Вірші про українську вишиванку та вишиті рушники

Зроби: вдягнись з самого ранку,
Як небо пахне ще зірками,
Ти в українську вишиванку,
Живими шитими шовками.

Люби свою сорочку шиту,
В ній України вся родина.
Легенду бережи нажиту,
Вона, - як життєдайна днина!

Злюби, мов світло сонця з ранку,
Що йде до тебе від заграви,
Свою вкраїнську вишиванку,
Злюби - без поспіху й забави.

Тобі всміхнуться хмари сині,
В прийдешнім дні - найкращим
Скажи ще - Слава Україні!
Понад усе її, як любиш.

Вдягни сорочку-полотнянку,
Де ниток барви рукотворні
Іскряться сонцем спозаранку,
Як Україна, неповторні.

Мама своїй донечці
Льолю вишивала,
Вузлики на пам'ять
Донечці в'язала.

Розв'яжеться ниточка –
Наче рілля чорна.
Пізнає дитиночка
Прадідівські корені.

Розв'яжеться ниточка –
Червона кровинка –
Козацькі заграви
Побачить дитинка.

Носи, доню, льолечку
Без гонору й пихи,
Я сюди зашила
Слово проти лиха.

Носи, доню, льолечку,
Тримай прямо спину,
Бо тобі Вкраїноньку
Піднімать, дитино...

Коли вмию мамі
І миски й ложки,
Мама дасть сорочку
Вишиту в квітки.

А чемненька буду,
Вивчу в школі все,
То бабуся плахту *
Ткану принесе.

Назбираю в лісі
Тіточці грибків,
Тітка дасть намиста
П'ятдесят рядків. *

А поможу білля
Випрати сестрі,
Дасть мені сестричка
Гарні стрічки дві.

А грядки пополю,
Батько на кінець
Купить мені в місті
Добрий жупанець.

Ще піду я в поле
Та нарву квіток,
І сама я вміло
Виплету вінок.

А одягну все це,
Скаже цілий світ:
— Ось вам українка,
Наче маків квіт!

За горою дуби червоніють, 
Золотавіють осінню клени,
І розписує дивнії мрії 
Срібна голка по білій пелені.

Сине небо на бризги розбилось 
Об рвучкі Черемошеві води.
Що гуцулчине серце любило — 
Зачарована голка виводить.

Простелилися гори зелені, 
Розійшлися верхами смереки. 
Вишиває по білій пелені —
Що осталося в мріях далеко.

Вже Різдво! І сніг, і сміх!..
Місто вбране в сніжні шати. 
Подарунки — всім від всіх.
Що ж Тобі подарувати?

Щоб дарунок той, хоч скромний, 
Кращим був від пишних крамів, 
Що розхвалють невтомно 
Сентаклоси на рекламі.

Щось своє, безцінне треба!
То ж потайно, у куточку,
Все ховаючись від Тебе,
Вишивала я сорочку.

Раз, як Ти ввійшов нежданно,
Не впіймалась трохи-трохи!..
—    Що ти шиєш так старанно?
—    Так, собі, старі панчохи...

Це щось більше, ніж обнова,
В іншім міць мого дарунку: 
Кожний хрестик — ніжне слово, 
Що рядок — про Тебе думка...

Ой, чи встигну! Час так швидко 
Лине!.. Як вгадати міру?!.. 
Вишивала я в три нитки: 
Ясно-синю, чорну й сіру:

Сірі будні — дні робочі;
Часом смуток — чорна стяжка. 
Ясно-сині глянуть очі —
І тоді стає не тяжко!
 
А Тобі хай ці чудесні 
Візерунки дрібно-сині 
Нагадають сині весни, 
Ніжні співи солов’їні,

Хай нагадують для Тебе 
Найщасливіші хвилини,
Сивий степ і синє небо
Золотої України!

Петро Сингаївський

ВИШИВАНКА

Ми своїми вправними руками
Вишивали рушничок для мами,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
Є на ньому півники святкові,
Є на ньому квіти малинові,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
Синя нитка – птиці прилітають.
А червона – квіти зацвітають,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.
Листя вишиваємо ласкаве,
Щоб на свято маму привітати,
Нашу радість їй подарувати.

Мальви усміхнулися 
З рушничка мені,
В сонечко вдягнулися 
Вже на полотні.

Квіточка до квіточки – 
Сила вікова,
То і мама й діточки, 
То любов жива.

Дрібно помережаний 
З льону рушничок,
Він із долі межами – 
В полі колосок.

Він - стежина росяна, 
Там, де маків цвіт,
Де ногами босими 
Ходим стільки літ.

Стежечка барвистая - 
Мамин оберіг.
До хатини рідної
Рушничок проліг.

Вишиванку я виймаю зі старої скрині
Тай дивлюся – в ній відбита доля України:

Вимочена в зимних водах, витрясена вітром, 
Випрядена, висукана на промінні світла;

Перекраяна віками, часом перешита,
Увібрала в себе взори давні й розмаїті...

Полотно сиробіленьке вишите хрестами,
То сорочка так сплакнула чорними нитками.

І листочки потемнілі як сліди лишились...
А на весни повернуло – пагінці ожили;

Заврунились між колюччям пуп’янки на пруттях –
Дивні ружі зайнялися на жіночих грудях...

Рукави, мов ясні крила, взялись квітоньками.
Наче пісня чорнобрива, що живе між нами, –

Сокровенна вишиванка з дорогого краю. 
Отакі мережу думи, як її вбираю...

…Ці реліквії правдавні – в долях наших з кров’ю.
В них-бо серце України – зіткане любов’ю.

* * *

Татьяна Строкач‎ 

Вишиванка - Вкраїна і доля
 
Вишиванка - Вкраїна і доля.
В ній не лише барвиста краса.
В ній боролися предки за волю
І відходили на небеса.
Жито жали і хліб випікали,
І у парі ішли під вінець.
В ній дітей своїх благасловляли
Батько й мати, від щирих сердець...
Вишиванко моя, вишиванко,
Ти- як пісня, у серці моїм.
Одягну тебе в будні і свята,
Щоб любов поселилася в нім...

* * *

Юлія Хандожинська

Вишиванка - символ України

Вишиванка - символ України,
Віддзеркалення вкраїнської душі,
Де рясніють кетяги калини
Й мамина сльоза на полотні.

* * *

Марія Чайківчанка

Вишиванко моя, вишиванко!

До півночі вишиваю вишиванку, 
щоб на свято величне одягти її.
На полотні узор вкладаю до ранку -
сині-сині волошки, колоски золоті.

Вишиванко, моя вишиванко,
квітучо-весняна окрасо моя.
Пишайся, красуне панянко -
це співає укранська душа.

Вимережу хрестиком небо синє,
у барвистих кольорах ніжні квіти,
одіну, намисто із червоної калини,
щоб теплом землі зігріла у світі.

Заквітчаю, вишиванку пишноцвітом,
і струмочком задзвенить водограй...
Сизокрилим птахом злечу у моє літо,
де цвіте вічна весна, мій тихий рай.

* * *

Марія Чайківчанка

Мамина вишиванка

Вишивала мати сину вишиванку,
виводила хрестиком ниточку золоту,
щоб сяяли кольори, як пречисті ранки,
і стелилась доля, як на вишитім рушнику.

Козаку до лиця мамина вишиванка,
на ній ясне сонечко, синя блакить,
немов мати усміхається світанком,
дарує щастя і радість прекрасну мить.

Бережи мамин подарунок, любий сину, 
що мережили гладдю тобі руки золоті!
Тут колосяться жита, а в них - волошки сині
зігріють теплом, де б не був ти на землі!

Свою душу у любові вкладала у вишиття,
щоб на ній у росах цвіли квіти запашні!
У світи злітав птахом, повертав до гнізда, 
де у садочку жде мати... співають солов'ї...

* * *

Леся Гук

Малює мама нитками життя

Малює мама нитками життя,
На полотно уміло викладає. 
І сяє в візерунках вишиття –
Матусі доля буйно розквітає.

На білім полотні – її роки,
Що проминули в радощах чи болі,
Червоно-чорні мами рушники -
Мов посмішки і сльози її долі.

Усе сплелось у тому вишитті: 
Квітки і сонце, біле й кольорове,
Все сокровенне, що було в житті ,
На рушнику розквітло веселково.

У кожнім хрестику живе любов,
Тепло матусі і життєва сила.
Я по житті іду з тим рушником,
Що гріє душу і дарує крила!