"Колядки". Картина Івана Горобчука.
Галина Римар
ПРО ДОБРУ, ДОВІРЛИВУ ЗІРОЧКУ І...
(Різдвяна казочка)
— Матусенько, коли прийде Різдво, постукає у дім наш справжнє свято? - пита малеча ненечку свою.
— Вже скоро, моя радість, Святий Вечір.
— Перед Різдвом так затишно стає, і свято це — найкраще з-поміж всіх! — матусі в очка загляда мала.
— Так, пташенятку, — мама додає, і пригортає донечку, свій цвіт.
А в цей час не Небі Світлий Дух Різдва бере свого Дзвіночка, Золоту Вагу і з Благословення Творця вирушає у мандрівку планетою.
Для чого йому дзвіночок?
О, це дуже важлива річ! Бо його голос розганяє темряву і зло!
Дзвіночок — щоби світла Радість Божа засіяла всюди, щоби добрими в душі стали усі люди.
А вага — щоби важити наші думки і діла.
Спочатку Дух летить до овечок, бо ж вони першими побачили народженого Ісусика. Потім — до кізоньок, віслючків, корівок...
Як задзеленчить своїм Чарівним Дзвоником — "дзелень-дзелень-дзелень!" — ураз їх хлівці та кошари стають затишними й теплими, а ясельця повні духмяним сінечком!
Тоді провідує песиків, котиків, усяких дрібних звірят, пташат і огортає їх своїм теплом.
І настає черга людей.
От летить Дух одним селом.
А йому ж геть усе видно й чути.
У затишній хатці сидять діти і старшенький мовить:
— А ходімо разом Зірочку виглядати!
Одягнімося, щоб батьки не хвилювалися.
Вийшли.
Та чомусь надворі враз темно стало.
Старший меншеньких за ручки — та й назад у дім завів.
І Дух Різдва чує щось недобре.
То одна погана жінка оглянулася, чи ніхто не бачить, чорну книжку свою зі сховку дістала і злі закляття читає!
Щоби темінь настала.
Тоді на мітлу всідається і по першу Зірочку невинну мчить, яка ось-ось світ озорить з неба — і Різдво настане.
І Дух Святий недобру жінку кинув у багнюку, в болото, що сніжок ледь притрусив!
Тож Дух Різдва летить і чує в малій хатці:
— Я попрошу у Духа Різдва маленького ноутбука, щоби навчатися на ньому малювати, — говорить Петрусь.
— А я — іграшкового тракторця, схожого на того, як у тата, — додає середульший Сергійко.
— А я машинку швейну хочу дуже, для лялечок своїх одежку вчитись шити, — промовила Настунечка мала.
Та й зажурилися, бо Зірочки ж нема.
Аж тут у куточку щось шкряб та шкряб.
І вийшла Мишка. В кожушинці. А на її лапках — маленька крихітка у платтячку, з закритими очима:
— Ось у садку у вас, в траві знайшла! Це феєчка. Іще жива!
Настуня ж на подушечку малечу поклала, похукала на неї.
— Ой феєчко! Біднесенька!
Як феєчка полежала, зігрілася, прокинулася і пита:
— Де я?
— Ти у безпеці, феєчко, в теплі.
Маленька спробувала сісти і злякалась:
— Де ж крилечка мої!?
— Не плач, будь ласка, ось Різдво настане, і ти бажання загадай своє. А я... А я своє для тебе подарую, не плач!
— І я. І я своє! — сказали разом братики прещиро. — Ми зможемо без ноутбука, тракторця, не плач, усе з тобою буде добре!
Аж добрий-добрий Дух Різдва Дзвіночком срібним продзвенів, поважив їх усі діла —
і подаруночки зробив!
Все, що хотіли, те у них з'явилось!!
Тут мама вже й кутю, й узвар унесла, а тато Дідуха під Образами, на покуті, поставив.
Настуня метнулася, страви перелічила:
— Мамцю, є дванадцять!
— Зіронька! Зіронька засвітилася! — радо загукали діти. — Погляньте у віконце!
"Що, Різдва захотіли? Не буде вам Різдва!" — своє лукава мислить, яка із трясовини ледве дібралася до себе.
Ізнов усілась на мітлу і вгору суне, заховалась за хмарину, тоді підкралася до Зірочки, схопила і чорним фартухом своїм накрила. Влетіла в хату, і Сріблястеньку у піч впихнула, ще й важкою заслонкою закрила і каменюкою підперла.
Злорадується! Давно цього хотіла, щоб злу так дуже догодити.
І стала чаклувати, щоб зник і сніг, і згадка про Різдво! Щоб їй завжди, до смерті над усіми царювати!!
— Мамо, чом Зірочка кудись пропала? Чи, може, у біду яку попала? — Настунечка пита.
А феєчка, яка усе відчула, бо в її крильцях сила і чуття, із діточками все продумала в деталях.
За ними ж дивиться й пильнує Дух Різдва!
А феєчка покликала своїх, намалювала рибок та й пустила їх туди-сюди літати перед вікнами тієї злої. Тоді набрала усіляких фруктів та на деревах густо начіпляла.
А діти цукру скрізь понасипали, бо сніг весь зник. А феєчки дружненько ліхтариками зверху садки, дороги, хатки освітили!
Полиновий королик на підмогу підоспів і посипав хату пилком, аж вона стала кружляти в повітрі. Підлетить, потанцює — та й назад опуститься.
Лукава ухопилася за мітлу, повизирала у всі вікна, та фей і діток, звісно ж, у надійних плащах-невидимках не бачить!
Панічно репетує:
— Світло? Звідкіля?! Сніг? Як?! Якісь риби літають...
Та й вискочила з дому.
А Королева фей тим часом піч відкрила і випустила на волю Зіроньку!!!
А Зірочка підстрибнула — і вмить на Небі знову засіяла!
А люта глянула — зібрались люди, її зі ступою побачили — й пропала.
І з небес посипав чистий і спокійний сніг.
Хай сяє у душі Різдво! Завжди. Амінь. Й ніхто його не зборе!
(24.12.2021)
