Вірші про мову українських поетів


Вірші про мову українських поетів – відомих широкому загалу і маловідомих. Всі вони любили і шанували рідну мову та рідне слово.

 

вірші для дітей про мову

  Олександр Олесь

В  ЗЕМЛІ ВІКИ ЛЕЖАЛА МОВА

В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.

 

*****

 

Володимир Сосюра

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!..

Любіть Україну, у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її вічно живу і нову
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами!..

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках і у вербах вона,
І в кожному серця ударі...

У квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах,
і в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить – не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудів, і у хвилях Дніпра,
і в стягах отих пурпурових.

В грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали наш шлях
до весен і світлих, і щирих...

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий не схоче любити тебе,
коли ти не любиш Вкраїну...

Любіть у  коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою,-
і вічні ми будемо з нею!

 

*****

 

Олександр Олесь

РІДНА МОВА В РІДНІЙ ШКОЛІ

Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!

 

Рідна мова! рідна мова!
Що в єдине нас злива, –
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.

Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій,
І в Вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!

Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп'ясти,
Наша мово, наша мати!

Ні! В кім думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
"В рідній школі рідна мова!"

І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі!

 

*****

 

Олександр Олесь

О СЛОВО РІДНЕ! ОРЛЕ СКУТИЙ!

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
1907

 

*****

 

Максим Рильський

МОВА

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно в ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
1956

 

*****

 

Максим Рильський

РІДНА МОВА

Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, – рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів гарячу,
І осліпити, й повести,
На чорні торжища, незрячу.
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали, під шалений крик,
В'язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт грізний, –
Але свій дух велично грізний
Як житнє зерно берегла.
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу вільне слово
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселкова, –
Як мир, як щастя, як любов!

 

*****

 

Максим Рильський

ЯК ПАРОСТЬ ВИНОГРАДНОЇ ЛОЗИ

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

 

*****

 

 Володимир Самійленко 

УКРАЇНСЬКА МОВА


Пам'яті Т. Г. Шевченка

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористе блищить,
І проміння його усім очі сліпить.

Київ, 1885 р.

За матеріалами: Володимир Самійленко. Поетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Переспіви та переклади. Статті та спогади. Київ, "Наукова думка", 1990, стор. 39 - 40.

 

 

*****

 

Василь Сосюрченко

ВЖЕ ЗДОБУВАЄ АФРИКА СВОБОДУ

Вже здобуває Африка свободу,
Стають тепер людьми відсталі племена.
А ти не хочеш волі, мій народе.
Чи, мрієш, з неба упаде вона?

Ні, з неба не впаде. Свободу здобувають
У безперервній впертій боротьбі
Араби й негри кайдани ламають,
Народе мій, чи не пора й тобі?

Боровся ж ти колись. Мав наміри ясні
І мав тоді прекрасні ідеали,
Та знов на гріх довірився Москві
І знов тебе, як перше, обікрали.

Братерство й рівність вабили тебе,
Земля і воля на своїй землі:
Та давсь ти обдурить себе
Все проміняв на бога у Кремлі.

Тебе єжовщина косила, мов чума,
Возив тебе ночами „чорний ворон”,
Загачена тобою Колима,
Голодна смерть забрала міліони.

Знесилів ти, зневірився украй,
Повірив ти, що горю не зарадиш
І став покірно славити цей край,
А щоб не вмерти, кукурудзу крадеш.

Ще більш, ніж при царях, принижують тебе
І топлять гідність у багні обмови,
І перестав ти поважать себе,
І став соромитись своєї мови.

І став чужим ти на своїй землі,
Тебе не стало навіть ображати,
Як батько Сталін мріяв у Кремлі
В Сибір усю Україну зіслати.

Покірно ти на вибори ідеш
Чого? – себе не запитаєш,
В день конституції горілку п'єш
І більш ніяких прав не маєш.

А здобуває ж Африка свободу,
Стають людьми відсталі племена,
Борись і ти за волю, мій народе,
Бо з неба не впаде вона.
1960

 

*****
 

Василь Сосюрченко

ХОЧ ДИВНО ЦЕ

Хоч дивно це, але мене питають,
Чому по-нашому завжди я розмовляю.
І всім таким я мусив одвічати,
Що не люблю нічого позичати,
Ні перед ким схилятись не бажаю,
Що мову я свою чудову маю.
І головне – це мова, мислю я,
Моїх батьків, мого народу і моя.

 

*****

 

Василь Сосюрченко

В ДИТИНСТВІ, ЩЕ МАЛЕНЬКИМ ПАМ'ЯТАЮ

В дитинстві, ще маленьким, пам'ятаю.
Над каганцем схилившись уночі,
Бувало музу гордо привітаю
Та й компоную вірші на печі.

 

Було колись. Та я не став поетом,
Бо я любив і вітру шум, і пісню солов'я.
Люблю i досі верби коло хати,
Люблю і досі гомін ручая.

Не міг я славити катів мого народу,
Співати весело, коли на серці сум
І славить неіснуючу свободу
На радість деспотам та ще собі на глум.

Любив до болю нашу рідну мову
І ненавидів всіх катів її.
Люблю й тепер її крилате слово,
Її пісні, безмірно чарівні.

Я й далі понесу свою любов велику
До смерті, до кінця, без галасу, без крику.

 

*****

 

Василь Сосюрченко

ЖУРАВЛИНИЙ КЛИЧ

Злетить, мов пташка, на високу гору
Мій дух, коли в столиці десь-колись
Почую я свою селянську мову,
Що з нею так по-хамськи повелись.
Вона смішна комусь, неперспективна,
А я в цій мові перше слово взнав...
І був би я покидьок, не людина,
Коли б її на вигоду зміняв,
Я тим би предків всіх своїх образив
І сам себе знецінив і зневажив,
Бо рідна мова – є найкраща в світі.
Великі то народи, чи малі.
Я з нею теж лечу в своїй блакиті,
Щоб звідти все оглянуть на Землі.
1977 - 1987 р.р.

 

 

*****

 

Василь Симоненко

МОЯ МОВА

Все  в  тобі  з'єдналося,  злилося –
Як  і  поміститися  в  одній! –
Шепіт  зачарований  колосся,
Поклик  із  катами  на  двобій.

Ти  даєш  поету  дужі  крила,
Що  підносять  правду  в  вишину,
Вченому  ти  лагідно  відкрила
Мудрості  людської  глибину.

І  тобі  рости  й  не  в'януть  зроду,
Квітувать  в  поемах  і  віршах,
Бо  в  тобі – великого  народу
Ніжна  і  замріяна  душа.

 

*****

 

Іван Малкович

СВІЧЕЧКА БУКВИ «Ї»

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»,

а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,
що мова наша — солов'їна.
Правильно кажуть.

Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко.

Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв,
дитино.

 

*****

 


Іван Коваленко

У ПОЕТА ТІЛЬКИ СЛОВО

У поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого –
Слово правди і свободи,
Слово гідності і честі,
Слово мужності і віри,
І любові, і надії,
І покари грізне слово.

А у вас – кайдани й пута,
А у вас – темниці й мури,
Шпигуни і крючкотвори,
І Сибір, і суд неправий,
Шпіцрутени, каземати,
І кати, і дріт колючий,
І муштровані солдати.

А в поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого,
Тільки думи на папері,
Тільки думи, тільки муки,
Тільки помисли високі,
Біль за рідну Україну,
За народ її в кайданах.

А у вас брехня і підступ,
А у вас обман і підлість,
І нещирих слів облуда,
Влади й почесті жадоба,
І жага користолюбства,
Підкуп, злочини і зрада,
І життя мерзенний бруд.

А в поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого,
Лиш суддя великий – совість,
Що велить ставать до бою,
За народ, добро і правду
І за матір Україну
Все життя своє віддать!

І поет один вступає
В бій святий, великий, правий!
Проти деспотів, тиранів,
Всіх гнобителів на світі
Заклика народ вставати
І здійма свою він зброю –
Слово правди полум’яне.

Ви боялися поета,
Замикали в каземати,
Засилали у пустелі,
Муштрували і знущались,
Та його ви не зігнули,
Не згасили його слова,
Що горіло полум’яно!

Де ж ви, виродки-потвори,
З орденами і чинами?
Хто ж могутнішу мав зброю?
Хто ж у битві переможець?
Ваші імена прокляті!
Пам’ять стерлася і зникла,
Прах розвіяно вітрами.

А поет живий і досі,
І живе поета слово,
І горить воно, не гасне,
І стає уроком грізним
Всім гнобителям сучасним,
Що добро, і правду, й волю
Хочуть кинуть до темниць.

А поет іде по світу,
Гордий, світлий, невмирущий,
Підійма безсмертне слово,
Кличе знов ставать до бою,
За народ, добро і правду
І за матір Україну
Все життя своє віддать!

 

*****

 

Іван Коваленко

ДЖЕРЕЛО

Отак воно усе й пішло,
Що на початку було Слово,
Тоді на світ з’явилась Мова,
Назвімо третім – Джерело.

Ви не дивуйтесь!
Все, як треба,
Була такою воля Неба:
Сам Бог послав нам цей струмок,
Що став володарем думок.

Людина в світі б не жила,
Коли б не мала Джерела –

Джерела наснаги,
Джерела відваги,
Джерела натхнень,
Джерела пісень,
Джерела всіх знань,
Джерела кохань,
Джерела тепла,
Віри джерела.

Отак усе життя й пройшло,
Все до ладу, усе, як треба,
Була такою воля Неба –
Знайшов своє я Джерело.

І джерело це – Україна,
Вона не вмре і не загине,
Не знищать підступи і зло
Святе і чисте Джерело!

 

*****

 

Василь Діденко

РІДНІЙ МОВІ

(Я не останній з могікан)

Мені казав один ханжа,
Що наша мова геть відстала,
Що краще йшла б мені чужа,
Немов до хліба – кусень сала,
Що весь мій поетичний план
Спинитись може напівході,
Що я – останній з могікан,
Що наша мова вже не в моді.
Гей, проповіднику! Стривай!
Твої слова – старенька ряса.
Я не піду в твій тихий рай,
Я – син Великого Тараса.
Як Прометей не вмер від ран,
Не вмре і мова – гарна зроду.
Я не останній з могікан,
Я – син великого народу!

 

*****


Володимир Сіренко

МИ УКРАЇНЦІ

Ми українці – нація Тараса,
Ми – сагайдачні і кармелюки,
Коли прийшли ми – не полічиш часу,
Ми древні і безсмертні, як віки.

Нас мордували, нас тягли на плахи.
О! Скільки потекло кривавих рік!
Хотіли ополячити нас ляхи,
А росіяни зрусити навік.

Та все даремно. Знову ми і знову
Жбурляли всіх у темряву й багно,
Залишилися ми і наша мова
Настояна на сонці, як вино.

Ця мова може світ зачарувати,
В ній все – і грім, і шерехи гаїв.
У неї, мабуть, вчилися співати
Не тількі наші – курські солов’ї.

І тому їй не зникнути ніколи,
І підкоряти щирістю світи.
Ми живемо – Івани та Миколи,
І всі народи рідні нам брати.

Ми живемо, і нас не подолати,
Не покривити наші язики.
Бо є Шевченки майже в кожній хаті,
Є Сагайдачні і Кармелюки.

 


За матеріалами: http://slovokalinove

 

Більше віршів про мову на нашому сайті:

Вірші про рідну мову

Вірші про рідну мовуУкраїнський  народ  має  давню  історію,  він  витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.  А найголовнішою  його  ознакою,  що  дає  йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття.Це  найдорожчий  скарб,  переданий  українцям  сотнями  й сотнями  попередніх  поколінь,  виплеканий  у  давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці.

 

 

Дивіться також:

Зразок шумерської писемності
Українська мова своїм корінням, за твердженням істориків, сягає глибини не менше семи тисячоліть. Праєвропейський санскрит містить більше 1000 нинішніх українських кореневих слів. Жодна з європейських мов (окрім литовської) так близько не стоїть до своїх витоків.
 
 
 
 
Українська мова як атрибут української держави
Українська мова – це скарбниця духовної і культурної спадщини українського народу. У різноманітних формах існування української мови (старовинні усні перекази і літописи, народні пісні і думи, казки і міфи, поетичні і прозові твори тощо) зберігається історична пам'ять та досвід нації, її світоглядні і моральні цінності, віддзеркалюються національні традиції і звичаї, тобто ознаки, що притаманні саме цій спільноті і тому є унікальними складовими національної ідентичності.

Останні коментарі до сторінки
«Вірші про мову українських поетів»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми