На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Казка Софії Мельник "Свято Першого Листочка, або неймовірні пригоди сестричок-ельфів" (читати, завантажити, слухати)


Казка школярки Софії Мельник. Свято Першого Листочка, або неймовірні пригоди сестричок-ельфів (читати, завантажити, слухати)

 

Софія Мельник

Свято Першого Листочка, або неймовірні пригоди сестричок-ельфів

(казка)

 

Завантажити казку Софії Мельник "Свято Першого Листочка..." (txt.zip)


Колись, дуже давно, у чудовому Ірландському лісі жила сім’я ельфів. Була вона, звичайно, не одна на весь ліс. У цьому лісі водилося багато ельфів, але усе ж таки я хочу вам розповісти саме про цю сім’ю. Складалася вона з чотирьох членів  –  мама, тато та двоє діточок-сестричок. Мама, на ім’я Меліса, працювала на ельфійській пасіці з виробництва квіткового меду ельфів і була начальницею у відділі меду з фруктових дерев. Тато, на ім’я Жасмин, працював у Головному  Управлінні Дитячими Снами, яке завідувало розсиланням людським дітям солодких снів. Їхні діти – Маргаритка та Фіалка ходили у початкову ельфійську школу у перший клас. Звичайно, дивно, що у всіх ельфів імена походили від назв квітів, але так було тому, що ельфи обожнювали квіти і завжди висаджували їх на вулицях та прямо у своїх помешканнях.
Ельфи – дуже мирні та симпатичні істоти з крильцями, що мають свій колір для кожного ельфа.  Головний серед ельфів називався Королем, і на цей час у ельфів головував  Король Деревій Перший Дружелюбний,  який непогано справлявся зі своїми обов’язками . Раз у рік до ельфів приходив Дух Лісу на свято Першого Листочка і забирав з собою двох ельфів, що заслужили допомагати йому розносити подарунки для інших ельфів, а в кінці цим двом помічникам він дарував чарівну арфу, що грала сама собою, але тільки тоді, коли хтось з цих двох ельфів робив добру справу. Кожен з ельфів страшенно хотів бути помічнком Духа Лісу і тому всі дуже старалися увесь рік, аби заслужити право бути обраним.
До свята Першого Листочка усі ельфи готувалися дуже старанно. Воно було у них найважливішим святом року. На це свято усі ельфи лісу збиралися на головному майдані міста і танцювали, веселилися та розмовляли між собою. Під вечір на площу приносили гілку з першим листочком, і кожному ельфу потрібно було потримати цю гілочку в руках. Потім, з високої сцени, Король проголошував промову і після цього всі з нетерпінням чекали появи Духа Лісу.
Батьки сестричок теж приготувалися до свята. Вони прикрасили квітами свій будиночок. І мама і тато були впевнені, що саме їх доньок обере Дух для того, щоб розносити подарунки. Але  дівчатка думали, що серед інших дітей є багато таких, які були більш чемними. Під вечір батьки повели дітей на площу Двох Магнолій, де повинна була відбутися святкова церемонія. Там вони зустріли своїх знайомих і забалакалися з ними.
Церемонія пройшла, як завжди. Спочатку винесли гілочку з першим листочком, і усі передавали її по колу. Після цього Король почав виголошувати промову, а в цей час усі з нетерпінням чекали на появу володаря лісу. В якийсь момент Король ельфів замовк і почав прислуховуватись, чи не чути, як він наближається. На площі було дуже тихо – так тихо, що навіть було чути, як ворушаться листочки на гілочці з першою зеленню. Аж раптом ельфи на площі здригнулися, бо почули шелест, але не такий тихий, як на гілочці з Першим листочком, а голосніший. Хоча ні, це напевно так дзюркотить струмок у лісовій гущавині, а може, це спів пташок у заростях ожини…Зненацька, посеред площі виросло велике дерево, на зелених гілках якого сиділо з півсотні пташок. Ельфи не здивувалися – Лісовий Дух мав звичку кожного року з’являтися у новій подобі. Наприклад, минулого року він з’явився у подобі великого чудернацького звіра, а два роки тому – у вигляді величезної квітки. От і зараз, дерево, що виросло посеред площі  почало говорити чистим мелодійним голосом:
– Доброго вечора усім, дорогі мої друзі, я вітаю вас зі святом Першого Листочка, і сьогодні, як завжди у цей день, я оберу двох дітей-помічників, які будуть цілу ніч розносити зі мною подарунки. – Серед юрби на площі почувся шепіт, але згадавши, що Дух саме зараз вибере помічників, ельфи затихли.
– Отже, — Продовжило дерево. – я обираю лише двох дітей, які заслужили допомагати мені цього року. Це можуть бути два хлопчика, або дві дівчинки, або дівчинка і хлопчик. Батьки, за дітей можете не хвилюватись – вони всю ніч будуть під моїм пильним контролем. –  Більша частина батьків-ельфів у юрбі, почувши останнє речення із полегшенням зітхнули.
– І так, ці двоє  дітей будуть… – Усі затамували подих. – Будуть… Дівчинка Маргаритка та дівчинка Фіалка – дочки мами Меліси та батька Жасмина. – У натовпі всі почали озиратися один на одного з розчарованим виглядом. А сяючі батьки обраних дівчаток вивели своїх дочок на сцену і поставили біля дерева.
– Дякуємо вам, любий Лісовий Дух, за те, що обрали саме наших дітей. – Почала було мама Меліса, та Дух обірвав її:
– Нема за що. Ці діти заслужили бути моїми помічниками. Отже, тепер вони відправляться зі мною за подарунками, а вранці, близько сьомої години, я вкладу їх у свої ліжечка.
Батьки поцілували дочок і з легким серцем покинули сцену.
– Можете йти святкувати додому! – Промовив Король ельфів. Лісовий Дух вибрав двох помічників, і задоволений ними, переобирати інших він вже не буде!
Юрба потрохи почала розходитись по домівках. Король, побажавши  дівчаткам удачі, також пішов святкувати до себе додому.
– Ну що ж, –  сказав Дух, – Сьогодні нам потрібно буде з’їздити у мої володіння за лісом, взяти там подарунки, повернутися сюди і встигнути роздати їх до сьомої години ранку. Але ми повинні буди обережними – темні сили зараз стали сильнішими, ніж будь-коли і вони, очолювані Марою – найголовнішою з темних сил, будуть намагатися нам завадити.
– А що, як Мара нас впіймає? – Тремтячим голосом спитала Фіалка, – що тоді буде?
– Не хвилюйтеся дівчатка, – Заспокоїв їх володар лісу, побачивши, що Маргаритка вже було відкрила рота, щоб щось запитати, —  Я володію такими чарами, що Марі й не снилися, а уся сила в цьому сучку. – І Дух показав на невеликий сучок, що знаходився біля гілки, на якій сиділа червона пташка, – Якщо його зрубати, то я втрачу усю свою  силу.
Після цього Дух, лагідно подивившись на них, перетворився у напівпрозору зеленувату істоту з великими зеленими очима і довгими тонкими руками. На обличчі, ближче до вуха у нього було щось дуже схоже на сучок сили.

