Вероніка Токар. Патріотичні поезії


Поезії Вероніки Токар.

 

Вероніка Токар - юна, вродлива, неймовірно талановита україночка, патріотка,  поетеса з Дніпрянщини - з величезним майбутнім та щирим жовто-блакитний серцем! Знайомтеся!!!

 

 

        Вероніка Токар

         Ніхто не знав...

Ніхто не знав, тоді б не зміг повірить,
Що ось мине вже три десятиліття
Свободи, самостійності і волі,
А ми б іще боролися за мову... 

Ніхто не знав, ніхто б і не повірив,
Щоб нині ми, наповнені всі вірою,
Від ранку і до самого смеркання
Боролися б за наше панування...

Прокиньтесь! Досить нам катів терпіти,
Ідімо в наступ, і батьки, і діти!
Берімо разом найсвятішу зброю!
Наш меч сьогодні - наша рідна мова!

 

* * *

 

Україна - навіки!

Неначе тіло в полум'ї горить. 
І хилить біль додолу, на коліна. 
Але ніщо в мені так гостро не болить,
Як Ти, моя стражденна Україно.

Лежу в кутку. Дивлюсь на образи. 
Вуста стуляю і мовчу терпляче. 
Мені не чути завірюх, грози. 
Не видно сонця. Тільки те і бачу
Крізь призму непролитої сльози, 
Як та калина ломиться і плаче... 

В віконні рами, в душу кожну мить
Вона все стукає, гримить і торохтить. 
То, мабуть, Ти, моя нещасна Нене, 
Так невгамовно просишся до мене.

Лежу в кутку. Ідуть повільно дні. 
Вщухає біль, вже не палає тіло. 
Лиш Ти болиш, лиш Ти болиш в мені, 
Моя стражденна Мамо-Україно.

Вже радше б тіло мліло у вогні,
Ніж Україна плакала в мені. 
Від того жару вигадані ліки. 
А Україна - то уже навіки.

 

* * *

 

Нашим соколам...

Здригаються поля і видноколи,
В тінях тремтять залякані химери.
То йдуть до бою впевнені соколи,
То йдуть у наступ наші офіцери.

Воюйте, браття, гордо і рішуче,
Співайте славень, підіймайте стяги,
Моліться небесам в часи пекучі
І здобувайте успіхи, звитяги.

Воюйте, браття, вірю: все минеться.
Тримайтесь, лицарі, тримайтесь, дорогенькі.
Не бійтесь кулі підставляти серце,
Щоби єдину захищати Неньку.

Воюйте, браття, діставайте зброю,
Націлюйте на ката автомати.
Коли немає, то могутнім словом
Шевченковим у ворога стріляйте.

На них дивіться строго і колюче,
Як буйне море погляда на скелі,
Які ось-ось у вічність холоднючу
Знесе своїми хвилями веселими. 

Воюйте, рідні, ще засвітить сонце
Над пагорбом високої надії. 
Здаватимуться злії лиходії, 
Святий Дніпро заплескає в долоньці. 

Здригаються поля і видноколи, 
В тінях тремтять залякані химери, 
Рушайте в бій упевнено, соколи. 
Ідіть у наступ, горді офіцери.
(2019-2020)

 

* * *

 

Я не хочу про це мовчати

Я не хочу про це мовчати,
Бо у серці розноситься крик.
Принципово не хочу вивчати
Окупантський російський язик!

Ми стаємо рабами московії,
Адже ми надзвичайно слабкі.
Помиратимуть хлопці-військові
Поки вражі живуть язикі.

Не великий він, ні! Не могутній,
Як у школах розказують нам.
Цей язик убиває майбутнє,
Що дароване Неньці й синам.

Цей язик-зброя нашого ворога,
Заважає століттями жить.
Над степами він лине просторими
Під горами й над морем летить.

І дійшло, уявіте, до того,
Що говорять: "Что єто такє?
Почему говоріш ти на мовє,
Нє на руском святом язикє?"

Я соромилась рідного слова,
Визнаю: так, слабкою була.
А тепер я спілкуюся мовою,
Як раніше до цього жила?

Я не хочу про це більш мовчати,
Хай розноситься вічно мій крик.
Буду далі уперто кричати:
"ПРИПИНІТЬ ЖЕ РОСІЙСЬКИЙ ЯЗИК!!!"

 

 

Патріотичні поезії Вероніки Токар

Вероніка Токар: "Дратує коли кажуть: "Ти что? Рускій язик - язик Пушкіна, Лєрмонтова!!!". На це я завжди відповідаю: "У нас своїх класиків забагато. Їх читати можна вічно". І справді... Хочеш романтики? На тобі Симоненка чи Вінграновського! Хочеш поплакати? Ольга Кобилянська! Будь ласочка! Якщо посміятися, то почитай Івана Нечуй-Левицького ("Груша всохла...") чи, наприклад, Остапа Вишню. Підняти дух, змужніти? Тримай Франка. Замість Пушкіна візьми "Кобзар" і почитай вірші пророка. І ще безкінечний перелік наших українських письменників. Не ідеалізую, але вони по-своєму унікальні, неповторні... Вік житиму, не встигну все перечитати. Така наша неосяжна українська література."

 

 

      Впав "Кобзар"...

Хоч немає вітру й блискавиць, 
І не чути гуркотіння грому,
Впав "Кобзар" з полиці на підлогу
І лежить до стелі горілиць.

Підійшла, взяла до рук "Кобзар",
Крешуть з літер іскри невидимі 
І летять у серце, невловимі,
Щоб творити там новий пожар.

Неспокійно. Знаки. Таємниці. 
Ось слова Пророка прогриміли.
Знов впаде велична Україна, 
Як "Кобзар" з забутої полиці...

 

 

Патріотичні поезії Вероніки Токар

 

 

     Тут моє щастя...

Промчало три автомобілі .
Минуло четверо дівчат.
Бабуся хилиться до тину,
Своїх чекає онучат.

Сидять на лавочці сусідки,
Про різні речі гомонять.
А перед ними хтозна-звідки
Веселі хлопчики біжать.

Напевно, всі...
Село мізерне 
Велика тиша поглина.
І рідко хто сюди поверне.

Лякає лісу глибина.
Зате тут річка найчистіша,
Найсолов'їніші пісні.
І мова, мова наймиліша!

В реальності чи уві сні
Приходжу я доволі часто
В заквітчаний покоєм край.
Тут моя воля, моє щастя,
Тут мій маленький диво-рай.

Промчало три автомобілі.
Минуло четверо дівчат.
Я йду до рідної Орілі
Липневий захід зустрічать.

 

* * *

 

Поезія біля моря

З висоти я дивлюся на море,
Оглядаю солоні степи, 
Де пасуться щоранку корови, 
Де збирають пшеничні снопи.

Розляглися за степом пустелі
Ще не знаної людом землі. 
Б'ються хвилі бурхливі об скелю, 
Ніби серце о груди мої.

Чорне море хвилюється радо. 
З Чорним морем хвилююся я
І зробити нічого не владна. 
Надто радісна радість моя.

З висоти я на степи дивлюся, 
Оглядаю морські береги.
І сіяю, і квітну, сміюся, 
І вітаюсь з усим навкруги.

 

* * *

 

Прийди до мене восени...

Прийди до мене восени,
Коли зберуть останнє просо,
Коли туман посіє роси
На чорних гронах бузини.

Прийди до мене восени,
Як стихне солов'їний щебет,
І сповиватиметься небо
Лелече-ніжними крильми.

Прийди до мене восени,
Як вперше полюби, наново,
Своїм коханням калиновим
Ти надихни і осіни.

Прийди до мене восени.

 

* * *

 

Над озерцем...

Над озерцем тихим
Небо вечоріє.
А у серці - вихор!
А в душі - стихії.
А думки, як бурі,
Що бушують люто.
Хочеться озерцем 
преспокійним бути.

 

 

За матеріалами: поезії, дописи та світлини взято з ФБ-сторінки Вероніки Токар.

 

 

Читайте також на "Малій Сторінці":

Вірші про рідну мову
Український  народ  має  давню  історію,  він  витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.  А найголовнішою  його  ознакою,  що  дає  йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Це - найдорожчий  скарб,  переданий  українцям  сотнями  й сотнями  попередніх  поколінь,  виплеканий  у  давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці.
 
 
 
 

Вірші про Україну

УкраїнаДумки українських поетів про рідну країну, їхні відчуття до української землі і нашого народу  - все це юні читачі зможуть знайти в представленій добірці віршів про Україну від Ганни Черінь, Юрка Шкрумеляка, Наталки Талиманчук, Іванни Савицької, Уляни Кравченко, Яни Яковенко, Василя Симоненка, Івана Франка, Володимира Сосюри, Катерини Перелісної, Богдана-Ігоря Антонича, Марійки Підгірянки, Миколи Чернявського, Володимира Сіренка, Іванни Блажкевич , Грицька Бойка,  Миколи Вінграновського, Платона Воронька, Наталі Забіли,  Анатолія Камінчука, Анатолія Качана,  Володимира Коломійця, Тамари Коломієць, Ліни Костенко, Андрія Малишка, Андрія М’ястківського, Івана Неходи, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Максима Рильського, Вадима Скомаровського, Сосюра Володимир, Павла Тичини, Петра Осадчука, Варвари Гринько та інших відомих українських поетів.


Останні коментарі до сторінки
«Вероніка Токар. Патріотичні поезії »:
Ольга , 2020-07-25 13:16:21, #
Максим Лободзінський , 2020-07-31 00:22:08, #
Ірина , 2020-08-01 12:20:22, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 3     + Додати коментар
Топ-теми