На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

"Горобчик-розбишака". Вірші Марії Пригари


Марія Пригара

ГОРОБЧИК-РОЗБИШАКА

 

Марія Пригара, Горобчик-розбишака, збірка віршів про горобчика

 

Жив горобчик у садку,
Гарно жив!
Знав він пісеньку таку:
— Чив! Чив!
Мав він шестеро братів,
Забіяк,
Але всіх по черзі бив,
Та ще й як!
Мама плакала весь час:
— Як це так?
Не бувало ще у нас
Розбишак!
А синочок їй кричить:
— Цінь-цвірінь!
Ти покинь мене учить,
Ти покинь!
А як тато прилітав
До синів,
Він синочкові давав
Стусанів.
— Обскубуть тобі чубок,
Обскубуть!
Ой, не будь таким, синок,
Ой, не будь!
А синок йому на злість:
— Не лякай!
Ось як виросту колись,
Ось нехай!



У ДВОРІ

На травиці в бур'яні
Кубляться клубочки.
Квочка каже:
— Зовсім ні!
Це сини і дочки!
Це ж така моя сім'я,
Жовта і пухната.
Половина — наче я,
Половина — в тата.
Нумо, дітоньки, бігцем,
Бачите доріжки?
Хтось там зараз ніс пшінце
Та й розсипав трішки.
Вся малеча дріботить,
Знявши писк і галас.
Раптом хтось як закричить:
— Утікайте зараз!
Жовтодзьобий горобець
Впав серед подвір'я
Та й стрибає навпростець,
Розпустивши пір'я.
— Це моє пшоно, моє!
Хто вхопив зернинку? —
Та курчатко як штурхне
Та як дзьобне в спинку.
Аж із гілки чорний шпак
Закричав щосили:
— Розбишака з розбишак!
Де тебе учили?!
І такий тут знявся крик:
— Гнати розбишаку! —
Навіть півень: — Ку-ку-рік! —
Крикнув з переляку.

 

Марія Пригара, Горобчик-розбишака, збірка віршів про горобчика



ХОЧ УТІКАЙ

Стоїть індик, бурчить індик:
— Я до таких пустот не звик.
В нас є розбійник у дворі:
Он він цвірінькає вгорі.
Ну, хай би кривдив він малят,
Там гусенят чи каченят,
Але й мене, але й мене
Він просто зо світу жене.
З-під носа вихопить шматок.
«Це не про твій,— кричить,— роток!
Ти хто такий? Дурний індик!»
А сам мерщій на гілку — скік!
«Від горобця,— кричить,— привіт!»
Таких нахаб не бачив світ!
Шулди-булди! Шулди-булди!
Хоч утікай хтозна-куди.

 


ПЛАЧЕ МАМА

Плаче мама горобчиха:
— Не синок, а справжнє лихо!
Вже нема спокою вдома!
Що робити — невідомо.
Спершу з двору кличе квочка:
«Зупини свого синочка!»
Потім очі коле гава:
«Хто зростив його, цікаво?»
Згодом шпак бурчить:
«Сусідко!
Ви синочка вчили рідко».
Цілий день від горя плачу:
Світа білого не бачу!

 

Марія Пригара, Горобчик-розбишака, збірка віршів про горобчика
 

ЩО РОБИТИ?

Ой, дожився горобчик, дожився:
З усіма у дворі посварився.
Дуже в сварці невесело жити,
Бо немає із ким говорити.
Погукати б синичку на раду,
Та синичці про нього й не згадуй.
Як вона прилетіла поїсти,
Він кричав їй:
— Не смій сюди лізти!
Забирайся, як хочеш, до гаю!
Я нікого в свій двір не пускаю! —
Навіть грак на горобчика дметься,
Навіть щиглик у вічі сміється.
Шпак бурчить:
— З ним водитись негоже!
Він шпачат зіпсувать мені може.
З горя лине горобчик до мами,
Плаче мама гіркими сльозами.
Тато каже:
— Тікай, лобуряко!
Бо коли б ще і ти не заплакав.
І поплентавсь горобчик із дому.
— Значить я не потрібний нікому.
Так не буду ж терпіти образу!
Полечу краще з дому одразу.
Та й подамся в далеку країну,
Хай сумують, коли я загину.


 

ЗА МОРЕ

Отаке з розбишакою горе —
Він світ за очі лине за море.
Вже і двір його рідний позаду,
Ані дому не видно, ні саду.
Та невже ж там ніхто не згадає,
Що горобчика вдома немає,
Що летить він у вирій далекий,
Як літають шпаки та лелеки?
Он його угорі, за хмарками,
Журавлі обганяють ключами.
Гуси крильми важкими лопочуть,
На льоту між собою гелгочуть.
Всі вони заклопотані дуже:
До горобчика їм і байдуже.
Хоч би хто по дорозі спитався:
— А куди ж це ти, хлопче, подався?

