Володимир Даник. "На сторожі – ...Чернеча гора!"

 

Володимир Даник

НА СТОРОЖІ – ...ЧЕРНЕЧА ГОРА!

Теперішні нелегкі роки, що їх прожила Україна, можна розглядати з різних точок зору. Скажімо, з точки зору соціологічних опитувань. Чи, можливо, цитуючи думки, висловлені досвідченими, високолобими експертами. А хіба ж не було б цікаво усвідомити, а яким же є цей нелегкий історичний період... так би мовити, у дзеркалі поетичного світосприйняття?! 
Переглядаю сторінки свіженького видання – а це альманах «Скіфія-2019-Літо»... (канівське видавництво «Склянка Часу»). Тут представлені і просто твори, і твори учасників поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора». Конкурс проводиться уже удесяте. Отож і хотілося б пробігтися поглядом по віршах учасників конкурсу. А на деяких рядочках і зупинитися.
Чому так? Поезія – це насамперед емоційний погляд на світ. І можливо саме тому вірші можуть бути цікавими і для людей, абсолютних далеких від поетичних поривань. І потім – серед учасників обдаровані люди з усієї України. Та ще й до того автор цих рядків потрапив... ну, не всім же так щастить...  до складу журі конкурсу. Тому і читати треба уважно і відповідально. І, певна річ, намагатися бути об’єктивним. Хоча це і нелегко. Бо кожен з учасників конкурсу подає на нього лише один вірш. А по одному віршу важко судити про творчість поета. Та у цьому і безперечний позитив – це додає стрімкості і динамізму самому конкурсу!
Але нічого – справимося. У журі кілька членів, наділених певним мистецьким досвідом. Отож коли хтось виявиться до певної міри суб’єктивним, то загальна оцінка (плюс... мінус...) може бути і цілком відповідною.

Отож про твори учасників. 

Наталія Бідненко (село Червона Поляна, Кіровоградська область) у своєму вірші піднімає гостру соціальну проблему, яка не може не хвилювати і до якої суспільство не повинно бути байдужим:

 

 

Карина Бойко з Запоріжжя пише про вагомість, якою має бути наділене поетичне слово, бо інакше навіщо і братися за перо:

 

 

Тетяна Лісненко з міста Ромни на Сумщині не обминає драматичних сторінок нашої дійсності і при цьому намагається усе ж бути філософічною:

 

 

Василь Момотюк з Чернівецької області у одному з представлених своїх тривіршів, зауважує:

 

 

Микола Проценко з Києва, людина з немалим життєвим і літературним досвідом, розмірковує над тим, а чому ж у його сучасників усе ж не пригасає спрага до творчості:

 

 

Олена Плавенчук з Київської області у своїх віршованих рядках відтворює драматизм (та і трагізм...) невигаданих обставин:

 

 

Тамара Станкова з Рівненщини придивляється до непростих соціальних проблем:

 

 

Киянин Ігор Тилик дивиться на оточуючий світ, як філософ, що і засвідчують приведені нижче рядки:

 

 

Киянин Володимир Цибулько частенько фігурує на радіо і телевізії, як політичний експерт, але мабуть усе ж є те, про що він хотів би сказати поетичним словом:

 

 

Олена Ющук з Дніпропетровщини пише (і так лірично, і одухотворено!) про те, якою нелегкою і неоднозначною буває жіноча доля:

 

 

Живемо у суворі часи. Отож і Лідія Яцкова з Хмельниччини вірш «Війна, спинись» почанає рішуче і жорстко:

 

 

І подальші рядки цього вірша пронизує неабиякий драматизм почувань:

 

 

Та і завершує поетеса цей вірш тим же схвильованим рядком, з якого вірш і починався:

 

 

Отож переглянувши твори учасників конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора», починаєш укотре розуміти, що Чернеча гора – на сторожі... і поетичного натхнення, і високого слова, і нашої любові до України!

 

На відео: м. Канів, Чернеча гора (Телеканал АНТЕНА).

Стаття надіслана автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Читайте також на нашому сайті: