"На крилах слави" - з книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко"


Дмитро Чуб (Нитченко)

ЖИВИЙ ШЕВЧЕНКО

(Шевченко в житті)

 

НА КРИЛАХ СЛАВИ

 

Дмитро Чуб, книга Живий Шевченко, Шевченко в житті, На крилах славиХоч поет у дорозі й застудився й лікар заборонив йому виходити з хати, протягом тижня, він не витримав і за кілька днів вже відвідував своїх давніх знайомих, друзів. Найперше відвідав «давно невиданого друга мого, княжну Варвару Миколаївну Рєпніну». Далі пішли десятки зустрічів і нових знайомств: відвідав М. Максимовича, зустрівся з А. Мокрицьким, був у книжковій крамниці молодого Щепкіна, де побачився з Якушкіним, увечорі гостював у проф. О. Бодянського, де «наговорились вволю про слав’ян взагалі і особливо про земляків». 19 березня, незважаючи на воду й грязь під ногами, пішки обійшов з Щепкіним по меншій мірі чверть Москви.
В подальші дні знову зустрічі, запросини. Багато знайомих дарують поетові на пам’ятку то картину, то власну книгу, то портрети, а 21-го березня, вечір провів у дружини Максимовича, яка зачарувала Шевченка виконанням українських пісень. Поетові вона сподобалась, коли він ще до заслання познайомився. То ж про неї він казав: "І де той Максимович «викопав отаке зілля»?".
Про перебування в Москві Шевченко висловлюється так: «Протягом тижня я тут зустрівся й познайомився з такими людьми, з якими не пощастило б зустрітися протягом багатьох років».
24-го березня бачився з письменником С. Аксаковим та його родиною, відвідав знову княжну Рєпніну, був на званому обіді в Миколи Щепкіна, який «вшкварив баль московській вчено-літературній знаменитості. ... Там були І. Бабст, Б. Чичерін, М. Кетчер, Д. Мін, О. Кронеберґ, О. Афанасьєв, В. Станкевич, Є. Корш, М. Крузе. Пізніше у В. Варенцова мав зустріч з художниками та музиками.
Наступного дня Тарас Григорович був у М. Максимовича на обіді, приготованому на честь Шевченка. Там були Щепкін, два Аксакових, О. Хом’яков, Г. Галаган, М. Погодін та інші. По обіді Михайло Максимович прочитав свій вірш, присвячений Шевченкові, а його дружина співала українських пісень. Потім був знову в Аксакових і в О. Кошельова, там познайомився з декабристом С. Волконським. В родині Аксакових Шевченко співав пісні і зачарував всіх присутніх. Про це згадує в своїх спогадах і М. Чалий, що коли Шевченко проспівав одну бурлацьку пісню, то всі були небачено захоплені, а Констянтин Сергійович (Аксаков — Д. Ч.) навіть сплакнув від розчулености.
26-го березня Шевченко сів у поїзд Москва-Петербурґ і вперше в житті поїхав залізницею.
У Петербурзі наш поет скоро стає модною постаттю. Старі й нові друзі, земляки й чужинці — вся петербурзька еліта шукає знайомства і приятелювання з Шевченком. Серед них найславніші вчені, письменники, політичні діячі, артисти, композитори, титуловані й нетитуловані аристократи, урядовці, студенти і навіть молоді красуні.
Але в один із перших днів поет разом із своїм щирим другом С. Гулаком-Артемовським, відомим в той час співаком, (а пізніше він же написав оперу «Запорожець за Дунаєм»), відвідав графа Ф. Толстого з родиною, які чи не найбільше зробили у справі визволення Т. Шевченка з неволі. Про цю зустріч так згадує дочка графа, по чоловікові Е. Юнґе:
«Подією був приїзд Шевченка, нашого давно жданого. Батько, здається, поїхав зустрічати його на залізничну станцію, а ми дома, із завмиранням серця чекали, дивилися у віконце і, як то завжди буває, прогледіли, так що чийсь оклик «приїхали» захопив нас зненацька, ми не встигли вибігти назустріч — Тарас Григорович уже увійшов до залі. Середнього зросту, швидше повний, ніж худий, з чималою бородою, з добрими, повними сліз очима, він простяг до нас свої обійми. Всі ми були під впливом такої повної, такої глибокої, такої світлої радости! Всі обіймались, плакали, а він міг тільки повторювати: «Серденятка мої! Друзі мої!» — і міцно притискував нас до свого серця».
Про цю зустріч Шевченко писав: «Сердечніше і радісніше ніхто мене не зустрічав і я нікого, як зустрілись ми з моєю святою заступницею і графом Федором Петровичем ...»
Вечір того дня Шевченко провів у свого приятеля В. Білозерського в товаристві поляків-революціонерів С. Сєраковського, Я. Станевича та Е. Сови.
«Радісна, весела зустріч. Після сердечних розмов і любих рідних пісень ми розлучились».
Та наступного дня поет мусів іти до управителя канцелярії оберполіцмайстера: «Він прийняв мене напівофіційно, напівфамільярно. Старе знайомство лишилось в дужках. Зрештою він порадив мені поголити бороду, щоб не справити неприємного враження на його патрона графа Шувалова, до якого я мав з’явитися як до головного мого «надзирателя».
30 березня Т. Шевченко знову був у родині Толстих, де дружина графа організувала урочисту зустріч поета з його прихильниками. Було багато гостей. Всі вітали Т. Шевченка з визволенням.
Незабаром Т. Шевченко зустрівся і з своїм «побратимом» М. Костомаровим. По цю зустріч розповідає сам Костомаров у своїй автобіографії. Він зайшов до Тараса Григоровича якось уранці просто до Академії мистецтв, де мешкав поет. «Здрастуй, Тарасе», — сказав я йому, побачивши його за працею в білій блюзі, з олівцем в руках. Шевченко вилучив на мене очі і не міг впізнати. Даремно я, все ще не називаючи себе по імені, нагадав йому обставину, яка, здавалось, мусила б йому пригадати, хто перед ним».
«Отже казав ти, що побачимось і будемо ще жити разом в Петербурзі — так і сталось! — Це були його слова, сказані ним в 3-му відділі в той час, як після очних ставок, на які нас зводили, ми поверталися в свої камери. Але Шевченко і після цього не міг догадатись: роздумуючи і розводячи пальцями, сказав рішуче, що не впізнає і не може пригадати — кого перед собою бачить. Певно, я значно змінився за 11 років розлуки з ним. Нарешті, я назвав себе. Шевченко дуже розхвилювався, заплакав і почав обнімати мене й цілувати».
Протягом двох з половиною тижнів Шевченко проводить час по балях, по знайомих, відвідує приятелів, головним чином земляків-українців, відвідує театри, побував на виставі «Москаль чарівник», де подобалась йому гра С. Гулака-Артемовського.
8-го квітня мав нагоду на квартирі свого товариша по засланню поляка Кроневича познайомитися з славним російським письменником Львом Толстим.
У щоденнику читаємо й такий запис за 10 квітня: «Хотів пройти на виставку, та не пощастило: Цар перешкодив».
І лише, як випадкову річ, зустрічаємо розмову Тараса Шевченка з управителем друкарні Куліша Д. Каменецьким про клопотання про друк «Кобзаря» та «Гайдамаків». А 12-го квітня знову родина Толстих дала обід на честь Шевченка. На обіді були російські мистці, музики, поети. Серед низки тостів, виголошених на честь нашого поета, звертає увагу тост педагога М. Старова. Ось його слова: «Шевченкове нещастя закінчилось, а разом з ним зникла одна з кричущих несправедливостей... Ми скажемо, що нам приємно бачити Шевченка, який серед жахливих обставин, в похмурих стінах казарми смердючої не ослаб духом, не впав у розпуку, а схоронив любов до своєї тяжкої долі... Тут великий приклад всім свідомим нашим художникам і поетам, і вже це гідне обезсмертити його...»
Та, на жаль, в усіх тих тостах і промовах представників вищих російських кіл ніхто ні разу не згадав про долю Батьківщини Шевченка, про життя в кріпацьких обставинах його родичів: братів, сестер тощо. А коли поет іноді не витримавши, починав зачіпати теми історії України, незалежности, коли починав боронити славного гетьмана Івана Мазепу, коли ганьбив Пушкіна за його поему «Полтава», де автор стоть на позиціях ворожих Україні, тоді майже всі ті російські прихильники нашого поета ставали проти поглядів Шевченка, проти самостійности України, як це бачили раніше і з висловів Бєлінського та інших. І лише дуже незначна частина з тих росіян зберігала, дійсно, демократичні погляди. Та й сама ця одержана свобода була досить відносною. Про цю «свободу» ще недавно, будучи в Нижньому Новгороді поет писав у «Щоденнику»: «Хороша свобода. Собака на прив’язі. Це означає, не варто подяки, ваша величносте».
І, дійсно, Шевченко раз-у-раз повинен з’являтись у поліцію. А на третій день після обіду у графа Толстого Шевченко мусів з’явитися до шефа жандармів В. Долгорукова, який робив поетові різні «напутствія» щодо його поведінки, обіцяючи, що «він не уникне подібної долі, якщо знову «совратітся с путі істінного». І як бачимо, що Шевченко весь час перебуває під пильним наглядом поліції.
Та незважаючи ні на виклики до шефа жандармів, ні на численні висловювані панегірики, ні на оточення, серед якого було багато людей, чужих ідеям, якими жив Тарас Шевченко, ні на відбуте десятирічне заслання — ніщо не змінило національних поглядів Шевченка. Він не відцурався ні своєї мови, ні своєї України, задля якої поклав стільки здоров’я, стільки праці, задля якої пройшов такий страдницький шлях.
Ні, він і далі турбується долею свого народу, долею своєї рідні, обороняє позиції української окремішности, навіть вживає заходи, щоб відвідати Україну. А коли йому спершу відмовляють, то пише до Марії Максимович:
«Перше в столицю не пускали, а тепер з цієї смердючої столиці не пускають».
А коли Максимович попросив дозволу надрукувати деякі Шевченкові вірші в газеті «Парус», то поет відмовився тому, що ця газета у своєму «універсалі» не згадала українців: «Чого б мені, скажіть, будьте ласкаві, з своїми віршами плисти по суші, яко по морю під тим "парусом"!... „Парус” у своєму універсалі перелічив всю слов’янську братію, а про нас і не згадав. Спасибі йому. ..»
В листопаді 1858-го року Шевченко відвідує вистави, де захоплюється грою талановитого негритянського актора Айра Олдріджа, що виступав в ролі Короля Ліра. Скоро вони стають друзями. Одного разу після вистави художник Мікешин був свідком, як за лаштунками ... «В широкому кріслі, розвалившись від утоми, напівлежав «Король Лір», а на ньому, в повному розумінні цього слова, був Тарас Григорович; сльози градом сипались із його очей, він вимовляв уривчасті пристрасні слова..  стисненим голосним шепотом, вкриваючи поцілунками лице, руки і плечі великого актора». Незабаром після виступів Олдріджа, якими захопилась вся петербурзька публіка, актора вже бачать серед гостей і у вітальні Толстих. Шевченко й тут нерозлучний з актором. Той же Мікешин згадує: . . . «вони сиділи на канапці в кутку або ходили, обнявшись, по залі; дочки графині були їм за перекладачок. Знайомство їхнє не позбавлене комізму: Тарас ні слова не знав англійською мовою, а Олдрідж не розмовляв жодною мовою, крім англійської».

 

Дмитро Чуб, книга Живий Шевченко, Шевченко в житті, На крилах слави. Портрет Айри Олдріджа. Малюнок Тараса Шевченка, 1958


Олдрідж відвідував поета і в його мешканні. 25-го грудня під час такої зустрічі поет намалював портрет Олдріджа, з чого пізніше зробив офорт. Як видно, дружба цих двох великих мисщів базувалась на тому, що в їхньому житті було багато спільного: негри були такі ж упосліджені, як українці у московському ярмі. До того ж дочка Толстих розповіла одного вечора Олдріджу історію життя Шевченка, а Шевченкові переклала розповідь про життя актора. Вони обидва були дуже схвильовані й зворушені».
Дуже цікаві спостереження про вдачу Тараса Шевченка, його доброту, щирість, любов до природи, а з другого боку, його інтелігентність і такт у поводженні з іншими бачимо у спогадах тієї ж К. Юнґе; дочки графа Толстого, якій в час знайомства з нашим поетом було тільки 14 років. Вона пише: «Наш дім він вважав своїм, і тому майже всі його друзі і приятелі малороси бували в нас. До них приєднався наш інтимний гурток, що складався з поетів, літераторів і вчених; швидко проходили вечори в цікавих гутірках і суперечках; непомітно засиджувались до світанку. Шевченко гарячкувався в суперечках, але гарячковість його була не злісна чи хвалькувата, а тільки палка і якась мила, як і все в ньому. Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий, що до людей; він у всіх знаходив щонебудь гарне і захоплювався людьми, які часто були не варті того. Сам же він діяв якось чаруюче, всі любили його, не виключаючи навіть і служниці».
«Ніхто не був таким чутливим до краси природи, як Шевченко, — згадує вона далі. — Іноді він несподівано з’являвся якось по обіді.
—    Серденько моє, беріть олівець, ходімо швидше!
—    Куди це, дозвольте знати?
—    Та я тут дерево відкрив, та ще яке дерево?
—    Господи, де це таке чудо?
—    Недалеко, на Середньому проспекті. Та ну ходімо ж!
І ми, стоячи, замальовували в альбом дерево на Середньому проспекті, а там проходили і до берега, тішились заходом сонця, переливами відтінків, і не знаю, хто більше захоплювався — 14-річна дівчинка чи він, що зберіг у своїй багатострадницькій душі стільки дитячо-свіжого. Незабутніми залишаться для мене наші мандрівки в ясні північні ночі ловити рибу на побережжя моря. Тут і пили, і співали, але коли б Шевченко дозволив собі щось зайве або непристойність, то це безсумніву коробило б і мене, і мою матір, тому що тоді існував інший погляд на виховання дівчини. Протягом двох років, як я бачилась із Шевченком, за рідкими винятками, кожний день, — я ні разу не бачила його п’яним, не чула від нього жодного непристойного слова і не помічала, щоб він у поводженні чим-небудь відрізнявся від інших добре вихованих людей».
Одночасно з цим бачимо, що поет цій дівчинці розкривав і свою українську душу, свої болі за рідним краєм, що читаємо в таких рядках: «Прийдемо ми додому, заберемось на жовту канапу, у напівтемній залі, і поллються його захоплюючі розповіді! Із слізьми в голосі розкривав він мені свою журбу по батьківщині, малював широкий Дніпро з його столітніми вербами, з легкою душогубкою, що лине по його старих хвилях: малював проміння заходу сонця, що золотили потону лий в зелені Київ; вечірні сутінки, що легкою пеленою заволікали обриси далини; малював чудові непорівняльні українські ночі: срібло над сонною рікою, тиша, завмирання ... і раптом щебет солов’я .. . ще і ще... і лунає дивний концерт по широкому просторі... «Ось де пожити б нам з вами, серденько!». Довелося мені там потім пожити і бачити його любиму Україну, та не було зі мною його, дорогого нашого Тараса Григоровича».
Матеріяльний стан нашого поета, як бачимо з листа до Щепкіна, на кінець 1858-го року був уже скрутний. Професор П. Зайцев слушно зауважує, що Тарас Шевченко з грішми поводився як мала дитина: він їх мав цілком досить на прожиття, але вони у нього швидко зникали, і він сам не знав куди. Справді, ще на початку 1858 року, коли поет був у Нижньому Новгороді, Куліш прислав йому 250 крб. за 17 віршів, графиня Толстая зібрала для нього 500 крб., значні суми зібрано було і в Україні. Чимало діставав поет і за малювання портретів, за друк окремих віршів, за картини, але не минуло й року, як поет уже відчував скруту.

* * *

Відпочинувши і погулявши кілька місяців, Тарас Шевченко починає братися до праці. Тож побоювання декого із земляків, що Шевченко за балями та гостюваннями забуде зовсім про працю, були даремні. Він пише нові вірші, опрацьовує написані давніше, укладає «Буквар», готує нове видання «Кобзаря»; малює портрети і т. д. «Як той щирий віл, запрягся я в роботу, — писав Шевченко Щепкіну, — сплю на етюдах; з натурної кляси не виходжу, — так ніколи! так ніколи!»
23 січня приїхала з України до Петербургу Марко Вовчок, а наступного дня Шевченко вперше побачився з нею в салоні Карташевської. Марко Вовчок на той час теж набула чималої популярности і яка, як згадує Турґєнєв, служила прикрасою й осередком невеликої групи українців, що зібралися тоді в Петербурзі і захоплювалися її творами. 3-го квітня поет подарував Марії Олександрівні рукопис свого твору «Неофіти» з написом: «Любій моїй єдиній Марусі Маркович на пам’ять 3 апреля 1859-го року». Тоді ж з ініціятиви Тараса Григоровича були зібрані серед прихильників Марка Вовчка гроші і куплено за 120 крб. й подаровано їй браслет.
В салоні Карташевської часто збирались українські письменники, поети. Сюди часто заходили й Турґєнєв, Майков, Плещеєв та інші. Іноді й Марко Вовчок читала там на літературних вечорах свої твори. Шевченко після кожного її оповідання вигукував: «Шекспір! Шекспір!», а в товаристві казав про неї жартома, що коли б йому трапилась така жінка, як вона, то повінчався б та й помер. Їй було тоді лише 24 роки, але дружні взаємини між ними тривали до кінця життя поета.
Та недовго довелося Марії Олександрівні жити в Петербурзі. 29 квітня 1859 року, за порадою лікаря, вона виїхала на лікування за кордон. Разом з нею виїхав і Турґєнєв. Прощаючись, Тарас Шевченко сказав: «Гляди ж, доню, щоб ти мені написала копу-дві або п’ять, а то й сім кіп казок».
Шевченко тепер наполегливо працював над гравюрами, бо Рада Академії дозволила йому виконати праці на звання академіка з різьби по міді, в чому наш поет був у тодішній Росії чи не єдиним майстром.
Вірші Шевченка раз-у-раз друкуються по журналах, перекладаються на інші мови, але дозволу на друк «Кобзаря» все не дають, хоч він ще в жовтні написав листа до шефа жандармів В. Долгорукова з проханням поклопотатися перед царем про дозвіл на друкування його творів, звертаючи увагу на свій тяжкий матеріяльний стан: «Повернувшись тепер в Академію, Мистецтв, я зазнав природніх наслідків моєї десятирічної відсутности — бідности, від якої не можуть мене врятувати мої відсталі праці в ділянці малярства, до того ж мені вже 48 років і мій зір щомісяця слабшає». (Це якась помилка. Справді, Т. Шевченкові тоді було 44 роки. — Д. Ч.).
Одночасно поет очікує дозволу поїхати в Україну, але дозволу все не дають, і він скаржиться в листі до Марка Вовчка: «Я ще й досі тут, не пускають додому. Печатать не дають. Не знаю, що й робить. Чи не повіситися часом! Ні, не повішусь, а втечу на Україну, оженюся і вернуся, як умитий в столицю».
Дмитро Чуб, книга Живий Шевченко, Шевченко в житті, На крилах славиМарко Вовчок не забувала про Шевченка. Якось, перебуваючи в Італії, Марія Олександрівна писала до нього: «Мій друже дорогий, Тарасе Григоровичу... Я тепер пишу до вас з Риму; коли б же Вас сюди заніс який човничок, щоб ви не од людей почули, а на свої очі побачили, які тут руїни, дерева, квіти, а народ який, а яке тепло, яке сонце! — захоплювалась Марко Вовчок... — Ви напишіть мені словечко, коли час буде. Ви забули, що ви названий батько? Коли взяли ім’я, то взяли і біду батьківську; тепер думайте і не забувайте...» Це писала письменниця у березні 1861-го року, не знаючи, що наш великий поет, а її приятель і названий батько вже помер. Ще після знайомства з Марком Вовчком, Шевченко написав зворушливого вірша «Марку Вовчку», де читаємо дійсно теплі і хвилюючі рядки:

Недавно я поза Уралом 
Блукав і господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав 
Тебе нам, кроткого пророка 
І обличителя жестових 
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє. І оживу,
І думу вольную на волю 
Із домовини воззову.
І думу вольную... О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
(17 лютого 1859-го року)

 

За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Шевченко в житті). Видання друге, доповнене. Обкладинка П. Вакуленка.  Мюнхен-Мельбурн, Видавництво «Дніпрова хвиля», 1963, стор. 93 - 103. 

 

 

Усі розділи книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко" дивіться на нашому сайті:

Дмитро Чуб, "Живий Шевченко" (Шевченко в житті)

Дмитро Чуб Нитченко, Живий Шевченко, Шевченко в житті, читатиПостать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...

 

 Більше про Тараса Григоровича Шевченка:

Тарас Шевченко
В цьому розділі пропонуємо публікації, які дотичні до особистості Тараса Григоровича Шевченка.

Останні коментарі до сторінки
«"На крилах слави" - з книги Дмитра Чуба "Живий Шевченко"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka