Вірші про українську вишиванку та вишиті рушники

     Петро Сингаївський

          ВИШИВАНКА

Ми своїми вправними руками
Вишивали рушничок для мами,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
Є на ньому півники святкові,
Є на ньому квіти малинові,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
Синя нитка – птиці прилітають.
А червона – квіти зацвітають,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
Листя вишиваємо ласкаве,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.

Мальви усміхнулися 
З рушничка мені,
В сонечко вдягнулися 
Вже на полотні.

Квіточка до квіточки – 
Сила вікова,
То і мама й діточки, 
То любов жива.

Дрібно помережаний 
З льону рушничок,
Він із долі межами – 
В полі колосок.

Він - стежина росяна, 
Там, де маків цвіт,
Де ногами босими 
Ходим стільки літ.

Стежечка барвистая - 
Мамин оберіг.
До хатини рідної
Рушничок проліг.

        * * *

                Надія Козак

          ДАВНЯ ВИШИВАНКА

         Вероні Гутор присвячую...

Вишиванку я виймаю зі старої скрині
Тай дивлюся – в ній відбита доля України:

Вимочена в зимних водах, витрясена вітром, 
Випрядена, висукана на промінні світла;

Перекраяна віками, часом перешита,
Увібрала в себе взори давні й розмаїті...

Полотно сиробіленьке вишите хрестами,
То сорочка так сплакнула чорними нитками.

І листочки потемнілі як сліди лишились...
А на весни повернуло – пагінці ожили;

Заврунились між колюччям пуп’янки на пруттях –
Дивні ружі зайнялися на жіночих грудях...

Рукави, мов ясні крила, взялись квітоньками.
Наче пісня чорнобрива, що живе між нами, –

Сокровенна вишиванка з дорогого краю. 
Отакі мережу думи, як її вбираю...

…Ці реліквії правдавні – в долях наших з кров’ю.
В них-бо серце України – зіткане любов’ю.

* * *

Татьяна Строкач‎ 

Вишиванка - Вкраїна і доля
 
Вишиванка - Вкраїна і доля.
В ній не лише барвиста краса.
В ній боролися предки за волю
І відходили на небеса.
Жито жали і хліб випікали,
І у парі ішли під вінець.
В ній дітей своїх благасловляли
Батько й мати, від щирих сердець...
Вишиванко моя, вишиванко,
Ти - як пісня, у серці моїм.
Одягну тебе в будні і свята,
Щоб любов поселилася в нім...

* * *

Юлія Хандожинська

Вишиванка - символ України

Вишиванка - символ України,
Віддзеркалення вкраїнської душі,
Де рясніють кетяги калини
Й мамина сльоза на полотні.

* * *

Марія Чайківчанка

Вишиванко моя, вишиванко!

До півночі вишиваю вишиванку, 
щоб на свято величне одягти її.
На полотні узор вкладаю до ранку -
сині-сині волошки, колоски золоті.

Вишиванко, моя вишиванко,
квітучо-весняна окрасо моя.
Пишайся, красуне панянко -
це співає укранська душа.

Вимережу хрестиком небо синє,
у барвистих кольорах ніжні квіти,
одіну, намисто із червоної калини,
щоб теплом землі зігріла у світі.

Заквітчаю, вишиванку пишноцвітом,
і струмочком задзвенить водограй...
Сизокрилим птахом злечу у моє літо,
де цвіте вічна весна, мій тихий рай.

* * *

Марія Чайківчанка

Мамина вишиванка

Вишивала мати сину вишиванку,
виводила хрестиком ниточку золоту,
щоб сяяли кольори, як пречисті ранки,
і стелилась доля, як на вишитім рушнику.

Козаку до лиця мамина вишиванка,
на ній ясне сонечко, синя блакить,
немов мати усміхається світанком,
дарує щастя і радість прекрасну мить.

Бережи мамин подарунок, любий сину, 
що мережили гладдю тобі руки золоті!
Тут колосяться жита, а в них - волошки сині
зігріють теплом, де б не був ти на землі!

Свою душу у любові вкладала у вишиття,
щоб на ній у росах цвіли квіти запашні!
У світи злітав птахом, повертав до гнізда, 
де у садочку жде мати... співають солов'ї...

* * *

Леся Гук

Малює мама нитками життя

Малює мама нитками життя,
На полотно уміло викладає. 
І сяє в візерунках вишиття –
Матусі доля буйно розквітає.

На білім полотні – її роки,
Що проминули в радощах чи болі,
Червоно-чорні мами рушники -
Мов посмішки і сльози її долі.

Усе сплелось у тому вишитті: 
Квітки і сонце, біле й кольорове,
Все сокровенне, що було в житті ,
На рушнику розквітло веселково.

У кожнім хрестику живе любов,
Тепло матусі і життєва сила.
Я по житті іду з тим рушником,
Що гріє душу і дарує крила!