Людмила Кибалка
ДИТЯЧІ ОЧІ
(оповідання)
– Ви остаточно вирішили вдочерити Віру?
– Так, – одностайно відповіли Іван і Любов.
– Мабуть, вона не сказала, – раптом директор дитячого будинку замовк, але за мить продовжив: – Що в неї є сестра. Погодьтесь, варто врахувати думку дитини. Віра дуже дружна з молодшою сестрою. Розлучати? Підійдіть до вікна, будь ласка. Подивіться...
Дівчата сиділи на лавці, обнявшись, уважно розглядали подарунки, які щойно принесли названі батьки. Ніхто не чув їхньої розмови, але дитячі очі – вони про все повідають – світилися вогником радості.
Стало тихо, хоч маком сій. Від побаченого аж сльози закрутилися на очах Любові. Хоча Іван намагався стримати себе, але серце кров’ю обкипало так, що заросило на обличчі, тому без роздумів відповів:
– Розлучити двох сестер. Розійдуться дороги, загубляться в життєвій круговерті, а потім шукатимуть одна одну. Де Віра, там і Надія, тож удочерятимемо дівчаток.
Любов була згодна з чоловіком. Дивлячись на Івана, вона промовила:
– Так, вони будуть разом.
*** *** ***
Згадував Іван, сидячи на зеленій траві, удивлявся в обличчя дівчаток, які грали в бадмінтон. До нього долітав дзвінкий сміх, аж у вухах лящало.
"Я щасливий", – промовив про себе Іван, згадуючи минуле.
– Щастя, воно, як птаха, летить до тих, хто в душі має Віру, Надію, Любов. І до нас прилетіло, – стиха сказала Люба, ніжно обіймаючи чоловіка.
Здалося, що Іван заглянув у серце дружини, прочитав її думки:
– Певна річ, у цьому сенс життя, Любове. Робити інших щасливими, щоб життя буяло різнобарв'ям, як скельця в калейдоскопі.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Людмили Кибалки на "Малій Сторінці":