 

Марія Пригара, Горобчик-розбишака, збірка віршів про горобчика

 

СОРОКА

Сидить сорока на містку,
Кричить сорока: — Скре-ке-ку!
Скажіть, будь ласка, скре-ке-ке!
Чи де ви бачили таке?
Усі летять в далекий край,
А ти мовчи та поглядай!
Ну, хай летять лелеки в путь,—
Вони ж узимку пропадуть.
А тут дивлюся — горобець
За ними чеше навпростець!
Ще й він подався в дальній світ.
...Звичайно, я за ним услід.
— Ану,— кричу йому,— спинись!
Ану,— кричу,— назад вернись!
А він на це: — Ні, тьотю, ні!
Загину десь на чужині.
Тут я його за ці слова
Таки скубнула раз чи два.
А він — гадаєте — у крик?
Він тільки видерся і втік.
Скажіть, будь ласка, скре-ке-ке!
І де це бачено таке?
Ви гадаєте, дуже приємно,
Як тебе відлупцюють даремно?
Ви гадаєте, мило та любо,
Як тобі та насмикають чуба?
І летить наш горобчик і плаче
— Отаке ти, життя гороб'яче!
Воював з усіма я немало,
Та за що ж мені зараз попало?!
Раптом весело свиснули крила,
Мимо зграя шпаків пролетіла.
І здалось горобцеві крізь сльози,
Наче шпак погрозив по дорозі.
Наче крикнув до нього сердито:
— Ти куди, волоцюго, куди-то?
А вже хмари посунули швидко,
Синє море попереду видко.
Буйний вітер із хвиль налітає,
Біля моря шляхи заступає.
І вже крила в горобчика мліють,
Ніби зовсім летіти не вміють.
Вітер кида його, мов пір'їну,
Повертає на бік і на спину,
Бо немає в горобчика звички:
Він літав лиш у поле й до річки.
— Мамо! — крикнув він з жахом.— Боюся?
Поможи, бо назад не вернуся!

 

Марія Пригара, Горобчик-розбишака, збірка віршів про горобчика



ЩО ЗРОБИВ ШПАК

І раптом — де не взявся шпак.
— Хапайся за крило!
Коли літати вмієш так —
Куди тебе несло?
Спустився долі з горобцем.
— Сідай, літун, спочинь! —
А той йому пищить на це:
— Спасибі! Цінь-цвірінь!
Стара шпачиха тут скоріш
Комашку подає.
— Ану, бери мені та їж,
Ти, горенько моє!
Спочили всі — і знову в путь.
Вже треба вилітать!
Усі шпаки наказу ждуть,
Аж крилечка тремтять.
Махнув крильцем і горобець,
Та шпак сказав:
— Ану!
Вертай додому, молодець,
Бо чубчика намну.
Злякавсь горобчик до плачу,
Стоїть, билинку мне.
— Ой, я назад не полечу!
Ой, не женіть мене!
Але суворо глянув шпак:
— Ми не беремо розбишак!
Когось в дорозі ти скубнеш,
А він тобі відмовить теж.
Почнеться бійка — так і знай!
Тоді лети — розбороняй!
А нас чекає теплий край.
Ми ще запізнимось. Прощай!
Та гляньте, що це з горобцем?
— Не буду! —
Писнув він тихцем.—
Не буду битись я тепер! —
І очі лапкою обтер.
Не знаю, що вже шпак казав
І як воно було,
Та розбишаку він узяв
До себе на крило.
На цьому казочці й кінець.
І хтось казав мені,
Що дуже тихий горобець
Вернувся по весні.

За матеріалами: Марія Пригара. "Байбак-мандрівник". Віршовані казки. Малюнки Олександра Кошеля. Київ, "Веселка", 1984, стор. 21 - 32.

 

 

  Більше творів Марії Пригари на нашому сайті:

Вірші для дітей від Марії Пригари
У цьому підрозділі можна знайти як окремі твори Марії Пригари, так і цілі тематичні збірки поетеси: про дітей, про школу, про ліс, про звірят, про війну, про Дніпро, про козаків-запорожців.

Останні коментарі до сторінки
«"Горобчик-розбишака". Вірші Марії Пригари»:
бауся , 2015-02-11 17:33:32, #
Ігор , 2015-08-15 13:48:32, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2    + Додати коментар