|
Іван Малкович
ДОЛЯ
Як з амфори зійшла — така,
мов за туманами калина, —
скіф'янка горда і п'янка
з прадавнім іменем: Ярина.
Я запитав: ти звідки — з мли
чи з млості вийшла — проліскова?..
І дивовижними були
любов, і тиша, і вимова...
Іван Малкович, "Із янголом на плечі". Художник Світлана Білявська. Вірші. Поетична агенція "Княжів", стор. 42.
* * *
Іван Коваленко
КРОВ — ЛЮБОВ
На кленах листя, ніби кров,
У сонячнім промінні.
Чи не отак вмира любов,
Як лист вмира осінній..?
Весною він зазеленів,
Розквітнув буйно літом
І цвів на плині теплих днів
Коштовним малахітом.
Схилились трави, осінь йде,
Вмирати треба листу,
А він в останній раз цвіте
Небачено барвисто.
А потім тихо облетить
Ясної днини рано,
Щоб і, вмираючи, ще жить,
І доцвісти багряно.
Весною все почнеться знов
І закінчиться кров’ю,
І недаремно зроду “кров”
Римується з “любов’ю”.
За матеріалами: http://ivan-kovalenko.info/
* * *
Олександр Олесь
ЗАТРЕМТІЛИ СТРУНИ У ДУШІ МОЇЙ...
Затремтіли струни у душі моїй...
Ніжні, ніжна пісня задзвеніла в ній...
Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
Чи журба, і радість, і любов моя?!
Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш...
Мабуть, ти до мене думкою летиш,
Мабуть, ти це в'єшся у душі моїй
І крилом черкаєш срібні струни в ній.
(1906)
За матеріалами: "Чари ночі". Українська любовна лірика, Харків, "Фоліо", 2008, стор. 165.
*****
Олександр Олесь
ЛЮБЛЮ
Без пам'яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю — сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю…
Хто ти?
Ти квітка без краси,
Ти літній ранок без проміння,
Ти в щасті жити не даси
З душею, повною каміння.
І все ж люблю!
За що люблю,
І сам не бачу і не знаю…
Я знаю, сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю.
(4 листопада 1917 року)
За матеріалами: Олесь О. Твори в 2 томах. Київ, "Дніпро", 1990. Том 1, стор. 490.
*****
Василь Симоненко
ЛЮБОВ
Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.
Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.
Мені здається, — може, я не знаю,
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.
(04.12.1956 р.)
За матеріалами: Василь Симоненко. На схрещених мечах : вибрані твори : 3-є вид. — Київ : Університетське видавництво "Пульсари", 2004.
*****
Іван Франко
ТАК, ТИ ОДНА МОЯ ПРАВДИВАЯ ЛЮБОВ
Так, ти одна моя правдивая любов,
Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;
Ти найтайніший той порив, що бурить кров,
Підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться.
Ти той найкращий спів, що в час вітхнення сниться,
Та ще ніколи слів для себе не знайшов;
Ти славний подвиг той, що я б на нього йшов.
Коб віра сильная й могучая десниця.
Як згублену любов, несповнене бажання,
Невиспіваний спів, геройське поривання,
Як все найвищеє, чим душу я кормлю,
Як той огонь, що враз і гріє й пожирає,
Як смерть, що забива й від мук ослобоняє, –
Отак, красавице, і я тебе люблю.
За матеріалами: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, стор.117 – 175.
*****
Ліна Костенко
ОЧИМА ТИ СКАЗАВ МЕНІ: ЛЮБЛЮ
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
За матеріами: Ліна Костенко. Вибране. Київ. Видавництво художньої літератури „Дніпро", 1989, стор.14.
*****
Іван Франко
ЗА ЩО, КРАСАВИЦЕ, Я ТАК ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
За що, красавице, я так тебе люблю,
Що серце тріпаєсь в грудях несамовито,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?
Чи за той гордий хід, за ту красу твою,
За те таємне щось, що тліє полускрито
В очах твоїх і шепче: “Тут сповито
Живую душу в пелену тісну”?
Часом причується, що та душа живая
Квилить, пручається, – тоді глибокий сум
Без твого відома лице твоє вкриває.
Тоді б я душу дав за тебе. Та в ту ж мить
З очей твоїх мигне злий насміх, гордість, глум,
І відвертаюсь я, і біль в душі щемить.
За матеріалами: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., том 2, стор.117 – 175.
*****
Микола Вороний
ТАЛІСМАН
Любов — це талісман,
Урочий подарунок.
Любов — кип'ячий трунок
З ілюзій та оман.
Хай трапиться титан —
Сп'янить його цілунок!
Любов — це талісман,
Що кидає в туман
Замріяних пестунок,
Чіпнувши серця струнок,
Веде в шалений тан!
Любов — це талісман,
Що нищить обрахунок,
Псує ввесь план, керунок
І завдає нам ран...
Чи ж є на цей дурман
Сякий-такий рятунок?!.
Любов — це талісман, —
Це той заклятий стан,
Коли снує малюнок,
Химерний візерунок
В душі у нас... шайтан!
Любов — це талісман.
(Львів, 1921)
За матеріалами: "Чари ночі". Українська любовна лірика, Харків, "Фоліо", 2008, стор. 127.
*****
Олександр Олесь
КВІТКИ ЛЮБОВІ РОЗЦВІТАЮТЬ
Квітки любові розцвітають
Єдиний раз, єдиний раз.
Вони ніколи не вмирають
І вічно в серце ранять нас.
Їх поє сонячне проміння,
Годує чиста пахощ піль.
В глибинах серця їх коріння:
Торкнеш квітки, а в серці біль.
Зламаєш їх, потопчеш в муках -
І хочеш їх навік забуть,
А кров тече і плаче в звуках,
А ніжні парості ростуть.
За матеріалами: "Чари ночі". Українська любовна лірика, Харків, "Фоліо", 2008, стор. 151.
*****
Олександр Олесь
ЛЮБОВ
О, не дивуйсь, що ніч така блакитна...
Що вийдеш ти, то знала ніч оця, —
І через те вона така привітна,
Ясна і ніжна без кінця...
О, не дивуйсь, що пахощі навколо,
Що, мов зомлілі, дивляться квітки, —
Ця ніч твоє квітчає ними чоло
І з них тобі плете вінки.
О, не дивуйсь, що стільки зір на небі,
Що ночі так прозора срібна мла, —
Ця ніч ясна убралася для тебе,
Для тебе й срібло розлила.
І тільки ти в кімнату підеш з ганку,
Погасне тихо й журно свято скрізь,
А хмарна ніч проплаче аж до ранку
Дощем рясним невтішних сліз...
(1904)
За матеріалами: "Чари ночі". Українська любовна лірика, Харків, "Фоліо", 2008, стор. 152.
|
|
.jpg "вірші про кохання")