Більше...

Вірші на Різдво Христове


Олекса Воропай

ВІРШІ НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ

 

Завантажити текст статті (txt.zip)

 

Українські народні традиції та звичаї, Свята українського народу, Різдво Христове, Вірші на Різдво ХристовеКрім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вірші на Різдво Христове.
Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлопці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2 - 3 особи.
Змістом різдвяних віршів були свящєнні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження. Деякі з цих віршів  були  очевидно,  частинами  вертепних  драм,  повні  тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувачі віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих  місцевостях України ще й досі називаються вертепами.
 
Нижче ми подаємо, як приклад, кілька різдвяних віршів зі Слобідської України.

 

* * *

 

Будьте здорові та не лайте мене.
Чого я прийшов — питайте мене,
Чого прийшов, яким дотепом?
Не сам прийшов я, а з вертепом,
Щоб нам його показати і при все чудо розказати,
Що сам чув і що бачив;
Коли захочете питати, так цур, не перебивати!
Як ми вчора пасли овець ватагу —
Та не дивуйтесь на відвагу:
Бо це було у теплому краю.
Корм придався зелененький,
Кошари були готовенькі —
Все, як на песні буває у маю,
Усе було гарно, нічого й казати.
Як стало вже смеркати,
Я дав раду: «Гоніть, хлопці, ватагу
Та варіть круту кашу з салом,
А, наївшись каші, гоніть ватагу на баз
Та запирайте добре ураз,
Щоб який варяга не причвалав
Та й нашої ватаги не вкрав!»
ТІлькищо поснули, збунтувалась уся ватага,
Вся від стіни: неначе у броварні брага.
«Яцько, Опанасе, і ти, Тарас! беріть добру дубину
Та спишіть варязі усю спину!»
Аж гульк: а воно сяє і крилами махає.
Яцько каже: «Це птах», а Панас: «Це пряха».
А я кажу: «Тю, дурні! Це янгол Божий,
Хіба ж ти не бачиш, який він гожий?!»
І почав питати, щоб почути від нього глас:
«Чого ти, янгол Божий, прилетів до нас?
Чи душі хочеш забрати,
Чи вівці у нас пооднімати?» —
«Я послан не за душами, а послан небесами
Повідать вам радісную весть:
Бог з неба прийшов і на землі днесь!» —
«Ой, лихо! Чи не за гріхи карати?» —
«Про це нічого й помишляти:
Які і є, то Він хоче на себе забрати». —
«Гей-гей, яка чудасія, це збулася та професія,
Що дід Мусій колись казав!
Скажи ж нам, янгол Божий, де той дім пригожий?» —
«Я рад би вас проводить, та треба на небо летіть
І співать:  «Діва днесь».
Дивіться на цю звізду пильненько,
Вас доведе вона пряменько». —
«Яцько, Панас, і ти, Протас! Беріть луччу ярку
Та понесім породілі Божій у подарку».
Взяли, пішли, — чого треба, те й знайшли.
Там сиділа породіля Божа, як ясочка хороша,
На руках дитятко держала, а Воно чуть не вимовляло.
Там стояло багато царів: аж цілих три,
І щось вони в подарунок принесли.
Вона від них те все прийнявши
Та разів і п’ять «спасибі» їм сказавши,
Додому підпустила.
А далі й ми приступили:
«Прийми від нас, Мати Божа, ягнятко
Та накорми своє дитятко!»
Вона від нас подарок узяла
І разів з п’ять «спасибі» нам сказала
А ми тоді — хто вліво взяв, хто вправо взяв.
А я оце до вас попав,
Щоб вам усе не розказати
І вас з празником поздоровляти
(Слобода Р.)

 


* * *

 

Здоров були та з тим, пани,
З чим я ось до вас припхався,
Та не перечте лиш мені,
Бо я того не сподівався.
Скажу я вам вість чудну й дивну,
Та тільки жаль, що половину,
Майже забув, що бачив, а що чув.
Як по правді вам признатись,
А ви скажете, що було б і не братись.
Хоч смійтеся, а це не брехенька
Не з себе вигадав я сам,
(Бо, далебі, я бачив сам)
Нас там гурба була немаленька.
І був над ними я личман.
І звали нас: я — Опанас,
Яцько, Панько і був Протая
Та ще й Явтух, підпасич був у нас.
І онечлт була ватага.
Та й не підходь, було, воряга.
А вже дамо парла, аби хто вчув.
А це ж було не серед літа,
Та тільки в теплому краю.
Ми пасли овечат до світа,
Як на весні бува в маю.
Корми задались зелененькі,
Кошари були готовенькі,
Привольє для всього було:
На тирло було де ставати,
Була й вода, щоб напувати;
Признатись, все до нас брело.
Деньок случився веселенький,
І вівці паслися гаразд;
Над вечір стало так хмарненько,
І дощик бризнув кілька раз.
І так уже повечоріло,
Не зоряно, а похмаріло,
То я Яцькові й заказав:
«Женіть лиш вівці ви з Протасом
Та й запирайте з викрутасом,
Та ще щоб хто там з вас і спав».
А ми пішли собі в верб’яжок,
Бож недалечко був лужок,
Панько, я та ще й Явтух,
А ось біжить Протас: трюх, трюх...
«А що, чи справився, Протасе?» —
«Та глянь лише, Опанасе,
Як на небі зоря погоріла,
Глянь, як уся заядріла!»
Я — гульк, аж, далебі, що так.
Дивлюсь, а ще щось ясніє,
Та й думаю: відкіля це взялось?
Та й зірниця не буває;
Ні, це щось дивне бути має!
А далі і хлопцям указав:
«Чи бачите, — я їм сказав, —
Чи бачили ви таку зірницю.
Хоть утреню, хоть вечорницю?
Бо, далебі, зроду бачу сам». —
«Дивись, наш Панько як дує! —
Явтух побачивши, сказав. —
Вже він недурно так пильнує!»
А далі ось і закричав:
«Сюди, Явтух і Опанасе!
Сюди, Яцько, і ти, Протасе!
Якийсь воряга причвалав до нас!»
Ми кинулись туди скоріше,
Змовлялись бить його дружніше,
Щоб уже більше він не крав.
Ми щоб туди — волосся дубом,
Якби од відьми, устає,
Ми — хто рачки, а хто пугом,
Аби побачити, хто в кошарі є.
Дивимось: з краю в край шагає
Та ще велике щось літає,
Не чоловік, а бачте, схоже.
Панько сказав: «Це гарна птаха?!»
Явтух: «Ні, це, мабуть, пряха!»
Панас: «Е, тю, дурні! Це янгол Божий!»
Як вимовить оце Панас,
Так опустилось серце в нас,
Мороз по шкірі нас продрав.
А далі трохи ободрились:
Чого ж нам янгола бояться,
Він не кинеться кусаться:
Бач, який він гарний, так, як пан.
Тоді до нього причвалали,
А далі разом всі спитали:
«Що ти, пане, скажеш нам?» —
«Ідіть ви до Вифлеєма в стан,
Візьміть з собою і ягнятко,
Побачите там паню і дитятко,
Йому віддайте ви ягня,
Не думайте, що це брехня,
Бо цю ніч Христос народився,
Син Божий од Діви воплотився».
Стрепенувся, та й не стало.
Ну, що ж робити тут припало?
Тут і ума мого не стало:
А що янгол нам віщав; не треба робити.
Зараз іти у кошару ягнятко ловити.
Що лучче ягня то й піймалось;
Піймавши, як на релець, пхались
Та ще совітувались,
Щоб ще куди не заблудити:
Темна ніч, не видно, де ходити.
А далі наш Панько напхався,
Об стайню лобом як удрався
Та лежа слухає чмелів.
А що, Панько, покотився?» —
«Але! На стайню нахватився
Та й гарно лоб свій підігрів». —
«Ідіть же, хлопці, в стайню
Та всі рівненько говоріть,
Щоб не розсердить Діву паню,
Як будемо ягня дарить.
Скоріш ідіть та не тащіться,
А як казати — вже не вчіться».
І тільки в стайню що упхались,
То зараз всі позатулялись:
Бо світ великий осіяв.
А далі трохи ободрились,
Навколюшки усі упали,
Тому дитятку поклонились,
А ягнятко пані віддали:
«На, — кажемо, — тобі оце ягнятко,
Щоб не голодне було твоє дитятко!»
Потім вона веліла нам устати
І почала нас ласкаво вітати,
Як ніби знала нас давно.
Біля тії ж близенько пані
Стояв у жовтому жупані
Старенький дуже чоловік,
Як буцім прожив другий вік.
Біля того дядька близенько,
Понуривши голови низенько,
Тут же, у самих ясел
Стояв бичище і осел,
І вони глянули на нас, бурлак.
Дідок же, трохи поворчавши,
Щось Пані на вухо шептавши,
Балакав з нами сяк і так,
За тим сказав: «Ідіть ви в мир, проповідуйте,
Що це родився Божий син!» —
«Прощайте!» — ми сказали
І кланялись поряду всім.
Пішли відтіль, як не бували,
Ідучи, койщо розмовляли,
І по отари розділились:
Як нам було і що знайшли.
Тоді ми хто вліво, а хто вправо взяв,
Я оце до вас попав.
(Слобода Тарасівка на Слобожанщині. Селянка М. Мозгова)