***

Мара сиділа у великій темній печері на високому місці за столом із каменю і радилася з своїми секретарями та іншими, достойними її уваги істотами. Вона була молочно-білого кольору з великими карими очима та довгим волоссям. Схилившись над кам’яним столом, Мара уважно розглядала карту, розкладену перед нею. Це була карта маршруту, за яким повинен був полетіти Дух Лісу зі своїми помічниками. Ще годину тому, вона послала свого шпигуна на площу Двох Магнолій, щоб той дізнався, хто  з дітей став помічниками Духа.  Мара вже давно хотіла дізнатись, як убити Духа Лісу, аби заволодіти його чарами та отримати владу над усім лісом. Він буде належати їй… Шпигун, одначе, запізнювався, і Мара почала непокоїтись та нервувати. А раптом на нього напали ті жахливі пташки цього Духа чи ще хтось їз ворогів… Минуло небагато часу і ось, біля входу в печеру  щось голосно ляснуло, та на порозі з’явився її шпигун. Від нетерплячки Мара навіть скочила зі свого крісла, а її слуги перезирнулися.  У шпигуна був стривожено —  радісний вигляд. Він тріумфально подивився на Мару і голосно вигукнув:
– Я знаю, як вбити Лісового Духа, і знаю, що цього разу з ним полетіли двоє дівчисьок – Маргаритка та Фіалка.
– Фу, які бридкі імена, – Здригнувшись від огиди, мовив один із секретарів, та Мара не звернула на це уваги – вона страшенно розхвилювалася.
– Що ти кажеш, Деймоне? – Запитала вона, зриваючись від хвилювання, проте, владним голосом із моторошними нотками у ньому. – Як його можна вбити?
– Перед тим, як я скажу, царице, пообіцяй мені винагороду за цю інформацію.
– Ах ти  ж, – Почала було гніватися Мара, але зупинилася. Їй неодмінно потрібно було дізнатися дуже важливу для неї інформацію. Тому вона зітхнула і сказала:
– Добре, Деймоне. Обіцяю, кажи вже швидше!
– Що ж, царице, у нього є такий сучок на тілі. Щоб його вбити, треба його відрубати. Я сам чув, як він, старий дурень, казав про це дівчиськам.
Мара була щаслива, вона мало не кричала від радості, тепер вона знає, як його вбити…Вона, страшенно задоволена, кинула Деймону через стіл мішечок з золотими монетами.

***

Дух тим часом якраз запрягав у свої чудесні сани, зроблені із листя та маленьких квітів, двох білих єдинорогів. Дівчата стояли поряд і з цікавістю розглядали гарних білих істот.
– Пане володарю, а де ви знайшли цих прекрасних білих єдинорогів? – Запитала Маргаритка.
– У лісах Північної Європи – вони там водяться. Коли я їх приручив, вони були ще маленькі, золотисті. Це з часом вони стають сріблясто-білими. Ну, здається все, можемо сідати і їхати.
Дівчата несміливо залізли у сани. За ними у сани забрався і Дух Лісу, але, коли він сів, раптом голосно ойкнув і схопився за свій сучок біля вуха.
– Що таке? – Хором запитали сестри.
– Болить, – Коротко сказав володар лісу, – Треба їхати, не можна гаяти ні хвилини.
– Чому? – Спитала Фіалка.
– Вона нас хоче знищити, і це серйозно.
– Хто? Мара? – Спитала з жахом у голосі Маргаритка, – Тікаймо, вона нас не наздожене!
– Люба дитино — ельф, – Сумно відповів Дух, поправляючи упряж єдинорогів, – Від неї врятує, хіба що магія, а ви нею не володієте.
– Але ж ви казали, що знаєте більше, ніж вона і обіцяли нашим батькам, що з нами нічого лихого не трапиться!
– Так, це правда, але у мене є передчуття, що вона буде діяти обережніше, ніж минулого року.
– А вона і у минулому році намагалася заподіяти вам шкоду? –  Спитала Фіалка, але Дух зупинів її помахом руки.
– Нам треба їхати, – Сказав він, обертаючись у бік єдинорогів, – Поїхали, мої любі!
І сани злетіли в небо та помчали їх над лісами, виблискуючи у світі місяця срібним сяйвом. Досить скоро на землю спустилася ніч.

***

Мара тим часом крокувала назад і вперед у своїй печерній кімнаті, розмірковуючи над планом вбивства. Ще раз вона послала Деймона слідкувати за Духом Лісу і дівчатами, і наказала повідомити їй, коли вони злетять.
– Царице Ночі, вони злетіли! Це тільки що шифром передав Деймон! –У кімнату ввірвався другий її помічник, який приймав шифровані повідомлення і послання – дядько Морок.
– Чудово, Мороку, – Відповіла Мара, – Чудово, іди на свою вежу і слідкуй далі за їхнім маршрутом. – І раптом у неї в голові виник грандіозний план захоплення Духа і його помічників-дівчисьок.

***

Чарівні білі єдинороги летіли по небу, а дівчатка весь час озиралися на всі боки, намагаючись запам’ятати кожну деталь.
– Пане володарю, – Несміливо спитала Фіалка. – А чому у вас заболів той сучок?
– І справді, чому? – Приєдналася до сестри Маргаритка.
– Це означає, дівчатка, – Задумливо відповів Дух, – Що Мара буде намагатися нам завадити.
– Буде нам робити якусь шкоду? – Спитала Маргаритка.
– Не те слово дитино, шкоду – це м’яко сказано. Скоріше за все, вона буде намагатися вбити мене.
Дівчата із жахом прикрили свої роти руками.
– Ні, ні, вас вона вбивати не буде, – Спробував заспокоїти дівчат Лісовий Дух, – Їй потрібен я.
– Ви? – Здивовано запитала Фіалка. – Навіщо?
– Бо вона хоче мати владу над усім лісом, – Відповів Дух, – І, боюся, знає про сучок моєї сили. Але, давайте ви не будете мене про це більше питати, летіть мовчки, бо нам потрібні сили, аби долетіти до моєї резиденції, взяти подарунки і повернутися назад до вашого міста.
– А чому ви не могли одразу з’явитися на площі з подарунками? –  Спитала Маргаритка.
– Бо така традиція, – Відповів Дух, – Потрібно з двома помічниками перелетіти ліс, щоб перевірити їхню сміливість. А ось і він!
Дівчата подивилися униз і здригнулися. І справді, жахатися було чому. Ліс був чорний-чорнісінький, шурхотіли гілки, хтось ревів, наче ведмідь, чулося шипіння якихось невідомих істот…
– Видно, що саме у цьому лісі володіння Мари, – Сказав Дух.
– А вона на нас не нападе зараз? – Фіалка роззиралася навкруги, шукаючи злу Мару.
– Ні, я думаю, що вона спробує напасти на нас, коли ми вже будемо повертатися назад, – Відповів Дух – і усе одно, треба поводитись обережно і тихо.

***

– Царице, царице, вони пролітають над нами! – Загукав дядько Морок, вбігаючи у кімнату, – Чому ж ми не нападаємо?
– Дурню, ми нападемо на них, коли вони будуть повертатися назад!
– Але ж вони можуть повертатися іншою дорогою!
– Іди і вивчи карту, перш ніж щось казати, дурень! – Закричала на нього Мара, – Крім того у них, ельфів, є традиція летіти саме над цим лісом!
– А-а-а-а-а-а, – Розчаровано промовив дядько Морок. – Зрозуміло.
– А тепер потрібно готуватись до нападу! – Крикнула на нього усе ще розгнівана Мара.

***

– Ось і моя резиденція! – Сказав Дух, показуючи пальцем кудись униз. Дівчатка, як по команді подивилися вниз, і ахнули від захоплення. Була вже ніч, але над цією частиною лісу сяяло сонце. Внизу, в оточенні зелених дерев з якимись яскраво сяючими червоними плодами, стояв будиночок, обплетений плющем і чудовими квітами. Було чути чудовий спів сотень пташок. У саду, з старезними дубами, березами, кленами, а також із яблунями,  грушами, черешнями та сливами було видно величезне каміння, вкрите мохом. Між деревами паслися дикі коні, олені, стрибали зайці та бігали маленькі травоїдні лісові звірі. Біля будинку, на тому місці, де трава була трохи прим’ята,  вочевидь, була стоянка для саней, бо якраз на тому місці виднілася колія, схожа на дві тоненькі стежинки. Дух крикнув єдинорогам: «униз, мої красені,» –  і через якусь мить, вони обережно приземлилися на траву. За ними, якраз на те місце, де виднілася колія,  м’яко приземлилися  і сани.
– Виходьте, – сказав Дух, відкриваючи дверцята саней, – Вітаю у моєму будинку!
Дівчатка вийшли із саней, і попрямували за Духом до будинку. У будинку було лише дві маленькі кімнати: спальня та вітальня. У вітальні на дивані, обвитому кущем жасмину стояла ціла гора подарунків. Дівчаткам дуже хотілося розгорнути подарунки і подивитись, що всередині, та вони згадали про золоту арфу, після чого вже не дивилися у той бік. Дух саме заварив чай в маленькій кухні, схожій на лісову сонячну галявину. Усю спальню займала величезна береза, що розрослася майже на всю кімнату. Поки дівчата розглядали спальню, у вітальню зайшов володар лісу з тацею у руках.
– Ходіть пити м’ятний чай! – Гукнув він, – А ще я маю медове печиво. Пригощайтесь!
Дівчата сіли за стіл і взяли у руки по чашечці чаю та печиво.
– Я, здається минулого року подарував вам чобітки і насіння півоній? – Запитав у дівчат Дух.
– Так, – Відповіла Фіалка, – Чобітки просто чудові, не рвуться, і ми з Маргариткою ніколи з них не виростаємо, еге ж Маргаритко?
– Так, дійсно, – Відповіла дівчинка, – А півонії ростуть у нас в садку на видному місці.
– Я дуже радий, що вони вам сподобались, а що ви отримали два роки тому?
– А … Ми два року тому були ще дуже маленькі, адже нам з Фіалкою всього три роки. У нас, ельфів в школу ідуть у віці трьох років.
– Зрозуміло. А я й забув про це.
Вони допили чай і доїли печиво.
– Пора летіти назад, – Сказав Дух і за допомогою чар відправив тацю на кухню, де усі чашки самі собою помилися і порозкладалися по місцях. Дівчата встали з-за столу і вийшли на вулицю. Дух вийшов слідом за ними і знову ж таки, за допомогою чар, переправив подарунки з дивану до саней, де вони самі собою склалися рівними рядками. Після цього дівчатка разом з Духом сіли до саней і єдинороги підняли їх високо в небо…

***

Мара обернулася на маленьку, але яскраву пташечку і теж знялася в повітря, на прощання крикнувши своїм посіпакам:
– Чекайте у засідці, коли подам сигнал, стріляйте у Духа з арбалетів!
– Слухаємося! – Відповіли її слуги, низько схиляючись перед маленькою пташкою.
– Я вже бачу їх сани, – Із задоволенням сказала Мара, – Приготуйтеся!
І вона злетіла високо в небо, та наблизившись до єдинорогів, що летіли по небу, сіла на спинку саней. Ніхто її не помітив. Але у Фіалки заплуталося її довге волосся і вона обернулася, щоб його поправити. На спинці саней вона побачила  чудову пташечку, яка дивилася на неї великими карими очима.
– Яка гарна! – Вигукнула Фіалка, простягнувши до неї свої долоні, – Іди до мене на руки!
– Не чіпай!!! – Крикнув Дух, але уже було пізно. Пташка, проникнувши у сани, перетворилася на молочно-білу істоту з моторошними карими очима і глумливо зареготала.  Дух промовив якесь заклинання і зелений струмінь світла полетів на Мару, але вона теж щось сказала і з її руки вирвався струмінь яскравого червоного світла, який зустрівшись з зеленим та оглушливо бахнувши, розсипався снопом жовтих іскор. Ці іскри зачепили Маргаритку, обпікши шкіру на її руці.
– Ой! – Вигукнула Маргаритка, відсмикнувши руку, проте Дух і Мара так затято билися вже в повітрі над санями, що не звернули на це уваги.
– Я знаю, як тебе вбити, Лісовий Дух! – Вигукнула Мара і з її долоні посипалися яскраві, жовтогарячі іскри, – Я не така дурна, як ти думаєш!
– Я ніколи не недооцінював тебе, Маро, але зрозумій, я не боюся смерті!
– Ой, та невже? – Глузливо вишкірилася Мара, – Ти завжди хотів мати владу над лісом, а про мене ніколи не думав!
– Ось це і є твоєю помилкою, Маро, ти вважаєш, що найголовніше у світі – це влада, але це не так.  Зрозумій же, нарешті, що є речі більш важливі за владу!
– Так? Які ж це? – Недовірливо спитала Мара, посилаючи у Духа синій промінь.
– Любов, добро і радість.  Так Маро, радість, а не влада, це і є найголовнішим!
– Я не вірю! – Верескнула Мара, відбиваючи напад Духа, але, навіть, якщо це і так, то я все одно тебе вб’ю! Мої воїни! – Крикнула вона вниз, – Вогонь!
І одразу в їхню сторону полетіли стріли.  Їх було так багато, що здавалося, ціле небо було вкрите ними. Деякі з них потрапили у сани, сестри закричали і лягли на дно, прикриваючи голови руками. Одна з стріл влучила у Духа, але він витягнув її з свого тіла, та навіть посміхнувся дівчатам, хоча з рани у нього текла кров.
– Ага! – Закричала Мара, – Ось тобі! – І вона жбурнула закляття, яке попало в сучок сили Духа. Сучок відламався і сани полетіли донизу. Ще падаючи, сестри почули глузливий регіт Мари. Та недарма ж дівчатка були ельфами. Вони вилетіли з падаючих саней, затріпотівши своїми крильцями, підхопили Духа і м’яко приземлилися на землю.  Сани впали і завалилися набік. Дівчата обережно поклали Духа Лісу на спину. Рана у нього кровоточила, сестрички перезирнулися і обірвали поли своїх суконь, після чого зв’язали до купи дві стрічки. Довгою стрічкою вони перев’язали рану Духові, який тихенько постогнував.
– Що нам робити? – Спитала Маргаритка, – Йому так погано, він не може встати.
–   Дивно, він же нам казав, що коли сучок відламається, він помре, але він живий, тільки знепритомнів.
– Дійсно дивно, але нам треба звідси вибиратися. На моєму годиннику уже друга година ночі.
Раптом вони почули у себе над головою голос Мари:
– Шукайте, шукайте, вони повинні бути десь тут!
Дівчата тихо, дуже тихо посунули Духа ближче до куща калини, що ріс неподалік і сховалися під ним. Дух раптом заворушився і тихо простогнав:
– Костур…Треба взяти костур.
– Який костур? – Здивовано спитала Фіалка у Маргаритки, – Я його не бачила у Духа.
– Сани!  Я  бачила його у санях! – Тихо зашепотіла Маргаритка, – Але як до них дістатися, щоб Мара нас не помітила?
– Треба тихенько до них доповзти, це зовсім недалеко, – Тихо відповіла Фіалка, – Давай це зроблю я.
– Ні, сестричко, – Не погодилася Маргаритка, – Краще давай я, а ти дивися за Духом Лісу.
І Маргаритка, не дочекавшись відповіді сестри, поповзла до саней. Вона була маленькою, і непомітно вийнявши довгу палицю із саней, зрозуміла, що це і є костур. Після цього вона так само повернулась до сестри.
– Ось він. Але що робити з ним далі?
Фіалка не встигла розкрити рота, як Мара, що чатувала над ними, гукнула:
– Повертайтесь додому, я сама їх знайду, ледарі ви такі!
І Мара полетіла кудись далі до лісу. Тільки но вона зникла з очей, як Дух тихо простогнав:
– Закляття… У Мару… Древнє закляття…
– Яке закляття? – Задумалася Фіалка, – Колись, десь рік тому, мама нам щось розповідала про закляття, яке перетворює усі темні сили у світлі, пам’ятаєш Маргаритко?
– Так, вона ще тоді казала, що для того, аби його здійснити, треба вірити в перемогу світлих сил і сильно цього бажати! – Вигукнула Маргаритка, – Але чарівні слова… Я пам’ятаю, там щось було з двох слів, і перше починалося на літеру «К».
– А друге, чи то на «А», чи то на «О».
І дівчата почали згадувати, яке ж закляття вони пам’ятали, слова в яких починалися з цих літер.
– Здається, перше слово було схоже на слово «Космос».  –  Сказала Маргаритка, коли пройшло декілька хвилин.
– А друге схоже на слово «електрика».  –  Сказала Фіалка.
Вони задумалися, бурмочучи різні варіанти цих слів.
– Слухай, здається, Мара повертається.
І дійсно, вони раптом почули голос Мари, що звучав зовсім поруч:
– Я чую їхні голоси! Вони тут, у кущах калини!
Гілля калини розсунули тонкі білі руки і над ними в повітрі зависла Мара.
– Ага! – Тріумфально закричала Мара, – Вони думали, що від мене можна сховатися? Тепер я вас точно знищу.
Мара підняла руку, і Фіалка закричала, направивши костур Марі в обличчя:
– Каміссіум Олектріс!
Нічого не сталося. Мара переможно зареготала і ще раз підняла руку, та Маргаритка вигукнула:
– Я згадала, згадала! – І, направивши костур Марі прямо в обличчя, голосно прокричала: – Касміссіум  Алектріс!
На якусь мить дівачата вирішили, що в них знову нічого не вийшло. Та вираз обличчя у Мари змінився, вона повалилася на землю, проте все одно знайшла сили, щоб ще раз підняти руку і щось прошепотіти. З її руки вирвався клубок світла білого кольору, та майже одразу розтанув у повітрі.  Але це відібрало у Мари багато сил, від чого вона впала на землю, і після цього вже не ворушилася.
І враз, чорний ліс почав зеленіти у дівчат на очах. Чорні дерева обросли зеленим листям, на землі виросла трава і квіти. Дівчата обернулися до саней, і побачили, що вони стали самі собою на місце. Також вони побачили  єдинорогів, що радісно заіржали. Дівчата глянули на Духа. Йому було зовсім погано, він марив, з рани текла кров. Сестри узяли його на руки і перенесли до саней. Вони позбирали і поскладали подарунки, що розсипалися по землі. Після цього вони сіли у сани і гукнули единорогам:
– Летимо швидше на Площу Магнолій!
І  єдинороги, злетівши в небо, понесли їх додому.
Коли вони приземлилися, годинник на їхній міській вежі якраз відбивав четверту годину ранку. Дівчата перезирнулися.
– Духові зовсім погано, йому потрібна допомога, але кого ми можемо просити про допомогу  у таку ранню годину?
– Ну, – Сказала Фіалка, – Я думаю, що треба будити якогось лікаря, який зміг би йому допомогти. І раптом дівчатка згадали, що у центрі їхнього міста, неподалік від площі, де вони приземлилися,  живе відомий лікар – пан Звіробій. Підбігши до його будинку, дівчата почали гукати: «Пане лікарю, прокиньтесь, прокиньтесь, у нас поранений».
Нарешті на поріг гарного будинку, біля якого ріс білий бузок, вийшов знаменитий лікар пан Звіробій. Він добре знався на лікувальних травах і міг вилікувати будь-кого.
– Ви мене кликали? – Спитав він ще сонно,  – Я чув, що у вас є поранений.
– Так, дійсно! Лісового Духа поранила Мара, а її ми знищили Костуром, а ще там були її слуги і вони стріляли в нас з арбалета…
– Якого арбалета? Що таке костур? – Розгублено запитав цілитель, – Поясніть-но мені до ладу, що з вами трапилось.
І дівчата, збиваючись і перебиваючи одна одну, розповіли лікарю їхню історію.
– Усе зрозуміло, – Сказав лікар, – Ну що ж, заносьте пораненого у будинок, будемо терміново лікувати.
І він, не ставлячи зайвих питань, знайшов ноші, на яких вони разом занесли Лісового Духа у будинок. Там лікар поклав Духа на лікарняний стіл і почав його оглядати.
