У червні 1847 року Тараса Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської фортеці, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Орську він порушив царську заборону писати: свої нові твори потай записував до саморобних «захалявних» зшитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850 р. він переписав ці «невільницькі» поезії в саморобні книжечки, які, згодом, зшиті й переплетені, дістали назву «Малої книжки». В Орській фортеці поет написав 21 твір. Серед них - надзвичайно проникливий вірш "Хустина".
Тарас Шевченко
ХУСТИНА
Чи такая її доля?
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.
Неборак, як голуб, з нею,
З безталанною своєю,
Од зіроньки до зіроньки
Сидять собі у вдівоньки.
Сидять собі, розмовляють,
Пречистої дожидають.
Дождалися... З Чигирина
По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
Щоб мечі-шаблі гострили
Та збирались на веселля,
На веселе погуляння,
На кроваве залицяння.
У неділеньку та ранесенько
Сурми-труби вигравали.
В поход, у дорогу славні компанійці
До схід сонечка рушали.
Випроважала вдова свого сина,
Ту єдиную дитину.
Випроважала сестра свого брата.
А сірому сиротина
Випроважала: коня напувала
До зірниці із криниці,
Виносила збрую — шаблю золотую
І рушницю-гаківницю.
Випроважала три поля, три милі,
Прощалася при долині.
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині.
Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тілько й слави козацької —
Сіделечко вкрити.
Вернулася, журилася,
На шлях битий дивилася.
Квітчалася, прибиралась,
Що день Божий сподівалась.
А в неділеньку ходила
Виглядати на могилу.
А на третє линуть
Преславнії компанійці
В свою Україну.
Іде військо, іде й друге,
А за третім стиха —
Не дивися, безталанна, —
Везуть тобі лихо.
Везуть труну мальовану,
Китайкою криту.
А за нею з старшиною
Іде в чорній свиті
Сам полковник компанійський,
Характерник з Січі.
За ним ідуть єсаули
Та плачуть, ідучи.
Несуть пани єсаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали...
А на зброї... козацькая
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита...
А на йому сіделечко,
Хустиною вкрите.
За матеріалами: Тарас Шевченко. Зібрання творів у 6 томах. Київ, 2003 рік. Том 2: Поезія 1847 - 1861, стор. 56 - 57; 588 - 590.
Художник ілюстрацій: К.Штанко (іллюстрації до видання "Мені тринадцятий минало", 1992).
Читайте твори Тараса Шевченка на нашому сайті:
