Духовні поезії від Юлії Хандожинської


 

На відео: Юлія Хандожинська. "Звернення" (з циклу "Духовні поезії"). Виступ авторки на фестивалі у Києві 11.08.2021 р.

 

 

 

Юлія Хандожинська

ЗВЕРНЕННЯ

Якщо настане важко у житті
І змушений від болю закричати –
Не бійся до ікони підійти,
Про біль нестерпний все їй розказати.

Вона, як мати, вислухає все
Схиливши голову до слів твоїх пекучих,
Молитвою від Бога обійме,
Назустріч зробить крок тобі рішуче.

І викупаний вже в молитві тій
Подумай, перед ким  міг завинити,
Покайся, відкрий душу в самоті,
Щоб помилок ніколи не робити.

Віра у силу Господа – святе,
Вона – у кожнім серці, ніби квітка
З думок тихеньким словом проросте.
Схились до віри, як беззахистна сирітка.

 

* * *

 

У кожного в житті своя дорога,
Дорога й віра в кожного своя,
Все з милістю іде до нас від Бога
І кожен крок наш з неба осява.

Ти лиш повір, і все тобі воздасться,
В молитві руки вгору підійми,
Життя прекрасне, в кожнім кроці щастя
Ні перед ким, ні перед чим – не завини.

Якщо в нестерпні дні, нестерпні ночі
Тривога, сум постукають, як грім,
Звернися до ікони Батьку, Отче,
В його словах знайдеш пораду в всім.

Бо віра в Бога – сила й порятунок,
Пригорне, мов дитину, захистить.
Цей спокій, ця утіха, як притулок,
В якім довічно зможемо прожить.


* * *


Я до Тебе пригорнуся
І не зраджу, ні, повір,
Чистим серцем, мій Ісусе,
В дні тривог і в дні надій.

Проросте любов велика
Із душі, як пагінець,
Бо нічого – ні, не вічне:
Є початок і кінець.

Світ колотиться, мов дзиґа,
Кожен крок, як на краю.
Ти – моя підтримка, крила
Там – у небі, у раю.

І ні страху ні сумління
Вже не буде за життя.
В вічнім царстві залишуся,
Як господнєє дитя.


* * *


Нагусло небо над лісами,
Вітер збива осінній лист,
А край села – в важкім тумані
Хрести, мов свічки, піднялись.


* * *


Усе мине, як вранішній туман,
Не встигнеш передчасно озирнутись,
Загусне ліс, засіється бур'ян,
Душа із небом змусить зіштовхнутись.

 

* * *

 

Я без тебе, Боже, нічого не зможу,
Нічого не знаю вже без тебе я.
Ти для мене, Боже, в темний день негожий,
Там, на небосхилі - провідна зоря.

Тільки шляхом правди, тільки шляхом віри,
Ти мене, наш Боже, всюди поведеш.
Будуть ті спасенні і безгрішні люди,
Яких із дороги нічим не зіб'єш.

 

* * *

 

 Прийде час коли  нічого вже не треба...
 А чи пахнуть вишні чи цвітуть?
 Прихилило чисте тебе небо –
 Шлях,  яким усі туди підуть.

 Тихо, не сказавши ані слова,
 Не зронивши сліз від гіркоти,
 Ти підеш  дорогою до Бога,
 Оминаючи чужі обличчя і хрести.

 І впізнаєш хрест, отой, єдиний,
 Стертий, що в куточку спочиває.
 Пригадай, ми всі прийшли від Бога,
 І тепер він, як  дітей, нас  зустрічає.


 * * *
 
 
 В кінці тунелю буде світло – знайте,
 Не плачте, витріть сльози,  зачекайте.
 Душі не радісно – на жаль, таке буває.
 Це так, як хмара темна небо затуляє.

 Та вірте і надійтеся на свято –
 Ще буде світло, сонячно, багато.
 Ще буде сонце бавитися з нами,
 Веселка коси заплітати кольорами.

 Душа утішиться і, як дитя, всміхнеться,
 НАДІЯ на все краще повернеться.
 В кінці тунелю світло є – благайте,
 Не зупиняйтеся і віру не втрачайте.

 Молитвою до Господа зверніться,
 Припавши на коліна помоліться.
 Подякуйте за все, за все, що є,
 За те життя, що Бог усім, як милість, нам  дає.
 
 
 * * *
 
 
 Коли заходиш в божий храм,
 Згадай родину і найближчих,
 А серце – тинь напополам,
 І якось так йому там тісно.

 І терпне зболена душа,
 Підступна біль сильніша вдвічі.
 Маленьким вогником свічки
 Горять тобі, запавши в вічі.

 Горять собі і їх життя.
 Згоряє так, як світ людини.
 А ми принижуєм себе,
 Що десь не встигли, в чомусь винні.

 І щоб загоїти вину,
 Заживо душу не спалити,
 Поставте свічку – хоч одну,
 Щоб біль у серці розчинити.


 * * *


 І поки там сонце, і поки там зорі на небі,
 Так було, так є, і так буде довічно, завжди.
 Людина шукає утіхи, притулку, потреби,
 І ти нас, Маріє, як мати, у храм всіх веди.

 Веди там, де чисто, де тіні від свічки згорають,
 Де зло і де лють – все змішалось і втратило зміст.
 Обпалені душі збуди, хай гріхи не збирають,
 А тихо в молитві будують майбутнього міст.

 І часом не легко, і часом не радісно буде,
 І часом зневіра під'їсть, як холодна змія.
 Та ти нас, Маріє, до храму веди – там, де люди
 Вимолюють в Бога на краще довічне життя.

 Врочиста хвилина настане, і люди повірять –
 Лише у любові та згоді міцніють ряди,
 Потоки людей, ніби ріки, зведуться до храму
 І кожен в молитві для себе щось зможе знайти.

 

 

                                 

Поезії надіслано авторкою спеціально для читачів порталу "Мала Сторінка".

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

 Юлія Хандожинська. Твори для дітей (вірші, казки, інсценівки)

"Яка красива у нас мова:
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"

(Юлія Хандожинська)

 

Останні коментарі до сторінки
«Духовні поезії від Юлії Хандожинської»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми