Добірка українських народних забавлянок для малюків (з книги "Дитячий фольклор")

ЗАБАВЛЯНКИ ДЛЯ МАЛЯТ

 

 

СОРОКА-ВОРОНА

Сорока-ворона
На припічку сиділа,
Діткам кашку варила.
Підіть, діти, по водицю!

Перебирають пальці один за одним, починаючи від мізинного.

І цьому дам, і цьому дам,
І цьому дам, і цьому дам,
А цьому не дам:
Цей бецман —
Він дрова не рубав,
В хату не носив, печі не топив,
Води не носив, діжі не місив,
Каші не варив, хліба не ліпив,
В піч не саджав, кашу доїдав.

* * *

СОРОКА-ДОВБУХА

Сорока-довбуха
На припічку сиділа,
Діткам кашку варила,
Ополоігачком мішала,
Постоличком накривала,
Усім діточкам давала:
Цьому дала, цьому дала,
Цьому дала, цьому дала,
Цей ще мал, круп не драв,
Води не носив, діжі не місив,
Хати не топив.
Пішов малий по водицю
Та й зустрів молодицю.
Молодиця не моя,
Молодиця Хомина
По бережку ходила,
Лебедушок гонила:
Шуги, шуги, шуги!

* * *

СОРОКА-ВОРОНА

Сорока-ворона
На припічку сиділа,
Діткам кашку варила:
—    Оцьому дам, оцьому дам,
А цьому не дам,
Бо цей бецман
Дров не рубав,
Діжі не місив,
По воду не ходив,
Дітей не глядів,
Діла не робив.
А хто не робить,
Тон не їсть.

* * *

ВАРИЛА МАМОЧКА КАШИЧКУ, ВАРИЛА

Вказівним пальцем правої руки по долоні дитини роблять рух, ніби мішають кашу, примовляючи:

Варила мамочка кашичку, варила.
Одному дала до горнятка,

Перебирають пальці - один за одним, починаючи від мізинного.

Другому до мисочки,
Третьому до кайстроника,
Четвертому дала до ложки,
А п’ятому не дала,
Бо не приніс сала.

* * *

ВАРИЛА МИШЕЧКА КАШИЧКУ, ВАРИЛА

Варила мишечка капгачку, варила
Та й поїла.
Та ішла през лавочку —
Згубила мисочку.
Ішла през поточок —
Згубила горночок.
Ішла, ішла, ішла аж ту.

* * *

КРА, ВОРОНА, КРА

Дитині, яка, тримаючись аа палець дорослого, то опускає, то піднімає руку,
примовляють:

Кра, ворона, кра!
На полиці сиділа,
Дітям кашу варила.
Діти пішли до села,
Сама кашу поїла.
Гишь, гишь, гишь!

При цьому починають махати руками, ніби відганяючи від себе ворону.
Дитина теж махає ручками, сміється.

* * *
 
 
КУЙ, КУЙ ЧОБІТОК

Пучкою постукують по ступні дитини, наче «кують».

Куй, куй чобіток,
Подай молоток,
Не подаси молотка —
Не підкую чобітка.
Молоток золотенький,
Чобіток дорогенький.
Ш-ш-ш.

* * *

ОЙ КОВАЛЮ, КОВАЛЬОЧКУ

—    Ой ковалю, ковальочку,
Підкуй мені чобіточки!
—    Почекай-но, Іваню,
Нехай вугля розпалю.
Куй, куй чобіток,
Подай, Ваню, молоток.
Не подаси молотка —
Не підкую чобітка.
—    На!
Стук-тук!
Стук-тук!
Стук-тук!
Стук-тук!
Пш-ш-ш!
Чш-ш-ш!
—    На!

* * *

КУЄ КОВАЛЬ БРИЧКУ

Кує коваль бричку,
Заглядає в пічку:
Чи є борщ? Чи є каша?
Чи є в борщі шматок м’яса?
—    Куві-і-і! Куві-і-і!

* * *

КУЮ, КУЮ НІЖКУ

Кую, кую ніжку,
Поїду в доріжку,
Куплю черевички,
Ніжки невеличкі.

 

* * *

КУЄМ, КУЄМ НІЖКУ

Куєм, куєм ніжку,
Поїдем в доріжку.
Треба коня підкувати,
Будем в баби ночувати.

* * *

КОВАЛЮ, КОВАЛЮ

Ковалю, ковалю,
Підкуй мені ніжку,
Поїду в доріжку.
Доріжка вузенька,
Кобила сліпенька..

* * *

КОВАЛЬОК, КОВАЛЬОК

—    Ковальок, ковальок,
Підкуй чобіток,
А я тобі, ковальок,
Дам за теє п’ятачок.
—    Я не хочу кувать:
В мене ручки болять.

* * *

КУЙ, КУЙ, КОВАЛІ

Куй, куй, ковалі,
То великі, то малі.
А старого коваля
Посадили на коня.
Ковалиху на бика,
Гайта, вісьта козака.

 

* * *

КУПАЛИСЯ ЛАСТІВ’ЯТА

Співають під час купання дитини.

Купалися ластів’ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми білотілі
Та ще й білолиці.

Купалися ластів’ята
Та в чару-водиці,
Щоб були ми чорнобриві
Та ще й білолиці.

У любисточку купали,
Живу воду наливали,
Щоб здоров’я тіло мало,
Лиха-горенька не знало.

* * *

ГОЙДА, ГОЙДА, ГОЙДАША

Гойдаючи дитину в колисці, співають.

Гойда, гойда, гойдаша!
Де кобила, там лоша,
Де кобила, там лоша,
Там печене порося.
Кобила у лісі,
А лоша у стрісі.
Гойда, гойда, гойдаша!
Гойда, гойда, гойдаша!

* * *

ГОЙДА, ГОЙДА

Гойда, гохіда,
Гойда, гойда, гойда.
Тяги, тяги —
Нема дуги.
—    А де дуга?
—    У лісі.
—    А де хомут?
—    У стрісі.
—    Піди, синку,
Вирубай дубинку
Поганять кобилку.
Гойда, гойда,
Гойда, гойда, гойда.

* * *

 
ГОЙДА, ГОЙДА, ГОЙДАША

Гойда, гойда, гойдаша,
Купив батько лоша,
Вивів лоша пасти,
Стоїть злодій під корчем,
Хоче лоша вкрасти.

* * *

ГОЙДИ, ГОЙДИ-СИ

Гойди, гойди-си,
Усі свині в горосі,
Та ще не всі —
Половина в овсі.

* * *

ГОЙДА-ДА

Гойда-да,
Хліба нема.
Був буханець —
З’їв баранець,
Була кришинка —
З’їла дитинка.

* * *

 
ГОЙДИ, ГОЙДИ, ГОЙДИ-ЙДИ

Гойди,гойди, гойди-йди!
Та підемо до Байди.
А Байда дасть хліба-солі,
А Байдиха — бараболі.

* * *

ГОЙДА-ДА, ГОЙДА-ДА

Гойда-да, гойда-да,
Добра в коника хода,
Поводи шовкові,
Золоті підкови.

* * *

ОТОТУШКИ-ТУТУШКИ

Погладжуючи тільце дитини, розводять її ручки.

Ототушки-ту тушки!
На котика потягушки,
А на Василька ростушки.
Ой тошки, тошки!
Щоб підросли трошки.

* * *

ПОТЯГУСІ, ПОТЯГУСІ

Потягусі, потягусі,
На Галю ростусі.
Щоб Галочка росла,
Росла-виростала,
Щоб Галочка своїй мамці
Скоріш в поміч стала.
У помочі стала,
Діток колихала
Й хату доглядала.

* * *
 
 
ОЦЕ РАЗ, ОЦЕ ДВА

Співають, навчаючи дитину стояти.

Оце раз, оце два,
Оце три, оце чотири,
Оце п’ять, оце шість,
Оце сім, оце вісім,
Оце дев’ять, оце лин,
О    те щука з Кременчука,
Оце карась затрепетавсь,
Оце заввишки — вставай з колиски.

* * *

ГОЙДА, ГОЙДА, ГОЙДАША

Гойда, гойда, гойдаша,
І кобилка, і лоша,
І семеро поросят,
І восьмеро овечат,
Та нікому пасти.
Виглядає вовк із ліса,
Хоче лоша вкрасти.
А це в поле,
А це в море,
А це наввишки,
Скакай, Івашку, з колиски.

* * *

ХОДИЛА КВОЧКА

Ходила квочка
Біля кілочка,
Водила дітки
Біля червоної квітки.
Не рвіть, дітки,
Червоної квітки,
Бо як порвете,
Самі помрете.
А це в поле,
А це в море,
А це наввишки,
Скакай, Івашку, з колиски.

* * *

 
ДИБКИ, ДИБКИ

Навчаючи дитину ходити, примовляють:

Дибки, дибки!
Ходить котик по лавочці,
Водить кішку за лапочки:
Диб, диб, диб.
ДИБИ, ДИБИ
Диби, диби!
Ішла баба по гриби,
А дід по опеньки
В неділю раненько.

* * *

ЛАСОЧКА, ДЕ ТИ БУЛА?

Пестячи дитячу ручку долонею, примовляють:

—    Ласочка, де ти була?
—    В бога.
—    Що ти робила?
—    Кросенце ткала.
—    Що ти заткала?
—    Кусок сала.
—    Де ти діла?
—    Під столом.
—    Чим накрила?
—    Постолом.
—    Де теє сало?
—    Кішечка вкрала.
—    Де тая кішечка?
—    Побігла під піч.
—    Де тая піч?
—    Вода затопила.
—    Де тая вода?
—    Воли попили.
—    Де тії воли?
—    Довбні побили.
—    Де тії довбні?
—    Черви поточили.
—    Де тії черви?
—    Кури поклювали.
—    Де тії кури?
—    Коршаки покапали.
—    Де тії коршаки?
—    Полетіли на море.
—    Де тее море?
—    Красками заросло.
—    Де тії краски?
—    Порвали Параски.
—    Де тії Параски?
—    Вийшли заміж.
—    За кого?
—    За паничів.
—    Де тії паничі?
—    Поїхали на війну.

* * *

ЛАСОЧКА СІРЕНЬКА, БІЛЕНЬКА

—    Ласочка сіренька, біленька,
Де була?
—    В ступці.
—    Що їла?
—    Крупці.
Несла, несла та й розсипала.

* * *

ЛАСЯ-ПАРАСЯ

—    Лася-Парася,
Де була?
—    У лісі.
—    Що їла?
—    Горісі.
—    Чим кусала?
—    Зубами.
—    Куди клала?
—    До мами.

* * *

 
МИШЕЧКА-СКРОБОТУШЕЧКА

Мишечка-скроботушечка,
Не йди в поле —
Медвідь сколе.
Мишечка не послухала,
Пішла в поле,
Медвідь сколов:
Кіль, кіль, кіль, кіль, кіль!

* * *

БІГЛА МИШКА

Бігла мишка,
Несла книшика,
Не мала де сісти,
Книшика з’їсти.
Отутоньки сіла,
Книшика з’їла.

* * *

МИШКА, МИШКА

—    Мишка, мишка,
Торохтушка,
А де була?
—    У бабусі.
—    Що робила?
—    Полотно ткала.
—    Що заткала?
—    Кусок сала.
—    Куди положила?
—    На мисничку.
—    Куди впало?
—    В помийничку.
Тут пень,
Тут криниця,
Тут холодна водиця.

* * *

 
МИШКА, МИШКА

—    Мишка, мишка,
Де ти була?
—    У бога.
—    Що робила?
—    Пряла.
—    Що запряла?
—    Кусок сала.
—    Де сховала?
—    Під лавкою.
—    Чим накрила?
—    Халявкою.
—    Хто вкрав?
—    Оришка.
І вертить хвостом,
Як мишка,
Мишка, мишка,
Мишка, мишка.

* * *

МИШКО, МИШКО, ДЕ БУЛА?

—    Мишко, мишко, де була?
—    В селюка, в селюка.
—    Що робила?
—    Діточок гляділа.
—    Що заробила?
—    Шматок сала.
—    Де поділа?
—    На шафочці.
—    Де ж воно ділось?
—    Кицюня вкрала.
—    Де ж тая кішка?
—    У поле побігла.
—    А де теє поле?
—    Житом поросло.
—    А де теє жито?
—    Кури поклювали.
—    А де тії кури?
—    У село побігли.
—    А де те село?
—    Вода залила.
—    А де ж та вода?
—    Воли попили.
—    А де ж ті воли?
—    У ліс повтікали.
—    А де той ліс?
—    Квітками поріс.
—    А де тії квітки?
—    Дівки порвали.
—    А де ж тії дівки?
—    Парубки побрали.
—    А де ж тії парубки?
—    Пішли на війну.

* * *

ЦІРОВКА-МІРОВКА, ДЕ БУЛА?

—    Ціровка-міровка, де була?
—    Була у млині.
—    А що там чинила?
—    Масло колотила.
—    А де діла?
—    Біда з’їла.
—    Бити було!
—    Нічим було!
—    Качалками, праничками!
Кац, кац, кац!

* * *

КОТОЧКУ, ДЕ ТИ БУВ?

Гладять долонями обличчя дитини й проказують.

—    Коточку, де ти був?
—    У коморці.
—    Що там робив?
—    Молочко пив.
—    А мені залишив?
—    Забувся.
—    Апчхи! Апчхи!
Апчхи! Апчхи!

* * *

КИЦЯ-МУРА

—    Киця-мура,
Де ти була?
—    У бабусі.
—    Що робила?
—    Миски мила:
Дві помила, дві розбила,
Баба голову набила!

* * *

КИЦЯ-МУРА

—    Киця-мура,
Де ти була?
—    У попа.
—    Що робила?
—    Кози пасла.
—    Що запасла?
—    Кусок масла.
—    Де те масло?
—    Киця з’їла.
—    Де та киця?
—    В ліс побігла.

* * *

ПЕЧУ, ПЕЧУ ХЛІБЧИК

Беруть у долоні дитячу голівку і, злегка її перекидаючи з руки на руку направо і наліво, роздільно проказують:

Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Меншичкому — менший,
Більшичкому — більший.

Після цього, нахиляючи голівку то наперед, то назад, продовжують:

Шусть у піч!  (2 р.)
Шусть у піч!  (2 р.)
 
Сажай — виймай, (2 р.)
Сажай — виймай, (2 р.)
Ріжу, ріжу
Я, куштую,—
Гам!

* * *

ПЕЧУ, ПЕЧУ ХЛІБЧИК

Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Цьому дам, цьому дам...
А цьому не дам:
Він хліба не місить,
Він помиї не носить,
Він в печі не палить,
То я цьому й не дам.

* * *

ПЕЧУ, ПЕЧУ, КАЛАЧІ 

Печу, печу калачі,
Ти не сиди на печі.
Чи-ри-ри! Чи-ри-ри!
Ти не сиди на печі!

* * *

ЗАЙЧИКУ, ЗАЙЧИКУ

—    Зайчику, зайчику,
Де ти бував?
—    У млині, у млині.
—    Що ти видав?
—    Міх муки, міх муки.
—    Чом ти не вкрав?
—    Там були кравчики,
Побили пальчики.
Ледве я втік —
Через бабин тік
Та через колоду,
Головою у воду;
Та через поліно,
І зодрав коліно;
Через конопельки —
Конопельки трісь, трісь!
А веребчик: «Пісь, пісь».

Після цього підіймають дитину за вуха, примовляючи: «Скугу-гу, зайчику!»
Дитина сміється.

* * *

ЗАЙЧИКУ, ЗАЙЧИКУ

—    Зайчику, зайчику,
Де ти бував?
—    У млині, у млині.
—    Що ти видав?
—    Куль муки, куль муки.
—    Чом ти не вкрав?
—    Там були старчики,
Перебили пальчики.
Насилу втік
Через бабин тік.
І тік полупав,
І бабу злякав.
А баба за мною
Та ще з кочергою.
А я на колоду
Та й упав у воду.
Буль, буль, буль!

* * *

ЗАЙЧИКУ, ЗАЙЧИКУ

—    Зайчику, зайчику,
Де ти бував?
—    У млині.
—    Що ти видав?
—    Сім мішків горішків.
—    Чом ти не вкрав?
—    Там були кравчики,
Порубали пальчики.
А я втік через попів тік
Й ножки попік.
Та в конопельки —
Пужать горобейки.
Шугай! Шугай!
На бабин садочок
їсти ягідочок,
А на дідів —
Бражки пити.

* * *

ЗАЙЧИКУ, ЗАЙЧИКУ, ДЕ ТИ БУВ?

—    Зайчику, зайчику, де ти був?
—    У млині.
—    Що ти чув?
—    Сім мішків горішків.
—    Чого ж ти не вкрав?
—    Бо там були старчики
Та побили пальчики.
Я насилу втік —
Через попів тік,
Через попову колоду,
Та в попову воду бовть!
Викис, вимок, виліз, висох,
Став на колоду
Та знов бовть у воду!

* * *

ЗАЙЧИКУ, ЗАЙЧИКУ, ДЕ ТИ БУВ?

—    Зайчику, зайчику, де ти був?
—    У млині, у млині.
—    Що ти видав?
—    Муку.
—    Чом ти не взяв?
—    Я взяв цілий мішок,
Та набігли собаки,
Та забили мені баки,
Я й розсипав.

* * *

 
ЗАЙЧИКУ, ЗАЙЧИКУ

—    Зайчику, зайчику,
Де ти бував?
—    У млині, у млині.
—    Що ж ти чував?
—    Міх муки, міх муки.
—    Чом ти не вкрав?
—    А біг діркою, діркою,
А він мене міркою.
А втікав колесом, колесом,
А він мене поясом.
Я йду, а він капустицю
Хруп, хруп.
Я до нього: не руш!
А він зник.

* * *

ГОРОШОК

Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізинного, примовляють:

Горошок,
Бобошок,
Сивочка,
Курочка,
А той старий когутисько
Не хтів іти по дітисько —
Та шуп з ним до пєца!

При цьому легенько смикають за пальчик, ніби щось кидають на землю.

* * *

ГОРОШОК

Горошок,
Бобошок,
Гусочка,
Курочка,
Кі-кі-рі-кі!

При цьому великим пальцем злегенька трясуть. Дитина сміється.

* * *
 
ЛАДУШКИ, ЛАДУСІ

Плескаючи з дитиною в долоні.

—    Ладушки, ладусі,
А де були?
—    У бабусі.
—    А що їли?
—    Кашку.
—    А що пили?
—    Бражку.
Каша масленька,
Бражка п'яненька,
Бабуся старенька.
Гай! Гай! Полетіли,
На головку сіли.

* * *

ЛАДКИ, ЛАДОНЬКИ, ЛАДУСІ

—    Ладки, ладоньки, ладусі,
Ой ладусі, ладки,
Де були ви?
—    В бабки.
—    Що їли?
—    Оладки.
—    З чим оладки?
—    Із медком та солодким молочком.

* * *

ЛАДКИ, ЛАДКИ

Ладки, ладки,
Побилися бабки.
За кого, за кого?
За Костюньку малого.

 

* * *

ЛАДКИ, ЛАДКИ

Ладки, ладки!
Побилися бабки.
А за що? — За кисіль,
Що наївся Василь.
Шуги, шуги, шуги!

При цьому махають руками дитини.

* * *

ТОСІ, ТОСІ, ТОСІ

Тосі, тосі, тосі,
А свині в горосі,
Нема кому виганяти —
Хіба би Явдосі.
Телята в капусту —
Не треба їх виганяти,
Аби були тлусті.

 

* * *

ТОСІ, ТОСІ

Тосі, тосі,
Свині в просі,
Поросята в гречці,
А музика без’язика
їде на овечці.

* * *

ТОСІ, ТОСІ, ЛАПЦІ

Тосі, тосі, лапці,
Поїдем до бабці,
А від бабці до діда,
Там е курка чубата.
А від діда до мами —
Наїмося сметани.

* * *

ТАПЦІ, РУЧКИ, ТАПЦІ

Тапці, ручки, тапці,
Старій бабі капці,
А молодій черевички,
Жеби були невеличкі,
Танці, ручки, танці!
Танці, ручки, тапці!
Дала баба папці,
Дала, дала, іще дала,
Бо Іванка рада мала.
Тапці, ручки, тапці!

* * *

ТАПЦІ, РУЧКИ, ТАПЦІ

Тапці, ручки, тапці,
Підемо до бабці.
Дасть нам баба пиріжки
І на миску замішки.
Тапці, ручки, тапці!

* * *

 

ГОПА. ГОПА, ГОПА-ЧУКИ

Гопа, гопа, гопа-чуки,
Наварила мама щуки,
Та не знала, де подіти,
Та кинула межи діти.
—    А ви, діти, не сваріться
Та рибкою поділіться.
А ви, діти, пам’ятайте,
Свою матір споминайте.

* * *

ЧУКИ, ЧУКИ, ЧУКИ, ЧУКИ

Чуки, чуки, чуки, чуки,
Наварила баба щуки,
І діток накормила,
І спатоньки положила.

* * *

ЇДЕ, ЇДЕ ПАН, ПАН

Підкидаючи дитину на коліні або нозі.

Їде, їде пан, пан,
На конику сам, сам,
А за паном хлоп, хлоп
На конику гоп, гоп.

* * *

ЛЕТІЛА БДЖОЛА КОЛО ЧОЛА - БУМЦ!

Торкаючись окремих частин обличчя дитини, примовляють:

Летіла бджола коло чола — бумц!
Летіла оса коло носа — бумц!
Летіла мушка коло ушка — бумц!
Летів жук, в оцьо — бух!
 
 
* * *

ОЙ ГОП! ЧУК, ЧУК!

Ой гоп! Чук, чук!
Наловив дід щук.
Баба губи надула,
Не полуднувала.
Ой гоп! Чук, чук!
Недалеко Кременчук.
Он і батько ідуть
І гостинця несуть.

* * *

ОЙ ЧУК, ЧУКИ, ЧУК

Ой чук, чуки, чук,
Наварив дід щук.
Баба рибку спекла —
З сковорідки втекла.

 

* * *

ОЙ ЧУК, ЧУК, ЧУК

Ой чук, чук, чук,
Наловив дід щук,
Та повіз на торжок,
Та продав за шажок.
Медяника купив —
Дітей поманив.

 

* * *

ОЙ ЧУК, ЧУК, ЧУК

Ой чук, чук, чук,
Наловив дід щук!
А бабуся пліточок —
Годувати діточок,
А бабуся карасиків —
Годувати Тарасиків,
А бабуся окунців —
Годувати молодців.

* * *

 
ОЙ ЧУК, ЧУК, ЧУК

Ой чук, чук, чук,
Наловив дід щук.
Баба наварила,
Діда накормила.
Ой чук, чук, чук,
Наварив дід щук —
І сам не кушав,
Діточок потішав.

* * *

ОЙ ЧУК, ЧУКИ!

Ой чук, чуки! (2)
Сорочечка куца.
Треба робити, (2)
Щоб доточити.
Треба працювати, (2)
Щоб усе мати.
Гоп, чук, чуки! (4)

* * * 

ЧУК, ЧУК, ЧУ КАЛОЧКИ!

Чук, чук, чукалочки!
Пошив батько жупаночки.
І пошив, і надів,
І на доцю поглядів.

* * *

ОЙ ЧУК, ЧУК, ЧУК

Ой чук, чук, чук,
Та в чулочки,
Та в черевички,
Та на вечерпички.

* * *

ГОП-ЧУК, ЧУК-ЧУК-ЧУК

Гоп-чук, чук-чук-чук,
Кращий хлопчик, як дівчук:
І волики напасе,
І водички принесе.

* * *

 
МЕНЕ МАМА ЧУК-ЧУК-ЧУК

Мене мама чук-чук-чук,
Мене татко чук-чук-чук,
А дід в хату бере дрюк:
—    Ось я дам вам чук-чук-чук!
—    Ой дідусю, кидай дрюк,
Бо я хочу чук-чук-чук.
Кинув дідусь геть свій дрюк,
Взяв онучка чук-чук-чук.

* * *

ОЙ ЧУК, ЧУК-ЧУКИ

Ой чук, чук-чуки,
Мама плете кошики.
Кидай, мамо, кошики,
Бо я хочу чук-чуки.
Мама кида кошики,
Бере мене чук-чуки.

* * *

ОЙ ЧУК-ЧУКИ, ЧУКИ-ЧОК

Ой чук-чуки, чуки-чок,
Пішли дітки в садочок,
Там нарвали квіточок,
Там нарвали квіточок,
Сплели доні віночок.

* * *

ОЙ ЧУК-ЧУК, ОЙ ЧУК-ЧУК

Ой чук-чук, ой чук-чук,
Пішов дідусь ловить щук.
Та не піймав щучку,
А спіймав онучку.
А в онучечки дві ручечки.
І рученьки, і ніженьки,
Піде Галя в доріженьку.

* * *

 
ЧУКИ; ЧУКИ, ЧУКИ, ЧОК

Чуки, чуки, чуки, чок,
ГОпвіи дітки в таночок,
Пішли дітки в таночок,
Донька збила каблучок.
—    Прибий, татку, каблучок,
Бо я хочу в таночок.

* * *

ГОПА, ГОПА, ГОПА-ПА

Гопа, гопа, гопа-па,
Нема грошей у попа,
А в попаді трошки є,
Та й попові не дає.

* * *

А-ТА-ТА, А-ТА-ТА

А-та-та, а-та-та,
Сіла баба на кота,
Поїхала до попа.
Попа дома нема,
А попові дочки
Шиють чобіточки —
Одна коса, друга боса,
Третя без сорочки.

* * *

ГУ-ТУ-ТУ, ГУ-ТУ-ТУ

Гу-ту-ту, гу-ту-ту,
Вари кашку круту,
Підсипай молочка,
Погодуй козачка!
ГОП, ГОП, ГОРОБЕЙКИ
Гоп, гоп, горобейки,
На бабині конопельки,
А на дідів мак,
Нехай буде так.

* * *

 
ТУРКИ, ТУРКИ, ТУРЧЕНЯ

Турки, турки, турченя
Сіло, впало на коця.
А коничок вороний, вороний,
А наш Юрчик ще малий, ще малий.

* * *

ЛЕТІВ ГОРОВЕЙЧИК

Летів горобейчик:
—    Джив, джив, джив!
Де ж мені сісти?
—    На печі.
—    Що ж мені їсти?
—    Калачі.

 

* * *

ОЙ ТАК, ТАК

Ой так, так,
Да волошечка,
Да вивела діток
За воротечка.
Посаджала рядком,
Напувала медком.

* * *

ХИТІ, ХИТІ, А КОНИКИ В ЖИТІ

Хиті, хиті, а коники в житі,
Ще й не всі — половина у вівсі,
Нехай вони пасуться,
Вони комусь здадуться.
Бо я б побігла виганяти,
Так треба варить вечеряти.

* * *

ОЙ ДІВЧИНА МАНІСІНЬКА

Ой дівчина мінісінька,
Яка ж бо ти гарнісінька:
За косою барвіночок,
Ще й рученька білісінька.
 
 
* * *

ІДЕ, ІДЕ ДІД, ДІД

Іде, іде, дід, дід,
Несе, несе міх, міх.
От такий дідище,
От такий страшище:
От такий ногатий,
От такий рукатий;
От такий вусатий,
Такий бородатий;
От такий окатий,
От такий плечистий.

* * *

ТПРУ-ТПРУ, ЛЯЛІ

Тпру-тпру, лялі,
Малесенькій Галі.
Цить, не плач,
Купимо калач,
Медом помажем
І тобі покажем.
Будем мовчать,
Будем годувать.

* * *

СКАЖУ ВАМ БАЙКУ

Скажу вам байку:
Курив пес файку
На довгім цибушку,
Обпалив собі вушко.
—    Де тото вушко?
—    На столі лежало.
—    Де той стіл?
—    Огонь спалив.
—    Де той огонь?
—    Вода загасила.
—    Де тота вода?
—    Горобчики випили.
—    Де тоті горобчики?
—    На дереві сиділи.
—    Де тото дерево?
—    Баба спалила.
—    Де тота баба?
—    Вилізла на граба.
Граб тріщить,
Баба верещить,
Дід тягне за вухо:
—    Ходи сюди, старухо!

* * *

ТОВЧУ, ТОВЧУ МАК, МАК

Товчу, товчу мак, мак,
За ступою дяк, дяк.
—    Чого, дяче, плачеш?
—    Мачуха била,
їсти не давала,
Тільки дала книш.
—    Де ж той книш?
—    Ухватила миш.
—    А де ж тая миш?
—    Побігла під піч.
—    А де ж тая піч?
—    Вода затопила.
—    А де ж тая вода?
—    Воли попили.
—    А де ж тії воли?
—    Довбні побили.
—    А де ж тії довбні?
—    Шашлі поточили.
—    А де ж тії шашлі?
—    Кури поїли.
—    А де ж тії кури?
—    Коршак похватав.
—    А де ж той коршак?
—    Полетів на море.
—    А де ж тее море?
—    Квітами заросло.
—    А де ж тії квіти?
—    Дівчата порвали.
—    А де ж тії дівчата?
—    Хлопці побрали.
—    А де ж тії хлопці?
—    Пішли на війну.
—    А де ж тая війна?
—    Аж серед моря.

* * *

БУВ СОБІ ЧОЛОВІК НЕТЯШКА

Був собі чоловік Нетяшка,
На ньому сіра семряжка,
Червона шапочка.
Чи хороша моя казочка,
Чи казати, чи ні?
І ти кажеш: — Казати! 
І я кажу: — Казати!

(І знову спочатку)

* * *

БУВ СОБІ ЧОЛОВІК НЕТЯШКА

Був собі чоловік Нетяшка,
На ньому сіра семряжка,
Червона шапочка.
Чи хороша моя казочка,
Чи казати, чи ні?
І ти кажеш: — Не казати!
І я кажу: — Не казати!

(І знову спочатку).

* * *

ЖИВ СОБІ ДІД САЖКА

Жив собі дід Сажка,
На ньому була синя семряжка,
На голові шапочка,
Під носом капочка,
На семряжці латочка.
Чи хороша моя казочка?

* * *

БУВ СОБІ РАК

Був собі рак,
Та мав сімсот гармат,
Та пішов на пруса воювать,
А злякався та в воду сховався,
А з води та в вершу.
Почну я ту казочку спершу.

 

* * *

 
ЖИВ-БУВ ДІД ТА БАБА

Шив-був дід та баба,
Була в них вівця,
Почнемо з кінця:
Жив-був дід та баба,
Була в них вівця,
Почнемо з кінця...

 

* * *

ПОСЛУХАЙТЕ, ЛЮДИ

Послухайте, люди,
Довга байка буде!
Був собі раз горобець,
Бабі збив новин горнець.
Прилетіла горобчиха,
Питається баби стиха:
—    А то хто збив нам горнець? —
Баба каже: — Горобець!
—    Підіб’ю йому крильця!
Чи казати знов з кінця?
Як казати, то казати:
Був собі раз горобець...

 

* * *

ЛІЗ ПРУС ПО СТІНІ

Ліз прус по стіні
У червонім каптані,
Праву ногу волоче,
Розказати тобі ще?
БУВ СОБІ БУДЬКО
Був собі Будько,
Мав халабудку,
І ставок,
і млинок,
І капусти шматок,
І штани портяні,
Що дерлися по стіні.
Гарна моя байка чи ні?

* * *

 
СКАЖУ ВАМ, ДІТИ, КАЗКУ

Скажу вам, діти, казку:
Приніс зайчик дров в’язку,
Поколов їх дрібненько,
Зварив кашу хутенько.
Кашка була солоденька,
Моя казка коротенька.
КАЖУ, КАЖУ КАЗКУ
Кажу, кажу казку
Про бабу Палажку
І про діда Патуся.
От і казочка уся.

* * *

БУВ ДІД МОНЬКА

Був дід Монька,
Тримався злегонька:
Шапочка капустяна,
Дашок солом’яний.
Сірі бички мав,
На припічку запрягав.
Гов, тпрр, до ярма!
Обернувся та й нема.

* * *

СИДИТЬ ВАСИЛЬ НА ПРИПІЧКУ

Сидить Василь на припічку,
Держить кота за ниточку.
Котик зубки розтулив
Та Василька й укусив.
А дзусь, а дзусь, кошеня,
Не займай ти Василя!

* * *

УПАВ, УПАВ

Упав, упав
Зайчик з липки,
Одбив, одбив
Собі хрипки.
Сів за лозою,
Плаче сльозою;
Сів за хворостом,
Киває, моргає
Своїм куцим хвостом.

* * *

А ПАС ТИ КОЗИ?

—    А пас ти кози?
—    Пас.
—    А були морози?
—    Були.
—    А брав вовк кози?
—    Брав.
—    А як коза мекотала?
—    Ме-е-е, ме-е-е, не бери мене,
Візьми пастуха, бо я ще суха.

* * *

ПРИЛЕТІЛИ ЖУРАВЛІ

Прилетіли журавлі,
То великі, то малі,
Сіли вони на люлі
Та й співають:
Трі-рі-рі!

* * *

ЛЕТІВ ЖУК ТА У ВОДУ — ГУП!

Летів жук та у воду — гуп!
Прилетіла мати жука рятувати:
—    Ой жучку, мій жучку,
Подай білу ручку.
—    Не подам, не подам,
Піди до криниці, напийся водиці.

 

* * *

 
ПІШОВ ДІД НА ГРИБИ

Пішов дід на гриби,
Баба на підпеньки.
Дід свої поварив,
Бабині сиренькі.

* * *

ІШОВ АНЦИБОРИК

Ішов анциборик
Через попів дворик,
Ніс сокирку, й топорик,
І мальовану торбу з пиріжками.
—    їв би ти пиріжки?
—    їв би.

Тоді беруть дитину за вухо й приказують:

—    Не ласуйсь, не ласуйсь, не ласуйсь.
Ішов анциборик... і т. д.
—    Їв би ти пиріжки?
—    Ні.
—    Чом такого добра не хотіть,
Чом такого добра не хотіть?

* * *

ЇХАВ ЦІПОРИК

Їхав ціпорик
Через дворик,
Віз кайстру й топорин.
А в тій кайстрі
Пиріжки в маслі,
їж ти чи не їж,
А добрим молодцям
Хоч потрошки вріж.

* * *

ІШЛИ ТКАЧІ ПО ДЕРКАЧІ

Приспівують малим дітям тоді, коли часом од вітру віконниці гуркотять.

Ішли ткачі по деркачі,
А за ними Настя:
—    Не йдіть, ткачі, по деркачі,
Не буде вам щастя.

* * *

ОЙ ЦЮНІ, ЦЮНІ, ЦЮНІ

Ой цюні, цюні, цюні,
Пішов котик до кицюні,
А кицюня хитра була
Й вареничків роздобула.

* * *

ЛІЗЕ РАК ПО СТІНІ

Лізе рак по стіні,
Праву ногу волочить.
І чого він хоче?

* * *

 

ГОП-ЦІ-ЦІ-ЦІ, КОБИЛА

—    Гоп-ці-ці-ці, кобила,
Куди їдеш?
—    До млина.
—    Візьми мене на візок,
Спечу тобі пиріжок.
—    З ЧИМ, з чим?
—    З ягідьми,
Поїдемо ва людьми.

* * *

ОЙ БЕЗ ДУДИ, БЕЗ ДУДИ 

Ой без дуди, без дуди
Йдуть ніженьки не туди.
А як дудочку почують,
Самі ніженьки танцюють.

 

* * *

ОТ І КАЗЦІ КІНЕЦЬ

От і казці кінець,
Пішла баба у танець,
А за нею горобець
Викрутасом, вихилясом.
Молодець, горобець!

 
За матеріалами: Дитячий Фольклор. Збірка. Бібліотека української усної народної творчості. Упорядкування, вступна стаття та примітки Г. В. Довженок. Ілюстрації Юлія Криги. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 97 - 132. 

 

* * *

 

Одним з видів активного спілкування дорослих з малятами за допомогою художнього слова, що розвиває рухи та мислення, викликає жвавість, бадьорість та радісний настрій, є забавлянки (потішки, утішки). Це — коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнити дитину фізично та підтримувати веселий настрій.

Зв’язок текстів і рухів інколи випливає із самого змісту забавлянок, але частіше визначається традицією виконання.
Ці забави пристосовані до різного віку маляти. Є такі, що призначаються немовляті, яке ще лежить, інші — коли воно вже тримає голівку, сидить, ще інші вимагають бодай мінімального розуміння вмісту.
Забавлянки, супроводжувані рухами, не лише розважали дитину, тішили її своєю милозвучністю, а й розвивали її мову. І саме з характером дитячого мовлення, з тим, що діяльність дитини у ранній період відбувається за допомогою дорослого, пов’язане часте використання в забавлянках діалогу.
Ці твори, як і більшість колискових пісень, зверталися до предметів, доступних дитячому погляду, заповнювалися діями, знайомили з основними господарчими заняттями членів сім’ї. Світ дитячих забавлянок — традиційне село, хата, подвір’я, родина.
Утішки по-різному відкривають перед дитиною світ праці, часом переносячи у забаву окремі її види:

Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик... 

Або:

Ковальок, ковальок,
Підкуй чобіток...

У картинах, де діють привабливі для дитини птахи й тварини, уславлення праці розраховане на можливості дитячого розуміння.
Окремі забавлянки мають регіональну специфіку. Так, паралеллю до загальновідомої «Сороки-ворони» у фольклорі українців Східної Словаччини е забавлянки «Варила мамочка кашичку», «Варила мишечка кашичку». Супроводжуючися такими ж рухами, вони мають інші персонажі і лише в окремих варіантах зберігають той же сюжетний стрижень. Пісеньки під плескання дитячими долоньками на Поділлі і західних областях України називаються «Тосі, тосі» і мають свій зміст, відмінний від «Ладки, ладки». А такі ж рухи дітей Пряшівщини (Східна Словаччина) виконуються під супровід пісеньки «Тапці, ручки, тапці».
Особливо численними й різноманітними е забавлянки з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на нозі. На Центральній Україні та Лівобережжі вони називаються «чукикалки» (або «гуцикалки») від початкових слів багатьох з них — різноманітних поєднань звукосполучень «чук», «чуки», «гуци». Інші звукопоеднання («гоп», «а-та-та» тощо) також надають пісенькам чіткого, енергійного ритму, який е характерною ознакою «чукикалок». Часом і сам зміст пісеньок відтворює рух (наприклад: «їде, їде пан, пан, на конику сам, сам»).
Серед забавлянок, що не супроводжуються рухами та ігровими діями, виділяються твори, які виконавці називають казочками. Ці казочки неоднорідні. За структурою та особливостями поетики їх умовно можна розділити на просто «казочки», «безконечні казочки» та «кумулятивні казочки». Таку назву вони дістали не випадково — і перші, і другі мають зачин, як у власне казці, і своєрідну оповідальність. Оповідальність наявна також у творах, побудованих як діалог, зокрема у «кумулятивних казочках».
Головний ефект «безконечних казочок» (їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку) створює прийом безконечності — відповідь на поставлене наприкінці питання потребує повторення попереднього тексту. Специфічною рисою «кумулятивних казочок» є їхня будова — ланцюг питань та відповідей, витриманих у межах одного логічного ряду. Ця специфіка, на думку дослідників, пов’язана з особливостями мислення людини на ранніх стадіях розвитку людської культури. Такі твори співзвучні і з характером; мислення дитини, що й забезпечило їм беззаперечний успіх у дітей.
Рівень слухачів забавлянок, незначний обсяг більшості творів зумовили обмежене використання в них художніх засобів з багатого арсеналу народнопоетичної творчості Цікавою для дитини є сама ситуація, дії персонажів, і це виявилось у навантаженості забавлянок дієслівними формами. Значне місце в художній тканині багатьох забавлянок займає звукове оформлення — насиченість алітераціями, асонансами, звуконаслідувальними словами. Звукові повтори створюють особливу наспівність забавлянок, що дуже важливо саме для цього жанру: бо ж немовлятам зміст, значення слів не завжди зрозумілі, і сприймають вони мелодійний, ритмічний, звуковий образ твору.
Повторюваність у поєднанні із змінами ритмічного малюнка, жести, інтонація — все разом сприяє зосередженню дитячої уваги на художніх творах, які допомагали духовному й інтелектуальному зростанню дитини.

(Галина Довженок)

За матеріалами: Дитячий Фольклор. Збірка. Бібліотека української усної народної творчості. Упорядкування, вступна стаття та примітки Г. В. Довженок. Ілюстрації Юлія Криги. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 8 - 10. 

 

 

Більше забавлянок та потішок для малюків на нашому сайті:

Забавлянки та потішки для малят

Читайте старовинні українські ігри-забавлянки для немовлят; забавлянки, записані Іваном Манжурою у 19-му сторіччі в Олександрівському повіті Катеринославської губернії; а також - кілька збірочок різних забавлянок та потішок для дітей з народної творчості та від українських авторів (Варвари Гринько, Анатолія Камінчука, Лідії Коломієць, Валентини Каменчук, Павла Тичини, Вадима Пепи, Дмитра Головка, Юлії Каспарової, Наталі Полулях, Ірини Котлярської-Фесюк).