Володимир Даник
НУ, ЯК ЖЕ НАМ… БЕЗ ЧАСНИКУ!
Кажуть, що латиноамериканська кухня є досить гострою. Можна сказати, що далеко не для кожного шлунку… А українська?! Ну, нібито надмірною гостротою не страждає. Однак… теж не без гостроти. Бо і як не згадати жартівливе:
– Куме, їжте солоні огірочки… вони гострі!
І у відповідь:
– Та нічого… сало також не тупе…
А крім солоних огірків є ще один спосіб додати їжі гостроти – вживати часник... А до речі, яке ваше ставлення... до часникового соку? Не доводилося з чимось таким зустрічатись?! А книга одного з українських поетів, як це не дивно, має саме таку назву. Мова йде про поетичну збірку Івана Андрусяка «Часниковий сік» (Київ, «Факт», 2005 рік). Книжка гарно видана та і глибока за змістом. Але назву книги сприймати буквально не слід. Поети мислять образно, намагаючись саме таким способом глибше відчути, а що ж діється у світі і що відбувається у власній душі.
А втім згадується... Готували удома до закатки вельми специфічну страву – сині баклажани... а до них додавалося багато... і навіть дуже багато часнику. Дольки часнику за допомогою певного пристрою подрібнювалися і можна було і справді ж спостерігати таку річ, як... часниковий сік. Точніше його краплини. Страва, про яку йде мова, була занадто гострою, але… Але коли узимку відкрити баночку з нею і додавати по ложечці, по дві до каші чи чогось іншого, то доза гостроти, що додавалася, була при цьому і привабливою, і прийнятною. Це щодо часнику і часникового соку.
А тепер щодо поезії. Поезію мало читати. Її треба ще для себе відкрити. Найкраще це робити, послухавши, як поет читає власні вірші.
Я двічі був на творчих вечорах Івана Андрусяка, коли цей поет приїжджав до Черкас. Іван репрезентував себе і як автора, і як видавця. А оскільки книги, які побачили світ завдяки видавництву, що він представляв, були адресовані дітям, то і вірші Андрусяка, що прозвучали на творчій зустрічі, теж були написані для дитячої аудиторії. Але як би там не було, і в них відчувалося щось своє, свіже, непозичене, переповнене почуттями.
Книга ж «Часниковий сік» – це поезія адресована усе ж дорослому і вельми вдумливому читачу. Творча манера поета у ній характеризується і певною ускладненістю, і підвищеною (я б навіть сказав – згущеною...) метафоричністю. Право на складність українська поезія змогла відстояти для себе далеко не зразу. З одного боку життя може бути неймовірно складним і непередбачуваним, а з іншого боку... поезія нібито повинна бути у досить жорстких рамках простоти. Отож якась невідповідність! Іван Андрусяк у книзі «Часниковий сік» сповна скористався правом поета на складність. А що ж робити читачу?! Ну, мабуть, зробити крок назустріч творчим пошукам поета. Це нелегко, але ж і виграш безсумнівний – уявлення і про горизонти поезії, і про світ, у якому живемо, стануть відразу ж і розгорнутішими, і глибшими!
Поет уміє сказати красиво і у той же час афористично і глибоко. Наприклад, як у одному з віршів –
як довго ці дні переходять межу за межею,
і сліду не видко, і видива окрай душі.
Інколи поет відступає від усталених норм у написанні, скажімо, у вірші може не бути слів, написаних з великої літери. І тоді вже слова у вірші мимоволі виділяються не за тим, написані вони з великої чи з малої літери, а за вагомістю свого впливу на читача.
Поет пише і про власну душу, і про стрімку епоху, у якій ми нині живемо –
ще мить, і вал накриє голову, –
і я не знаю наперед,
чи відкладусь у цьому колові,
чи допливу до тих дерев.
Цікавим є і співставлення віршів Івана Андрусяка, адресованих дітям і дорослим. Вони різні, але є в них і щось спільне. Таке, що звертає на себе увагу. І змушує замислитись.
Отож відкриваймо для себе поезію – звертаючись і до класиків, і до своїх сучасників! І не зупиняймося на цих відкриттях.
Бо і образними варіаціями на тему часнику можна висловити щось близьке і важливе українській душі. У одній з моїх гумористичних книг, а саме у книзі «Шумахери стовпів не лічать» (Черкаси, «Інтроліга ТОР», 2012 рік), у розділі «Жартівливі пісні», є вірш (і справді ж пісенний!), яким хотів би і завершити.
Хоч траплялося, друже, всього на віку –
Вистачало і меду, і перцю, і солі!
І колись, і тепер – як нам без часнику?!
Не смачні нам без нього – і страва, і доля!
І хоч серце беззахисне – ніби мішень! –
Але думи високі і радість не квола!
Український женьшень, український женьшень
У найтяжчу хвилину не зрадить ніколи!
І тому нам не варто втрачати надій –
Організм – буде в нормі! І сили – багацько… –
Як часник на городі міцний і рясний,
Так, звичайно ж, міцний – ніби вдача козацька!
А коріння душі – у глибинах століть!
І нехай нас обходять і смуток, і згуба.
А ми скажемо – Будьмо! – і будемо жить –
Як один, салоїди і часниколюби!
І хоч серце беззахисне – ніби мішень! –
Але думи високі і радість не квола!
Український женьшень, український женьшень
У найтяжчу хвилину не зрадить ніколи!
Стаття надіслана автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на нашому сайті: