Марія Пономаренко
СТАРИЙ ЛІХТАР
Старий ліхтар тьмяно освітив ріг вулиці жовтавим світлом.
«Як приємно проганяти морок». - подумав він.
Ліхтар мав чимало літ, і йому давно вже пора було на спочинок. Проте він стояв на околиці міста й сумлінно ніс свою службу. Ліхтар присвічував людям і за це отримував від них слова щирої подяки. Особливо від пізніх перехожих.
Та доводилось йому терпіти й чимало прикрощів.
Літніми вечорами світло, мов магніт, притягувало комарів. Вони цілісіньку ніч миготіли перед ним дзумкітливими зграями. Тоді ліхтар мріяв, щоб швидше заплющити втомлені очі.
Ну, а восени йому дошкуляв холодний вітер. І вдень, і вночі він несамовито розгойдував ліхтар, і від того старенькому паморочилось у голові. Зате нині він, припорошений м'яким снігом, насолоджувався синім зимовим надвечір'ям і тихо дрімав.
Коли це з кінця вулиці раптом долинуло радісне:
«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…»
«Де ще та ластівочка? — здивувався ліхтар. — До квітня ой скільки холодів треба перетерпіти!»
Повз нього пробігла гомінка зграйка дітей-щедрувальників.
«Ось де ви, мої ластів’ята...» - усміхнувся старий ліхтар і весело освітив їм дорогу.
За матеріалами: Дитячий журнал «Малятко», №1, 1918. Малюнок Наталі Алексенко.
Дивіться також на "Малій Сторінці":