Володимир Лучук
НАЙРІДНІШІ СЛОВА
(Збірка віршів, лічилок, скоромовок та віршованих казок за мотивами казок різних народів світу)
* * *
Володимир Лучук
НАЙРІДНІШІ СЛОВА
Не шуми, зелений верше,—
хай почує вся земля,
як дитина слово перше,
слово м а м а промовля.
Ген тополя серед поля,
що додолу вітром гне;
хай дитина в слові в о л я
незглибимий зміст збагне.
Тополиний лист в діброві
шелестить своє весні,—
таємниче в р і д н і й м о в і
одкривається й мені...
То, згинаючись, раїна,
гей, шумить за небокрай,
що країна У к р а ї н а —
мій коханий диво-край!
* * *
РУШНИК
Вишивала я рушник
власними руками.
Гаптувала залюбки
всіма кольорами.
Мов жива, на полотні —
калинова гілка.
Під мережкою, внизу,—
книжка і сопілка.
До ладу все довела
хоч іще й маленька,—
і оздобила як слід
я портрет Шевченка!
* * *
ДИКИЙ МАК
Джміль ромашці
щось на вухо
пошептав і —
полетів... Дикий
мак хотів
підслухать, не
розчув —
почервонів.
* * *
СКІЛЬКИ РІК НА УКРАЇНІ
Угорі орли літають,
а внизу потоки грають.
Не відома горам тиша:
буйні води котить Тиса,
рине Прут, і Латориця,
Черемоші два іскряться,—
один — Білий,
другий — Чорний,
кожен смілий
та проворний.
Гей, карпатські ріки наші,—
на дарабах — бокораші!
Під Карпатами Дністер
тихе плесо розпростер,
як волошки, голубий
у Дністер
впадає Стрий.
А потойбіч гір
чимдуж
поспішає долом Уж.
А над Ужем, кожен знає,—
місто Ужгород зростає!
Крізь Донбас
повз терикони
мчить Дінець
без перепони,—
шлях верстає, гін за гоном,
щоб з’єднатись
з тихим Доном.
Дніпрельстаном на добро
осяває степ Дніпро.
Дніпр широкий і невпинний,
Дніпр — це символ України.
На зеленій на Десні
просто диво навесні.
І на Ворсклі у свічадо
полтавчанки зорять радо.
А рибалок до весла
річка Прип’ять прип’яла!
України крайній пруг
омива Західний Буг...
Як навчуся рахувати —
зможу й сто річок назвати!
Скрізь на рідній Україні
грають ріки голубині!
* * *
ДАРУНКИ ДЛЯ МАМИ
Я мамі
хмаринку дістану
із неба,
щоб дощ — під рукою,
коли його треба.
І вітра,—
щоб в кованій
схований скриньці
з ключем чарівним
на шовковій шворинці.
Хай пахощі вітер
несе по роздоллі,—
зрадіє матуся,
працюючи в полі.
А на цукроварні
очисні споруди
збудую,—
і риби
у річці прибуде.
За працю матуся
мені
аж дві жмені
найкращих цукерок
насипле в кишені!
* * *
ПРАЦЬОВИТИЙ ЗЕЛЕН-СВІТ
За Вірою Лебедовою
Весняним, веселим
і сонячним ранком
в мандрівку зібрались
Тарасик з Іванком.
Повітря тремтить
в золотому промінні,
діброва під ноги
простелює тіні.
Грайливий ручай
між камінням дзюркоче.
Цвітуть горицвіти,
голубка туркоче.
Навколо привілля
чудесне, мов казка.
— Пограймося в хованки,
жучку, будь ласка!
А жук лізе
по стеблині:
— Маю інші
справи нині!
Жук жукоче:
— Жу-жу-жу!
Кожну мить
я бережу!
Все біжу,
біжу, біжу...
Зняв від хати
ось загату,
а тепер —
тинькую хату.
А крім того,
кожен день
жученят
учу пісень!
Сіла бджілонька
на цвіт.
Хлопчаки біжать:
— Привіт!
Нумо, бджілко,
в перегони!
Хто кого
скоріш догонить?
— В перегони?
Що ви, діти!
В чашках мед
тримають квіти.
Не поглянеш
навіть
вгору —
треба мед
зібрати
в пору!
— А може, мурашки
пограються з нами?
Мурашки в мурашник
спішать з вантажами:
— Годі, діти!
В дні робочі
лиш до праці
ми охочі,
що й росинки
від турбот
ніколи
схопити
в рот!
Всі ми
зводимо хороми,
на зимовий
лютий час
в дружній спілці,
в спільнім домі
припасаємо припас!
— З нами птахи
на дозвіллі
погойдаються
на гіллі!
У діброві
колискові
розлягаються пісні,
щоб писклята-
пташенята
підростали
скоро в сні!
Ні словами, ні стрибками
не заманиш в гру пташок:
годувать і вчить літати
їм потрібно діточок!
Скрізь робота
аж кипить,
не зупиниться
й на мить.
— Може, той ручай хоч зможе
з нами байдики побить?
— Діти! Треба ж розуміти —
в мене часу теж нема:
мушу трави напоїти,
а не вештатись дарма.
Щук і пліток хороводи
стерегти мені з руки
і нести блакитні води
до широкої ріки...
— Всі при ділі!
Всі при ділі!—
кажуть хлопці
посмутнілі...
В лісі, в лузі
не вгаває
гомін праці —
всюди рух.
ЗНАЙ:
природа
не приймає
і не любить
ледацюг!
* * *
ПОСАДЖУ Я КВІТИ
Мамо, мамо, дай лопатку,
я піду копати грядку...
Рожі, мальви і дзвіночки
посаджу я в три рядочки.
Буде їх роса поїти,
буде щедро сонце гріти...
Як до школи вперше йтиму -
ось такий букет нестиму!
* * *
ЛУНА В ЛІСІ
В лісі нашому луна,
не стихаючи, луна.
— Ми з Іванком тут удвох!—
Звіддаля лиш чути:— Ох!
— Ох, де Дмитрик та Іванко?
Покажи їм шлях, полянко!
— Ви сюди біжіть мерщій!—
Звіддаля лиш чути:— їй!..
— Їй!— у листі вітер свище.
— Ох!— луна лунає ближче.
— Ох, нас водить в лісі Ох.
— їй, летить за нами Змій,
ми ж удвох не боїмось —
ось вожата наша, ось!
* * *
ВТІК ЗЕЛЕНИЙ ОЛІВЕЦЬ
Ніс Івасик у руці
різнобарвні олівці.
Біг Івась за дідом
слідом
і спіткнувся на толоці.
Дід до внука повертає:
— Що тут сталося?—
питає.
А Івасик посмутнілий
олівці збира плачма:
— Є червоний, чорний, білий,
а зеленого — не-ма...—
А зелений олівець,
наче коник-стрибунець,
від Івася — скік та скік!—
у траву пірнув і втік.
* * *
ДЖЕРЕЛО
Гув
автобус,
їхав-їхав,
то під гору,
то — униз...
Захлинались охи сміхом,
бо автобус в гори віз!
Зупинились там, де треба,
біля табору якраз,—
сосни тут ростуть до неба,
весело мине тут час!
...Я розвідаю секрети — стану славним на віки,
хоч відкрито всі планети, всі земні материки!
Всі машини і мотори, самокати і м’ячі!
Всі галактики і зорі, ті, що видно уночі!
Марно часу я не тратив —
приглядався що не крок —
і під каменем бокатим розшукав буркун-струмок!
Дивовижне, неймовірне відкриття моє було —
камінцями, як годиться, обкладав я джерело,
і прочистив, щоб водиця вигравала, мов срібло...
До Дніпра летів лелека,—
добру вість приніс здалека:
— У Карпатах, гей, Олежку,
від Дземброні — від села —
про-
топ-
та-
ли люди
стежку
до дзвінкого
Д а.
ж л
е е
р
* * *
УСТАВАТИ РАНО ТРЕБА
Рано-вранці крізь віконце
зазирнуло в хату сонце.
Я збудив Марійку знову
на зарядку на ранкову.
Вже Марійка учениця —
довго спати не годиться.
Усміхнулось сонце з неба: —
Уставати рано треба!
* * *
РАНОК
Росою вмивається сонце.
Росою вмиваються соняхи.
А соні не хочуть митися —
сон витирають долонями.
Миються всі на світі —
зимою,
весною,
літом:
жирафи — у Африці,
ведмеді — на полюсі
і я —
на четвертім поверсі...
Тільки навшпиньки стану,
рукою дістану
до крана...
Води не боюся —
сміюся.
* * *
ФУТБОЛІСТИ
На широкому дворі
бути грі!
Бути грі!
Тут
збираються у крузі
вірні друзі-школярі:
он Микола, що ніколи
не спізнився ще ніде,
два Трохими-побратими,
а за ними Гриць іде,
за Михайликом — Іванко,
і Степанко-побіганко,
і Сергійко-всеумійко,
і Гордій — вже тут як стій!
Підбіга сюди й Захар:
— Де ж Тарасик-воротар?!
Досі він не вибіг з хати!
Доки будем лежня ждати?
Гей, пішли!
Почали
м’яч-поскач
ганяти!
* * *
ХТО ЩО ПИШЕ
Пише хвостиком лисиця
слід по росяній траві.
Пише дятел, гарна птиця,
дивні знаки на корі.
Щось таємне пишуть риби
плавниками у ставку.
Зайчик сонячний на шибі
пише казку золоту.
Пише в хмарі блискавиця,
пише трактор на лану,
що уродиться пшениця,
дощ напоїть ярину.
Зелен клен химерні тіні
пише в парку на стежках.
Віражі свої в промінні
пише голуб, мирний птах.
В небесах під час навчання
вправи пишуть літаки...
Діти, сповнені старання,
також пишуть залюбки.
Ми, шкільна сім’я єдина,
пишемо за складом склад:
ма-ма, сонце, Батьківщина,
рідна моя Ураїна!*
* (відредаговано)
* * *
СЛОВОГРА
— Хочеш бути возо-водом?
— Так!
Водовози воду возять.
Перепілки пити просять.
— На здоров’я!
— Хочеш бути рубо-дровом?
— Так!
Дроворуб руба дерева.
Деревини всюди треба.
— Ліс — багатство!
— Хочеш бути водо-садом?
— Так!
Садовод сади розводить.
Сад плоди щороку родить.
— Пийте соки!
— Хочеш бути місо-тістом?
— Так!
Тістоміс замісить тісто,—
з тіста хліб спечеться, звісно.
— Хліб — це сила.
— Хочеш бути лизоблюдом?
— Ні!
— Ти — з коня.
Я на коні.
Ховай
козуб у бузок.
* * *
ЗБІР ВИНОГРАДУ
На узгірку
цілим класом
виноград
збирали ми.
Раптом заєць
вихилясом
з-під куща —
поміж дітьми.
— Чом тебе тут
дідько носить?—
всі до нього,
він — назад:
зачепив хвостиськом кошик
і роз-си-пав в и н о г р а д.
* * *
ТЕПЛОВОЗ
Чи літо, чи осінь,
весна, чи зима,
а для тепловозів
різниці нема:
летять тепловози
на захід, на схід —
махає рукою
їм Ростик услід.
Бува, як до них
не виходить хлопча —
чогось машиністам
не вистача:
гудок голосисто
на цілу округу
привіт посилає
маленькому другу!..
Як виросте Ростик,
крізь хугу й морози
водитиме вміло
і він тепловози.
Попросить у нього
сестричка мала —
то їй привезе
тепловозом тепла!
* * *
ТІЛЬКИ МАМА
— Я на ковзанку піду!
— А коли ж до хати?—
Тільки мама вміє так
лагідно спитати.
— На ходу сніданок з’їм!
— Так не слід робити!—
Тільки мама може
так лагідно сварити.
В снах літаю до зірок...
— Час вставати, сину...—
Тільки мама збудить
так лагідно дитину.
* * *
ГОДІВНИЦЯ
Маленький Матвійко
до дядька Степана
в приватну* столярню
прибіг собі зрана.
— Ой дядечку, дядьку,
прийшли сніговиці,
а в мене нема ще
пташкам годівниці!
Горобчики бідні,
синичка, снігур
як корму дістануть
з-під тих кучугур?!
Синичці наріжу тоненько сальця.
Ні, ні, не поставлю на неї сільця.
Конопляних зерен сипну снігурам
і житніх окрушин горобчикам дам.
Знайду костогризам з вишень кісточок,
а ще й омелюхам — сухих ягідок.
Кільчастої горлиці теж не забуду —
насінням її підгодовувать буду!
Весною і влітку у наших садах
клюватиме птаство шкідливих комах,
від гусені злої врятує сади —
щоб гілля додолу
зігнули плоди!
* (відредаговано)
* * *
ОХ І АХ
Ох, здружилися удвох
однолітки Ах і Ох.
Де лиш Ах не ступить крок,
там за ним вже тупа й Ох.
Ах до Оха звик, що — ах!—
де лиш Ох, там зразу й Ах.
Ось, візьмім, наприклад, нині:
на широкій на долині
ясинець, як скло, блищить —
ген за Охом Ах біжить!
— Ох, як гарно!— Ох тут оха.
Ах кружля навколо Оха.
— Ох! — кричить до Аха Ох.—
Ми проломимось удвох!
Бачиш, гнеться лід за мною: їдь тамтою стороною!
— Ах, який ти боязливий!—
Ах викрикує щасливий.—
То ж цікаво буде, Ох,
як проломимось удвох!
— Ах!— і Ах не спохватився —
тріснув лід — і провалився...
— Ох!— біжить до Аха Ох.—
Якось вилізем удвох!
Бо на те у світі друзі,
щоб разом у щасті й тузі!
За матеріалами: Володимир Лучук. "Найрідніші слова". Вірші, казки. Художник Людмила Лобода. Київ, видавництво «Веселка», 1989 рік, стор. 4 - 30.
