Володимир Івасюк. Життєвий шлях та пісенна творчість

На відео: Володимир Івасюк співає свої пісні.

На відео: документальний фільм "Володимир Івасюк. Щоб народитися знову".

​ВОЛОДИМИР ІВАСЮК - ЛЕГЕНДАРНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОМПОЗИТОР

Володимир Михайлович Івасюк народився 4 березня 1949 року у Кіцмані Чернівецької області в сім'ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. У 3 роки з цікавістю спостерігав за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. У 1954 році Володя вступає в підготовчий клас філії Чернівецької музичної школи № 1, де починає оволодівати скрипкою. 1956 року іде у перший клас середньої школи. Його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників та колгоспників. За свою чудову гру Володі земляки дарують справжню німецьку скрипку. Після закінчення 6 класу у 1963 році Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Однак навчання, виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку позначились на здоров'ї підлітка, і він, відмінник, після першого семестру повертається до свого рідного міста, де продовжує навчання у середній школі та музичній школі за класом фортепіано. 1964 року Володимир пише дві пісні: "А мені шістнадцять літ" і "У двадцять літ".
Восени 1964 року Володя створює у школі ансамбль "Буковинка" і пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — "Колискова". Колектив здобуває перемоги на кількох конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по Дніпру. Володимир збирає українські народні пісні, їздить по селах, записує буковинське весілля. Що важливо, пісні юного композитора запам'ятовуються, й невдовзі до нього звертаються з проханнями надіслати ноти й тексти пісень. Попри заняття музикою справи у школі йшли прекрасно. За кілька місяців до її завершення Володя — один з небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість: під час прогулянки парком хтось з хлопців закинув картуз на гіпсовий бюст Леніна. Усвідомивши крамольність такого вчинку, хлопці лізуть знімати картуза, бюст виявився не закріпленим, "вождь" падає, а хлопці потрапляють в міліцію на 15 діб, відкривається "Справа Володимира Івасюка". Одразу постає питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли: Володя отримав атестат з четвірками з історії СРСР і суспільствознавства. Сім'я переїжджає до Чернівців. Володя блискуче здає іспити до медичного інституту, і його зараховують на перший курс лікувального факультету. Радості не було меж, але хтось повідомив про його "справу", і 31 серпня 1966 року Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів, і при всіх зачитують наказ про його виключення. Юнак витримує цей удар і продовжує боротьбу за своє майбутнє. Він йде працювати слюсарем на завод "Легмаш". Володя створює і веде заводський хор, який невдовзі починає займати провідні місця в оглядах художньої самодіяльності. На виступах ансамблю акомпанує сестра Володі Галя, хористи виконують Володині пісні. На хвилі натхнення Івасюк ризикує, і під псевдонімом Весняний надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні "Відлітали журавлі" та "Колискова для Оксаночки" й отримує першу премію. Через рік за рекомендацією "Легмашу" Володимир знову вступає до Чернівецького медінституту. Його обирають старостою групи, запрошують до оркестру народних інструментів "Трембіта" та камерний оркестр медінституту. Після закінчення третього курсу Володимир починає працювати над піснею "Червона рута". Восени 1970 року він познайомився з Галею Тарасюк – студенткою філологічного факультету – "Пісня буде поміж нас" присвячена саме їй. Згодом Володя запропонував показати "Червону руту" й "Водограй" в передачі українського телебачення "Камертон доброго настрою". А 13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постали ці пісні — перший великий тріумф молодого митця.

1971 року в Карпатах був знятий перший український музичний фільм "Червона рута", в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі "Смерічка" і "Росинка", та прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика. Цього ж року у передачі ЦТ "Алло, ми шукаємо таланти!" звучить нова Володина пісня "Водограй". Навесні 1972 року починається львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств. Невтомно працюючи, Володмир створює пісні: "Я — твоє крило", "Два перстені", "Наче зграї птиць", "Балада про мальви". 1972 року пісню "Водограй" визнано піснею року. 1973 року Володя закінчує Медичний інститут і вступає в аспірантуру на паталогічну фізіологію. Незабаром його пісню "Балада про дві скрипки" виконала молода співачка Софія Ротару (тоді вона вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень). Згодом вона виконуватиме багато творів Володимира Івасюка, а у 1974 році з "Водограєм" стане лауреатом фестивалю естрадної пісні "Сопот". Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня, а про Володю дуже багато пише польська преса, перекладає й друкує тексти його пісень. У 1974 році Івасюк стає делегатом ХХІІ з'їзду комсомолу від Львівської області та студентом підготовчого відділення Львівської консерваторії по класу композиції. 1975 року Володимир пише музику до спектаклю за романом Олеся Гончара "Прапороносці" і здобуває диплом першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А потім згоріли декорації до вистави... Тоді ж був знятий фільм "Пісня завжди з нами", у якому прозвучало шість пісень Івасюка. Володимир проводив дуже багато часу на зйомках, тому пропустив чимало занять. Це стало причиною його виключення з консерваторії. Він пише музику до вистави "Мезозойська історія" у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі. Через три роки ціною великих зусиль він поновився у консерваторії в класі Лєшека Мазепи. У видавництві "Музична Україна" виходить збірка пісень Івасюка "Моя пісня". 1977 року Софія Ротару з піснею Володимира "У долі своя весна" перемагає на фестивалі "Сопот", а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта.
Як згадує київський звукорежисер М. Дідик, право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів, Володя ж тоді був звичайним студентом консерваторії, тому "гігант" дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. Поруч з всенародною любов'ю свою "увагу" демонструє "рідна" партія. Секретар парторганізації консерваторії пропонує Володимиру написати заяву про вступ у лави КПРС, мовляв так йому буде легше. Але громадське життя триває. 1978 року Володя перемагає на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує дипломи II ступеня за "Сюїту-варіації для камерного оркестру" та "Баладу про Віктора Хара". Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії імені Островського, його запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. Володимир дає інтерв'ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою "Прапороносці" Володимир Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського. 24 квітня 1979 року в обід Володимиру телефонують, він одягається, йде до консерваторії... І більше не повертається... 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу...

З того часу минуло вже кілька десятиріч, а біль цієї втрати не минає... Українці завжди пам'ятатимуть легендарного композитора Володмира Івасюка й співатимуть його безсмертні пісні... 

За матеріалами: http://ivasyuk.org.ua/