Катерина Перелісна: віршики для дітей про зиму

Катерина Перелісна

МОЯ ЯЛИНОЧКА

Ялиночко зеленая,
Ялиночко моя!
Яка ж бо ти гарнесенька,
Яка ж бо ти мала!
Тебе я навіть ручками
Навколо обійму

І з гілочки Снігуроньку
Погратися візьму.
Не гнівайся, ялиночко!
Я тільки лиш на мить!
Я хочу ту Снігуроньку
Колядки научить!

* * *

ОЙ МАТУСЕНЬКО, СКАЖИ

- Ой матусенько, скажи,
Де наша Вкраїна?
- Там, де вітер у степу,
Там, де небо синє,
Там, де хати у снігу
Кожну ніч Різдвяну,
І на покуті узвар
І кутя медяна,
Де співають колядок,
Славлять Бога-Сина,
І де згадують і нас...
Там наша Вкраїна.

* * *

КОЛЯДКА

Ой, колядо-колядине!
Ішла полем господиня,
З торби жито брала,
Ниви засівала:
Вроди, Боже, жито
На довгії літа,
На щастя родині
І всій Україні.

* * *

КОЛЯДА

На Святвечір раз юрбою
Ми ходили з колядою.
А була така пороша,
Що аж плакав міхоноша,
Бо у торбу з пиріжками
Набивався сніг грудками.
Довелося торбу зняти,
Й під полою прив'язати.
Та як бігли на льоду,
Розгубив він коляду.
Пиріжки ми розшукали,
Хоч і з снігом, позбирали,
А горішки погубились —
Вранці білки поживились.
Ну, та це вже не біда,
Не пропала ж коляда!

* * *

ЩЕДРІВКА

Щедрик, щедрик, щедринець!
Ой, який я молодець:
Прийшов посипати –
Забув зерна взяти…

Та маю в кишені
Гороху з півжмені.
Сію, вію жито
У зимі на літо.

Нехай Бог поможе,
Щоб все було гоже!
З Новим роком будьте,
Мене не забудьте!

* * *

СНІЖИНКИ

Закрутилися сніжинки,
Як метелики прудкі,
Прилетіли до ялинки
Й почепились на гілки.

Голі кущики прикрили,
Припушили моріжок
І доріжку побілили
Зовсім інший став садок!

* * *

САНОЧКИ

Гарні сани, та скривились
На досаду дітворі:
Тільки сядеш – вже й скотились…
Через голову з гори!

В сніг упасти – то не смішки!
А санки гег-ген летять!
І доводиться вже пішки
Нам санчата доганять.

* * *

КОВЗАНИ

У сестри є ковзани -
Ціле горечко мені!

Як іде тепер гуляти,
То мене не хоче брати.

— Я на ковзанку іду,
Ти впадеш там льоду.

Нащо б я таке казав?
 Я ще й разу не упав!

* * *
 
 
 РУКАВИЦІ

Сніг іде! Прийшла зима,
В киці ж рукавиць нема,
А без теплих рукавиць
Мерзнуть  лапки в бідних киць.

Пожурилась трохи киця
І побігла до крамниці.
Відчинила двері — дзень!
— Хто в крамниці? Добрий день!

Хто у вас тут продає?
Рукавиці у вас є?
Продавчиня — мишка сіра —
Шусть під лаву і присіла:

- Ми не маєм рукавиць
Для таких маленьких киць.
Маєм тільки черевики,
Та і ті на вас великі...

Киця зиркнула під лаву,
Облизалась ласо: «Няу!
Черевики? Добре діло!
Покажіть мені їх сміло!»

Мишка піка: «Зараз, пані,
Сам господар вам дістане».
Де не взявсь великий пес:
«Я до послуг вам увесь!»

Киця чмихнула сердито:
«Тут нема чого купити!
Іншим разом я зайду,
Може, щось тоді знайду».

Люто зиркнула під лаву,
Ще сказала: «Няу! няу! —
І пішла собі з крамниці,
Не купивши рукавиці».

* * *

СНІГУ, БІЛИЙ СНІЖКУ

Снігу, білий сніжку!
Посипай доріжку!
Насип цілу гору
Біля цього двору. 

Тут дітки маленькі,
Гуляти раденькі,
У них голосочки,
Як срібні дзвіночки.

* * *

СНІЖОК

Снігу, білий сніжку!
Посипай доріжку!
Насип цілу гору
Біля цього двору!

Тут діти маленькі
Гуляти раденькі,
У них голосочки,
Як срібні дзвіночки.

* * *

МОРОЗ

Дід Мороз засніжений,
Руки крижані,
У віконце стукає:
– Відчиніть мені!

Та пустіть погрітися,
Хоч біля дверей…
Бачу, як вам весело!
Скільки тут дітей!

Ех, якби на вулиці
Я їх запопав!
Ніжки поморозив би,
Щічки пощипав!

А то, бач, за стінами,
У теплі сидять
І пороздягалися
Та ще й цвірінчать!

* * *

ДЛЯ ПОТІШЕЧКИ

Попід вікнами Мороз
Ходить-щулиться,
То загляне у садок,
То на вулицю:
- Де ж це дітоньки малі
Поховалися,
Та невже ж вони мене
Ізлякалися?
Я ж їм шкоди не зроблю
Анітрішечки,
Тільки носика вщіпну
Для потішечки!

* * *

БІДНИЙ ЗАЙЧИК

По дорозі зайчик скаче,
Сніг глибокий, зайчик плаче,
Змерз він дуже, і тремтить,
І не знає, що робить.
Де спочити, де присісти?
Щось поїсти.
Треба швидше у лісочок,
Де стоїть старий пеньочок.
Сніг лапками розгрібати
І корінці там шукати.
Аби кори трохи згризти....
Ой, як хоче зайчик їсти!

* * *

ВІХОЛА

Віхола, віхола
До мороза їхала,
Саночки мальовані,
Снігом напаковані,
Кониками зайчики,
Сірі Побігайчики.
Сани розігналися,
Зайчики злякалися,
Віхола схопилася,
В полі закрутилася.
Віхола, віхола,
Ти куди заїхала!

* * *

ПОЖАЛІЙТЕ!

Горобець біднесенький
На віконце сів:
— Їсти! їсти! їстоньки!
Холодно! Джив, джив!

Пожалійте пташечку,
Дайте крихіток,
Я вам зацвірінькаю
На увесь садок!

* * *

СНІГОВА БАБА

На вулиці метелиця:
«Гу-гу-гу!»
Біла баба зажурилась
У снігу.

Сидить сама-самісінька,
Мов жива,
Отакенна, здоровенна
Голова.

Заховала свої ноги
У снігу,
Вітер руки одриває:
«Гу-гу-гу!»

* * *

ПОКУПАЛИСЬ!

Ми не раз уже спускались
На санчатах із гори,
Цього ж разу нас зібралось
З півдесятка дітвори.

Під горою — мерзла річка,
Дуже зручно: розженись,
Аж горять від вітру щічки,
За санчата лиш держись!

Та важкі були санчата —
Лід під ними проламавсь,
І всі хлопці та дівчата —
Кожен добре покупавсь.

Довелося всім почхати,
Пити ліки несмачні,
А найгірше, що санчата
Й досі в річці десь на дні.

* * *

ЧИЖИК

— Ой ти, чижику бідненький,
Бачиш — сніг уже лежить,
Ти замерзнеш, голодненький,
Йди до нас у клітку жить!

— Ой ні! Краще воля мила,
Хоч холодна і сумна,
Так у мене вільні крила
Й пісня завжди голосна!

* * *

СЕРДИТИЙ ВІТЕР

Ми сніжиночки біленькі —
І мережані, й легкі.
Вітер крутить нас швиденько,
Не пускає у садки.

Тільки ляжемо на квіти
Чи повиснем на гілках,
Налетить він та, сердитий,
Закидає нас на дах.

* * *

ВІЗЕРУНКИ

На віконці проти сонця
Візерунки аж горять...
Хто ж вночі так умудрився
Скло усе розмалювать?

Угорі химерні зорі,
Як алмази дорогі.
Котить хвилі біла річка,
Як серпанок береги.

У блискучім павутинні
Два метелики тремтять,
Листя з папороті сяє,
Пишні квіти мерехтять...

Хто ж той майстер незрівнянний
Що усе те змалював?
Звідки він взимі, в морози,
й листя назбирав?

* * *

СЛІДКИ

На ялинці у садочку
Блискає сніжок.
Під ялинкою навколо —
Білий килимок.

Хто ж той білий килимочок
Дрібно потоптав?
То із лісу на вечерю
Зайчик прибігав.

Він знайшов собі морквинку
Й трішечки погриз
Та собаки налякали -
Зайчик втік у ліс.

* * *

КІНЕЦЬ ЗИМІ

Розсердилась, розприндилась
В останні дні зима —
Нагнала знову холоду,
Метелицю здійма.

Та хто її злякається?
Прийшов же їй кінець!
Під стріхою вже кублиться
Зухвалий горобець.

Й синички он клопочуться
З гніздечком у дуплі,
И заплакані бурулечки
Повисли до землі.

* * *

БАБИНЕ ГОРЕ

У куточку, у садочку
Плаче баба снігова.
Зажурилась, похилилась,
Аж повисла голова.

Сонце гріє, баба мліє,
Давить бабу кожушок.
Та не скине, не покине
Впали пальці у струмок.

Під ногами аж дві ями,
Тане сніг вже до землі,
Рукавиці під ялиці
За водою попливли.

Горобличка невеличка
Заглядає аж до вух:
«Не згодиться — чи згодиться
Для гніздечка капелюх?»

* * *

ГОСПОДИНЯ КВА

У ставочку біля тину
Жила собі господиня,
Звали її Ква.

Була собі головата,
І зелена, і оката
Господиня Ква.

І комарики, і мухи
Всі боялися ропухи
Господині Ква.

Та від снігу і від льоду
Заховалася під воду
Господиня Ква.

У пісочку під намулом
Не співає, бо заснула
Господиня Ква.