На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Валентин Глушко - творець «катюш» і реактивних двигунів


Глушко  Валентин Петрович (1908-1989) — академік АН УРСР (1958), творець багаторазового ракетно-космічного  комплексу  «Енергія» — «Буран». 

Валентин Глушко Його двигуни підіймали в повітря літаки (Як-3РД, Су-5, Су-7), космічні кораблі «Восток», ракети-носії «Протон». 1994 року його ім’я отримав кратер на видимому боці Місяця.
Глушко  —  автор  222  наукових  праць  і  статей  з  питань  ракетно-космічної техніки,  зокрема  двигунобудування,  двічі  Герой  Соціалістичної  праці, лауреат Державних премій, удостоєний золотої медалі  імені Ціолковського. Це визнання славетного вченого, а яким був шлях до цього визнання?
* * *
Валентин  Глушко  народився  2  вересня  1908  року  в Одесі.  Середню освіту отримав у 1924 році, закінчивши профтехшколу. Зазначу, що саме цю школу і  в  тому  ж  році  закінчив  Сергій  Корольов.  З  тією  різницею, що  Корольов отримав  спеціальність  будівельного  робітника-черепичника,  а  Глушко — після  піврічної  практики  на  заводі  гідравлічної  апаратури, отримав  диплом слюсаря і токаря.
Треба  було  обирати  дорогу  в  житті.  15-річного  хлопця  захопили  романи французького  письменника  Жюля  Верна,  а  згодом  —  праці  Костянтина Ціолковського «Дослідження світових просторів реактивними приладами» та «Поза Землею».  Про  це  він  пише  самому  вченому.  Між  ними  зав’язується листування. Так, в листі до Костянтина Едуардовича від 26 вересня 1923 року Валентин  Глушко  пише,  що  проект  міжпланетного  і  міжзоряного подорожування цікавить його «вже більше двох років». В іншому листі від 8 березня 1924 року він ще впевненіше стверджує, що міжпланетні подорожі «є моїм ідеалом і ціллю мойого життя, яке я хочу присвятити цій великій справі, на думку про яку я наштовхнувся досить-таки дивним чином. Уже три роки, як я кожну вільну хвилину присвячую їй». Ось таке зізнання. Ціолковський надсилає  йому  книги.  Нагадуємо,  що  вченому  було  тоді  67  років, а Валентинові — 15-16 років.
Саме  тоді,  в  ті  роки  ознайомився  з  працями  Ціолковського  і  Юрій Кондратюк.  Це  він  повторив  низку  результатів  видатного  вченого,  але отримав  ці  результати  дещо  іншим  шляхом.  Наслідком  цієї  наукової діяльності  постала  в  січні  1929  року  книжка  «Завоювання  міжпланетних просторів»  з  передмовою  професора  Вєтчинкіна  Один  примірник  книжки Кондратюк  надіслав  Ціолковському  один  —  Перельману,  автору  книги «Міжпланетна  подорож».  А  незабаром  Юрій  Кондратюк  отримав  листи-подяки  від  Ціолковського  і  від  Перельмана,  котрий  зокрема  повідомив,  що книжкою  зацікавилася  група  ленінградських  інженерів  на  чолі  з  відомим ракетником Тихомировим. До цієї групи входив і випускник Ленінградського університету Валентин Глушко.
Пізніше він напише: «Поряд з використанням праць Ціолковського з великим інтересом ми вивчали багату новими ідеями цікаву книгу Кондратюка…»  
Як  бачимо,  дороги  трьох  великих  українських  вчених  перетнулися  у  часі. 1925 року Валентин Глушко вступає до Ленінградського університету і саме після  закінчення  його запросили  на  роботу  в  Ленінградську  газодинамічну лабораторію (ГДЛ). (Зазначимо, що серед науковців, які працювали там, був і відомий  професор  Ринін  ---  один  із  організаторів  Секції  міжпланетних сполучень і автор першої енциклопедичної праці з історії і теорії реактивного руху і космонавтики...).
Фактично  з  цього  часу  Валентин  Петрович  Глушко  почав  займатися ракетними  двигунами.  Перші  практичні  дослідження  над  створенням електричних  реактивних  двигунів  (ЕРД)  було  проведено  в  газодинамічній лабораторії.  Валентин  Глушко  пише  книгу  «Металл  как  взрывчатое вещество», в якій науково обґрунтовує можливість створення ЕРД і наводить оцінку  їх  характеристик.  Окрім  того.  Глушко  розробив  проект  космічної рушійної  енерго-установки-геліоракетоплана.  Для  перетворення  енергії сонячного  променювання  він  запропонував  використовувати термоелектричні  генератори,  а  як  рушії  —  ЕРД.  На  жаль,  в  1931  році  ці роботи  було  припинено  через  відсутність  легких  і  високоефективних бортових джерел енергії. І лише в кінці 50-х — на початку 60-х років роботи над  створенням  ЕРД  поновилися  як в США,  так  і  в  інших  державах  світу.
Вони завершилися створенням наземних прототипів та політних зразків ЕРД для космічних досліджень.  
1929 року Глушко створив електричний ракетний двигун. Вперше цей двигун було  використано  значно  пізніше  —  в  1964  році  —  для  забезпечення орієнтації та корекції траєкторії на кораблі «Восход» і автоматичної станції «Зонд-2».  Він  був  придатний  для  космосу,  за  межами  земного  тяжіння.  В 1930  році  вчений  починає  займатися  конструюванням рідинно-реактивного двигуна. Власне, без двигуна такого типу мрія людства сягнути космосу була просто  лише  —  «fata  morgana»…  Тому  у  вересні  1933  року  на  базі Ленінградської газодинамічної лабораторії та Московської групи з вивчення реактивного руху під керівництвом Сергія Корольова було засновано перший у  світі  Реактивний  науково-дослідний  інститут.  В  стінах  цього  інституту було  створено  ракети  на  бездимовому  поросі,  ракетні  снаряди  для штурмовиків Ілюшина і легендарні «катюші»… Саме тоді, в 1932 році, перед заснуванням інституту вперше зустрілися Корольов і Глушко.
Але  настали  страшні  часи  репресій.  Керівників  інституту  арештовують  і звинувачують у шпигунстві, зв’язках з іноземними агенціями. Клейменова і Лангемана розстрілюють. Як згадує Андрій Антонович, — «сиділи» тоді всі: Туполев, Мясищев, Петляков і сотні інших талановитих спеціалістів.
А  в  березні  1938  року  арештовують  Валентина  Глушка,  дещо  пізніше — в червні  —  і  Корольова.  Так  створювалися  режимні  ВКБ  в  системі  НКВС. Головним  конструктором  такого  ВКБ  став  Глушко  в  Казані,  де  почав розгортати  роботи  над створенням  реактивного  пришвидшувача  для  літака Пе-2,  витвором  Володимира  Петлякова.  Ці  пікірувальні  бомбардувальники наводили страшну паніку на ворога під час війни.
Видатний  авіаконструктор  Олександр  Яковлев  писав:  «В  ділянці бомбардувальної  авіації  Володимир  Петляков…  брав  участь  у  створенні майже  всіх  машин,  що  конструювалися  в  КБ  Туполева. Він  був одним  з улюблених  учнів  конструктора,  мав  величезний  досвід,  чудово  знав  свою справу  і  користувався  великим  авторитетом.»  Саме на заводі, де створювалися Пе-2, працював і Андрій Батрак.
Коли  справа  з  ракетними  пришвидшувачами  налагодилася,  1944 року Валентина  Глушка  достроково  звільнили  за  рішенням  Президії  Верховної Ради СРСР. Корольов тоді був провідним інженером з літальних випробувань ракетного двигуна.
Закінчилася  війна,  і  в  тому,  що СРСР  вийшов  з  неї  переможцем,  є  немала заслуга  використання  неперевершеної  на  той  час  зброї — реактивних снарядів «катюш», створених конструкторським генієм Валентина Глушка.
«Катюша»  —  народна  назва  безствольних  систем  реактивної  артилерії. Ця назва  з’явилася  в  часі  війни.  Як  стверджує  Андрій  Антонович  Батрак, — «Катюша» — то витвір наукової думки Валентина Глушка. А згодом, у 1957 році,  пріоритет  на  винахід  цієї  зброї  розглядався  (за  згодою  Хрущова) в судовому порядку. Глушко говорив так: «Є влада, то нехай розв’язує». Треба сказати, що сторону Глушка представляв Сергій Корольов. Суд визнав, що це винахід Глушка.
Після  війни,  за  погодженням  зі  Сталіним,  Глушку  дали  мож  ливість розширювати свої дослідження і він зі своїм КБ переїхав у Хімки під Москву. Був  у  його  групі  також  Андрій  Батрак.  Згодом  18  жовтня  1947  року  в Радянському Союзі було успішно запущено першу балістичну ракету. А далі були  двигуни  серії  РД  для  ракетоносіїв:  «Восток»,  «Космос»,  «Протон», «Союз», «Енергія»… «Енергія» — найпотужніший на світі ракетоносій, що може доставити на орбіту вантаж вагою 100 тонн. Валентин ГлушкоСаме  за  ці  фантастичні  розробки  Валентина  Петровича  Глушка  було нагороджено  тогочасною  державою,  а  в  1958  році  —  обрано  академіком Академії наук СРСР.
Валентин Петрович, за словами Андрія Антоновича, був людиною з великої літери. Він завжди думав про людей, дав можливість всім «першим» здобути вищу освіту без відриву від виробництва: лекції читали академіки і доктори наук.  Це  була  дуже  скромна  людина.  Коли  керівництву  дали  житло,  то полонені,  які  працювали  на  заводі,  майстрували  для  них  меблі.  Глушко ввічливо відмовився. Він ставив надзвичайно високі вимоги до себе і до людини, яка присвятила себе  науці.  Він  вважав,  що  основними  рисами  такої  людини  має  бути «закоханість  у  вибрану  галузь  знань,  бажання  безроздільно  належати  їй  і тільки їй, уміння вчасно відмовитися від усього, що може завести на манівці, розуміти  громадську  корисність  тієї галузі  знань, якій  ти  присвятив  життя. Тільки тоді праця стає джерелом натхнення і радості, хоч би якою складною вона  була»,  —  пише  Глушко.  «І  ще  одна  якість,  без  якої  не  мислю справжнього  вченого, — передбачливість,  уміння  дивитися  хоч  би  на  два покоління вперед. Всі ці риси були притаманні Костянтину Ціолковському, — він нам приклад». Це цитата з роздумів Валентина Глушка.
А ще хочеться згадати, що Костянтин Ціолковський, який помер 1935 року, заповів свою бібліотеку «Дорогому Вале» — Валентину Петровичу Глушку. Чи не є це визнанням найвидатнішого вченого в галузі космонавтики таланту видатного конструктора міжпланетних балістичних ракет?Валентин Глушко
Академік,  беззмінний  керівник  відділу  рідинних  і  електричних  двигунів  і ракет  Валентин  Глушко  був  Головним  конструктором  потужних  ракетних двигунів,  які  використовувалися  на  всіх  радянських  ракетах-носіях,  що літали  до  останнього  часу  в  космосі.  Він  створив  школу  ракетного двигунобудування. Вчений, конструктор, творець ракетно-космічних систем Валентин  Петрович  Глушко  є  уособленням  великого  генія  людини,  яка реалізувала  фантастичні  мрії  багатьох  землян  про  завоювання  далеких просторів Всесвіту.
Сьогодні  в  нашій  Українській  державі  це  ім’я  має  бути  знане,  як  ім’я Ціолковського, Корольова, Кондратюка, — великих українців.  
До  останніх  днів  життя  Валентин  Глушко  не  залишав  улюбленої  праці, а помер вчений в 1988 році. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.
Добре,  що  є  бюст  Валентинові  Глушку  в  Одесі,  а  Федерація  космонавтики Росії запровадила Золоту медаль імені Валентина Петровича Глушка.
Пам’ятаймо і ми про нього, великого Конструктора, бо то наша національна гордість, то слава України.
 
Література:
Глушко В. П. Об НЛО, о науке и о многом другом, с этим связанным. // «РАУАН». — Алма-Ата. — 1990. — 35 с.
Глушко  В.  П.  Путь  к  ракетной  технике.  Избранные  труды.  —  М.: Машиностроение. — 1977. — 504 с.
Романов А. П. Ракетам покоряется пространство.  — М.: Изд. Полит. Лит. — 1976. — 112 с.
 
За матеріалами: Шендеровський Василь. Нехай не гасне світ науки.
 Книга перша. З вид. / За ред. Е. Бабчук. — Київ, ВД «Простір», 2009. с. 4
9


Останні коментарі до сторінки
«Валентин Глушко - творець «катюш» і реактивних двигунів »:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар