Вірш Тараса Шевченка "Мені здається, я не знаю" було написано в Оренбурзі у 1850 році. Філософська основа проблематики твору — переселення душ в інше тіло - становить сатиричну медитацію, предметом якої є інститут самодержавства.
Тарас Шевченко
МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, Я НЕ ЗНАЮ
Мені здається, я не знаю,
А люде справді не вмирають,
А перелізе ще живе
В свиню абощо, та й живе,
Купається собі в калюжі,
Мов перш купалося в гріхах.
І справді так. Мені байдуже
За простих сірих сіромах,
Вони і Господом забуті.
Так що ж мені тут гріти-дути!
А де оті?? Невже в сажах
Годує хам собі на сало?
А може, й так? Добра чимало
Вони творили на землі,
Ріками сльози розлили,
А кров морями. Люде знають,
Кого годують, доглядають.
І що ж ви скажете: за славу
Лили вони моря кроваві
Або за себе? Ні, за нас!
За нас, сердешних, мир палили!
Поки їх в саж не засадили.
Якби не те, то, певне, б пас
Свинар в толоці. Кляті! кляті!
Де ж слава ваша?? На словах!
Де ваше золото, палати?
Де власть великая? В склепах,
В склепах, поваплених ката[ми],
Такими ж самими, як ви
Жили ви лютими звірми,
А в свині перейшли!..
Де ж ти?
Великомучениче святий?
Пророче Божий? Ти меж нами,
Ти, Присносущий, всюди з нами
Витаєш ангелом святим.
Ти, любий друже, заговориш
Тихенько-тихо... про любов
Про безталанную, про горе,
Або про Бога, та про море,
Або про марне литу кров
З людей великими катами.
Заплачеш тяжко перед нами,
І ми заплачемо... Жива
Душа поетова святая,
Жива в святих своїх речах,
І ми, читая, оживаєм
І чуєм Бога в небесах.
Спасибі, друже мій убогий!
Ти, знаю, лепту розділив
Свою єдину... Перед Богом
Багато, брате, заробив!
Ти переслав мені в неволю
Поета нашого... На волю
Мені ти двері одчинив!
Спасибі, друже! Прочитаю
Собі хоть мало... оживу...
Надію в серці привітаю,
Тихенько-тихо заспіваю
І Бога Богом назову.
За матеріалами: Тарас Шевченко. Зібрання творів у 6 томах. Київ, Том 2: Поезія 1847-1861, стор. 220 - 221; 682 - 683.
Читайте твори Тараса Шевченка на нашому сайті:
