"У сусідстві з лисячою норою в чагарях звив гніздо соловейко. І так витьохкував, так виспівував, що лисицю стали завидки брати. "Ти диви! Дрібне, сидить десь там у чагарях, що й не видно його, — і отак гарно виводить! Може, хоче слави на весь ліс зажити? А нащо ж йому та слава? Як кому її бракує, то це мені. Бо ж про мене, сердешну, тільки лихе й говорять. Я їм і скупа, й підступна, й хитра… Яка тільки неправдонька в світі є, всю її на мене й горнуть. З чагарів однак не видно, хто співає. То піду по лісі й казатиму, що то я. Хай мене хоч за це шанують..." (Оксана Кротюк)