Володимир Іванович Сенцовський (Ященко) народився 22 липня 1952 року в Носелівці Борзнянського району на Чернігівщині. Він увійшов у літературу під псевдонімом Сенцовський. Йому судилося нелегке напівсирітське дитинство: народився в чужій напіврозваленій хатині. Мати рідко бачила сина: колгоспна ферма, де вона працювала дояркою, відбирала час і сили...
Відгомін колективізації та голод тридцять третього, пам'ять про які не притупила навіть жахлива війна, позначилися й на долі майбутнього письменника. Адже чорне крило накрило всю родину колишнього чумака. Переховуючись від колгоспних активістів, помер із голоду дід Яків, від якого онукові у спадок не залишилося навіть фотографії, а пізніше померла й бабуся. Згодом свою тугу і біль поет передасть у рядках:
Останнє мовив:
— Он... вони з святою хлібиною вже ждуть.
Пухкою, запашною.
У хатинці, розіп'ятій журбою,
І крик знімів в сльозі, що запеклася кров 'ю...
Восьмирічку Володя закінчив у рідному селі. Тоді ж, у восьмому класі, вперше побачив власне прізвище, надруковане в журналі «Перець», а перший вірш з'явився у райгазеті, коли вже в Борзні навчався в десятому.
Після закінчення школи вступив на філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту, літературною студією якого керував відомий критик Павло Сердюк. Це під його опікою мрійливий юнак пізнав ази поетичної майстерності. У 1973-му Володимир Іванович закінчив філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя. Працював у сільській школі, редакціях районних газет. Майже дев'ять років редагував районну газету «Вісті Борзнянщини».
Уже дебютна книжка виявилася дещо несподіваною: у збірочці «Хлоп'ята з Тополиної вулиці», що вийшла з друку у «Веселці» 1983 року, були вміщені короткі оповідання, позначені поетичним світобаченням. У наступних книжках — «Оленка не хоче спати» та «Дивень-ранок», які надрукували у «Веселці» в 1988 та 1993 роках, теж продовження дитячої тематики й такі ж короткі оповідання, де світ постає в кольорах та образах. Останню збірку помітив Євген Гуцало і в листі до автора тепло відгукнувся про неї.
Фінансова скрута державних видавництв змусила молодого письменника переорієнтуватися. Почав шукати спонсора у рідному краї. Борзнянщина завжди була щедрою на добрих і залюблених в українське слово людей.
Помітною віхою в житті Володимира Івановича став 1994 рік: у Борзні у місцевій друкарні надрукували три його книжки: дві поетичні — «Зелена неділя» та «У затінку серця» і прозову — «Привези мені, тату, сонце».
З виходом «Зеленої неділі» свого колегу привітав Микола Вінграновський. Передмову до книжки написав Петро Куценко. Лауреат Республіканської премії імені Лесі Українки Віктор Кава так відгукнувся про збірку дитячих оповідань «Привези мені, тату, сонце»: «Коли я прочитав його збірку... то мовби мурашки забігали по моєму тілу — ось вона, поезія у прозі, ось нащадок великого Степана Васильовича».
Через півтора року читачі отримали від Сенцовського ще дві книжки: «Лицар і Попелюшка», в якій уміщено оповідання та вірші, й «Любов моя — футбол», де крім на рису, що дав назву книзі, надруковано оповідання і вірші.
Володимир Сенцовський із 1997 року — член Національних спілок письменників та журналістів України. Лауреат обласних премій імені М. Коцюбинського та Б. Грінченка, всеукраїнського конкурсу «Українська мова — мова єднання». Нагороджений медаллю «Почесна відзнака» НСПУ.
Автор 20 книжок прози й поезії: «Хлоп'ята з Тополиної вулиці» (1983), «Оленка не хоче спати» (1988), «Дивень-ранок» (1993), «Зелена неділя», «У затінку серця» та «Привези мені, тату, сонце» (1994), «Лицар і Попелюшка» та «Любов моя — футбол» (1996), «Забілина альтанка» (1997), «Борзенка» (1998), «Тихий берег, шум ласкавих хвиль» (2004), «Несуть лелеки у дзьобах веселку» та «Дванадцять місяців» (2005), «...І мої у синій маєчці літа» (2007) , «Повість про велике кохання, яку я ще напишу...» (2008) , «Народження Ікара» (2009), «Грицики» та «Казки з місячного ріжка» (2011) «Глибинка, повита туманом» (2012). «Лава під каштаном» — нова книжка автора.
«Володимир Сенцовський — поет своєрідного, тонкого сприймання, в ліриці якого, — підкреслює Петро Куценко, — не тільки досвід його почуттів, а й своєрідна біографія, генезис, а часом і щасливе проникнення в таке рідкісне, трепетне в божественно прекрасне життя внутрішнього й зовнішнього світів, на чому ми, на жаль, не часто фіксуємо увагу»,
Поезія Сенцовського щедра на образно-метафоричні висновки. Вона зворушує щирістю почуттів, мелодійністю мови, ритмічним візерунком віршів. У його поезіях прослідковуються світлі образи то радості, то смутку:
Зачекай, ще Борзенка не скресла,
Запізнілі цвітуть снігурі,
Білий сон додивляються весла,
Палять люльки діди-димарі.
Біля грубки замислені села
Ще гаптують весні рушники
Ідо тебе, Вкраїно воскресла,
З-за снігів ще летять ластівки...
Володимир Іванович — майстер прозової поетичної мініатюри: «Заскиртовано в теплу копицю запашні літні дні при Десні. На світанку червона лисиця обережно біжить по стерні...»
Критик Павло Сердюк написав авторові: «Залюблений у рідну природу — таким передусім бачиться ліричний герой збірок... Муза справді промовляє так ніжно-зелено і разом сумовито-роздумливо! Пейзажна лірика і світлий смуток — це гарний поетичний символ, є в ньому щось нескінченно-зворушливе...»
«Оксамитові підкови гаїв і перелісків, розлогі лани і луки, прозорі намистини ставків, розкішна, озвучена солов'їними трелями і лелечим клекотом природа, — одна з головних тематик поезій Володимира Сенцовського», — стверджує Володимир Сапон.
Володимир Сенцовський — скромна й доброзичлива людина, життєлюб і оптиміст. Щирий, життєрадісний, комунікабельний у спілкуванні як із дорослими, так і з дітьми. Між іншим, він ніколи не зраджує своєму покликанню — писати для дітей, яких дуже любить.
За матеріалами: Брик О. Лірика Володимира Сенцовського. Олексій Брик. "Деснянська правда", 2015, стор. 8.
Читаймо твори Володимира Сенцовського на нашому сайті:
