Зірка Мензатюк. "Чорнобривець"

Зірка Мензатюк

ЧОРНОБРИВЕЦЬ

—    Паничику чорнобривчику, чом не виростаєш?
—    Я росту, росту: листя — у висоту, корінь — углибину, у чорну землю, у холодну воду, що рідним голосом говорить.
—    Паничику чорнобривчику, а вже літо рум’яне!
—    Ще почекаю, не зацвітаю: ще тому літові немає краю!
—    Паничику чорнобривчику, а вже літо медове!
—    Ще я розкущуся, розгуляюсь, піду квітником, як козак навприсядки, зеленим чубом розмаю!
—    Паничику чорнобривчику, а вже літо серпневе! Пшеницю жне, снопи кладе, палке, жарке, від сонця аж руде!
—    Та ось мій цвіт на обжинковий віночок. Цвіт смаглявий, кароокий; скільки в небі зірок, стільки в мене квіток!
—    Паничику чорнобривчику! Пізня осінь морозом пахне!
—    Виший мене на сорочці чорнобривими нитками: темними, як ніч, червоними, як літо. Буду тобі коло серця процвітати.

За матеріалами: М.І.Зоряна, Н.І.Богданець-Білоскаленко. Літературне читання. Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Видавництво "Грамота", 2015 р., стор. 7.

Читайте також на нашому сайті:

"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)