємо кружальцями, лишаємо 2 "хвостики" огірка. На тарілку викладаємо зелень — галявину.
Далі по черзі: кружальце огірка, кружальце сиру, кружальце ковбаси. Так у нас вийде смугастий полоз, головою і кінчиком хвоста якого будуть "хвостики" огірка.
Очі робимо з перцю, а язик із помідора.
Кишеньки з м'ясом
Приблизно на 15 штук, залежно від розміру сковорідки: 2 яєць, 500 мл молока, 200 г борошна, 1 ч. л. солі, 1 ст. л. цукру, 2 ст. л. олії, 100 мл окропу, олія чи смалець для смаження, масло.
Для начинки: 400-500 г фаршу, цибулина, сіль, перець.
Збиваємо у блендері яйця і молоко, всипаємо борошно, сіль, цукор, вимішуємо до однорідної маси, вливаємо олію і, продовжуючи збивати, тонкою цівочкою вливаємо окріп. Тісто готове.
Розігріваємо на тонкій сковорідці ложку-дві олії і смажимо тоненькі рум'яні млинці, але не надто їх засмажуємо, вони не повинні бути хрусткими, інакше ламатимуться, коли ми загортатимемо в них начинку.
У глибокій сковорідці розігріваємо олію чи смалець, кладемо дрібно нарізану цибулину, тушкуємо, поки цибуля не стане м'якою. Тоді додаємо фарш, солимо, перчимо — і на середньому вогні смажимо м'ясо 7—8 хвилин, раз у раз перемішуючи.
Даємо начинці вистигнути, а потім загортаємо у млинці-кишеньки. Готові кишеньки підсмажуємо на маслі до хрусткої брунатної скоринки і подаємо.
— А на десерт... витримала паузу дівчинка. — Трам-пам-замок із печива!
— Цебто, торт, — поправив кухар.
— Замок! — наполягла Солька.
Замок із печива
Залежно від величини замку: печиво, згущене молоко і стільки ж нежирних вершків, 1—2 лимони, за бажання — какао.
Беремо велику форму — на основні стіни замку, і маленькі — для башт; викладаємо її кухарським папером, щоб легше було виймати торт.
Змішуємо у мисці згущене молоко і вершки, вичавлюємо в окремий посуд сік лимонів. Виливаємо сік у молочну суміш і збиваємо вінчиком.
Наш крем трошки загусне, але він повинен бути однорідним. У форми викладаємо перший шар печива і вкриваємо його щедрим шаром крему; потім знову шар печива — шар крему, і так, поки стане продуктів.
Прибираємо форми у холодильник чи холодне місце, де замок повинен простояти принаймні одну ніч. Потім виймаємо основу замку, обрізуємо пошкоджені краї, згори виставляємо башти — і подаємо. Можна притрусити замок какао.
— Справді казкове меню, — зауважила мама Ната. — Урочисте! Ніби й звичні страви — а водночас незвичні. Це все Сольчині вигадки! Вони з бабусею часто мене так дивували.
— Таке скажеш, мамцю! Не дивували — частували!
За скромною, але смачною яєчнею, яку зробив пан Тара-пата, домовилися про те, що він запитає у господарів дозволу, щоб Солька і мама Ната могли прийти йому на допомогу в день народження Ґені.
* * *
Розділ 8
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ҐЕНІ
То був один з тих рідкісних осінніх днів, коли на вулиці так сонячно, що можна бавитися досхочу. Коли літають тонесенькі павутинки, сповіщаючи про бабине літо. Соломія і мама Ната підійшли до відхиленої брами.
— Ви гості? — запитав чоловік, що стояв біля брами.
— Так! — сміливо відповіла дівчинка.
— Проходьте! — показав він рукою в двір. — Онде всі!
Дівчинка ступила вперед. На щастя, чоловік не цікавився ні іменем, ані тим, чому мама не пішла разом із Солькою. Мабуть, його те мало обходило.
У кімнаті та у дворі було багато чепурних дітей.
Хлопчики в костюмах, дівчатка у вишуканих сукнях. Сольчина сукня хоч і була убогіша, але красою не поступалася. Її волосся дрібненькими золотистими локонами спадало на плечі. Добре, що пальтечко можна було зняти й сховати, інакше воно б її відразу виказало. А що сукня блистіла на сонці, то це їй тільки додавало неабиякої краси.
Солька йшла до будинку. Одначе її ніхто не помічав, усі займалися своїми справами. Деякі діти ласували полуницями в шоколаді, які привезли спеціально на замовлення пані Ліззі. Інші пили коктейлі: хто банановий, хто шоколадний, а хто ягідний.
Полуниці в шоколаді
100 г чорного шоколаду, 50 мл вершків (20 %), полуниці.
Нагріваємо шоколад на водяній бані або в мікрохвильовці, в окремому посуді доводимо до кипіння вершки, обережно вливаємо їх у шоколад і ретельно розмішуємо: глазур має бути лискучою, гладенькою, і без грудочок. Чисті полуниці беремо за хвостик і до половини вмочуємо у шоколадну глазур, а потім викладаємо на деко, вистелене кухарським папером. Лишаємо на годину-дві у прохолодному місці.
Фруктові молочні коктейлі
Банановий: 120 мл молока, 100 г пломбіру, 1 стиглий середній банан.
Шоколадний: 120 мл молока, 100 г пломбіру, 2—3 чайні ложки какао.
Ягідний: 120 мл молока, 100 г пломбіру, 5—6 стиглих полуниць.
Для кожного коктейлю збиваємо міксером чи у блендері молоко, морозиво і фрукти чи какао. Переливаємо у високий келих і прикрашаємо збитими вершками, а на краєчок келиха можна причепити маленьку полуничку чи кружальце банану.
Дехто забавлявся в оранжереї біля невеличкого фонтана, де плавали дрібні золотисті рибки.
Солька спочатку поглянула на стіл і радісно усміхнулася, бо від наїдків лишилися самі крихти. Отже, пан Тара-пата з усім упорався.
Дівчинка озиралася довкола. Вона шукала вхід до кухні. Пишно оздоблена зала вражала своєю красою. Тут були стрічки, і білі та червоні троянди, і барвисті повітряні кульки. Ближче до каміна — рояль, на якому грала пишно вбрана пані.
Аж ось Солька помітила хлопчика в блискучому світло-сірому костюмі, білосніжній сорочці, що вишукано виглядала з-під чорненького жилета.
Хлопчик тримав у руках пульт.
— Прошу уваги, пані й панове, — трохи пихато сказав він. — Скоро пан Тара-пата, наш люб’язний кухар, подасть торт. А зараз буде музика.
Тут ніби з-під землі з’явилася пані Ліззі в красивій вечірній сукні й, сміючись, додала:
— Ґеню, сину, ти забув сказати — кавалери запрошують дам!
Зазвучала повільна приємна музика. Діти перезирнулися. Ніхто не поспішав танцювати. Солька замешкалась. І тут з-за плеча з’явився Ґеня:
— Можна? — галантно подав він руку.
Солька хотіла відмовитись, адже вона сподівалася, що цей танець стане для неї слушним моментом для того, щоб прокрастися на кухню до пана Тара-пата. Втім, десятки очей зараз дивилися на неї. Це ж треба: з усіх красунь, що зібралися на Ґенине свято, він вибрав для танцю саме Сольку.
Вона кивнула. Дівчинка і хлопчик закружляли в повільному танці. Але Соломії було не по собі. Танцюючи, вона спостерігала за тим, що відбувалося в залі.
Ось прибирають зайвий посуд, ось виносять чисті блюдця, ось на вишуканих тацях з’являються різноманітні тістечка.
— Ти чекаєш на торт? — раптом запитав Ґеня. — У мене буде не торт, а замок! А я йому король! — примружившись, сказав він.
Солька помітила, як пан Тара-пата з’явився у святковій залі. Він ніс величезний замок-торт. Такий великий і важкий, що аж руки тремтіли, і тут Соломія вгледіла, що під ноги йому полетіла невеличка кольорова кулька, яку щойно жбурнув малюк, що бавився собі з нянькою в протилежному боці кімнати.
За якусь мить у Сольки в очах пробіг цілий сюжет:
— Ось пан Тара-пата наступає на кульку, ковзається і падає на підлогу, а на нього торт...
— А хоч... — вів далі Ґеня, — хочеш бути корол... — він не встиг доказати, бо Солька випурхнула з танцю й кинулася до пана Тара-пати.
— Обережно, — пронизливо крикнула вона мов не своїм голосом. — Я допоможу! — і встигла відбити м’ячика, який мало не стукнувся об ногу кухаря.
Тієї ж миті на Сольчин викрик до кімнати вбігли дорослі. Стихла музика. Пані Ліззі сердито дивилася на пана Тара-пата, який так і тримав торт над головою. Пані Ліззі все зрозуміла. Солька стояла по- руч із ним! Солька самовільно прийшла на свято!
— Що це за чудернацька дівчинка! Звідки вона тут узялася? Чи не її я бачила вранці біля магазину, коли випадково вас там зустріла? Дайте згадаю... Ага, точно! То ж ти була, мов мишка, в коротенькому сіренькому пальтечку? — випалила вона. — Чи не її ви на допомогу кликали, пане Тара-пато? — аж пирхнула пані Ліззі. — Здається мені, що ми це питання узгодили. Хай іде звідки прийшла, — не заспокоювалась вона. — Та й ви з нею!
Пан Тара-пата поставив торт на стіл. Солька швиденько вставила в нього десять свічок. А відтак, узявшись за руки, чоловік і дівчинка пішли із зали.
— Ну, королю, ріжмо торт! — Святково гукнула мама, роблячи вигляд, що нічого не сталося.
У цю мить Ґеню наче щось у серце кольнуло. Він дивився вслід чоловікові й дівчинці. Ось-ось вони вийдуть. Ще мить... і Солька навіть не оглянеться. Навіть не подивиться на нього. Навіщо йому такий день народження? Який же він король? Та й навіщо, зрештою... йому цей замок-торт, якщо дівчинка, яку він майже назвав королевою, зникає за порогом їхнього величного будинку?
— Ну, Ґеню. Глянь на цей торт! Charmante *1! — підбадьорював його тато. — Всі чекають на короля!
Та хлопчик мовби не чув. Він уп’явся очима в дві постаті, що вже заходили за браму.
— Ну, сину, — вела мама, — гості чекають! Ріжмо швидше торт!
І тут Ґеня крикнув:
— Хай королева ріже торт! — і рвонув услід Сольці та панові Тара-паті.
Батьки й гості кинулися за ним. Зчинився справжній переполох. Але за хвильку всі побачили хлопця на вулиці біля ліхтаря. Поряд стояли кухар, Соломія і її мама Ната.
— Ґеню, хлопчику, — почала пані Ліззі, — якщо хочеш, ми тобі іншого торта замовимо. Тільки скажи. Ходімо до столу. Гості чекають, — в її очах раптом забриніли сльози.
— То ваші гості. Я хочу запросити моїх, — він показав рукою на Соломію, кухаря й худеньку жіночку.
— То будь ласка, mon cher, — утрутився тато Серж, бо йому відразу не дуже подобалася заборона пані Ліззі. — Твоя воля!
Ґеня обережно взяв Сольку за руку так, наче вона справді була королевою цього свята. А пан Тара-па- та, пані Ната і всі-всі гості, яких запросили батьки, пішли за ними.
* * *
Відтак Солька й пан Тара-пата організовували разом не одне смачне свято. Мама Ната невдовзі стала дружиною пана Тара-пати і зайнялася складанням ще однієї кухонної книжки на свята і на щодень. Пан Серж і пані Ліззі відновили разом із паном Та- ра-патою отой невеличкий ресторанчик на Подолі.
До того ж вони разом із Ґенею часто приходили на вечерю до пані Нати, Соломії та найкращого кухаря в Києві — пана Тара-пати.
*1 Яка краса! (франц.).
За матеріалами: Оксана Лущевська, Лана Світанкова. "Солька і кухар Тара-пата". Малюнки Ольги Гаврилової. Київ, Видавництво "Грані-Т", 2012, 80 с.
Текст взято з книги: Віра Науменко. "Перлинка". Книга з літературного читання. Додаток до підручника "Літературне читання для 2 класу". Навчальний посібник. 5-е видання, зі змінами. Київ, видавництво "Генеза", 2017 р., стор. 109 - 119.
Картинки взято з ресурсу: https://illustrators.livejournal.com/
Більше творів Оксани Лущевської:
Оповідання Оксани Лущевської для дітей
"Вітаю всіх! Зараз я живу в Америці. Та відстань і час між Україною і США не такі вже й великі, якщо, звісно, не дивитися на мапи і не звіряти годинники. Коли в мене лишається вільний час, я пишу й перекладаю дитячі книжки, а також ділюся своїми відгуками й міркуваннями про прочитане. Мені подобається подорожувати до моря і фотографувати пташок, наприклад, сірих чапель. А ще я мрію побачити совиного папугу Какапо, що мешкає в Новій Зеландії." (Оксана Лущевська)