– Дивно, я ще ніколи не зустрічав такої рани. Напевно, ця рана завдана темним чарами. Якщо так, то я безсилий вам допомогти. Такі рани неможливо зцілити за допомогою зілля, я можу лише промити її. Та все рівно, йому не довго залишилося жити.
Дівчата від жаху затремтіли.
– Що ж, зроблю, що зможу, – Сказав цілитель і заходився промивати рану ліками. Раптом Дух ніби прийшов до пам’яті. Він лагідно подивився на дівчат і промовив хриплим голосом:
– Підійдіть до мене… ближче…
Дівчата підійшли, Дух уже ледве дихав – видно було, що йому дуже погано.
– Я помираю, – Сказав він тихо, – Я це відчуваю. Не плачте, дівчата, смерть – це природнє явище. Ось що я вам скажу: мені потрібен заступник. Коли я помру, хтось повинен буде дивитися за лісом. Та я подумав, і вирішив, що моїми наступниками будете ви обоє. Ви мої друзі. Не дивіться на мене такими здивованими очима. Сьогодні ви продемонстрували справжню відвагу та віру в себе. Ви – справжні володарі лісу і не має значення, що вам лише по три роки, адже я теж став володарем лісу, коли мені виповнилося три роки.  Я передаю вам Костур, яким ви знищили Мару і в якому міститься магічна сила. Я знаю, що у вас добрі серця, і вірю, що ви зможете слідкувати за лісом та його мешканцями та допомагати всім, хто буде потребувати вашої допомоги. Переїздіть разом з батьками у мій будинок, і живіть там щасливо. Прощавайте…
Дух сіпонувся і замовк, після чого вже  більше не ворушився. У дівчат з очей потекли сльози. Лікар теж заплакав. Дух перестав бути зеленкуватим, він став просто прозорим. Дівчата з лікарем винесли тіло на вулицю та поклали його на траві біля будинку. І раптом вони побачили як на тілі померлого Духа почали проростати квіти. Через якийсь час тіло порівнялося з землею і на місці, де лежав Дух, виросло невелике дерево з срібними гілками.
– Не журіться, дівчата, – Сказав пан Звіробій, – Він прожив достойне і довге життя, назначивши вас своїми наступниками, тож, я гадаю, вам треба брати своїх батьків і робити так, як він заповідав.
Сестри кивнули і мовчки побрели з лікарем до саней, потім сіли в них, і помахавши лікарю рукою на прощання, здійнялися в повітря. Тепер вони зобов’язані були довести до кінця свою справу – розвести самостійно подарунки усім дітям-ельфам.
Настала шоста година ранку. Порозвозивши усі подарунки, дівчата приземлилися на землю біля свого будинку. Вони майже не розмовляли між собою і підійшовши до своїх ліжок у спальні, повалилися на них і заснули. Прокинулися вони об 11.30. Коли вони спустилися на кухню, мама готувала сніданок, а тато читав ельфійську газету «Трилисник». Батьки весело привіталися з дівчатами і стали задавати різні питання.
Мама поцікавилася:
– А куди ви їздили?
– А де Лісовий Дух, чого б йому не поснідати з нами? – спитав тато.
Дівчатка з жахом перезирнулися. Вони і забули, що батьки не знають про смерть Лісового Духа. Тоді вони розповіли їм про свої пригоди, та про те, що сталося з володарем лісу. Після почутого, батьки деякий час мовчали, а потім мама тремтячим голосом спитала у тата:
– Ну що,  Жасмине, будемо переїзжати до резиденції Лісового Духа?
Батько зітхнув, а тоді мовив:
– Думаю, що так, люба. Дух помер, побажавши, щоб наші дівчата стали його наступниками. Я вважаю, що це велика честь і не можна нею нехтувати.
…Через день вони переїхали. Дівчата були щасливі, батьки теж. І з того часу, кожного року, на свято Першого Листочка вони розвозили ельфам подарунки.
Може колись щось і вам дістанеться?

За матеріалами: http://www.library.kherson.ua

 

На відео: Софія Мельник. "Свято першого листочка або неймовірні пригоди сестричок-ельфів" (Аудіокнига)

 

* * *

 

Про автора:

Софія Мельник - учениця київської школи №26. З казкою "Свято Першого Листочка, або неймовірні пригоди сестричок-ельфів" юна письменниця стала срібною призеркою літературного конкурсу "ФантФест-2017" у Херсоні.

 

На відео: Програма "Школяда" з Софією Мельник на Першому каналі НРКУ.

 

 

 

 

 

 


Останні коментарі до сторінки
«Казка Софії Мельник "Свято Першого Листочка, або неймовірні пригоди сестричок-ельфів" (читати, завантажити, слухати)»:
Женя , 2018-02-17 16:17:28, #
Gennadiy , 2018-02-18 20:36:16, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар