Перший промінь весняний –
І минули наші зими!
І на мові на своїй –
Говорімо, говорімо!
Український Ренесанс!
Розквітай же, наша пісне –
Є для нас чудовий шанс
У ці роки буревісні!
Вже світанок запалав –
Час для пісні і для волі!
Там, де гомін буйних трав –
Зійдуть квіти ясночолі.
Вже набридли всім слова –
Треба братися уміло!
Бо щось вартісне бува,
Як іде за словом діло!
Український Ренесанс!
Розквітай же, наша пісне –
Є для нас чудовий шанс
У ці роки буревісні!
На малюнку: Олексій Рубанов. Картина "Світло у вікні" (2013).
З ЦИКЛУ “РОМАНСИ”
СВІТЛО У ВІКНІ
Те світло у вікні – яке тебе чека… –
Як весняна ріка! Як милої рука.
Крізь темряву важку – те світло у вікні! –
Як хвилі гомінкі, як хвилі весняні.
Коли навколо, глянь – і темрява, і сніг! –
Коли завії плач – вже у очах твоїх…
Як спалах! Як свіча! Як злива – навесні…
Це світло – вдалині! У рідному вікні.
Коли завії цвіт і множиться, й росте,
Це світло у пітьмі тебе – ти бачиш! – жде.
І серце – скік та скік! – хіба я зупиню?
Бо в темряві вогонь тяжіє до вогню.
Це хтось крізь далеч днів, крізь спомини і гнів,
Крізь ніч гірку вогонь – любові… – запалив.
Вогонь легкий – немов на пелюстках роса… –
Горить і не згаса! Горить і не згаса.
На світлині: розстріляний з'їзд кобзарів (м. Харків, 1934 р.).
СТРУНИ ТИХИХ БАНДУР
Пам’яті розстріляних кобзарів
Вистача в світі куль, вистачає і зради,
Та і очі – не хмари... А згаслі сонця!
Але пісні горіть, але пісні палати,
Коли щирі слова, коли зрячі серця!
Струни тихих бандур – то ріка невмируща!
І нікому оцю не здолать течію.
Хоч і серце болить, слід любити найдужче
Україну свою, Україну свою.
І тривожні, як біль, вже не роки, а кроки.
Тільки куля та серце – рівняння просте...
Хоч сліпі кобзарі, але пісня стоока!
Бо як птаха – злетить, як вогонь – розцвіте.
Голос важко зліта до найвищої ноти –
Ніби грім, що між хмар оживає на мить!
У кривавих обіймах колючого дроту
Наша пісня вмирала, щоб знову ожить!
Струни тихих бандур – то ріка невмируща!
І нікому оцю не здолать течію.
Хоч і серце болить, слід любити найдужче
Україну свою, Україну свою.
Щоб зрозуміти масштаби трагедії, описаної у цьому вірші, дивіться український художній фільм "Поводир" (режисер Олесь Санін, 2013 р.), де розповідається про розстріл кобзарів взимку 1934 року під Харковом агентами НКВС.
Володимир Даник - поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович - член Національної спілки письменників України, лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.
Останні коментарі до сторінки
«Шановним композиторам: слова, що чекають на музику - про Україну, кобзарів та кохання (поет - Володимир Даник)»:
Болить і щемить... Дякую, Володимире Олексійовичу! Шкода, що я не композитор...
Дякую дуже! Направду, просто співаються ці поезії у душі... Аби могла б записати то нотами...
Браво!
Дуже гарно звучать поезії!!! Дякую!!!!
Слова направду линуть в саме серце. Хотілося б почути ці пісні! Дякую за публікацію!