"Давньогрецький епос. Одіссея" - з книги Миколи Куна "Легенди і міфи Стародавньої Греції"

 

Микола Кун

Легенди і міфи Стародавньої Греції

 

ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ЕПОС

 

ОДІССЕЯ

 

Завантажити текст розділу "Одіссея" з книги Миколи Куна "Легенди і міфи Стародавньої Греції" (txt.zip)

Читати розділ "Одіссея" з книги Миколи Куна "Легенди і міфи Стародавньої Греції" у текстовому форматі

 

 

 

ОДІССЕЙ У НІМФИ КАЛІПСО

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Багато тяжкого лиха, багато грізних небезпек зазнав герой Одіссей, повертаючись з-під Трої на Ітаку. Всіх супутників загубив він у дорозі, всі загинули вони, нікого з них не пощадила лиха доля. Після довгих блукань опинився Одіссей на острові Огігії в німфи Каліпсо. Сім довгих років довелося Одіссею томитись у могутньої чарівниці Каліпсо. Йшов восьмий рік. Тужив Одіссей за рідною Ітакою і за своєю родиною, він благав відпустити його на батьківщину, але не відпускала його Каліпсо. Нарешті, зглянулись боги-олімпійці на Одіссея. Назібранні богів вирішив Зевс на прохання своєї дочки, богині Афіни-Паллади, повернути Одіссея на батьківщину, незважаючи на те, що бог моря Посейдон всюди на морі переслідував Одіссея, гніваючись на нього за те, що він осліпив циклопа Поліфема, сина Посейдона.

 

* * *

 

НА ІТАЦІ ПІД ЧАС ВІДСУТНОСТІ ОДІССЕЯ ЖЕНИХИ БЕШКЕТУЮТЬ, РОЗКРАДАЮЧИ ЙОГО МАЙНО

Коли боги вирішили повернути Одіссея на батьківщину, богиня войовниця Афіна спустилась з високого Олімпу на землю в Ітаку і, прийнявши па себе образ царя тафіїв Мента, пішла до дому Одіссея. В домі застала вона буйних женихів, що сваталися за Пенелопу Одіссеєву дружину. Женихи сиділи у бенкетному залі і, чекаючи бенкету, що його готували раби й слуги, грали в кості. Першим побачив Афіну син Одіссея, Телемах. Привітно зустрів Телемах позірного Мента. Він увів його в дім і посадив за окремий стіл в стороні від того столу, за яким сиділи женихи. Почався бенкет. Коли женихи наситились, вони покликали співця Фемія, щоб він розважав їх своїм співом. Під час співу Фемія нахилився Телемах до Афіни і почав скаржитись, але так, щоб не почули женихи, на ті біди, які терпить він від женихів. Горював Телемах про те, що так довго не повертається батько його Одіссей; коли б повернувся батько, то скінчилися б, як вірив цьому Телемах, усі його біди. Запитав також Телемах гостя, хто він є і як його звуть. Афіна Паллада, назвавшись Ментом, сказала, що знала Одіссея, на якого так схожий син його Телемах, і, ніби не знаючи, що діється в домі Одіссея, спитала в Телемаха, чи не справляє він весілля, чи не відзначає якогось свята. Чому так бешкетують його гості? І розповів Телемах гостеві про своє горе. Він розповів йому, як примушують буйні женихи матір його Пенелопу вибрати собі одного з них за чоловіка, як вони бешкетують, як розкрадають його майно. Вислухала Афіна Телемаха і порадила йому шукати захисту в народу Ітаки, скликавши його на збори і поскаржившись на зборах на женихів. Порадила також Афіна Телемахові поїхати в Пілос до старця Нестора і в Спарту до царя Менелая і від них дізнатися про долю Одіссея. Давши таку пораду Телемахові, покинула його Афіна. Вона обернулась птахом і зникла з очей Телемаха. Зрозумів тоді він, що мав розмову тільки що з богом.
У цей час із свого покою зійшла вниз до бенкетного залу Пенелопа. Вона почула спів Фемія, що виконував пісню про повернення героїв з-під Трої. Пенелопа почала прохати Фемія припинити сумну пісню й заспівати іншої. Але перепинив її Телемах. Він сказав, що в виборі пісні винен не співець, а бог Зевс, який натхнув його на співання саме цієї пісні. Просив Телемах матір повернутися до св-го покою і там займатися справами, що личать їй як жінці й господині: прясти, ткати, наглядати за роботою рабинь і за порядком в домі. Він просив матір не втручатись до справ, які їй не личать, і сказав, що в домі свого батька Одіссея він один — повелитель. Вислухала Пенелопа сина. Покірно пішла вона до свого покою і, замкнувшись у нім, згадуючи про Одіссея, гірко плакала; нарешті, занурила її в солодкий сон богиня Афіна.
А женихи, коли пішла Пенелопа, довго сперечались, хто з них має стати її чоловіком, їх скоро перепинив Телемах. Він сказав, що (вернеться по допомогу до народних зборів, щоб вони заборонили їм розоряти його дім. Погрожував їм Телемах гнівом богів. Але погрози його мало вплинули на женихів, вони, як і раніше, галасували, гнівали, танцювали, бешкетуючи до самої ночі. Тільки пізно вночі порозходились женихи.
Пішов і Телемах до своєї опочивальні в супроводі вірної служниці Одіссея, старої Евріклеї, яка виняньчила його в дитинстві. Там Телемах ліг до свого ліжка. Усю ніч не міг він склепити очей, — все обмірковував він пораду, яку дала йому Афіна Паллада.
Другого дня рано-вранці Телемах звелів оповісникам скликати народні збори. Швидко зібрався народ. Прийшов і Телемах на народні збори, в руках він мав спис, за ним бігли дві собаки. Він був такий прекрасний, що дивувалися з нього учасники зборів. Розступились перед ним найстарші мужі Ітаки, і сів він на місце свого батька. Звернувся Телемах з проханням до народу захистити його від бешкетування женихів, які грабують його дім. Він закликав народ ім'ям Зевса і богині правосуддя Феміди допомогти йому.
Скінчивши гнівну промову, Телемах сів на своє місце, похилив голову, і сльози покотились у нього з очей. Замовкли народні збори, але один із женихів, Антіной, зухвало став відповідати Телемахові. Він докоряв і Пенелопі за ті хитрощі, до яких удавалася вона, щоб тільки уникнути шлюбу з котримсь із женихів. Адже ж сказала вона їм, що обере собі з них чоловіка аж тоді, коли закінчить ткати багате покривало. Удень справді ткала покривало Пенелопа, а вночі розпускала те, що встигала зіткати за день. Погрожував Антіной, що не покинуть женихи дому Одіссея, доки не вибере з них Пенелопа чоловіка. Антіной вимагав навіть, щоб Телемах відіслав матір свою до її батька. Цим він хотів примусити її обрати собі чоловіка. Відмовився Телемах виганяти матір з дому; він покликав за свідка тих образ і лиха, що їх терпить від женихів, Зевса. Почув його Зевс-громовержець і послав знамення. Над народними зборами знялося два орли, які високо ширяли в небі. Долетіли орли до середини народних зборів, кинулись один на одного, у кров розірвали собі груди й шиї і швидко зникли з очей здивованого народу. Ворожбит на птахах Галіферс оповістив усім прибулим на збори, що знамення це віщує швидке повернення Одіссея, і горе тоді женихам. Ніким невпізнаний повернеться Одіссей і люто покарає тих, хто грабує його дім. Ось що повідав Галіферс зборам. Голосно почав глузувати один із женихів, Еврімах, з ворожбита. Він погрожував, що й самого Одіссея вб'ють вони. Гордо заявив Еврімах, що нічого не бояться женихи: ні Телемаха, ні віщих птахів, якими їх лякав ворожбит.
Не став більше Телемах умовляти женихів припинити бешкети. Він прохав народ дати йому швидкохідний корабель, щоб він міг плисти на ньому в Пілос до Нестора, де сподівався він довідатися щось про батька. Підтримував Телемаха лише один розумний Ментор, друг Одіссея; він докоряв народові за те, що дозволяв він женихам кривдити так Телемаха. Мовчки сиділи громадяни. З-поміж женихів встав Леокріт. Він, глузуючи з Телемаха, погрожував загибеллю Одіссеєві, якщо, повернувшись, спробує він вигнати з свого дому женихів. Леокріт був до того зухвалим, що навіть самовільно розпустив народні збори.
У тяжкому горі пішов Телемах на берег моря, і там звернувся він з благанням до Афіни Паллади. З'явилася йому богиня, прийнявши образ Ментора. Порадила йому богиня дати спокій женихам, бо вони в своєму засліпленні самі готують собі загибель, яка дедалі ближчає. Обіцяла богиня здобути корабель Телемахові і супроводити його в путі до Пілоса. Звеліла йому богиня йти додому і приготувати все потрібне для далекої подорожі.
Послухався її Телемах. Вдома застав він женихів. Вони зібрались, почати бенкет. Антіной насмішками зустрів Телемаха і, взявши його за руку, запрошував узяти участь у бенкеті. Але Телемах гнівно вирвав свою руку і пішов, погрожуючи женихам гнівом богів. Покликав Телемах вірну служницю Евріклею і пішов до просторої комори Одіссея, щоб набрати там усього необхідного для подорожі. Тільки Евріклеї сказав Телемах про те, що вирішив він їхати до Пілоса, і просив її під час його відсутності піклуватися про матір. Почала благати вірна служниця Телемаха не кидати Ітаки, — боялася вона, що загине єдиний син Одіссея. Але він був непохитний.
Тим часом Афіна-Паллада, набравши образу Телемаха, обійшла все місто, зібрала двадцять юних гребців і зайшла також до Ноємона просити корабля. Охоче дав свій прекрасний корабель Ноємон. Тепер усе було готове до від'їзду. Афіна, незрима, увійшла до залу, де бенкетували женихи, і наслала на всіх їх глибокий сон. Потім, прибравши знову образ Ментора, вивела вона з палацу Телемаха і підвела його на берег моря до корабля. Супутники Телемаха швидко попереносили на корабель припаси, наготовлені Евріклеєю, і навантажили їх на корабель. Зійшов Телемах на корабель з мнимим Ментором. Афіна послала попутний вітер, і швидко понісся корабель у відкрите море.

 

* * *

 

ТЕЛЕМАХ У НЕСТОРА I В МЕНЕЛАЯ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Чудесне плавання послала богиня Афіна Телемахові. Вже другого ранку, тільки-но в'їхав на своїх білосніжних конях на небо бог сонця Геліос, корабель Телемаха приплив до Пілоса. Телемах застав весь народ Нестора у той час, коли він справляв жертви богу морів Посейдонові. Безліч биків закололи пілосці біля жертовника, потім приготували багатий бенкет. За дев'ятьма столами, по п'ятсот за кожним, сиділи пілосці. Слуги вже почали розносити страви, як побачив Нестор чужоземців, що підходили до нього. Попереду них ішла Афіна Паллада в образі Ментора. Привітно зустрів старий цар Пілоса чужоземців. Син його Пісістрат запросив їх взяти участь в бенкеті. Подав Пісістрат Афіні кубок з вином, просив її вчинити возливання в честь бога Посейдона, бо в честь його відбувався бенкет. Сподобалось Афіні, що молодий Пісістрат вшанував її першим кубком.
Коли закінчений був бенкет, запитав Нестор чужоземців, звідки вони прибули, йому відповів Телемах, що він — син Одіссея і прибув у Пілос, щоб довідатись про долю батька. Зрадів Нестор, дізнавшись, що перед ним син Одіссея, якого найбільше з усіх героїв шанував він за розум. Він дивувався, який схожий Телемах на батька не тільки виглядом, а й мудрістю. Розповів Нестор Телемахові про ті біди, що їх довелося перетерпіти героям, повертаючись. Але про Одіссея нічого не міг він розповісти. Пожалів Телемаха Нестор за те, що стільки кривд доводиться йому зазнавати від буйних женихів, які розоряють його дім. Мудрий старець радив йому швидше повернутись додому, та тільки раніше відвідати царя Менслая, бо він пізніше від інших повернувся на батьківщину і, можливо, знає щось про Одіссея. Певний був Нестор, що боги, і особливо Афіна Паллада, допоможуть синові Одіссея дізнатися, де його батько.
Настала ніч. Телемах почав збиратися йти на ніч на свій корабель, але Нестор не відпустив його. Він хотів, щоб син Одіссея провів ніч в його палаці. Радив і Ментор Телемахові переночувати в Нестора. А сам він зібрався йти до корабля, бо, за його словами, йому треба було плисти в країну кавконів, щоб стягнути з них старий борг. Сказавши це, обернувся раптом уявний Ментор у морського орла і зник з очей здивованих пілосців. Зрозумів Нестор і всі присутні, що допомагає Телемахові сама богиня Афіна.
Другого ранку приніс Нестор у жертву великій богині Афіні телицю з позолоченими рогами. Після принесення жертви і бенкету запрягли сини Нестора коней у колісницю. На колісницю зійшли Телемах і молодший син Нестора Пісістрат і рушили в подорож до Менелая.
Швидко бігли коні. Надвечір доїхали мандрівники до Фери, де жив герой Діокл. Він дав притулок на ніч Пісістратові й Телемахові, а вранці, тільки в небі зайнялась зоря, вирушили вони далі і надвечір прибули до Спарти. Коли Телемах з Пісістратом прибули в Спарту, там у палаці Менелая було велике торжество: Менелай відсилав дочку свою до Неоптолема, сина Ахілла, якому він ще під Троєю обіцяв її за дружину. Крім того, справляв Менелай і весілля сина свого Мегапента. Весело бенкетували гості Менелая. Їх розважали грою на лірах співці, а під звуки ліри танцювали двоє юнаків. Саме в розпал бенкету під'їхали до палацу Телемах із Пісістратом. Їх зустрів слуга Менелая. Побачивши чужоземців, побіг він до Менелая її запитав його, чи прийме він у палаці прибулих. Менелай звелів негайно випрягти коней і кликати прибулих на бенкет. Зазнавши багато лиха під час подорожі, коли і йому самому доводилось часто користуватися гостинністю, Менелай нікому не відмовляв у гостинності. Побіг слуга Менелая виконати веління царя. Випрягли слуги коней і ввели чужоземців у палац. Обмившись у прекрасних ваннах і надягти чистий одяг, Телемах і Пісістрат пішли у бенкетний зал. Вразило їх незвичайне багатство і розкіш, яку зустрічали вони на кожному кроці в палаці Менелая. Привітно зустрів чужоземців Менелай і запросив їх сісти поруч себе.
Багатий був бенкет Менелая. Вражений пишнотою палацу й бенкету, Телемах нахилився до Пісістрата і тихо сказав йому, що піде не бачив він таких розкошів і гадає, що лише палац самого Зевса може бути багатший. Почув Менелай слова Телемаха і з посмішкою сказав, що не можуть смертні рівнятися з безсмертними богами, якщо ж велике багатство його палацу, то великі й труди і різні ті небезпеки, які пережив він, здобуваючи оці багатства. Та, хоч і великі були небезпеки, пережиті ним, все ж вони ніщо є проти тих, які припали Одіссеєві. Так сказав Менелай. Заплакав Телемах, почувши про батька. В цей час увійшла дружина Менелая, пишно-кудра Єлена. За нею рабині несли золоту прядку і срібний із золотими краями кошик з пряжею. Поглянувши на чужоземців, вразилася Єлена подібністю одного з них до Одіссея. Вона сказала про це Менелаєві. Пісістрат, почувши її слова, сказав, що перед нею справді Телемах, син Одіссея. Зрадів Менелай — адже поруч нього сидів син його улюбленого друга, що перетерпів стільки бід заради нього. Почав згадувати він про подвиги Одіссея та про ті знегоди, яких зазнали греки під Троєю. Згадала про Одіссея і Єлена. Ці спогади про батька викликали знову сльози в Телемаха. Заплакав і Пісістрат, згадавши загиблого під Троєю брата Антілоха. Туга за загиблими друзями огорнула й Менелая. Тоді Єлена, щоб розважити бенкетників і прогнати невеселі думи, підлила в кубок соку чудодійної рослини. Цей сік, що дає забуття туги, подарувала їй в Єгипті цариця Палідамна. Але час було кінчати бенкет. Незабаром цар Менелай і його гості пішли спочивати. Розмову з Телемахом цар Спарти відклав до наступного дня.
Рано-вранці цар Менелай вийшов із своєї спальні, пішов до покою, в якому ночував Телемах, і запитав його про причину приїзду в Спарту. Телемах відповів, що прибув у Спарту дізнатися про долю батька. Розповів Менелай синові Одіссея про всі свої пригоди і про те, як морський бог Протей відкрив йому долю героїв, які повертались з-під Трої. Одіссей, як сказав тоді Протей, знемагає в неволі на острові німфи Каліпсо. Оце все, що міг сказати Телемахові про батька його Менелай. Почав умовляти цар Спарти Телемаха залишитись у нього гостем на дванадцять днів. Але Телемах просив царя не затримувати його і відпустити швидше додому. Довго тривала розмова Менелая з Телемахом.
Поки розмовляли вони, знову позбиралися гості в царському палаці. Незабаром мав знову розпочатися веселий бенкет.

 

* * *

 

ЖЕНИХИ ГОТУЮТЬ ЗАГИБЕЛЬ ТЕЛЕМАХОВІ, КОЛИ ВІН ПОВЕРНЕТЬСЯ ДО ІТАКИ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Поки Телемах був у Пілосі і в Спарті, женихи дізнались випадково від Ноємона, який до них прийшов, що Телемах залишив Ітаку. Злякались воїни, бо думали, що Телемах поїхав за допомогою в Пілос і Спарту. Антіной порадив женихам спорядити корабель і, відпливши в море, чекати Телемаха, щоб несподівано напасти на нього і вбити. Зараз пристали на це лихе діло всі женихи. Зібравши гребців, пішли вони на берег моря, спорядили корабель і відпливли в напрямі до острова Астеріду, щоб влаштувати там засідку.
Дізналася про їх підступний замір Пенелопа. В розпачі була вона. Адже й вона не знала того, що Телемах відплив з Ітаки. Вона вже хотіла послати слугу до батька Одіссея, старого Лаерта, щоб сповістити його про небезпеку, яка загрожує його внукові. Але служниця Евріклея спинила її від цього. Вона порадила Пенелопі благати про допомогу богиню Афіну. Послухала цариця Евріклеї, принесла жертву богині і звернулася до неї з благанням. Потім лягла на своєму багатому ложі і заснула. Богиня Афіна почула її благання. Послала вона сплячій Пенелопі привид її сестри Іфтіми. Повідав привид Пенелопі, що не загине Телемах. Коли ж запитала Пенелопа про долю чоловіка, нічого не відповів їй привид Іфтіми і розсіявся, як туман. Прокинулась Пенелопа; вона зрозуміла, що боги послали їй цей привид.

 

* * *

 

ОДІССЕЙ ПОКИДАЄ ОСТРІВ НІМФИ КАЛІПСО

На раді вирішили безсмертні боги, що Афіна повинна допомогти Телемахові неушкодженим вернутися на батьківщину і не дати женихам напасти на нього. Гермес же повинен летіти на острів Огігію і звеліти німфі Каліпсо відпустити Одіссея. Громовержець негайно послав Гермеса до Каліпсо.
Взувши свої крилаті сандалі і взявши в руки жезл, бистрий, як думка, Гермес понісся з Олімпу. Неначе морський орел, летів він над морем і вмить досяг Огігії. Прекрасний був цей острів. Пишно розрослися на ньому платани, тополі, сосни, кедри й кипариси. Галявини вкриті були соковитою травою, а в траві чудово пахли пишні фіалки й лілії. Чотири джерела зрошували острів, і, примхливо звиваючись поміж дерев, бігли від них струмки. На острові був прохолодний грот; саме в ньому й жила німфа Каліпсо. Увесь грот заріс виноградними лозами, а з них звисали стиглі грона. Коли Гермес увійшов у грот, Каліпсо сиділа і ткала золотим човником покривало з дивним візерунком. Одіссея не було в гроті. Самотньо сидів він на скелі біля самого берега моря, вдивляючись у морську далечінь. Сльози лив Одіссей, згадуючи про рідну Ітаку. Так проводив він цілі дні, сумний і самотній.
Побачивши в дверях Гермеса, встала назустріч йому Каліпсо. Вона запросила його сісти і запропонувала йому амброзії і нектару. Наситившись їжею богів, передав Гермес німфі волю царя богів і людей Зевса. Засмутилась Каліпсо, дізнавшись, що має вона розлучитись з Одіссеєм. Вона хотіла назавжди удержати його в себе на острові і подарувати йому безсмертя. Але не могла вона йти проти волі Зевса.
Коли Гермес покинув Каліпсо, вона пішла на берег моря, туди, де сидів сумний Одіссей, і сказала йому:
— Осуши свої очі, Одіссею, не журись більше. Я відпускаю тебе на батьківщину. Іди, візьми сокиру, зрубай дерева і зроби з них міцний пліт. На ньому вирушиш ти у путь, а я пошлю тобі попутний вітер. Коли вгодно це богам, то ти вернешся в свій край.
— Богине, — відповів Каліпсо Одіссей, — не повернення до рідного краю готуєш ти мені, а щось інше. Хіба можу я на вутлому плоту переплисти бурхливе море? Адже не завжди щасливо перепливає його й швидкохідний корабель. Ні, богине, я тільки тоді зважуся зійти на пліт, якщо даси мені незламну клятву богів, що не замишляєш ти згубити мене.
— Правду кажуть, Одіссею, що ти найрозумніший і найдалекоглядніший із смертних! — вигукнула Каліпсо, — клянусь тобі водами Стіксу, не хочу я, щоб ти загинув.
Повернулась з Одіссеєм Каліпсо в грот. Там під час трапези почала вона вмовляти Одіссея залишитись. Безсмертя обіцяла вона йому. Вона говорила, що якби тільки знав Одіссей, скільки небезпеки має пережити він у путі, то залишився б він у неї. Але надто було велике бажання Одіссея повернутися на батьківщину, ніякими обіцянками не могла змусити його Каліпсо забути рідну Ітаку й свою сім'ю.
На ранок Одіссей почав будувати пліт. Чотири дні працював Одіссей: рубав дерева, обтісував колоди, зв'язував їх, збивав дошками. Нарешті, пліт був готовий і поставлена була на ньому щогла з парусом. Каліпсо дала Одіссеєві припасів на дорогу й попрощалась з ним. Розпустив Одіссей парус, і пліт, гнаний попутним вітром, вийшов у море.
Вісімнадцять днів уже плив Одіссей, визначаючи дорогу по сузір'ях — Плеядах і Великому Возі. Нарешті, замайоріла вдалині земля, — це був острів феакійців. У цей час побачив пліт Одіссея бог Посейдон, вертаючись від ефіопів. Розгнівався повелитель морів. Схопив він свій тризуб і вдарив ним по морю. Знялась страшенна буря. Хмари вкрили небо, стало так темно, начебто була вже ніч. Схвилювали вітри море, налетівши звідусіль. Жах пройняв Одіссея. Злякавшись, заздрить він навіть тим героям, які зі славою загинули під Троєю. Величезна хвиля налетіла на пліт Одіссея і змила його в море. Глибоко впірнув у морський вир Одіссей, насилу виплив він. Йому заважав одяг, даний на прощання німфою Каліпсо. Все ж нагнав він свій пліт, вхопився за нього і насилу зліз на палубу. Люто кидали пліт на всі боки вітри. То гнав його сердитий Борей або Нот, то грався ним шумливий Евр і, погравшися, перекидав Зефірові. Мов гори, нагромаджувались навколо плоту хвилі.
У такій небезпеці побачила Одіссея морська богиня Левкотея. Вона злинула, взявши на себе образ птаха-нурця, з моря, сіла на пліт Одіссея й прийняла свій справжній образ. Звернувшись до нього, звеліла йому Левкотея зняти одяг, кинутися з плоту в море і вплав добратися до берега. Сказавши це, знов обернулась нурцем Левкотея і полинула. Проте не зважився Одіссей покинути пліт. Але тут бог Посейдон здійняв величезну, неначе гора, хвилю й кинув її на Одіссеїв пліт. Як порив вітру розносить на всі боки купу соломи, так розметала хвиля колоди плоту. Ледве встиг Одіссей вхопитись за одну з колод і сісти на неї. Швидко зірвав він із себе одяг, обв'язався покривалом Левкотеї, кинувся в море і поплив до острова. Побачив це Посейдон і вигукнув:
— Ну, тепер буде з тебе! Тепер плавай собі по бурхливому морю, аж поки тебе хтось не врятує. Будеш ти тепер задоволений мною!
Так сказавши, погнав своїх коней Посейдон до свого підводного палацу. Але на допомогу Одіссеєві прийшла Афіна Паллада. Вона заборонила віяти всім вітрам, крім Борея, і почала втишувати розбурхане море.
Дві доби носився бурхливим морем Одіссей. Аж на третій день ущухло море. З вершини хвилі побачив Одіссей недалеко землю й страшенно зрадів. Та коли він уже підплив до берега, то почув шум прибою. Хвилі з ревом билися між узбережними скелями й підводним камінням. Неминуче б тут загинув Одіссей, його розбило б об скелі, але й тут допомогла йому Афіна Паллада. Одіссей встиг ухопитися за скелю, а хвиля, відринувши, з силою відірвала його від скелі і винесла в море. Тепер Одіссей поплив вздовж берега і почав шукати місця, де б йому виплисти на берег. Нарешті, побачив він гирло ріки. Почав благати Одіссей бога ріки допомогти йому. Почув його бог, зупинив свою течію і допоміг Одіссеєві доплисти до берега. Вийшов на берег могутній герой, але довге плавання так знесилило його, що він непритомним упав на землю. Насилу прийшов до пам'яті Одіссей. Зняв він покривало Левкотеї і, не обертаючись, кинув його у воду. Швидко попливло покривало й повернулося до рук богині. А Одіссей віддалік від берега знайшов дві густорослі маслини, під якими була купа сухого листя. Зарився він у листя, щоб захистити себе від нічного холоду, а богиня Афіна наслала на нього глибокий сон.

 

* * *

 

ОДІССЕЙ І НАВСІКАЯ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Поки Одіссей спав, зарившись у купу сухого листя, богиня Афіна пішла у місто феакійців (Феакійці — міфічний народ, острів якого, за уявленням греків, лежав десь на крайньому заході моря). Там увійшла вона до палацу царя Алкіноя і, прибравши образ дочки мореплавця Діманта, явилася царівні Навсікаї у сні. Почала богиня докоряти Навсікаї, що не дбає вона про одяг. Нагадала юній царівні Афіна, що вже недалеко день її весілля, до нього повинна приготувати вона чистий одяг своїм рідним і тим, що поведуть її до дому молодого. Квапила богиня Навсікаю, щоб їхала вона швидше з рабинями на берег моря до водоймищ прати одяг. Сказавши це, залишила Навсікаю богиня і злинула на світлий Олімп.
На зорі пробудилася Навсікая. Вразив її сон, що приснився. Зараз пішла вона до своїх батьків. Вона застала матір свою Арету біля вогнища. Оточена служницями, пряла вона пурпурову пряжу. А батька зустріла Навсікая в дверях — він ішов на раду феакійських старійшин. Підійшла до батька Навсікая і почала просити його дати їй візок, запряжений мулами, щоб могла вона поїхати на річку прати одяг.
— Багато назбиралось у нас брудного одягу,— сказала Навсікая.— Я поїду прати його! Адже ж повинен ти сяяти чистотою свого одягу на раді старійшин та й твої юні сини хочуть у чистому вбранні відвідувати танки фракійських дів. А за одяг я сама подбаю.
Так сказала Навсікая, але про шлюб, якого вона бажала усім серцем, не мовила й слова. Соромилася вона згадати про нього. Але зрозумів таємну думку своєї дочки Алкіной і, ніжно усміхнувшися до неї, звелів рабам приготувати візок з кошем і запрягти в нього мулів. Поспішно зібралась Навсікая. Цариця Арета дала їй їжі й вина, щоб могла дочка й рабині вгамувати голод після роботи. Дала їм вона й золоту посудину з запашним маслом намастити тіло після купання.
Весело рушила Навсікая та її рабині на берег моря. Прибувши до водоймищ, попрали вони в них убрання, виполоскали й розстелили сушитися на морському піщаному березі. Скінчивши роботу, обмилися юні діви в ріці і намастили тіло запашним маслом. Потім, попоївши, почали вони гуляти на березі ріки, бавлячись м’ячем. Отут і придумала Афіна Паллада, як збудити Одіссея. Навсікая кинула м’ячем у подруг, а Афіна, незрима для дів, відбила його могутньою рукою, і впав він у море. Голосно закричали всі діви. Від цього крику прокинувся Одіссей. Не знав він, на що зважитися: чи вийти, чи не вийти йому зі своєї схованки? Нарешті вийшов він до дів, прикривши тіло вітами. Страшний мав вигляд Одіссей, покритий морською тванню і водоростями. Злякались діви і порозбігалися на всі боки. Залишилась одна Навсікая, її надихнула сміливістю богиня Афіна. Не зважився підійти до прекрасної діви Одіссей. Він почав здалека благати її допомогти йому, кажучи:
— О прекрасна діво, до тебе я з благанням простягаю руки! Вродою рівна ти богині Артеміді. Чи не богиня ти? Якщо ти смертна, то які щасливі твої батьки, що мають вони таку дочку! Ти своєю красою нагадала мені струнку пальму, на яку дивувався я колись на Делосі біля вівтаря бога Аполлона. Зглянься, прекрасна діво, на мене! Двадцять днів носився я бурхливим морем. Дай мені хоч якийсь шмат матерії, щоб прикрити наготу! Нехай за цю допомогу безсмертні боги виконають усі твої бажання! Хай нагородять вони тебе щасливим шлюбом!
— Чужоземцю, відповіла Одіссеєві Навсікая,— я бачу з твоїх слів, що не проста ти людина і що боги нагородили тебе мудрістю. Але як знатним, так і незнатним посилає Зевс і щастя, і нещастя. Терпеливо перенось те, що послав тобі Зевс. А тут у нас ні в чім тобі не буде нестачі. Я вкажу тобі шлях до міста. Я — дочка Алкіноя, володаря феакійців.
Скликала Навсікая своїх рабинь, звеліла їм дати Одіссеєві чистий одяг і нагодувати. Одіссей обмився в ріці, намастив тіло запашним маслом і убрався в даний йому одяг. А Афіна наділила Одіссея такою красою, що коли сів Одіссей на березі моря, Навсікая навіть подумала, чи не з богів хтось з’явився на землю. З радістю обрала б собі такого чоловіка прекрасна царівна. Подали рабині Одіссеєві їжу й вино, і він втамував голод, що мучив його.
Тим часом усе вже було готове до повернення в місто. Навсікая запросила Одіссея йти за нею. Про одно тільки прохала вона його — щоб у місто не входив він разом з нею і її рабинями, а почекав біля міської брами, в саду Алкіноя, біля гаю, присвяченого богині Афіні, і дав їй одній повернутися до палацу. Боялася царівна, що почнуть злословити феакійці, побачивши її з прекрасним чужоземцем, і говорити, чи не обрала вона його собі за жениха. Крім того, порадила Навсікая Одіссеєві, коли він увійде до палацу, найперше впасти до ніг цариці Арети і благати її про допомогу, бо її, як богиню, шанує весь народ за велику мудрість. Сказавши це, погнала мулів Навсікая в напрямі до міста. За нею пішли рабині й Одіссей. Стримувала біг мулів царівна, щоб могли встигати за нею Одіссей і рабині.

 

* * *

 

ОДІССЕЙ У ЦАРЯ АЛКІНОЯ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Коли Навсікая повернулась до палацу, їй вийшли назустріч її брати, вони випрягли мулів з візка і внесли до палацу корзину з одягом. А Навсікая пройшла до своїх покоїв; там приготувала їй багату вечерю її няня — рабиня Еврімедуза.
Одіссей, зачекавши трохи біля міської брами, пішов до міста. А богиня Афіна повила його темною хмарою й зробила незримим, щоб не образив героя хтось із феакійців. Біля міської брами з'явилася йому сама Афіна Паллада в образі феакійської діви, і коли Одіссей звернувся до неї з проханням указати йому палац Алкіноя, Афіна погодилась провести його, порадивши не звертатися із запитанням до зустрічних, бо феакійці, за її словами, не гостинні. Мовчки йшов за богинею Одіссей. Його дивували багатство міста, пристань із багатьма кораблями, просторий міський майдан і неприступні мури міста. Нарешті, прийшли вони до палацу Алкіноя. Покидаючи Одіссея, богиня ще раз, як і Навсікая, порадила йому звернутися з благанням насамперед до цариці Арети. Давши ці поради, відійшла Афіна.
Якщо вразило Одіссея багатство міста, то ще дужче був вражений він багатством палацу Алкіноя. Весь із блискучої міді був палац. Угорі стіни були оздоблені залізом. Вилиті з щирого золота двері вели до палацу, верхні їх одвірки були срібні, а поріг мідний. Біля дверей стояли викувані самим богом Гефестом два живі безсмертні пси — один золотий, а другий срібний. Увійшов до палацу Одіссей. Там побачив він попід стінами пишно оздоблені лави, вкриті коштовними покривалами. На постаментах стояли вилиті з золота статуї юнаків з факелами в руках. Чудовий був палац Алкіноя. Але найчудовіший був сад біля палацу. Завжди стигли в ньому найрізноманітніші плоди — і зимою, і літом. Теплий Зефір обвівав сад. Там же був і виноградник, що круглий рік давав стиглі грона. В саду дзюркотіло світле джерело, а друге джерело било біля самого порога палацу. Довго дивувався на все Одіссей; нарешті, увійшов він у бенкетний зал; там сиділи Алкіной, Арета й найзнатніші феакійці. Вони чинили возливання богові Гермесу запашним вином. Повитий хмарою, підійшов Одіссей до Арети і впав їй до ніг. В цю мить розвіяла Афіна хмару, і всі побачили великого героя. Здивувались усі. А Одіссей голосно благав царицю допомогти йому, нещасному мандрівникові. Висловивши своє благання, відійшов Одіссей і, як благаючий захисту, сів на попелі біля вогнища. За порадою одного з феакійців Алкіной узяв за руку Одіссея і посадив поруч себе. Подали Одіссеєві слуги їжу і вино, і всі присутні вчинили возливання на честь заступника мандрівників, громовержця Зевса. А Алкіной запросив усіх, що зібралися, на другий день до себе, щоб вшанувати гостя багатим бенкетом, бо думав Алкіной, що це відвідав його один з богів в образі смертного. Але Одіссей довів Алкіною, що він не бог. Він розповів цареві, яких бід зазнав він під час подорожі з острова німфи Каліпсо, і розповів також, як допомогла йому царівна Навсікая, яку зустрів він на березі моря. З великою увагою вислухав Алкіной Одіссея і, вражений його мудрістю, вигукнув:
— О світлі боги Олімпу! Коли б дарували вони Навсікаї чоловіка, подібного до цього чужоземця, я дав би йому велике багатство в придане! Але тебе, чужоземцю, ми не держатимем проти твоєї волі на нашому острові. Ми доставимо тебе на батьківщину. Ніякої подорожі морем не бояться феакійці, хоч яка б вона була далека!
Але було вже пізно, скінчився бенкет. Цариця Арета звеліла приготувати ложе Одіссеєві, і він незабаром заснув глибоким сном. Поринув у сон і весь палац Алкіноя.
Другого ранку Алкіной звелів зібратися на раду всім феакійцям, щоб вирішити, як доставити на батьківщину Одіссея. Сама Афіна Паллада обійшла місто, скликаючи під виглядом оповісника на площу громадян. Привів на площу Алкіной і Одіссея і посадив його поруч себе. Незабаром зібрався увесь народ. З подивом дивились феакійці на героя. Афіна Паллада наділила його небаченою красою і величністю. Звернувся цар Алкіной до тих, що зібралися, і сказав їм:
— Слухайте, громадяни! Прибув до нас чужоземець, він благає, щоб допомогли ми йому повернутися на батьківщину. Ні разу ми не відмовляли у допомозі чужоземцям. Спорядімо ж корабель, відвеземо на батьківщину нашого гостя. Усіх, хто вирушить у плавання, я запрошую до себе на бенкет, запрошую і всіх старійшин. У палаці моєму вшануємо ми гостя багатим бенкетом. Нехай покличуть на бенкет і співця Демодока, щоб своїм чудовим співом звеселив він гостей.
Так сказав Алкіной. Зараз же п'ятдесят два веслярі пішли лагодити корабель до плавання. А всі старійшини пішли з Алкіноєм до його палацу. Цареві слуги приготували багатий бенкет, заколовши для нього два бики, дванадцять овець і вісім свиней. Привів слуга Алкіноя на бенкет і сліпого співця Демодока. Посідали гості до столу, і почався веселий бенкет. Коли всі наситились, Домодок узяв свою кіфару, що висіла на гвіздку над його головою, ударив у дзвінкі струни співець і заспівав про те, як засперечалися два великих герої, Одіссей і Ахілл, під час урочистого бенкету. Почув цю пісню Одіссей, наринули на нього сумні спогади, сльози покотилися йому з очей. Щоб не бачили сліз феакійці, закрив він голову пурпурною мантією. Скінчив цю пісню Демодок. Утер сльози Одіссей і, взявши в руки золотий кубок, вчинив возливанля на честь безсмертних богів. Знов заплакав Одіссей. Ніхто не звернув уваги на його сльози, тільки цар Алкіной задумався, чому ллє сльози чужоземець, і зрозумів він причину цих сліз.
Коли наситилися гості, запросив їх усіх Алкіной піти на майдан і взяти там участь у грищах. Усі пішли за царем, поруч нього йшов герой Одіссей. Почали феакійські юнаки змагатися у різних вправах: у швидкому бігу, в боротьбі, стрибках, у кулачному бої і метанні диска. Коли вже кінчилися змагання, прекрасний могутній Евріал підійшов до сипа царя Алкіноя, Лаодама, найвродливішого з-поміж усіх, і запропонував йому запросити взяти участь у змаганні й чужоземця, що має такий могутній вигляд. Спочатку вагався красень Ла-одам, потім підійшов він до Одіссея і люб'язно запросив його взяти участь у грищах. Але відмовився Одіссей, — його гнітила туга за рідним краєм. Почув відмову Одіссея Евріал і сказав з усміхом:
— Мандрівнику! Я бачу, що не можеш ти, звичайно, рівнятися з могутніми юними атлетами! Ти напевне з купців, які, об'їжджаючи моря, займаються лише торгівлею.
Грізно насупив брови Одіссей і відповів Евріалові:
— Образливе ти мовив слово, Евріал! По тобі бачу я, що боги не всім наділяють людину. Так і тебе наділили вони красою, зате не дали мудрості. Ти образив мене своїм словом, але знай, що я досвідчений у змаганнях. У багатьох боях брав участь я, чимало переніс горя, багато зазнав небезпек, багато втратив я сил, але все ж випробую свої сили.
Сказавши це, вхопив Одіссей величезний камінь і кинув його могутньою рукою. Із свистом пронісся камінь над головами феакійців. Нагнулися вони, щоб не зачепив їх камінь, але він пролетів через увесь натовп і впав так далеко, як жоден юнак не міг би кинути і диска, хоч диски були багато легші від каменя. З'явившися в образі феакійського старця, богиня Афіна відмітила місце, де впав камінь, і сказала, що камінь кинуто так далеко, як не кине ні один феакієць, хоч який би він був могутній. Тоді зраділий Одіссей вигукнув:
— Юнаки феакійські! Киньте диск так само далеко, як кинув я камінь! Коли ж докинете ви до мого каменя, то кину я й другий ще далі, ніж перший. Усіх вас я викликаю на змагання в кулачному бою, боротьбі й бігу. Тільки з одним Лаодамом не буду я боротись. Не зніму я руки на того, в чиєму домі прийнято мене, як гостя.
Відповів Одіссеєві цар Алкіной:
— Чужоземцю, я бачу, що тільки насмішка зухвалого Евріала змусила тебе викликати на боротьбу всіх учасників грищ, щоб нам усім показати твою велику силу. У всьому ти, може, перевищиш нас, та тільки не в швидкому бігу, бо боги дарували феакійцям непереможність у бігу та ще зробили їх першими в світі мореплавцями. Усі ми, крім того, любимо співи, музику, веселий танець і розкіш бенкетів. Зараз покличуть сюди найвправніших у танцях юнаків, і ти впевнишся, що недаремно пишаємося ми цим мистецтвом.
Звелів Алкіной принести кіфару співцеві Демодокові. Зараз же виконав його веління слуга. Узяв з руки слуги Демодок кіфару, ударив у золоті струни й заспівав веселу пісню. Під спів його в легкому танці закружляли юнаки. З захопленням дивився на них Одіссей і несказанно дивувався красі їх рухів. Коли скінчений був танець юнаків, цар Алкіной звелів усім старійшинам піднести у подарунок Одіссеєві по розкішному вбранню і по таланту золота. А Евріал, крім того, мав ушанувати Одіссея особливим даром за образу, якої він завдав. Зараз же зняв свій дорогоцінний меч Евріал, подав його Одіссеєві і сказав:
— О чужоземцю! Якщо я сказав образливе для тебе слово, то нехай розвіє його вітер. Забудь про нього! Нехай пошлють тобі боги щасливе повернення на батьківщину, щоб швидше міг ти побачити свою дружину і всю свою родину.
— Хай же охороняють і тебе боги, Евріале! — відповів Одіссей, — не кайся ніколи, що подарував мені меча, покутуючи цим дарунком мені кривду.
Та вже сідало сонце, і всі поспішали до палацу царя Алкіноя. Там пройшов Одіссей до покою, відведеного йому Алкіноєм, уклав усі принесені йому дари у розкішну скриньку, надіслану йому Аретою, і, обв'язавши її шнурком, зав'язав його кінці вправно вузлом, чого навчила його Кірка. Убравшись у пишний одяг, пішов Одіссей до бенкетної зали. Там зустрів він Навсікаю. До нього звернулась царівна із словами, сповненими сумом розлуки:
— Прекрасний чужоземцю! Скоро повернешся ти на батьківщи у, згадуй там мене. Адже й мені ти зобов'язаний своїм порятунком.
— О прекрасна Навсікає! — відповів їй Одіссей. — Якщо дасть мені Зевс-громовержець повернутися щасливо на батьківщину, то там щодня, як богині, молитимусь я тобі за те, що врятувала ти мене.
Сказавши це, сів Одіссей поруч Алкіноя, і почався веселий бенкет. Під час бенкету попрохав Одіссей Демодока заспівати пісню про дерев'яного коня, спорудженого греками під Троєю. Заспівав Демодок, а Одіссей знову став лити гіркі сльози. Побачивши сльози чужоземця, перепинив Алкіной спів Демодока і запитав, чому ллє чужоземець сльози кожного разу, як зачує пісню про подвиги героїв під Троєю. Він просив чужоземця сказати, хто він є, хто його батько й мати. Обіцяв Алкіной відвезти його на батьківщину, хто б він не був. Він дав слово виконати свою обіцянку, хоч знав, що загрожував бог морів Посейдон покарати феакійців за те, що вони відвозять на батьківщину мандрівників проти його волі. Загрожував Посейдон феакійцям, що коли-небудь він оберне в скелю корабель, який відвезе мандрівника на батьківщину, а місто закриє назавжди високою горою! Знав це Алкіной, але все-таки вирішив доставити Одіссея на батьківщину. Тепер же хотів знати Алкіной, хто цей чужоземець, який сидить поруч нього; тому й просив він Одіссея сказати, хто він, і розповісти про всі пригоди, яких довелось зазнати йому.
— Царю Алкіной, — відповів йому Одіссей, — ти бажаєш дізнатися про всі біди, яких довелось зазнати мені, ти хочеш знати й те, хто я такий, звідки родом, хто мій батько. Знай же, я — Одіссей, син Лаерта, цар острова Ітаки. Ти вже знаєш, чого зазнав я, покинувши острів німфи Каліпсо. А тепер я розповім тобі і про всі інші мої пригоди, які випали мені, коли відплив я з-під Трої. Слухай же!
Так сказав Одіссей і почав розповідати про свої пригоди.

 

* * *

 

ОДІССЕЙ РОЗПОВІДАЄ ПРО СВОЇ ПРИГОДИ

Кікони і Лотофари

— Відпливши з-під Трої з попутним вітром, — так почав оповідати Одіссей, — ми спокійно попливли безкраїм морем і, нарешті, досягли землі кіконів. Ми оволоділи їх містом Ісмаром, винищили всіх жителів, захопили в полон жінок, а місто зруйнували. Довго я умовляв своїх супутників відплисти швидше на батьківщину, але не слухались вони мене. Тим часом жителі міста Ісмара, які врятувалися, зібрали навколишніх кіконів на допомогу і напали на нас. їх було стільки, скільки листків у лісі, скільки буває на луках весняних квітів. Довго билися ми з кіконами біля своїх кораблів, але подолали нас кікони, і довелося нам рятуватись втечею. З кожного корабля втратив я по шість відважних гребців. Три рази гукали ми, перш ніж виплисти у відкрите море, тих товаришів, яких не було з нами, і аж після цього вийшли у відкрите море, сумуючи за вбитими супутниками й радіючи, що врятувалися самі.
Тільки вийшли ми у відкрите море, як послав на нас Зевс-громовержець бога північного вітру Борея. Велику бурю зняв він на морі. Темні хмари заходили по небу. Пітьма огорнула все навколо. Три рази зривав бурхливий Борей паруси з щогл. Нарешті, з великим зусиллям, на веслах дісталися ми до відлюдного острова. Два дні й дві ночі чекали ми на ньому, поки вщухне буря. На третій день поставили ми щогли, напнули паруси і рушили в дальшу путь. Але не прибули ми до своєї гаряче любимої вітчизни. Під час бурі збились ми з дороги.
Нарешті, на десятий день плавання пристали до острова. Це був острів лотофагів. Розклали ми на березі вогнище і почали готувати собі обід. Я послав трьох своїх супутників дізнатись, яким народом населений острів. Привітно зустріли їх лотофаги і подали їм солодкого лотоса. Тільки-но поїли його мої супутники, як забули свою батьківщину і не схотіли повертатися до рідної Ітаки; назавжди бажали вони лишитись на острові лотофагів. Але ми силоміць привели їх на корабель і там поприв'язували, щоб не тікали вони від нас. Зараз же звелів я всім моїм супутникам сісти на весла і якнайшвидше покинути острів лотофагів. Я боявся, що й інші, поївши солодкого лотоса, забудуть вітчизну.

 

Одіссей на острові циклопів. Поліфем​​

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Після довгого плавання прибув я з моїми супутниками до землі лютих циклопів, які не знають законів. Не обробляють землю циклопи, але, незважаючи на це, земля всього дає їм удосталь сама. В печерах живуть велетні-циклопи, кожен знає тільки свою сім'ю, не збираються вони на народні збори. Не відразу пристали ми до землі циклопів. Ми увійшли в затоку невеликого острова, розташованого недалеко під острова циклопів. Жодна людина ніколи не відвідувала цього острова, хоч був він дуже родючий. На цьому острові водилося багато диких кіз, а через те, що кози ці ніколи не бачили людини, то не лякалися вони і пас. Причаливши до берега вночі, ми спокійно поснули на березі, а вранці почали полювати на кіз. На кожен з моїх кораблів припало по дев'ять кіз, а на корабель, де плив я сам, я взяв їх десять. Цілий день відпочивали ми після полювання, весело бенкетуючи на березі. До нас доносились з землі циклопів їх голоси й мекання їх отар. На другий день вранці вирішив я плисти на своєму кораблі до землі циклопів, щоб довідатись, що це за народ. Швидко перепливли ми нешироку протоку й пристали до берега. Біля самого берега побачили ми печеру, зарослу лавровими деревами і оточену огорожею з величезних каменів. Узяв я з собою дванадцять надійних товаришів, взяв міх з вином і їжі та й пішов у печеру циклопів. Як дізнались ми після, цей циклоп був страшенно лютий, він жив окремо від інших і одиноко пас свої отари. Не схожий був він, як і всі циклопи, на решту людей. Був він велетень, мав дивовижну силу і тільки одне око в лобі. Коли ми увійшли до нього в печеру, його не було дома, він пас отари. У печері циклопа в кошах лежало безліч сирів, у відрах і чашах стояло кисле молоко. В печері були влаштовані кошари для ягнят і козлят. Супутники мої почали умовляти мене, захопивши найкращих ягнят і козлят і взявши сирів, тікати на корабель, але я, на нещастя, не послухав їх. Мені хотілось поглянути на самого циклопа. Нарешті, прийшов і сам циклоп. Кинув він величезну в'язку дров на землю біля входу в печеру. Побачивши циклопа, з жаху забились ми у найтемніший закуток печери. А циклоп загнав у печеру своє стадо, завалив скелею хід до неї і почав доїти кіз і овець. Подоївши їх, він розпалив огонь, щоб зготувати собі їжу. Тут побачив нас і грубо спитав громовим голосом:
— Хто ви такі? Звідки ви прийшли? Певно, без діла блукаєте ви по морях, завдаючи всім народам лиха?
— Усі ми греки, — відповів я циклопові, — пливемо з-під Трої. Нас занесло сюди бурею. Ми благаєм тебе прийняти нас приязно, як гостей. Адже ти знаєш, що картає Зевс того, хто кривдить мандрівників і не виявляє їм гостинності.
— Видно, що здалека прийшов ти сюди, чужоземцю, — люто крикнув мені циклоп, — коли гадаєш, що боюся я твоїх богів. Яке мені діло до Зевса! Не боюся я Зевсового гніву! Не маю наміру щадити вас! Робитиму я те, що схочу! Скажи, де твої кораблі!
Зрозумів я, навіщо питає мене циклоп про мій корабель, і відповів йому:
— Бурею розбило мій корабель об узбережні скелі,— тільки я із своїми супутниками врятувався.
Нічого не відказав мені циклоп. Швидко схопив він своїми величезними руками двох моїх супутників, ударив ними об землю і вбив. Потім він зварив їх, розрубавши їх тіла на частини, і поїв. Невимовний жах обняв нас, і ми почали благати в Зевса порятунку. А циклоп, скінчивши свою жахливу вечерю, спокійно розлігся долі і заснув. Я хотів убити його, видобув уже свій меч, але, глянувши на величезну скелю, якою завалений був хід, зрозумів, що так ми не врятуємось.
Настав ранок. Знову циклоп убив двох моїх супутників. З'ївши їх, вигнав він стадо з печери, а вхід завалив скелею. Довго придумував я спосіб, як мені урятуватись, нарешті придумав. У печері знайшов я величезну колоду, подібну до щогли. Циклоп, напевно, хотів з неї зробити собі дрюк. Відрубав я мечем кінець колоди, загострив її, обпалив на жару і сховав. Увечері повернувся з отарою циклоп. Знов убив він двох моїх супутників і, скінчивши свою огидну вечерю, хотів лягти спати. Але я підійшов до нього і запропонував чашу вина. Випив вино циклоп і зажадав ще, сказавши мені:
— Налий мені ще та скажи, як звуть тебе, я хочу приготувати тобі подарунок.
Налив я циклопові другу чашу; він зажадав третю, налив я й третю. Подаючи її, сказав я циклопові:
— Ти хочеш знати моє ймення? Мене звуть Ніхто. Ну, слухай же, Ніхто, тебе з'їм я останнього, це буде тобі моїм подарунком, — так відповів мені з сміхом циклоп. Випив він третю чашу, сп'янів, звалився додолу і заснув.
Тоді дав я знак товаришам, схопили ми загострений кінець колоди, розпалили його на вогні і випекли ним око циклопові. Заревів він від страшенного болю, вирвав з ока димущий кіл і почав кликати на допомогу інших циклопів. Збіглись вони і стали питати:
— Що скоїлось з тобою, Поліфеме? Хто скривдив тебе? Чи викрали в тебе твої отари? Навіщо ти розбудив нас?
Дико заревівши, відказав їм Поліфем:
— Мене не силою, а хитрощами губить Ніхто! 
Розсердились циклопи й крикнули Поліфемові:
— Якщо ніхто тебе не скривдив, то навіщо тобі так ревти! Коли ж ти захворів, то така є воля Зевса, а її ніхто не змінить.
З цими словами пішли циклопи.
Настав ранок. Голосно стогнучи, відіпхнув від входу скелю Поліфем і почав випускати в поле отару, обмацуючи руками спину кожної вівці й кожної кози. Тоді, щоб урятувати товаришів, я зв'язав по три барани і під середнього прив'язав по одному з своїх товаришів. Сам же я, вчепившись руками в густу вовну величезного барана, улюбленця Поліфема, повис під ним. Пройшли барани з прив'язаними під ними моїми супутниками, минувши Поліфема. Останнім ішов баран, під яким висів я. Зупинив його Поліфем, почав пестити його й жалітися на свою біду, на те, що скривдив його зухвалий Ніхто. Нарешті, пропустив він і цього барана. Так урятувались ми від вірної загибелі.
Швидше погнали ми Поліфемове стадо до кораблів, де чекали нас товариші. Не дав я товаришам оплакувати загиблих. Швидко зійшли ми на корабель, забравши овець Поліфема, і відпливли від берега. Коли відпливли ми на таке віддалення, на яке чути ще голос людини, я крикнув голосно циклопові:
— Слухай, циклопе! Своєю жорстокістю ти сам накликав на себе кару Зевса. Більше не будеш ти вбивати й пожирати нещасних мандрівників!
Почув мене циклоп, розлютований підняв він скелю і кинув її в море. Ледве не розбила носа корабля скеля. Захвилювалось море від ЇЇ падіння. Величезна хвиля підхопила мій корабель і кинула на берег. Але жердю відіпхнув я корабель, і знов попливли ми в море. Відпливши, я крикнув Поліфемові:
— Знай, Поліфеме, що тебе осліпив Одіссей, цар Ітаки! 
Завив з люті дикий циклоп і голосно вигукнув:
— Справдилося пророцтво, дане мені провісником! Я думав, що Одіссей — грізний велетень, а не такий нікчемний черв'як, як ти!
Почав благати Поліфем батька свого Посейдона, щоб скарав він мене за те, що відняв я в нього зір. Схопив він скелю, ще більшу від першої, й кинув її в море. Упала скеля за кермом корабля. Величезна хвиля підхопила мій корабель і кинула далеко в море. Так урятувались ми. Щасливо ми допливли до острова, де чекала нас решта кораблів. Там принесли ми багаті жертви богам. Провівши ніч на березі цього острова, ми на другий день вирушили далі в путь по безкрайому морю, сумуючи за загиблими товаришами.

Одіcсей на острові Еола

Незабаром прибули ми на острів Еола. Увесь острів Еола, що плаває по морю, оточений незламним мідним муром, а береги його здіймаються крутими скелями з морських хвиль. На цьому острові живе Еол з дружиною своєю і з шістьма синами й шістьма дочками. Щасливим і безтурботним було життя Еола. Дні проводив він, весело бенкетуючи з своєю родиною в багатих чертогах. Цілий місяць шанував нас бенкетами Еол і слухав мої оповідання про подвиги героїв під Троєю.
Нарешті, почав я прохати його відпустити нас на батьківщину. Згодився Еол. На прощання дав мені великий міх, зав'язаний срібною линвою. В цьому міху були вітри, підвладні Еолові. Тільки один Зефір залишений був на волі. Він мав гнати мої кораблі до рідної Ітаки. Заборонив Еол розв'язувати міх, аж поки я прибуду на батьківщину. Та не дав мені великий Зевс повернутись додому. Коли на десятий день плавання показалася вже Ітака, боги наслали на мене глибокий сон. А супутники мої почали говорити між собою, що, мабуть, багато золота й срібла дав мені Еол, поклавши їх у міх, коли я не дозволяю розв'язувати його. Спонукувані цікавістю, розв'язали мої супутники міх. Вирвались з нього вітри і зчинили страшенну бурю на морі. Прокинувся я від шуму бурі і хотів кинутись у розпачі в море, але скорився долі і, загорнувшись у свій плащ, ліг на кормі.
Бурею пригнало нас знов до острова Еола. З одним із своїх супутників пішов я до палацу Еола і почав благати його ще раз допомогти мені повернутись на батьківщину. Але розгнівався на мене Еол. Прогнав він мене з свого палацу і сказав, що ніколи не допомагатиме тому, кого, як мене, ненавидять і переслідують боги. Ллючи гіркі сльози, пішов я з палацу Еола.

Одіcсей у лестригонів

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Рушили ми в дорогу по морю. Шість діб пливли ми, нарешті, допливли до якогось острова. Увійшли в тиху затоку. Одинадцять моїх кораблів пристали до берега, і мої супутники повитягали їх на прибережний пісок. А свій корабель я поставив біля входу в затоку. Зійшов я на скелю, щоб поглянути на околиці. Ніде не видно було ні стад, ні оброблених полів, тільки де-не-де вдалині здіймався дим. Послав я трьох моїх супутників довідатися, хто живе на цьому острові. Рушили вони в дорогу. Біля колодязя, недалеко від великого міста, зустріли мої супутники величезну на зріст діву; вона відвела їх у місто до палацу батька свого Антіфата, повелителя лестригонів. У палаці побачили вони Антіфатову дружину, на зріст з високу гору. Звеліла вона покликати свого чоловіка, що був на зібранні старійшин. Прибіг він, схопив мого супутника, роздер його і зготував собі з його м'яса обід. Кинулися втікати мої супутники й прибігли до кораблів. А Антіфат скликав лестригонів. Побігли вони на берег моря. Відриваючи цілі скелі, почали вони розбивати кораблі. Почувся тріск снастей, що ламалися, і крики вбиваних людей. Убили всіх моїх супутників з одинадцяти кораблів лестригони і, нанизавши їх на кілля, понесли у своє місто. Насилу врятувався я на своєму кораблі. Тепер з дванадцяти кораблів залишився в мене тільки один.

Одіcсей на острові чарівниці Кірки

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Довго пливли ми безкраїм морем, проливаючи сльози за загиблими товаришами. Нарешті, допливли ми до острова Еєї, де жила прекрасноволоса чарівниця Кірка, дочка бога Геліоса. Два дні провели ми на березі тихої затоки. Третього дня, оперезавшись мечем і взявши спис, пішов я в глиб острова. З високої скелі побачив я вдалині дим, який здіймався з-за лісу. Надумав я вернутись до корабля і послати кількох супутників довідатись, хто жив на острові. По дорозі до корабля вдалося мені вбити списом величезного оленя. Приніс я його до корабля, приготували ми собі трапезу і, підкріпившись їжею й вином, поснули під шум морських хвиль. Уранці поділив я своїх супутників на два загони. Над одним начальником був я, а другим доручив командувати Еврілохові. Кинули ми жереб, кому йти в глиб острова, жереб випав іти Еврілохові з дванадцятьма товаришами.
Вирушили вони в путь і швидко дійшли до палацу Кірки. Біля нього ходили ручні леви й вовки. Побачивши моїх супутників, підбігли вони до них і почали лащитись, наче собаки, що лащаться до своїх господарів, — так приборкала їх чарівним питвом Кірка. В цей час з палацу донісся до моїх супутників дзвінкий спів. Викликали мої супутники з палацу Кірку. Вийшла вона і привітно просила їх зайти. В палаці подала вона їм вина в чарах, підмішавши в нього соку чарівного зілля. Випили вино мої супутники, а Кірка, доторкнувшись до кожного з них жезлом, обернула їх усіх у свиней, залишивши їм тільки розум. Загнала їх Кірка у хлів і кинула їм, що проливали гіркі сльози, жолудів. Один тільки Еврілох урятувався. Він не ввійшов до палацу разом з усіма.
Прибіг до корабля Еврілох і з жахом розповів про нещастя, яке спіткало моїх супутників. Зараз же пішов я до палацу Кірки, думаючи тільки про одно — як врятувати моїх супутників. У дорозі з'явився мені в образі прекрасного юнака бог Гермес. Він навчив мене, як визволити з-під влади чарівниці товаришів, і дав мені чудодійний корінь, який мав знешкодити для мене чари Кірки. Прийшов я до палацу Кірки. Ласкаво зустріла вона мене, завела до палацу і, посадивши на пишно оздобленому кріслі, піднесла чарівного питва. Спокійно випив я його. А вона доторкнулася до мене жезлом і сказала:
— Іди ж тепер у хлів для свиней і валяйся там разом з іншими. 
Але я, вийнявши меч, як звелів мені бог Гермес, кинувся на чарівницю і почав загрожувати їй смертю. Впала переді мною на коліна Кірка.
— О, хто ти? — вигукнула вона. — Ніхто досі не міг врятуватися від мого чарівного питва! О, знаю я, хитромудрий Одіссей! Мені давно вже провістив Гермес, що ти прийдеш до мене. Вклади ж свій меч у піхви!
А я, вклавши меч у піхви, змусив Кірку поклястись, що вона не зробить мені шкоди. Дала вона мені незламну клятву богів. Давши клятву мені, Кірка просила мене лишитись у неї і запропонувала мені відпочити. Я згодився. Поки я відпочивав, служниці Кірки, дочки богів річок і струмків, приготували пишну трапезу. Відпочивши, я вбрався у розкішний одяг, увійшов до бенкетного чертогу, сів до столу, заставленого багатими їствами, і заглибився в тяжку думу. Не міг я від журби нічого їсти. Запитала мене Кірка, чого я сумую. Я ж відповів, що доти нічого не їстиму, поки не поверне вона попереднього образу моїм супутникам. Зразу ж вивела з хліва свиней Кірка, помазала їх чарівною маззю, повернула їм їх колишній образ і зробила їх навіть ще кращими й дужчими, ніж вони були раніш. Зраділи мої супутники, побачивши мене. їх радість зворушила навіть Кірку. Просила мене чарівниця піти на берег моря по решту моїх супутників і привести їх усіх до неї в палац. Зараз виконав я просьбу Кірки і привів до неї всіх своїх супутників, хоч і умовляв їх Еврілох не довірятися лукавій чарівниці. Коли всі ми зібрались у палаці Кірки, справила вона пишний бенкет.
Цілий рік прожили ми в палаці Кірки. Через рік почав прохати я в Кірки відпустити нас на батьківщину. Погодилась велика чарівниця. Вона сказала мені, що, перш ніж повернутися на батьківщину, я повинен відвідати царство похмурого Аїда і там запитати про свою долю тінь фіванського провісника Тіресія. Розповіла мені Кірка, як дійти до входу в підземне царство тіней, і навчила, як повинен я приносити жертви і викликати тіні вмерлих. Вислухав я повчання богині і почав збирати в дорогу товаришів. Прокинувся від шуму наших зборів Ельпенор, що спав на даху палацу. Поспішно скочив він з ложа і, забувши, що він на даху, побіг на голос товаришів. Упав він на землю з високого даху й розбився на смерть. Гірко плакали ми, бачачи смерть нашого друга. Не могли ми зараз його поховати, мусили швидше вирушати в далеку путь на край землі, до входу в царство похмурого Аїда.

Одіcсей сходить у царство Аїда

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Коли я відкрив своїм супутникам, куди тепер маємо рушати, вжахнулися вони, але, слухаючись мого наказу, зійшли вони на корабель, і відпливли ми на далеку північ. Послала нам чарівниця Кірка попутний вітер. Швидко гнав він наш корабель. Нарешті, допливли ми до вод сивого Океану і пристали до берега сумної країни кіммерійців1, де ніколи не світить людям бог Геліос. Вічно вкрита ця країна холодною млою, вічно огортає її густою пеленою нічна темрява. Там витягли ми на берег наш корабель, узяли дану нам Кіркою вівцю і чорного барана для жертви підземним богам і пішли до того місця, де біля високої скелі в Ахеронт впадають Коцит і Піріфлегетонт. Прийшовши туди, вирив я мечем глибоку яму і вчинив над нею потрійне возливання медом, вином і водою, пересипавши все це ячним борошном, і заколов над ямою жертви. Кров жертв лилась у яму. Великим натовпом злітались до ями душі померлих і зняли суперечку за те, кому першому напитись жертовної крові. Тут були душі молодих дів, юнаків, стариків і мужів, що загинули в битвах. Жах обійняв мене й моїх супутників. Спалили ми жертви і звернулися з покликом до похмурого бога Аїда і дружини його богині Персефони. Вийняв я меч і сів перед ямою, щоб не допускати до неї душ померлих. Першою наблизилась душа юного Ельпенора. Раніше від нас домчала душа його до брами царства душ померлих. Благав мене Ельпенор поховати його тіло в землю, щоб могла знайти спокій душа його в царстві Аїда. Обіцяв я виконати його просьбу. Прилетіла до ями і душа моєї матері Литіклеї. Вона була жива, коли покидав я Ітаку. Хоч як боляче мені було, але й її не підпустив я до ями, бо першим мав напитись крові провісник Тіресій. Нарешті, з'явилася душа Тіресія. Напившись крові, звернулась до мене безтілесна душа і повідала мені, що гнівається на мене бог Посейдон, землетрясець, за те, що осліпив я його сина, циклопа Поліфема. Але й проти волі Посейдона досягну я батьківщини, так провістив мені Тіресій, якщо тільки мої супутники не зачеплять биків Геліоса на острові Трінакрії. Але коли вб'ють биків супутники, то всі вони загинуть, один я врятуюсь і після великих бід повернуся додому. Там помщуся я на женихах, але після, взявши весло, я муситиму мандрувати доти, поки не зустріну народ, який не знає мореплавства й не бачив ніколи кораблів; впізнаю я народ цей по тому, що зустрінутий мною спитає мене, навіщо я несу на плечі лопату. У цій країні я повинен принести жертву Посейдонові і аж після повернусь додому. А дома я повинен принести багаті жертви всім богам; аж тоді тільки я мирно житиму в Ітаці до самої моєї смерті. Ось що провістив мені віщий Тіресій і віддалився. Багато бачив я душ. Душа матері моєї розповіла мені, напившись крові, що діялось у рідній Ітаці до її смерті, і заспокоїла мене, сказавши, що живі і батько мій Лаерт, і Пенелопа, і юний Телемах. Хотів обняти я мою ніжно кохану матінку, три рази простирав до неї руки, але тричі зникала легка тінь її. Бачив я в царстві Аїда тіні багатьох героїв, але всіх їх не спроможний я перелічити, на це не вистачило б і цілої ночі. Пізно тепер. Чи не перервати мені своє оповідання — час нам іти всім на спочинок.
Так сказав Одіссей. Але всі присутні почали прохати Одіссея оповідати далі, прохали також його цариця Арета і цар Алкіной. Готові були всі слухати Одіссея аж до самої зорі. Став Одіссей оповідати далі.
— Бачив я в царстві Аїда і душу царя Агамемнона. Гірко скаржився він на жінку Клітемнестру та Егісфа, що вбили царя Мікен у день його повернення. Радила мені душа Агамемнона не звірятись після повернення в Ітаку на дружину мою Пенелопу. Бачив я і душі Ахілла, Патрокла, Антілоха і Теламоніда Аякса. Ахіллові розповів я про великі подвиги сина його Неоптолема, і зрадів він, хоч гірко перш нарікав на безрадісне життя у царстві вмерлих і бажав краще бути останнім наймитом на землі, ніж бути царем у царстві душ померлих. Хотів примиритись я з великим Аяксом, — тяжко образив я його, коли сперечались ми за озброєння Ахілла, — але мовчки відійшов Аякс, не сказавши мені й слова. Бачив я і суддю померлих, царя Міноса. Бачив муки Тантала й Сізіфа. Нарешті, наблизилась до мене і душа найбільшого з героїв Геракла, а сам він на Олімпі в сонмі безсмертних богів. Чекав я, щоб наблизилися душі й інших великих героїв минулих часів, але душі зняли такий страшний галас, що я, злякавшись, утік до корабля. Боявся я, що вишле богиня Персефона жахливу горгону Медузу.
Швидко спустили ми корабель на воду сивого Океану і покинули країну кіммерійців. Незабаром щасливо допливли ми і до острова Еєї і, приставши до берега, забулися в спокійному сні.

Плавання Одіссея повз острів Сирен та повз Сціллу і Харібду

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Другого дня поховали ми тіло Ельпенора й насипали над ним високу могилу. Дізнавшись про наше повернення, на берег моря прийшла і чарівниця Кірка. За нею йшли її служниці; вони принесли до корабля багато розкішно зготовленої їжі і міхи з вином. До ночі бенкетували ми на морському березі. Коли ж мої супутники полягали спати, чарівниця Кірка розповіла мені, які небезпеки чекають мене в дорозі, і навчила, як їх уникнути.
Тільки-но розгорілась вранішня зоря на березі, збудив я своїх товаришів. Спустили ми корабель на море, гребці дружньо налягли на весла, і швидко понісся корабель у відкрите море. Попутний вітер напнув паруси корабля, спокійно пливли ми морем. Вже недалеко і був острів Сирен. Тоді я звернувся до своїх супутників і сказав їм:
— Друзі! зараз ми маємо проплисти повз острів Сирен. Своїм співом заманюють вони моряків, що пливуть біля острова, і завдають їм лютої смерті. Увесь острів їх усіяний кістками розтерзаних ними людей. Я позаліплюю вам вуха м'яким воском, щоб не чули ви їх співу й не загинули, а мене ви прив'яжіть до щогли, мені дозволила чарівниця Кірка почути спів сирен. Якщо я, зачарований їх співом, проситиму вас відв'язати мене, то ви ще дужче мене зв'яжіть.
Тільки сказав я це, як раптом стих попутний вітер. Товариші мої спустили парус і сіли на весла. Видно було вже острів Сирен. Позаліплював я воском вуха моїм супутникам, а вони так міцно прив'язали мене до щогли, що не міг я поворухнути жодним суглобом. Швидко плив наш корабель повз острів, а з нього нісся чаруючий спів сирен.
— О, пливи до нас, великий Одіссею! — так співали сирени. — До нас веди свій корабель, щоб насолодитись нашим співом. Не пропливе повз острів жоден моряк, не послухавши наших солодких співів! Насолодившись ними, покидає він нас, багато чого дізнавшись. Все знаємо ми — і що перетерпіли з волі богів під Троєю греки, і що діється на землі.
Зачарований їх співом, я дав знак товаришам, щоб відв'язали вони мене. Але, пам'ятаючи моє прохання, вони ще дужче зв'язали мене. Аж тоді повиймали віск із вух мої супутники і відв'язали мене від щогли, коли вже зник з наших очей острів Сирен.
Спокійно пливе все далі корабель, але ось почув я вдалині страшенний шум і побачив дим. Я знав, що це Харібда. Злякались мої товариші, випустили весла з рук, і зупинився корабель. Обійшов я моїх супутників і почав їх підбадьорювати.
— Друзі! Багато бід зазнали ми, багато минули небезпек, — так говорив я, — та небезпека, яку зараз маємо ми подолати, не страшніша від тієї, що ми її зазнали у печері Поліфема. Не втрачайте мужності, наляжемо дужче на весла! Зевс допоможе нам уникнути загибелі. Скеруй далі корабель від того місця, де видно дим і чути жахливий шум! Правте ближче до скелі!
Підбадьорив я супутників. З усіх сил налягли вони на весла. А про Сціллу нічого не сказав я їм. Я знав, що Сцілла вирве в мене лише шість супутників, а в Харібді загинули б ми всі. Сам я, забувши напучення Кірки, вхопив спис і став чекати нападу Сцілли. Даремно шукав я її очима.
Швидко плив корабель вузькою протокою. Ми бачили, як поглинала морську воду Харібда; хвилі клекотіли біля її пащі, а в її глибокому череві, неначе в казані, кипіла морська твань і земля. Коли ж вивергала вона воду, то навколо кипіла і вирувала вода із страшним гуркотом, а солоні бризки злітали аж до самої вершини скелі. Блідий від жаху, дивився я на Харібду. В цей час витягла всі свої шість ший жахлива Сцілла і шістьма величезними пащами з трьома рядами зубів схопила шістьох моїх супутників. Я бачив тільки, як мигнули в повітрі їх руки й ноги, і чув, як кликали вони мене на допомогу. Біля входу в свою печеру пожерла їх Сцілла; даремно нещасні простирали з благанням до мене руки. З великими труднощами проминули ми Харібду і Сціллу і попливли до острова бога Геліоса — Трінакрії.

Одіcсей на острові Трінакрії. Загибель корабля Одіссея

Незабаром показався вдалині острів бога Геліоса. Все ближче підпливали ми до нього. Я вже виразно чув ревіння биків і мекання овець Геліоса. Пам'ятаючи провіщення Тіресія і пересторогу чарівниці Кірки, почав умовляти я супутників минути острів, не зупинятися на ньому. Хотів я уникнути великої небезпеки. Але Еврілох відповів мені:
— Який жорстокий ти, Одіссею! Сам ти наче вилитий з міді, не знаєш утоми. Ми потомилися; скільки ночей провели ми без сну, а ти забороняєш нам вийти на берег і відпочити, підкріпившись їжею. Небезпечно плисти морем уночі. Часто гинуть навіть проти волі богів кораблі, коли вночі захопить їх буря, знята шаленими вітрами. Ні, ми мусимо пристати до берега, а завтра, ледве зазоріє, вирушимо далі в путь.
Погодились з пропозицією Еврілоха й інші супутники. Зрозумів я, що біда неминуча. Припливли ми до острова і витягли на берег корабель. Примусив я супутників дати мені велику клятву, що не вбиватимуть вони биків бога Геліоса. Приготували ми собі вечерю, а під час вечері з сльозами згадували наших товаришів, викрадених Сціллою. Скінчивши вечеряти, усі ми спокійно поснули на березі.
Уночі послав Зевс страшенну бурю. Грізно заревів несамовитий Борей, хмари укрили все небо, ще темніше стала темна ніч. Уранці витягли ми свій корабель у прибережну печеру, щоб не потерпів він від бурі. Ще раз прохав я товаришів не займати стада Геліоса, і обіцяли вони мені виконати мою просьбу. Цілий місяць віяли супротивні вітри, і не могли ми вирушити у путь. Нарешті, вийшли в нас усі припаси. Доводилось їсти те, що здобували ми полюванням і ловлею риби. Все дужче і дужче починав мучити голод моїх супутників. Одного разу пішов я в глиб острова, щоб на самоті попросити богів послати нам попутний вітер. На самоті почав я благати богів-олімпійців виконати мою просьбу. Непомітно наслали на мене боги глибокий сон. Поки я спав, Еврілох умовив моїх супутників забити кількох биків із стада бога Геліоса. Він казав, що, повернувшись на батьківщину, вони вмилостивлять бога Геліоса, збудувавши йому багатий храм і присвятивши коштовні дари. Навіть якщо згублять їх боги за вбивство биків, то краще ж нехай їх поглине море, ніж загинути їм з голоду.
Послухались Еврілоха мої супутники. Вибрали вони з стада найкращих биків і забили їх. Частину їх м'яса принесли вони в жертву богам. Замість жертовного борошна взяли вони дубового листу, а замість вина — води, бо ні борошна, ні вина в нас не залишилось. Справивши жертву богам, вони почали смажити м'ясо на вогнищах. У цей час я прокинувся і пішов до корабля. Здалека почув я запах смаженого м'яса й зрозумів, що сталося. З жаху вигукнув я:
— О великі боги Олімпу! Навіщо послали ви мені сон! Великий злочин заподіяли мої супутники, забили вони биків Геліоса.
Тим часом німфа Лампетія сповістила бога Геліоса про те, що сталося. Розгнівався великий бог. Він скаржився богам на те, як образили його мої супутники, і погрожував спуститись назавжди в царство похмурого Аїда і ніколи не світити більш богам і людям. Щоб вмилостивити розгніваного бога сонця, Зевс обіцяв розбити своєю блискавкою мій корабель і згубити всіх моїх супутників.
Даремно докоряв я моїм супутникам за те, що вчинили вони. Боги послали нам страшне знамення. Як живі, рухались зідрані з биків шкури, а м'ясо жалібно мукало. Шість днів бушувала буря, і всі дні знищували биків Геліоса мої супутники. Нарешті, сьомого дня припинилась буря, і повіяв попутний вітер. Зараз же рушили ми в дорогу. Та тільки зник з очей острів Трінакрія, як громовержець Зевс зібрав над нашими головами грізні хмари. Налетів з виттям Зефір. Знялася страшенна буря. Зломилася, як палиця, наша щогла і впала на корабель. Падаючи, вона розтрощила голову керманичеві, і він мертвий упав у море. Блиснула блискавка Зевса і розбила на тріски корабель. Усіх моїх супутників поглинуло море. Врятувався тільки один я. Насилу впіймав я уламок щогли та кіль мого корабля і зв'язав їх. Ущухла буря. Почав віяти Нот. Він помчав мене просто до Харібди. Вона в цей час з ревом глитала морську воду. Ледве встиг я вхопитись за гілки смоковниці, що росла на скелі біля самої Харібди, і повис на них, прямо над жахливою Харібдою. Довго чекав я, щоб знов виригнула Харібда разом з водою щогли й кіль. Нарешті, випливли вони з її страшної пащі. Випустив я гілки смоковниці і кинувся вниз просто на уламки мого корабля. Так урятувався я від загибелі в пащі Харібди. Врятувався я з волі Зевса і від потворної Сцілли. Не помітила вона, як плив я по хвилях бурхливого моря.
Дев'ять днів носився я безкраїм морем, і, нарешті, прибило мене хвилями до острова німфи Каліпсо. Та про це я вже оповідав вам, Алкіною і Арето, оповідав я й про те, після яких великих небезпек доплив я до вашого острова. Нерозумно було б, коли б я знов почав розповідати вам про це, а вам нудно було б мене слухати.
Так скінчив Одіссей оповідання про свої пригоди.

 

* * *

 

ПОВЕРНЕННЯ ОДІССЕЯ В ІТАКУ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Другого дня приготувалися феакійці до відплиття. Навантажили вони на корабель багаті дарунки, піднесені Одіссеєві. Сам Алкіной керував усіма приготуваннями. Коли все було готове, у палаці Алкіноя принесено жертву Зевсові і влаштовано прощальний бенкет. Нетерпляче дожидав Одіссей приходу вечора. Зрадів він, побачивши, що сонце вже схиляється на захід і ближчає вечір. Коли вже почали густішати вечірні сутінки, попрощався Одіссей з царем Алкіноєм та богорівною Аретою і пішов на корабель. За ним служниці несли скриню з дарунками, вино й запас їжі на дорогу. Зійшов Одіссей на корабель і ліг на приготоване для нього ложе. Налягли на весла могутні гребці, і вийшов корабель у відкрите море. А боги навіяли на Одіссея глибокий сон; спокійно спав він під час усієї подорожі. Швидше, ніж сокіл, нісся корабель по морю і на світанку вже пристав до берегів Ітаки, недалеко від грота, присвяченого наядам. Феакійці обережно перенесли сплячого Одіссея на берег і поклали на піску. Коло нього наставили вони і всі дарунки, дані йому феакійцями. Потім вирушили вони назад. Побачивши корабель, який повертається назад, Посейдон страшенно розгнівався на феакійців за те, що проти його волі відвезли вони Одіссея на батьківщину. Почав скаржитись на них Посейдон громовержцеві Зевсу. Порадив Зевс своєму братові покарати феакійців: обернути їх корабель, коли він увіходитиме в рідну гавань, у високу скелю. Помчав Посейдон до острова феакійців і став чекати там повернення корабля. Ось замаячив уже корабель у морській далині. На березі зібрався великий натовп, щоб зустріти моряків.
Ось показався уже біля входу в гавань корабель. Раптом обернувся він у скелю. Сповістили про це чудо цареві Алкіною. Зрозумів він, що здійснив Посейдон свою погрозу — покарати феакійців за те, що розвозять вони по морю мандрівників. Скликав Алкіной усіх жителім і звелів їм принести умилостивлюючі жертви Посейдонові, щоб не загородив він високою горою доступ до їх міста. Щиро почали благати феакійці Посейдона зм'якшити свій гнів і дали обітницю ніколи не відвозити більше мандрівників на їх батьківщину.
Тим часом Одіссей прокинувся на морському березі. Не впізнав він рідної Ітаки, бо всі околиці повила богиня Афіна густою імлою. В розпачі був Одіссей. Він гадав, що феакійці залишили його на якомусь відлюдному острові, і почав голосно нарікати на свою гірку долю.
Оглядівшись навколо, побачив він поряд себе дарунки феакійців. Вони були всі цілі. Сумний пішов Одіссей по берегу моря й зустрів прекрасного юнака. Запитав він його, що за країна, і раптом почув, що він на Ітаці. Запитав і юнак Одіссея, хто він. Обережний Одіссей відповів, що він мандрівник, родом з Кріту, звідки втік він, убивши з помсти сина Ідоменея, Архілоха. На кораблі феакійців думав він вирушити в Пілос або в Еліду, але феакійці зрадливо кинули його тут на березі, коли він заснув, викравши всі його багатства. Вислухавши цю повість, юнак усміхнувся і враз змінив свій образ. Перед Одіссеєм стояла богиня Афіна Паллада. Похвалила вона Одіссея за його обережність і підбадьорила його, обіцяючи тепер йому свою допомогу; богиня сказала, що коли й не завжди допомагала вона йому досі, то тільки через те, що не хотіла розгнівати Посейдона. Звеліла Одіссеєві Афіна нікому не відкривати, хто він. Але не міг повірити Одіссей, що він, нарешті, в Ітаці. Тоді розвіяла Афіна млу, яка вкривала Ітаку, і Одіссей упізнав свою батьківщину. Припав він до землі і почав з захопленням цілувати її. А Афіна обернула Одіссея в убогого жебрака. Поморщилась на обличчі й плечах шкіра в Одіссея, схуд він, упали з його голови розкішні кучері, потьмяніли очі, а повіки взялися струпами. Вдягла його Афіна у лахміття, через плече на мотузці перекинула латану торбу, в руки дала костур. Звеліла вона Одіссеєві сховати дарунки феакійців у печері і йти під виглядом жебрака до свинопаса Евмея, а сама полинула у Спарту, щоб повернути звідти сина Одіссея Телемаха.

 

* * *

 

ОДІССЕЙ В ЕВМЕЯ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Коли Одіссей наблизився до житла свинопаса Евмея, той був дома сам і працював, сидячи при вході. Побачили Одіссея собаки і кинулись на нього, люто гавкаючи. Вони роздерли б Одіссея на шматки, якби не прибіг Евмей і не відігнав їх.
— Мандрівнику, — сказав Одіссеєві Евмей, не впізнавши його під виглядом жебрака, — ти загинув би, і новий смуток вразив би мене, крім того смутку, який мене гнітить, про загибель Одіссея. Але ходімо до мене в хату, я нагодую тебе і дам відпочити.
Пішов Одіссей до житла Евмея, складеного з грубого каміння. На дворі, біля дому, були хліви для свиней. Евмей з Одіссеєм увійшли до хати, і Евмей посадив мандрівника на складений хмиз, укритий шкурою сарни. Потім пішов він у хлів, де були поросята, узяв двох, заколов і засмажив. Налив також вина Евмей для трапези в дерев'яний кубок і поставив усе це на стіл. Гірко скаржився Евмей, готуючи трапезу, на буйних женихів, що розкрадають гірше від морських розбійників дім Одіссея і нищать його численні стада. Уважно слухав його Одіссей і роздумував, як помститися на женихах. Під час трапези почав Одіссей розпитувати Евмея про його господаря, а коли свинопас сказав, що загинув його володар, то поклявся Одіссей, що вернеться господар додому і вернеться швидко. Та не повірив клятві його Евмей. Спитав Евмей у мандрівника, хто він. І йому розповів Одіссей вигадану історію про свої біди.
Він розповів йому, як скривдили його старші брати, ділячи спадщину, що одружився він з багатою спадкоємницею, став багатий сам, був під Троєю, а повернувшись на батьківщину, вирушив в Єгипет. Розповів, як єгиптяни перебили майже всіх його супутників за те, що грабували вони їх місто. Але він урятувався, ублагавши царя Єгипту помилувати його. Сім років пробув він нібито в Єгипті, а звідти переправився у Фінікію. Один фінікієць умовив його їхати в Лівію. Він поїхав з ним, але Зевс розбив їх корабель своєю блискавкою. Врятувався тільки він сам; хвиля викинула його на берег країни феспротів. На цьому острові цар феспротів нібито й розповів йому, що Одіссей з багатими дарунками повертається на батьківщину. Нарешті, на кораблі феспротів вирушив він в Дуліхій. Але феспроти задумали продати його в рабство; тільки з великими труднощами утік він від них у той час, коли вони пристали до берега Ітаки. Повірив усій вигаданій історії Евмей, не повірив він лише тому, що чув про Одіссея мандрівник від царя феспротів. Він тут докорив мандрівникові, що про Одіссея розказує він для того, щоб одержати нагороду від його близьких. Але Одіссей сказав йому:
— Слухай, Евмею, якщо повернеться Одіссей, то обіцяй дати мені новий одяг, коли ж я обдурив тебе, то скинь мене, покликавши пастухів, з вершини скелі в море, щоб і надалі не сміли різні бродяги вигадувати небилиць.
Незабаром повернулись пастухи із стадом. Закололи жирну свиню і сіли вечеряти. Під час вечері ушанував мандрівника Евмей найкращим куском і першому передав йому кубок вина як гостеві.
Коли вони всі спокійно вечеряли, надворі знялась велика буря з дощем. Стало холодно. А в Одіссея не було навіть плаща, щоб укритись під час сну. Тоді розповів він Евмею і пастухам таку історію, щоб, зрозумівши натяк, дали вони йому плаща.
— Послухай, Евмею, послухайте й ви, — так почав Одіссей. — Раз під Троєю Менелай, Одіссей і я лежали в засідці. Холодно було вночі у заростях комишу, падав лапатий сніг, а я забув узяти з собою плащ; нарешті, я сказав про це Одіссеєві. Він зараз схитрував. Підвівшись, розбудив він воїнів, що лежали поруч, і сказав, що бачив поганий сон, а через те боїться він, що так далеко відійшли вони від кораблів; треба послати когось за підмогою до Агамемнона. Зараз встав один з воїнів, скинув із себе плащ і пішов до кораблів. А я підняв плащ, укрився і спокійно проспав аж до зорі.
Зрозумів натяк Евмей. Приготував він ложе Одіссеєві біля вогнища, постелив овечі і козячі шкіри і дав Одіссеєві вкритися свого плаща, що його носив він узимку. Солодко заснув Одіссей. А сам Евмей не залишився дома. Повісивши через плече меч, узявши в руки спис і прикрившись плащем, пішов він до стада, що паслося біля підніжжя скелі.

 

* * *

 

ПОВЕРНЕННЯ ТЕЛЕМАХА В ІТАКУ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Покинувши Одіссея, оберненого на жебрака, богиня Афіна Паллада подалась у Спарту й швидко прибула до неї. Пішла вона в палац царя Менелая прямо до того покою, де спав Телемах із Пісістратом. Спокійно спав Пісістрат, а сон Телемаха був тривожний. І уві сні думав він усе про батька, тужачи за ним. Підійшла Афіна до узголів'я сина Одіссея і сказала йому:
— Час тобі, Телемаху, повернутись на батьківщину, де кинув ти все своє майно. Буйні женихи розкрадають його, все порозкрадають вони, якщо ти не вернешся. Подумай і про те, які зрадливі жінки. Якщо мати твоя погодиться вийти заміж за Еврімаха, то забуде вона про тебе і дбатиме тільки за дітей від другого чоловіка. Вертайся ж хутчіш додому. Але пам'ятай одно: женихи готують тобі засідку. Щоб уникнути її, пропливи ти вночі повз острів, а вранці, як почне світати, пристань в непомітному місці до берегів Ітаки. Корабель відішли потім до міста, а сам піди до свинопаса Евмея і від нього пошли вісника сповістити Пенелопу про своє прибуття.
Сказавши це, відійшла Афіна.
Телемах зараз же розбудив Пісістрата і почав квапити його, щоб якнайшвидше рушити назад у Пілос. Але Пісістрат умовив Телемаха почекати ранку. Не можна було вночі покинути Менелая, не попрощавшись з ним. Послухався Пісістратової ради Телемах. Незабаром злинула на небо і богиня зорі Еос. Настав ранок. До юнаків увійшов цар Менелай. Зустрів Менелая син Одіссея в дверях і звернувся до нього з проханням швидше відпустити його додому в Ітаку. Не став Менелай удержувати Телемаха, тільки просив його зачекати, поки приготує він дарунки, а тим часом прохав підкріпитися їжею перед тим, як вирушати в путь.
Пішов Менелай наказати рабам зготувати швидше трапезу. Потім, покликавши Єлену і сина Мегапента, пішов з ними до своєї скарбниці. Там вибрав він дарунки для Телемаха; прекрасна Єлена також вибрала подарунок — виткані нею самою розкішні шати для майбутньої нареченої Телемаха.
Підкріпившись їжею і прийнявши дарунки від Менелая, зібрались юні герої в дорогу; Менелай вийшов з палацу з кубком вина, призвавши богів вчинити возливання, й попросив юнаків переказати його привіт старцеві Нестору. Коли Телемах увійшов у колісницю і взяв уже в руки поводи, враз над палацом звився орел, що ніс у пазурах гуску. Слуги Менелая з криком бігли за орлом. Але вій злетів угору і зник праворуч від палацу. Усі зрозуміли, що це знак богів, а Телемах просив Менелая пояснити йому, що він означає. Задумався цар Спарти. За нього відповіла прекрасна Єлена:
— Вислухайте те, що скажу я вам! Це натхнули мене боги олімпійці. Як орел схопив гуску і роздер її, так і Одіссей, вернувшись додому, уб'є женихів. Може, навіть оце повернувся він і замишляє уже згубу женихам.
— О прекрасна Єлено! — вигукнув Телемах. — Якщо великий Зевс зробить те, що кажеш ти, то я, повернувшись додому, шануватиму тебе, як богиню!
З цими словами ударив по конях Телемах, і швидко помчали вони по шляху до Пілоса.
Переночували в дорозі юнаки в Фері у героя Діокла, а другого дня прибули в Пілос. Упросив Пісістрата Телемах не заїздити в палац до Нестора; боявся син Одіссея, що ще на день затримає його старець. Погодився Пісістрат і відвіз свого друга прямо до корабля, хоч і знав, що невдоволений буде з цього його батько. Пісістрат навіть почав підганяти Телемаха відплисти швидше в море, щоб не прийшов на берег, довідавшись про його поверненням, сам Нестор і не затримав його. Поспішно поставили щоглу супутники Телемаха і вже хотіли відчалити від берега, як підійшов до корабля віщий Феоклімен. Він утік з Аргоса, боячись помсти за вчинене вбивство. Феоклімен прохав Телемаха узяти його на корабель і відвезти в Ітаку; там не стали б переслідувати його родичі вбитого. Погодився Телемах і взяв на свій корабель Феоклімена. Швидко відчалив корабель і понісся, гнаний попутним вітром, у відкрите море.
У цей час Одіссей був ще в Евмея. Уранці хотів Одіссей іти збирати милостиню в місто; він навіть думав просити женихів узяти його на послуги. Але Евмей умовив його цього не робити, розповівши Одіссеєві, які буйні й жорстокі женихи. Тоді почав розпитувати Одіссей про батька свого Лаерта і дружину Пенелопу. Все розповів йому Евмей, не підозрюючи, що розказує він це не мандрівникові, а самому Одіссеєві. Нарешті, Одіссей попросив Евмея розповісти йому про те, як попав сам Евмей на Ітаку. Охоче погодився Евмей і розповів Одіссеєві, що сам він родом з острона Сіри і син царя Ктесія. Одного разу па острів прибули фінікійські купці. Вони умовили рабиню його батька, також фінікіянку родом, викрасти його у батька, обіцявши вернути її за це на батьківщину. Погодилась рабиня, потай вивела його з палацу і підвезла на корабель фінікійців. Відпливли фінікійці в море, прямуючи до берегів Фінікії. Шість днів пливли фінікійці морем, на сьомий день вразила своєю стрілою богиня Артеміда зрадницю-рабиню. А фінікійці, приставши до Ітаки, продали маленького Евмея Лаертові.
Уважно слухав оповідання Евмея Одіссей. Була вже пізня ніч, коли скінчив свою розповідь Евмей. Полягали спати Одіссей і Евмей, та недовгий був їх сон, скоро зайнялася на небі вранішня зоря, і мусили вони покинути своє ложе.
Цього ранку прибув на Ітаку і Телемах. Він пристав в укритому місці до берега, як звеліла йому Афіна, зійшов з корабля, попрохав свого друга Перайя дати притулок на час Феокліменові і зібрався вже йти до Евмея. Раптом над ним з'явився сокіл з голубкою в пазурах. Узяв Феоклімен Телемаха за руку і тихо сказав йому:
— Щасливе це знамення, Телемах! Немає роду могутнішого в Ітаці над твій рід. Вічно матимете владу ви над усією Ітакою.
Зрадів цьому пророцтву Телемах. Вирядив він своїх супутників на кораблі у міську гавань, а сам, радісний, пішов до свинопаса Евмея.

 

* * *

 

ТЕЛЕМАХ ПРИХОДИТЬ ДО ЕВМЕЯ. ОДІССЕЙ І ТЕЛЕМАХ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Рано прокинулись Одіссей і Евмей. Зготували вони собі сніданок і почали підкріпляти свої сили їжею. Раптом собаки Евмея кинулись з веселим гавканням назустріч Телемахові, що наближався, і почали до нього лащитись. Почув Одіссей ходу, зараз показався біля входу в житло Евмея і сам Телемах. Скочив йому назустріч свинопас Евмей. Обняв він Телемаха, як той увійшов, і, ллючи сльози радості, почав цілувати його. Так радий був Евмей поверненню Телемаха, як радий буває батько, коли повернеться єдиний його син після довгої розлуки. Встав і Одіссей, він хотів поступитись своїм місцем синові. Ласкаво звернувся до нього Телемах і сказав:
— Сядь, мандрівнику! Не турбуйся, мені приготує місце, де сісти, Евмей.
Евмей поспішно приготував Телемахові сидіння і подав йому їжі й вина. Під час трапези Телемах запитав Евмея, звідки цей мандрівник, хто привіз його в Ітаку. Розповів йому Евмей ту вигадану історію, яку сам він чув від Одіссея, і прохав прийняти мандрівника у своєму домі. Але Телемах не міг обіцяти це зробити: як міг вій, такий юний ще, здолати буйний натовп женихів? Він міг лише обіцяти вислати мандрівникові нову одіж і меч у подарунок і допомогти йому вернутися на батьківщину. Пожалів Одіссей Телемаха і почав, ніби нічого не знаючи, розпитувати його про бешкети женихів і питати, чи не вороже ставиться до нього народ Ітаки та його родичі.
— Краще вже бути вбитим у своєму домі, спробувавши силою вигнати буйних женихів, ніж терпіти образи і бачити, як розграбовують твоє майно, — такими словами скінчив своє розпитування Одіссей.
Але що міг відповісти на це Телемах, він міг лише сказати, як важко йому, єдиному синові, боротись з буйним натовпом женихів, що замишляють, до того ж, убити його. Телемах побоювався навіть сповістити Пенелопу про своє повернення. Він послав Евмея до міста і наказав йому таємно переказати матері, що він вернувся, аби не дізнались про це женихи. А сповістити старця Лаерта, який теж страшенно турбувався про долю свого внука, повинна була Пенелопа, пославши до нього одну з вірних рабинь.
Поспішно пішов Евмей виконати доручення Телемаха. Тільки-но вийшов він, як з'явилася перед Одіссеєм, незрима для Телемаха, І богиня Афіна Паллада; викликала вона Одіссея з хатини і там, біля огорожі двору, повернула йому попередній образ, діткнувшись до нього жезлом, і звеліла відкритись Телемахові.
Коли Одіссей вернувся до хатини, з подивом глянув на нього Телемах; він думав, що йому з'явився один з безсмертних богів, такий був гарний і величний Одіссей.
— О мандрівнику! — вигукнув Телемах, — в іншому образі з'являєшся ти мені тепер! Ти — один з безсмертних богів! Зглянься панас! Великі жертви принесемо ми тобі.
— Ні, не бог я! — відповів Одіссей. — Я твій батько Одіссей, заради якого терпів ти кривди від буйних женихів.
З любов'ю обняв Одіссей свого сина і з сльозами поцілував його. Але Телемах не міг відразу повірити, що справді повернувся, нарешті, на батьківщину його батько. Адже тільки що бачив він його в образі старого, нещасного мандрівника. Як міг змінитися він так? Хіба може смертний творити такі чудеса? Сумнів огорнув Телемаха. Та Одіссей розвіяв цей сумнів, сказавши, що богиня Афіна обернула його в мандрівника, вона ж вернула йому і його справжній образ. Повірив тоді Телемах, що перед ним стоїть його батько. Обняв він батька. Сльози радості полились йому з очей. Нарешті, поли минула перша радість побачення, Телемах запитав батька, як повернувся він на батьківщину, хто привіз його до Ітаки швидкохідним кораблем. Розповів Одіссей синові, як привезли його феакійці, як заховав він дарунки феакійців у глибокій печері і як богиня Афіна зустрілася йому й послала його до Евмея. Одіссей почав розпитувати Телемаха про женихів. Він палав помстою і хотів швидше помститися їм за всі кривди. Чи ж можливо це? Адже женихів багато! Звідусіль зібралися вони. Їх сто шістнадцять чоловік. Хіба можуть двоє — Одіссей і Телемах — стати до відкритого бою з таким натовпом? Але Одіссей має могутніх помічників, з якими не можуть боротися смертні, хоч би як багато їх було. Помічники ці — громовержець Зевс і дочка його Афіна Паллада.
Сподіваючись на їх допомогу, вирішив так діяти Одіссей: Телемах мав іти в місто до женихів, а за ним прийде і він сам, під виглядом мандрівника-жебрака, з Евмеєм, нібито для того, щоб збирати милостиню. Хоч як ображатимуть його женихи, все терпітиме Одіссей. Потім, за поданим знаком, Телемах має винести зброю, залишивши тільки зброю для себе й для батька. А головне, що необхідно, це зберігати в глибокій таємниці повернення Одіссея, щоб ніхто не знав про це, навіть Пенелопа, бо не всі раби й рабині додержали вірності Одіссеєві. Довго радилися Одіссей з Телемахом.
У цей час прибув до міста й корабель Телемаха. Супутники його зараз же послали вісника до Пенелопи сповістити про повернення сина. З цим вісником біля самого палацу Одіссея зустрівся Евмей. Разом увійшли вони до Пенелопи. Голосно оповістив вісник Пенелопі про повернення сина. А Евмей, нахилившись до неї, тихо переказав усе, що доручив йому Телемах. Зраділа Пенелопа, що знову з нею її син. 
Швидко донеслась звістка про повернення Телемаха й до женихів. Полякалися вони. Зібралися всі женихи на майдані і почали радитись, що їм робити. Антіной почав радити вбити Телемаха, бо він їх єдина перешкода. Але Амфіном не погодився на це. Він боявся прогнівити Зевса і радив перш запитати богів. Якщо дадуть боги сприятливу ознаку, то він готовий сам був убити Телемаха, коли ж ні, то й іншим не радив Амфіном здіймати руки на Телемаха. Погодилися з Амфіномом женихи й пішли до палацу Одіссея.
Оповісник Медонт сповістив Пенелопу, що замишляють женихи. Вийшла вона до них і гірко докоряла їм за їх підступність. Особливо ж докоряла Пенелопа Антіноєві, батька якого колись урятував Одіссей від гніву народу. Еврімах почав заспокоювати Пенелопу. Він казав, що женихи ніколи не здіймуть руки на Телемаха. Та хоч і говорив це Еврімах, а сам тільки про те й гадав, як би згубити Телемаха.
Тим часом Евмей повернувся до своєї хатини. Богиня Афіна обернула знову Одіссея в мандрівника, щоб не впізнав його Евмей. Розповів свинопас, що бачив у місті, і почав готувати всім вечеряти. Наситившись, усі полягали спати.

 

* * *

 

ОДІССЕЙ ПРИХОДИТЬ ПІД ВИГЛЯДОМ МАНДРІВНИКА ДО СВОГО ПАЛАЦУ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Другого дня, ледве край неба забарвився яскравим пурпуром зорі, Телемах вирушив до міста. Відходячи, він звелів Евмеєві провести до міста мандрівника, щоб він міг там збирати милостиню. Прийшовши додому, Телемах першою зустрів свою стару няню Евріклею. Невимовно зраділа вона, побачивши Телемаха, і з плачем обняла його. Вийшли назустріч синові Одіссея усі рабині. Дізнавшись про повернення сина, вийшла йому назустріч і Пенелопа. Обняла вона сина й почала розпитувати його, про що дізнався він під час своєї подорожі. Але нічого не став розповідати їй Телемах, — він поспішив на міський майдан, щоб привести Феоклімена у свій дім.
Коли Телемах прийшов на міський майдан, женихи цілим натовпом обступили його, кожен з них поспішав побажати йому чогось доброго, а глибоко в серці замишляли вони загибель Телемахові.
Незабаром прийшов на майдан і Феоклімен з Перайєм, що дав йому притулок на час, поки не було в місті Телемаха.
Зараз же Телемах запросив Феоклімена до себе в дім і пішов з ним. Дома, обмившись у прекрасних мармурових ваннах, Телемах з Феокліменом сіли до трапези. Вийшла до них Пенелопа й сіла біля їх стола із своєю роботою. Телемах розповів матері про свою подорож у Пілос і Спарту. Засмутилась Пенелопа тим, що нічого не дізнався Телемах про батька. Але Феоклімеп почав заспокоювати її; він запевняв, що Одіссей уже в Ітаці, що він напевно ховається десь, щоб певніш приготувати згубу женихам. Феоклімен казав, що коли б Одіссей не повернувся в Ітаку, не послали б знамення боги при поверненні Телемаха.
Під час розмови Пенелопи з Телемахом та Феокліменом женихи розважались надворі киданням диска й списа. Незабаром пригнали пастухи кіз і овець для бенкету женихів. Юрбою увійшли женихи в дім Одіссея і взялися до готування бенкету. Оповісник Медонт скликав їх до бенкетного залу.
Тим часом Одіссей з Евмеєм помалу йшли в напрямі до міста. Спираючись на костур, йшов Одіссей під виглядом немічного старця. Вони вже були недалеко від міста, коли біля джерела, з якого жителі міста брали воду, зустрів їх пастух Мелантій. Побачивши Евмея з мандрівником, зухвалий Мелантій почав глузувати з них і крикнув:
— Ось веде один негідник другого! Куди ти, дурний Евмею, ведеш цього старця? Гляди, переламають йому ребра женихи, якщо тільки він насмілиться показатись у домі Одіссея!
Крикнувши це, Мелантій сильно вдарив ногою Одіссея, але навіть не поворухнувся від цього удару Одіссей. Насилу стримався він, щоб не вбити зухвальця, ударивши його головою об землю. Евмей почав загрожувати Мелантію, що погано йому буде, коли повернеться Одіссей. Але Мелантій грубо відповів, що даремно сподівається він на повернення Одіссея, що скоро й Телемаха вб'ють женихи, а самого Евмея продадуть якимсь чужинцям. З цими погрозами пішов Мелантій.
Поволі йшли Евмей з Одіссеєм. Нарешті, наблизилися вони до палацу Одіссея. Звідти неслися звуки кіфари і співи. Бенкет женихів був саме в розпалі. Увійшли Евмей і Одіссей, голосно розмовляючи один з одним, у двір. Там на купі гною, біля самої брами, лежав старий пес Одіссея, Аргус. Тільки-но почув він голос свого господаря, як насторожив вуха. Почув вірний Аргус свого пана, вильнув хвостом і хотів піднятися, щоб кинутися йому назустріч, але не було вже сили в нього зрушити з місця. Усіма покинутий, старий, він здихав. Впізнав свого вірного Аргуса і Одіссей. Сльоза скотилася з його очей, швидше змахнув він сльозу рукою, щоб не помітив її Евмей. Поворухнувся Аргус і здох. Двадцять років чекав він свого господаря і відразу впізнав його, навіть в образі старця.
Евмей увійшов до бенкетного залу перший і сів коло Телемаха. Слідом за Евмеєм увійшов і Одіссей. Але не пішов він до гостей, а сів біля самого входу, прихилившись до дверей. Зараз узяв Телемах хліба й м'яса, звелів віднести Одіссеєві і сказати йому, щоб сміливо йшов він до гостей прохати милостиню. Встав Одіссей і почав обходити усіх гостей. Усі подавали йому, відмовив один тільки Антіной. Але Одіссей почав настійно прохати і в нього милостині. Розсердився жорстокий, грубий Антіной і прогнав від себе Одіссея. Відійшов від нього Одіссей, промовивши:
— Так, бачу я, що розум твій не такий гарний, як обличчя, коли шкодуєш дати мені шкуринку хліба, та ще й чужого!
Спалахнув гнівом Антіной, схопив лавку і з усієї сили кинув нею в Одіссея і попав йому в спину. Але Одіссей навіть не похитнувся від сильного удару. Він стояв ніби незрушна скеля; тільки грізно струснув він головою, сів знову біля самих дверей і сказав:
— Не біда, якщо хтось перенесе побої, боронячи своє майно. Якщо тільки богині помсти Ерінії захищають й жебраків, то замість шлюбу жде тут Антіноя смерть!
Ще дужче розсердився Антіной, почувши слова Одіссея, але женихи почали докоряти йому за те, що образив він мандрівника, який прийшов у дім, бо ж бувало не раз, що в постаті жебраків-мандрівників приходили до людей і безсмертні боги. Гірко було бачити і Телемахові, як образив Антіной його батька, але, пам'ятаючи умову, стримав він свій гнів.
Дізналася і Пенелопа, як образив Антіной нещасного мандрівника. Ще більше зненавиділа вона зухвалого Антіноя. Покликавши до себе Евмея, розпитала вона його про мандрівника, а коли дізналася, що Одіссей був колись гостем батька мандрівника, вигукнула:
— О, вірю я, що жорстоко помстяться Одіссей і Телемах на женихах, коли повернеться Одіссей!
Тільки-но сказала це Пенелопа, як Телемах голосно чхнув. Зраділа цій ознаці Пепелопа, тепер вона була певна, що рано чи пізно загинуть женихи від руки її чоловіка. Вона звеліла Евмеєві привести до себе мандрівника, щоб розпитати його про Одіссея. Але Одіссей відмовився зараз же йти до Пенелопи, він прохав почекати до вечора, бо не хотів ще дужче дратувати женихів. Погодилася чекати Пенелопа.
Бенкет женихів ставав дедалі гучнішим. Настала ніч.
Евмей давно вже пішов додому. Женихи все ще не розходилися. Коли це в дверях з'явився один жебрак, відомий у всій Ітаці ненажера і п'яниця, на ймення Ір. Побачивши мандрівника в дверях, почав гнати його Ір, але Одіссей не йшов. Тоді Ір почав погрожувати йому, що поб'є його, якщо він зараз же не піде геть. Зчинилася сварка. її почув Антіной і, бажаючи дати розвагу собі і женихам, вирішив улаштувати бійку Іра з мандрівником. Переможцеві вій обіцяв дати, як нагороду, козячий смажений шлунок, а крім того, дозволити щодня приходити по милостиню. Обступили женихи Іра й Одіссея і підбивали їх помірятися силами. Одіссей погодився битись з Іром, але спершу взяв клятву з женихів, що вони не допомагатимуть Ірові. Женихи дали клятву. Тоді Одіссей зняв своє лахміття і оперезався ним. Із здивованням побачили женихи могутнє тіло Одіссея, його мускулясті руки, широкі груди й плечі. Страшенно злякався Ір, але не битися з Одіссеєм він уже не міг, бо раби схопили його, оперезали і поставили навпроти Одіссея. З страху ледве держався Ір на ногах. Поглянувши на нього, Одіссей подумав, чи вбити його ударом кулака, чи тільки збити з ніг. Вирішив Одіссей, що могутнім ударом він може збудити підозріння женихів; тому, коли Ір ударив його в плече, він і собі також ударив його по голові над самим вухом. Упав Ір додолу й закричав від болю. А Одіссей схопив його за ногу і виволік з бенкетного залу на двір, там посадовив під муром біля брами, накинув йому па плечі драну торбу й дав у руки костур. Так провчив Одіссей Іра за те, що він задумав зухвало гнати його, мандрівника, з його ж власного дому. Дуже зраділи женихи, що позбавив їх Одіссей від настирливого Іра. Вони весело поздоровляли його з перемогою, а один з них, Амфіном, підніс Одіссеєві келих з вином і побажав, щоб боги знову послали йому багатство і щастя. Амфіном був найкращим з женихів, часто удержував він їх від бешкетів і завжди захищав Телемаха. Знав це Одіссей і, бажаючи врятувати Амфінома, порадив йому покинути юрбу женихів і повернутися до батька, бо забаром повернеться Одіссей і загибель тоді загрожує всім женихам. Але не послухав Одіссейової ради Амфіном, сам ішов він назустріч своїй загибелі.
У цей час богиня Афіна Паллада спонукала Пенелопу вийти до женихів, щоб ще дужче розпалити в них бажання одружитись з нею і щоб Одіссей і Телемах ще більш оцінили її вірність і любов до них. Зараз покликала Пенелопа Евріному і наказала прикликати двох рабинь, які мали провести її в бенкетний зал до женихів. Коли Еврінома вийшла, богиня Афіна навіяла короткий сон на Пенелопу і уві сні наділила її такою красою, що вона засяяла, неначе богиня кохання Афродіта. Рабині, увійшовши, розбудили Пенелопу. Встала Пенелопа і пішла до женихів. З захопленням дивилися вони на дружину Одіссея, що ввійшла. А Пенелопа прикликала до себе Телемаха і докоряла йому за те, що дозволив він образити в своєму домі нещасного мандрівника. Покірно вислухав материн докір Телемах. Звернувся один із женихів, Еврімах, до Пенелопи й почав славити її красу. Вислухала його Пенелопа і відповіла, що немає вже більш у неї колишньої вроди, втратила вона її, відколи покинув її Одіссей; аж тоді знов вернулася б до неї врода, якби повернувся Одіссей. Докоряла вона женихам за те, що примушують вони її етапі з кимось із них до ненависного їй шлюбу і пустошать дім Одіссея своїми бенкетами. Не так було в минулі часи, тоді женихи намагались дарунками прихилити наречену і не марнували чужого майна. Але не послухали женихи докорів Пенелопи; спокійно вислухавши її, послали вони слуг своїх по багаті дари і обдарували ними Пенелопу, гадаючи схилити її до шлюбу дарунками. Мовчки прийняла Пенелопа дари і пішла з рабинями своїми до себе в покої.
Тільки-но вийшла Пенелопа, як женихи звеліли рабиням принести три великих світильники і запалити на них огонь, щоб ясніш освітити бенкетний зал. Виконали рабині наказ. А Одіссей сказав рабиням, щоб ішли вони робити своє діло, а він доглядатиме світильників. Але одна з рабинь, Меланто, почала знущатися з нього й лаяти його. Одіссей пригрозив зухвалій Меланто, що поскаржиться на неї Пепелопі. Злякалися рабині цієї погрози і, поспішаючи, пішли. А Одіссей став доглядати вогню на світильниках. Еврімах, щоб розвеселити женихів, глузуючи з Одіссея, сказав:
— Бачу я, що бог якийсь послав до нас цього мандрівника, щоб світліш було нам бенкетувати. Світло йде не від світильників, а від його лисої голови, на якій немає жодної волосинки.
Засміялись женихи, а Еврімах почав ще більше знущатися з Одіссея. Спокійно відмовив йому Одіссей:
— Велика твоя пиха, Еврімах, але ж ти уявляєш собі, що ти дужий тільки через те, що тебе оточують слабкі люди. Коли б повернувся зараз, на твою біду, Одіссей, тоді ці широкі двері відразу здалися б тобі вузькими, так поспішно кинувся б ти тікати.
Страшенно розгнівався Еврімах, схопив він лавку і з розмаху кинув її в Одіссея. Але Одіссей спритно ухилився від удару. Лавка попала в руку раба, який розносив вино, і з стогоном упав він додолу, впустивши келих. Зняли галас женихи. Вони обурювались, що почалися в них на бенкеті постійні сварки з тієї хвилини, відколи з'явився мандрівник. Але Телемах сказав, що не в цьому причина сварок; причина в тому, що всі похмеліли й час кінчати бенкет. Хоч як досадно було женихам чути такі слова Телемаха, все ж мусили вони скінчити бенкет. Наповнили вони ще раз вином свої келихи, випили і розійшлись по домівках.
Коли порозходились усі женихи, Одіссей сказав Телемахові, що тепер треба винести всю зброю з бенкетного залу. Покликав Телемах Евріклею і звелів їй замкнути всіх служниць в їх приміщенні, щоб не бачили вони, як виноситимуть зброю, яку треба прибрати, щоб не псувалася вона від диму. Виконала Евріклея наказ Телемаха. Почали виносити Телемах і Одіссей зброю, а богиня Афіна незримо світила їм, запаливши свій світильник. Здивувався Телемах, бачивши, як розливалось всюди світло від невидимого світильника, і запитав Одіссея, звідки це світло. Але Одіссей заборонив синові розпитувати; боявся він, щоб не прогнівив богиню Телемах своїми розпитуваннями. Прибравши всю зброю, Одіссей пішов до покоїв Пенелопи. Вона з нетерпінням чекала мандрівника розпитати його про Одіссея. А Телемах пішов у свої покої й спокійно заснув.

 

* * *

 

ОДІССЕЙ І ПЕНЕЛОПА

Коли Телемах пішов спати, до бенкетного залу прийшла із своїми рабинями Пенелопа. Рабині поставили для своєї господині крісло з слонової кості, оздоблене сріблом, біля вогнища, а самі почали прибирати з стола, де бенкетували женихи. Рабиня Меланто знову почала ганьбити Одіссея, гнати його з дому і погрожувати йому, що кине в нього гарячу головешку, якщо він не піде геть. Похмуро глянув на неї Одіссей і сказав:
— Чого ти гніваєшся на мене? Правда, я жебрак! Така вже моя доля, а був час, коли і я був багатий; але всього позбувся я з волі Зевса. Може, і ти позбудешся скоро краси, і зненавидить тебе твоя господиня. Гляди, повернеться Одіссей, і доведеться тобі відповісти за своє зухвальство! Коли ж і не повернеться він, то вдома Телемах, він знає, як поводяться рабині. Ніщо не заховається від нього!
Почула Одіссейові слова і Пенелопа. Гнівно сказала вона Меланто:
— На всіх лютуєш ти, наче пес на ланцюгу! Гляди, я знаю, як ти поводишся! Доведеться тобі заплатити головою за твою поведінку. Хіба ти не знаєш, що я сама покликала сюди цього мандрівника?
Наказала поставити Пенелопа біля вогнища крісло для Одіссея і, коли він сів біля неї, почала розпитувати його про Одіссея. Розповів їй мандрівник, ніби колись приймав він сам як гостя Одіссея на Кріті, коли той, захоплений бурею, пристав до берегів Кріту по дорозі в Трою. Заплакала Пенелопа, почувши, що бачив мандрівник двадцять років тому Одіссея. Бажаючи перевірити, чи правду говорить він, спитала його Пенелопа, як був одягнений Одіссей. Ніщо не було легше мандрівникові, як описати свій же власний одяг. З найменшими подробицями змалював він його, і повірила тоді йому Пенелопа. А мандрівник почав запевняти, що Одіссей живий, що недавно він був у країні фесиротів, а звідти поїхав у Додону запитати там оракула Зевса.
— Скоро повернеться Одіссей! — казав мандрівник. — Раніш ніж скінчиться рік, раніш ніж буде ще молодик, повернеться Одіссей.
Рада була повірити йому Пенелопа, але не могла, — адже стільки років ждала вона Одіссея, а він усе ще не повертався. Звеліла Пенелопа рабиням приготувати мандрівникові м'яке ложе. Але Одіссей прохав, щоб стара Евріклея перша обмила йому ноги.
Охоче погодилася Евріклея обмити ноги мандрівникові: він і на зріст, і всім своїм виглядом, і навіть голосом нагадував їй Одіссея, якого вона колись сама випестила. Принесла Евріклея води в мідному тазу і нахилилась, щоб обмити мандрівникові ноги. Враз упав їй в очі шрам на його нозі. Добре знала вона цей шрам. Колись завдав глибокої рани Одіссеєві кабан, коли полював він із синами Автоліка на схилах Парнасу. По цьому саме шраму впізнала Одіссея Евріклея. Перекинула вона від великого здивовання таз з водою. Сльози заволокли їй очі, і тремтячим від радощів голосом сказала вона:
— Одіссею, невже це ти, моє дороге дитя? Як не впізнала я тебе раніш!
Хотіла Евріклея сказати й Пенелопі, що повернувсь, нарешті, її чоловік, але Одіссей зараз затулив їй рот рукою і тихо промовив:
— Так, я Одіссей, якого ти виняньчила! Але мовчи, не видавай моєї таємниці, інакше ти згубиш мене. Бережись сказати комусь про моє повернення! Суворо покараю я тебе і не помилую, хоч ти й моя годувальниця, коли каратиму рабинь за всі їх лихі вчинки, якщо дізнаються вони від тебе, що я повернувся.
Поклялася Евріклея зберегти таємницю. Радіючи, що повернувся Одіссей, принесла вона ще води і обмила йому ноги. А Пенелопа не помітила, що сталося; всією її увагою заволоділа богиня Афіна.
Коли Одіссей сів знову біля вогнища, почала нарікати на свою гірку долю Пенелопа і розповіла про сон, який бачила нещодавно. Нона бачила, ніби орел роздер усіх її білосніжних домашніх гусей і всі жінки Ітаки оплакували їх разом з нею. Та раптом орел прилетів назад, сів на даху палацу і людським голосом промовив: «Пе-нелопо, це не сон, а знамення того, що збудеться. Гуси — це женихи, а я — Одіссей, який незабаром повернеться».
Одіссей сказав Пенелопі, що сон її, як і сама вона бачить, такий ясний, що його не варт і тлумачити. Та не могла навіть такому сну йняти віри Пенелопа, вона не вірила, що повернеться, нарешті, Одіссей. Вона сказала мандрівникові, що надумала другого дня випробувати женихів: винести лук Одіссея і запропонувати їм напнути його і влучити в поставлену ціль; того з них, хто зробить це, вирішила вона обрати собі за чоловіка. Порадив Пенелопі мандрівник не відкладати цієї проби і додав:
— Перш ніж хтось із женихів напне лук і влучить у ціль, повернеться Одіссей.
Так розмовляла з мандрівником Пенелопа, не підозрюючи, що говорить з Одіссеєм. Але було вже пізно. Хоч Пенелопа готова була всю ніч говорити з мандрівником, все ж час був їй іти вже на спочинок. Встала вона й пішла до свого покою з усіма рабинями, і там навіяла на неї богиня Афіна солодкий сон.
А Одіссей, влаштувавши собі ложе з шкури бика й овчин, ліг на ньому, та не міг заснути. Він усе думав, як помститися на женихах. Наблизилась до його ложа богиня Афіна; вона заспокоїла його, обіцяла свою допомогу і сказала, що вже скоро скінчаться усі його біди.
Нарешті, приспала Одіссея богиня Афіна. Та недовго спав він, розбудив його голосний плач Пепелопи, яка нарікала на те, що не лають боги повернутись Одіссеєві. Встав Одіссей, прибрав своє ложе і, вийшовши надвір, почав благати Зевса послати йому добру ознаку в перших словах, які він почує цього ранку. Почув Зевс Одіссея, і розкотився грім по небу. А перші слова, почуті Одіссеєм, були слова рабині, яка молола на жорнах борошно. Вона бажала, щоб це був останній день, який у бенкетах проведуть женихи в домі Одіссея. Зрадів Одіссей. Тепер він знав, що допоможе йому Зевс-громовержець помститися на женихах.

 

* * *

 

ОДІССЕЯ РОЗПРАВЛЯЄТЬСЯ З ЖЕНИХАМИ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Уранці юрбою увійшли до бенкетного залу рабині і почали прибирати його для бенкетування женихів. Евріклея послала рабинь по воду, звеліла вимити підлогу, вкрити лави новими пурпурними покривалами й помити посуд. Незабаром вийшов із своїх покоїв Телемах і, розпитавши в Евріклеї, як провів ніч мандрівник, пішов на міську площу. Пригнали Евмей, Філотій та Мелантій кіз, овець, свиней і корову для бенкету женихів. Евмей і Філотій ласкаво привіталися з мандрівником, жаліючи його, що доводиться йому бездомним блукати по світу. Згадав Філотій Одіссея. Він шкодував свого господаря. Дивлячись па мандрівника, думав він: невже і його господар мусить блукати бездомним на чужині? Евмей і Філотій почали благати богів, щоб повернули вони додому Одіссея. Захотів утішити Одіссей своїх вірних слуг і сказав, обернувшись до Філотія:
— Присягаюсь тобі великим Зевсом і священним вогнищем у палаці Одіссея, що не встигнеш ти ще піти звідси, як повернеться додому Одіссей, і ти побачиш, як помететься він на буйних женихах.
Але якщо Евмей і Філотій були привітні з мандрівником, то грубий Мелантій почав знов ображати його і нахвалявся побити, коли не піде він геть з дому Одіссея. Нічого не сказав Мелантієві Одіссей, а лиш грізно насупив брови.
Почали, нарешті, збиратись женихи. Вони замислили вбити Телема-ха, але послане богом знамення вдержало їх. Посідали до столу женихи, і почався бенкет. Телемах поставив біля дверей лаву й стіл для Одіссея і звелів подати йому їжі і вина; при цьому грізно сказав юний син Одіссея:
— Мандрівнику! сиди тут і спокійно бенкетуй з моїми гістьми. Знай, що нікому не дозволю я образити тебе! Мій дім не якась харчівня, де збирається усякий збрід, а палац царя Одіссея.
Почув слова Телемаха Антіной і зухвало вигукнув:
— Друзі! Хай погрожує нам, коли хоче, Телемах! Якби не послав нам грізного знамення Зевс, навіки втихомирили б ми його, і не був би він більш таким ненависним балакуном!
Нічого не відповів на цю погрозу Телемах. Мовчки сидів він і чекав, коли подасть йому умовний знак Одіссей. Богиня Афіна ще більше збуджувала буйство женихів, щоб дужче запала жадоба помсти в грудях Одіссея. Спонукуваний нею, вигукнув один із женихів, Ктесіпп:
— Слухайте, що я скажу вам! Мандрівник одержав від Телемаха чимало їжі й вина. Повинні і ми дати йому що-небудь. Я вже приготував йому подачку!
По цих словах схопив Ктесіпп коров'ячу ногу і з силою шпурнув її в Одіссея. Ледве встиг ухилитися він від удару. Грізно крикнув Ктесіппові Телемах:
— Щастя твоє, що ти промахнувся! Я б влучніш попав у тебе моїм списом, і довелось би твоєму батькові готувати для тебе не весілля, а похорон. Усім вам кажу я ще раз, що не дозволю ображати тут, у домі моєму, гостей!
Нічого не відповіли женихи, а Агелай почав радити їм перестати ображати мандрівника.
Раптом богиня Афіна збудила шалений регіт у женихів і затьмарила розум їх. Дико почали вони сміятись. Поблідли їх обличчя, очі їх затуманились сльозами, туга налягла їм на серце, мов важкий тягар. Неначе дикі звірі, почали вони жерти сире м'ясо. Женихи почали в своїм безумстві глузувати з Телемаха. Але мовчки сидів Телемах, не звертаючи уваги на їх насмішки. Чула Пенелопа із своїх покоїв несамовиті крики женихів за багатим бенкетом. Але ніколи ніхто не готував людям такого бенкету, який приготували женихам богиня Афіна і чоловік Пенелопи.
Нарешті, встала Пенелопа й пішла до комори, де переховувались скарби Одіссея. Там дістала вона тугий лук Одіссея. Цей лук належав колись Еврітові, а Одіссеєві подарував його син Евріта, Іфіт. Взявши лук і сагайдак, повний стріл, пішла Пенелопа у бенкетний зал. Ставши там біля колони, сказала вона женихам:
— Вислухайте мене! Я принесла вам лук Одіссея. Хто з вас напне цей лук і пустить стрілу так, щоб вона пролетіла крізь дванадцять кілець, за того я вийду заміж.
Передала Пенелопа лук Одіссея Евмеєві. Гірко заплакав він, побачивши лук свого господаря, і поніс його женихам. Заплакав і вірний Філотій. Розсердились на них женихи за те, що вони ллють сльози за Одіссеєм. А Телемах закріпив у землі жердини з кільцями і вирівняв їх. Він перший хотів спробувати напнути лук; три рази згинав він його, але не міг натягти тятиви. Хотів він зігнути його в четвертий раз, але Одіссей кивнув йому головою, і Телемах припинив свої спроби. Женихи вирішили по черзі пробувати напинати тугий лук. Першим спробував Лейод, але не зміг він навіть трохи зігнути лук, такий тугий він був. Антіной покликав тоді Мелантія і звелів йому принести сала, щоб змазати лук. Думав Антіной, що легше зігнеться намащений салом лук. Але даремні були спроби женихів, ніхто з них не міг натягти тятиву.
В цей час Евмей і Філотій вийшли з залу, за ними пішов і Одіссей. І Іадворі зупинив він вірних слуг і відкрив їм, хто він, показавши шрам па нозі від рани, завданої кабаном. Зраділи Евмей і Філотій і почали вкривати поцілунками його руки й ноги. Заспокоїв їх Одіссей.
Він звелів Евмеєві в ту мить, коли він візьме лук, піти до Еврікмеї і сказати їй, щоб замкнула вона служниць і не випускала їх нікуди. А Філотієві Одіссей звелів міцніше замкнути браму. Віддавши ці накази, Одіссей повернувся до бенкетного залу і спокійно сів на своєму місці біля дверей.
Коли Одіссей повернувся, Еврімах, змазавши лук салом, грів його над огнем. Розігрівши лук, спробував Еврімах зігнути його, але не міг. Побачивши, що всі їх спроби марні, женихи вирішили покинути лук і спробувати зігнути його другого дня, а зараз бенкетувати далі. Тоді враз звернувся Одіссей до женихів з проханням дозволити і йому спробувати напнути лук. Женихи, почувши це прохання, почали глузувати з нього. А потай боялися вони, що мандрівник посоромить їх. Але Пенелопа почала наполягати, щоб все-таки мандрівникові дали лук. Її перепинив Телемах: він прохав матір піти до своїх покоїв, а Евмеєві звелів подати лук Одіссеєві. Женихи зчинили шалений крик, коли Евмей поніс лук Одіссею. Злякався Евмей, але Телемах грізно крикнув на нього і звелів віднести лук Одіссеєві. Подавши лук Одіссеєві, Евмей, поспішаючи, пішов до Евріклеї і переказав їй веління Одіссея. А Філотій міцно замкнув браму.
Узяв Одіссей свій лук і почав уважно оглядати його; так оглядає свою кіфару співець, готуючись почати спів. Без найменших зусиль зігнув Одіссей свій лук і натяг тятиву, потім спробував пальцем, чи туга вона. Грізно задзвеніла тятива. Зблідли женихи. Вдарив з неба грім — то Зевс подав знак Одіссеєві. Радість сповнила його серце. Взяв Одіссей стрілу і, не встаючи з свого місця, пустив у ціль. Крізь усі дванадцять кілець пролетіла вона. Звернувшись до Телемаха, вигукнув Одіссей:
— Телемаху! Не посоромив тебе твій гість! Ти бачив, що недовго трудився я, напинаючи лук. Ні, ще ціла моя сила! Тепер приготуймо нове частування женихам. Хай інша задзвенить у нас на бенкеті кіфара!
Подав знак Телемахові Одіссей, насупивши брови. Оперезався мечем Телемах і, взявши до рук списа, став поряд Одіссея, озброївшись блискучою міддю.
Скинув своє лахміття Одіссей, став на порозі біля самих дверей, висипав з сагайдака стріли на підлогу біля своїх ніг і крикнув женихам:
— У першу ціль влучив я вдало! Тепер я вибрав нову ціль, куди ще ніхто не посилав стріл. Мені допоможе стріловержець Аполлон влучити в неї!
Так вигукнувши, пустив Одіссей стрілу в Антіноя. Влучила йому в горло стріла і пронизала його наскрізь саме в ту хвилину, коли Антіпой збирався випити келих вина. Похитнувся Антіной, обливаючись кров'ю, штовхнув він стіл, перекинув його і впав мертвий. Скочили з криком женихи. Кинулись вони до зброї, яка раніш висіла на стінах, але зброї не було. А Одіссей ще раз грізно крикнув їм:
— А, мерзенні пси! Ви гадали, що не повернуся я? Що ви безкарно грабуватимете? Ні, тепер вас усіх чекає смерть!
Даремно благав Одіссея Еврімах помилувати їх, прийняти від них багату плату за те, що розграбували женихи, але нічого не хотів слухати Одіссей. Він увесь палав жадобою помсти. Зрозуміли женихи, що доведеться їм боронитись. Оголили вони мечі і намагались захиститися від стріл Одіссея столами. Еврімах кинувся з мечем у руках на Одіссея, але пробила йому груди стріла, і мертвий упав він на підлогу. Кинувся на Одіссея Амфіном, але його вразив списом Телемах. Убивши Амфінома, побіг по зброю Телемах. Він виніс з комори чотири шоломи, чотири щити і вісім списів для Одіссея, себе, Епмея та Філотія. А Одіссей, поки Телемах ходив по зброю, посилав с грілу за стрілою в женихів. Кожна випущена ним стріла несла загибель комусь із женихів; один за одним падали вони мертвими на підлогу. Але ось прийшов із зброєю Телемах. Озброївся Одіссей, а поруч нього стали, потрясаючи списами, Телемах, Евмей та Філотій. 
Зрадник Мелантій помітив, як ходив по зброю Телемах; потай прокрався він до комори і дістав там дванадцять щитів та списів, бо Телемах, поспішаючи до батька, забув замкнути двері в комору. Озброїлись і женихи. Злякався Одіссей, побачивши їх озброєними. Зрозумів він, що хтось дістав їм зброю. На щастя, помітив Евмей Мелантія, як крався він по зброю, і сказав про це Одіссеєві. Звелів він Евмеєві й Філотію схопити Мелантія в коморі і замкнути його гам, міцно зв'язавши. Тихо підкрались Евмей і Філотій до комори і, коли Мелантій виносив з неї зброю, схопили його, звалили додолу і, загнувши йому на спину руки й ноги, зв'язали, а потім підвісили його до сволока в коморі і сказали з насмішкою:
— Вартуй тепер біля зброї, Мелантію! Ми влаштували тобі м'яке ложе, тепер ти не проспиш зорі.
Сказавши це, захопили вони зброю й поспішили на допомогу до Одіссея, який у цей час стримував з Телемахом натиск женихів.
У цю хвилину в образі Ментора з'явилась Одіссеєві Афіна Паллада. Почав кликати на допомогу Ментора Одіссей, а женихи погрожували йому смертю, якщо допоможе він Одіссеєві.
Розгнівалась ще дужче на женихів Афіна. Докоривши Одіссеєві, що не так хоробро б'ється він із женихами, як бився під Троєю, обернулась вона враз ластівкою, злинула вгору і сіла на бантину над женихами. Три рази нападали на Одіссея женихи, кидаючи списи в нього, Телемаха і в двох вірних слуг, але відхиляла списи женихів Афіна. А Одіссей і його соратники кожного разу вражали чотирьох женихів. Убив Філотій ударом списа й зухвалого Ктесіппа і, тріумфуючи, вигукнув:
— Тепер замовкнеш ти, грубіяне! Я дав тобі славний подарунок за ту коров'ячу ногу, якою ти так люб'язно почастував Одіссея!
Один за одним падали вражені на смерть женихи. Раптом стряс-ла Афіна над їх головами своєю страшною егідою. Вжахнувшись, почали, як божевільні, кидатися на всі боки женихи; так кидаються по пасовищу бики, коли жалять їх влітку цілі рої оводів. Наче соколи, що б'ють голубів, вибивали женихів Одіссей, Телемах, Евмей і Філотій. Страшенний крик зчинили, гинучи, женихи. Ніде не могли вони сховатись. Підбіг до Одіссея Лейод і почав благати його зглянутись, але не помилував його Одіссей і ударом меча відтяв йому голову. Тільки співця Фемія, що співав проти своєї волі женихам, пощадив Одіссей на прохання Телемаха, та ще пощадив він оповісника Медонта, що сховався під коров'ячою шкірою. Звелів Одіссей Фемію і Медонтові вийти надвір і чекати його там. Почав оглядатись Одіссей, чи не залишився ще хто з женихів. Але вже всі вони були вбиті, ні один з них не врятувався.
Звелів тоді Одіссей покликати Евріклею. Зараз прийшла вона на поклик свого господаря і побачила його, вкритого кров'ю; він стояв серед трупів женихів, наче лев, що розтерзав биків. Звелів Евріклеї Одіссей покликати тих рабинь, що завинили своїм співчуттям до І женихів. Покликала Евріклея дванадцять рабинь. Прийшли вони й, голосно плачучи, почали виносити з наказу Одіссея трупи женихів і класти їх один біля одного в портику палацу. Коли трупи були винесені, рабині вимили весь бенкетний зал. Коли рабині все це виконали, Одіссей звелів їх стратити. Всі рабині, що провинилися, були повішені і своєю смертю спокутували злочин свій проти Одіссея й Пенелопи. На тяжку страту віддав Одіссей і зрадника Мелантія.
Коли рабині й Мелантій прийняли заслужену кару, Одіссей звелів Евріклеї принести очисного курива і окурив ним увесь бенкетний зал. Зібрались усі рабині Одіссея; вони обступили свого господаря і цілували йому руки й ноги, радіючи, що він повернувся. Плакав і сам Одіссей, побачивши знову своїх домочадців.

 

* * *

 

ОДІССЕЙ ВІДКРИВАЄТЬСЯ ПЕНЕЛОПІ

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Поки Одіссея вітали всі його домочадці, Евріклея побігла до покоїв Пенелопи, збудила її і принесла їй радісну звістку, що повернувся, нарешті, її чоловік і помстився на женихах, вбивши їх усіх. Не хотіла вірити цьому Пенелопа. Вона думала, що Евріклея сміється з неї. Довго запевняла Евріклея свою господиню, що справді повернувся Одіссей, що той мандрівник, з яким так довго розмовляла Пенелопа, і є Одіссей, що вона впізнала його по шраму на нозі, але він звелів навіть від Пенелопи заховати таємну вість про його повернення. Незважаючи на запевнення Евріклеї, Пенелопі здавалося неймовірним, що Одіссей один міг повбивати усіх женихів. Нарешті погодилася Пенелопа піти у бенкетний зал. Прийшовши туди, вона не могла відразу вирішити, чи кинутись їй в обійми Одіссеєві, чи перш розпитати його, щоб остаточно впевнитися в тому, що мандрівник — справді її чоловік. Сіла поруч мандрівника Пенелопа. Пильно почала вона вдивлятись у нього. То здавалось їй, що це Одіссей, то знов починала вона сумніватись. Бачивши її вагання, Телемах став докоряти їй.
— О люба мамо, — так говорив Телемах, — невже в тебе в грудях серце, як той камінь. Вернувсь нарешті твій чоловік, а ти сидиш і не промовиш навіть слова. Ледве чи знайдеться в цілому світі інша жінка, яка б зустріла так непривітно чоловіка, що повернувся до неї після довгої розлуки!
— Сину мій, ти бачиш, що від хвилювання не можу вимовити жодного слова, — відповіла Телемахові Пенелопа. — Якщо мандрівник справді Одіссей, то є в мене з Одіссеєм така таємниця, відкривши яку, ми завжди впізнаємо одне одного.
Посміхнувся Одіссей і сказав Телемахові:
— Сину мій! Не хвилюй матір! Розпитавши мене, вона переконається, що я Одіссей. Важко їй впізнати мене в цьому лахмітті. А тепер треба нам вирішити, як зберегти на якийсь час у таємниці згубу женихів від громадян міста, щоб не зчинився заколот. Адже найзнатніших юнаків убили ми, і їх рідня захоче гюмститись на нас.
Звелів Одіссей усім рабам і рабиням почати співати під звуки кіфари Фемія і весело танцювати, щоб усі думали, що в палаці справляється свято. Зараз виконали його наказ, і справді, всі, що проходили повз палац, гадали, що в ньому справляється весільний бенкет Пенелопи з одним із женихів.
А Одіссей, обмившись і убравшись у багатий одяг, увійшов знову в чертог і сів проти Пенелопи. Божественною красою наділила його Афіна. Одіссей, щоб переконати Пенелопу, вирішив відкрити їй одну таємницю, відому тільки їм двом. Прикликавши Евріклею, звелів він їй приготувати собі ложе, а Пенелопа сказала Евріклеї:
— Добре, приготуй йому ложе, Евріклеє, та тільки не в тій опочивальні, яку вибудував сам Одіссей. Вистав з опочивальні багату постіль і на ній приготуй ложе.
— О царице! — вигукнув Одіссей. — Хто ж може зрушити з місця те ліжко, яке я зробив сам? Адже ж ти знаєш, що воно зроблене з величезного пня маслини, що росла біля палацу! Сам я зрубав її і обгородив стіною, зробив з пня ліжко, оздобив його золотом і сріблом та слоновою кісткою. Та, може, як мене не було, хтось спиляв пень і зрушив постіль?
Тепер перконалася Пенелопа, що перед нею Одіссей. Тільки вони вдвох знали таємницю, як влаштовано ліжко. Заридала Пенелопа, кинулась в обійми Одіссеєві і ніжно почала цілувати його. Плачучи, обняв свою вірну дружину Одіссей, пригорнув її до серця і вкривав поцілунками, — так врятований від бурі плавець, якого викинуто на берег, цілує землю. Довго плакали, обнявши одне одного, Одіссей і Пенелопа. Так застала б їх і ранішня зоря, коли б богиня Афіна не здовжила б ночі і не заборонила б злітати на небо богині зорі, рожевоперстій Еос.
Покинули бенкетний зал Одіссей і Пенелопа і пішли в свою опочивальню. А Телемах звелів рабам і рабиням припинити спів і танці, і весь палац поринув у сон. Не спали тільки Одіссей і Пенелопа. Одіссей оповідав їй про свої пригоди, і жадібно слухала його вірна Пенелопа. Розповіла й вона чоловікові про все, що довелось їй перетерпіти від женихів під час його відсутності.

 

* * *

 

ДУШІ ЖЕНИХІВ У ЦАРСТВІ АЇДА

(Викладено за поемою Гомера «Одіссея»)

Бог Гермес викликав душі женихів з їхніх трупів своїм золотим жезлом, яким він і склепляє сном очі людей, і відганяє сон. З жалісним криком полинули душі за богом. Крик їх подібний був до писку кажанів, що носяться з ляку по темній печері, коли один із них упаде, відірвавшись від каменя, на якому він висів.
Довгою низкою неслися душі женихів слідом за Гермесом по темній дорозі. Він вів їх усе далі повз води сивого Океану, повз браму бога сонця Геліоса, повз країни, де живуть боги сну, повз скелю Левкади. Нарешті, досягли вони лук, порослих асфоделом; там витали душі померлих. Перша зустріла душі женихів душа великого Ахілла, поруч неї йшли тіні Патрокла, Антілоха та Аякса Теламо- ніда. Оточили їх душі женихів. Прилинула сюди і тінь царя Агамемнона. Впізнала у сонмі душ женихів тінь Агамемнона душу Амфімедонта, в якого був, як гість, прийнятий Агамемнон в Ітаці, коли приїздив він туди кликати. Одіссея в похід під Трою. Запитала тінь Агамемнона душу Амфімедонта:
—    Скажи мені, чому ви прийшли такою юрбою в це царство мороку? Чи загинули ви під час бурі, чи вороги повбивали вас, коли ви грабували їхні доми і викрадали їхнє майно?
Розповіла тінь Амфімедонта про те, як сватались вони до Пенелопи, гадаючи, що не повернеться Одіссей, але вірна була Одіссеєві Пенелопа, вона й чути не хотіла про шлюб. Повернувся, нарешті, Одіссей і жорстоко помстився їм за розбій в його' домі і за розкрадання його майна. Зраділа душа Агамемнона, дізнавшись про те, як щасливо уникнув Одіссей усіх небезпек, і вигукнула:
—    О, який щасливий ти, улюблений Одіссею! Велика буде слава твоєї вірної дружини Пенелопи, оспівають її у піснях, і вічно житиме про неї пам’ять! Іншою була моя доля. Зрадила мене жона. Страшна пам’ять про неї збережеться навіки. 

 

 * * *
  
 
ОДІССЕЙ У ЛАЕРТА

Рано-вранці, озброївшись блискучими панцирами, щитами й списами, Одіссей, Телемах, Евмей і Філотій пішли до Лаерта. А Пенелопі звелів Одіссей нікуди не виходити з палацу, бо знав він, що звістка про загибель женихів скоро розійдеться по місту. Повиті густою хмарою, Одіссей з його супутниками швидко пройшли місто і вийшли в поле. Незабаром прийшли вони до дому Лаерта, в якому жив він із своїми рабами і старою служницею. Одіссей послав своїх супутників у дім і звелів їм приготувати трапезу, а сам пішов до саду шукати Лаерта. Одіссей застав свого старого батька за роботою. Він обкопував молоде дерево. Весь одяг Лаерта був у латках, на ногах мав сандалі, а голова була прикрита шапкою з потертої козячої шкіри; на руках у нього були рукавиці. Угледівши батька, заплакав Одіссей. Шкода стало йому старого, коли побачив він його, зодягненого, як жебрака. Вагався Одіссей, як зробити йому — чи відразу відкритись батькові, чи спершу приховати, хто він є, і подивитися, чи впізнає його батько.
Нарешті вирішив Одіссей зробити так: він підійшов до батька і, удавши, ніби не знає його, почав говорити з ним, як з простим робітником, і розпитував його, кому належить сад і як звуть господаря. Одіссей розповів про себе вигадану історію, виставляючи себе за чужоземця, і додав:
—    Колись приймав я гостем у домі своєму Одіссея, багатими дарунками обдарував його. Тепер я прийшов покористуватися його гостинністю. Скажи мені, чи справді я. прибув на острів Ітаку?
Велика сльоза скотилася з очей старця Лаерта, і він відповів:
—    Чужоземцю! Ти справді на Ітаці, але не зустрінеш ти тут Одіссея. Заволоділи домом його лихі люди! Одіссей, напевно, загинув. А я його батько. Але скажи мені, хто ти? Звідки прибув?
Одіссей знову назвав себе вигаданим ім'ям і знову заговорив про Одіссея, сказавши, що вже п’ять років минуло з того дня, відколи вітав він у себе Одіссея. Почувши це, засмутився Лаерт. Узяв він обома руками землі, посипав нею свою голову й голосно застогнав з нестерпного горя. Не міг більше дивитися Одіссей на горе батька. Він кинувся до нього, обняв його і вигукнув:
—    Батьку! Я твій Одіссей! З волі богів повернувся я на Ітаку! Не плач більше! Я помстився вже женихам, що розоряли мій дім!
Не відразу повірив Лаерт, він зажадав доказу, що справді перед ним стоїть Одіссей. Тоді Одіссей показав йому шрам від рани на нозі і перелічив усі плодові дерева, які ще з дитинства подарував йому Лаерт. Заплакав з радощів старий, обняв Одіссея і вигукнув:;
— О, великий отче Зевсе! Є ще на світлому Олімпі боги, якщо заплатили злодії смертю за свою провину! Але я боюсь, що сюди прийдуть усі жителі Ітаки помститися за смерть рідних.
Та Одіссей заспокоїв батька і повів його в дім, де готова була вже трапеза. Там обмився Лаерт і убрався в чистий новий одяг, а богиня Афіна зробила його бадьорішим і молодшим. Весело посідали всі за трапезу. В цей час повернувся старий раб Долій із своїми синами. Увійшовши в дім, у великому здивуванні спинився він, побачивши за трапезою гостя, і раптом упізнав у ньому Одіссея. Кинувся він до нього і почав цілувати Одіссеєві руки і ноги, накликаючи на нього з радістю благословення богів. Весела була трапеза в домі старця Лаерта.

 

* * *

 

ПОВСТАННЯ ГРОМАДЯН І ПРИМИРЕННЯ ЇХ З ОДІССЕЄМ

Тим часом поширилась чутка по місту, що Одіссей, який повернувся додому, убив усіх женихів. З криком обурення прибігли до палацу Одіссея родичі женихів з усім народом і повиносили вбитих. Потім зібралися вони на міській площі і почали обмірковувати, що робити їм. Батько Антіноя, старий Евпейт, став підбурювати весь народ повстати проти Одіссея і помститися йому за згубу женихів. Тільки співець Фемій та оповісник Медонт умовляли громадян не знімати руку на Одіссея, бо бачили вони самі що боги були на боці Одіссея, а женихи загинули з волі Зевса. Виступив на захист Одіссея і провісник Галіферс. Він нагадав громадянам, як радили їм він сам і Ментор не дозволяти женихам бешкетувати в домі Одіссея. Самі винні тепер громадяни. Краще скоритись Одіссеєві, щоб не накликати на себе ще більшої біди. Частина громадян послухала Галіферса, а частина на чолі з Евпейтом кинулась до зброї.
Бачила все це з високого Олімпу богиня Афіна і запитала громовержця Зевса:
— Отче Зевсе! Скажи мені, що замислив ти? Чи викличеш ти тепер велику битву, чи мир вселиш поміж ворогуючими?
—    Доню моя мила! — відповів Зевс Афіні.— Адже ти вирішила, що має помститися женихам Одіссей. Він помстився і мав на це право. Царюватиме в Ітаці Одіссей. Ми забудемо смерть женихів. Як і раніше, пануватиме любов на Ітаці, буде там багатство й мир.
Так сказав Зевс. Зараз же помчала Афіна на Ітаку. Громадяни великою юрбою підходили вже до дому Лаерта. їх побачив один із синів Долія. Озброїлись усі, хто був у домі. Озброїлись навіть старці Лаерт і Долій. Вийшли вони з дому в двір. Явилась Одіссеєві в образі Ментора богиня Афіна. Зрадів він, впізнавши богиню, і, звернувшись до Телемаха, сказав:
—    Сину мій! Тепер доведи, що пам’ятаєш ти своє походження з славного роду, уславленого своєю доблестю.
—    Улюблений батьку! — вигукнув Телемах.— Ти побачиш, що я не посоромлю твій славетний рід!
Почув ці слова і Лаерт. Радісно вигукнув він:
—    О, який день посилаєте ви мені, боги! Який радий я! Змагаються син мій і внук за те, хто хоробріший!
Підійшла до Лаерта Афіна і звеліла йому кинути, не цілячись, списа в ворогів, покликавши на допомогу богиню Афіну й отця Зевса. Потряс Лаерт списом і кинув його. Спис пробив мідний шолом Евпейта, розтрощив йому череп, і мертвим упав він додолу. Кинулись на ворогів Одіссей з Телемахом. Загинули б усі громадяни Ітаки, коли б грізно не крикнула богиня Афіна:
—    Припиніть битву, громадяни Ітаки! Швидше розходьтеся, не проливаючи крові!
Усіх громадян Ітаки опанував великий страх. Випала в них зброя з рук, і попадали вони на землю, зачувши поклик богині. Прийшовши до пам’яті, кинулись утікати громадяни, рятуючи своє життя. Голосно скрикнувши, Одіссей пустився переслідувати утікаючих. Але метнув Зевс свою блискавку, і вона, вся сяючи, впала на землю перед Афіною. Вдержала вона Одіссея, сказавши:
—    Богорівний сину Лаерта, вгамуй своє серце! Утримайся від кривавої битви, щоб не розгнівався на тебе Зевс.
Зрадів Одіссей і зупинився, не став він переслідувати втікаючих громадян Ітаки. Скоро Афіна Паллада, прибравши образ Ментора, утвердила міцний мир між народом і царем - Одіссеєм, скріплений їх взаємною клятвою.

За матеріалами: Микола Кун. Легенди і міфи Стародавньої Греції. 4-е видання. Художник Віктор Бариба. Тернопіль, АИ "Тарнекс", за участю МП "Мальви", 1993 р., стор. 320 - 377.

 

 

Усі розділи книги Миколи Куна "Легенди і міфи Стародавньої Греції":

Микола Кун. Книга "Легенди і міфи Стародавньої Греції"