 


* * *

 

Звізда світла з востоку гряде,
За собою трьох царів персицьких веде,
Поклін дати царю і пану,
Вишніх сил всього світу гетьману.
Король-Ірод дуже смутився,
Що Ісус Христос від Діви народився,
Велів питати, по всіх землях шукати,
Велів губити, малих діток ізбити.
Одних кіньми топтали,
Других в полі роздирали,
Матері їх гірко ридали,
Руки свої до Бога піднімали:
«О, Іроде безумний! Як ти в собі жалю не маєш,
З невинних младенців кров проливаєш!»

 

* * *

 

«Трон»

В 1908-му році етнограф І. В. Бессараба записав тексти двох народніх вистав — у містечку Нова Прага та в селі Іванівці на Херсонщині. Обидва ці тексти надруковані в одному з видань «Імператорської  Академії  Наук» і  називаються  вони  «Трон» — імовірно, від трону царя Ірода. В передмові до цього видання читаємо  таке:  «....кілька років тому в дні Різдвяних свят можна було бачити на вулицях «переодягнених» хлопців, що заходили в заможніші доми і пропонували виставу». А далі пояснення: «Трон» — це народня трагедія-містерія. Всі дієві особи в цій містерії одягнені відповідно до тих ролей, які вони виконують; деякі в машкарах і характеризовані. Для виконання характерів є й предмети: гірська корона, зброя воїна, косо для смерти тощо...»
«Трон», як і вертеп, складається з двох частин: релігійної, де головну ролю грає цар Ірод, і світської, де міг би проявитися народній (національний) характер. Але в обох текстах, записаних Бессарабою,  ми  нічого  українського  не  знаходимо.  Натомість друга дія відкривається піснею: «єздил, єздил русский царь».
В передмові до текстів обох вистав є така приписка: «...тепер, з наказу поліції, ця невинна народна містерія заборонена з уваги на небезпеку протиурядової агітації в народі під виглядом «Трону». Це дає нам підставу думати, що були й інші «Трони», без «русскаво царя», тексти яких, на жаль, до нас не дійшли.

За матеріалами: Олекса Воропай. «Звичаї нашого народу». Етнографічний нарис. Мюнхен, «Українське видавництво», 1958, стор. 92 – 99.

 

 

Більше про новорічні та різдвяні традиції дивіться на нашому сайті:

Різдвяні та новорічні звичаї

Різдво, Щедрий Вечір, Маланка, Новий Рік, обряди звичаї, колядування, віншування, щедруванняВіншування з бичками, щедрівки та колядки для дітей. Новий рік, історія святкування. Новорічна коляда. Українські новорічні традиції. Святвечір. Різдвяні коляди.

 

 

Більше про українські народні традиції на нашому сайті:

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«Вірші на Різдво Христове»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті