Богдан-Ігор Антонич, "Росте хлоп'я, мов кущ малини" (ілюстрована збірка віршів для дітей)

 

"Любі маленькі читачі!
Поет Богдан-Ігор Антонич міг би бути вашим старшим братом. Антонич жив у Львові. У нього була "сестра" — лисиця. Він писав про неї у своїх віршах, бо вмів розмовляти з рослинами й звірятами, розумів їхню мову. Навесні поет перетворювався на веселого хруща і бринів над розквітлими вишнями. Спитайте у своїх дідусів і бабусь, які то прекрасністворіння — маленькі вечірні хрущі... Одного літнього дня, перед ніччю на Івана Купала, Антонич вирушив шукати квітку папороті, яка приносить людям щастя. Відтоді його більше ніхто й не бачив. Кажуть, він знайшов-таки свою квітку, що росла аж за третьою зорею. Але спробуйте поверніться до Львова з-за третьої зорі...
На щастя, Богдан-Ігор Антонич залишив нам свої незвичайні вірші. У цій книжечці — уривочки з них. Прочитайте їх уважно — раз, другий, третій... «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях...» 
Ви не звикли до таких віршів? Не вірите, що таке може бути?.. Повірте, у справжніх поетів буває все. Вони — чарівники, які іноді ще приходять на нашу землю, щоб зробити її кращою і веселішою. 
Читайте віршики Богдана-Ігора Антонича і вчіться прислухатися до щебету пташок, до перешіптування лісу..." (Іван Малкович)

 

 

Богдан-Ігор Антонич

ВЕСНА    

Росте Антонич, і росте трава,
і зеленіють кучеряві вільхи.
Ой, нахилися, нахилися тільки, 
почуєш найтайніші з всіх слова.

 

 

НА КИЧЕРАХ СИВАСТІ ТРАВИ

На кичерах сивасті трави, 
черлений камінь у ріці. 
Смолиста ніч, і день смуглявий, 
немов циганка на лиці...

І куриться із квітів запах, 
немов з люльок барвистих дим. 
Дрижать ялиці в вітру лапах, 
голосять шепотом дрібним, 
течуть униз краплини шуму, 
немов з гарячих пнів смола. 
Сповитий в зелень і задуму, 
п’є олень воду з джерела. 

 

 

 

РАННІЙ ВІТЕР
 
Крилатий вітер, дужий вітер, 
що зорі, листя й ластівки несе, 
сп’яняє серце. Ех, летіти 
в зелений квітень, в синь пісень! 

Піднявся день, мов олень з кручі,
ніч відпливла, мов корабель.
Крилатий вітер і пахучий,
мов дзенькіт сріблених шабель.

 

 

 

ЯРМАРОК

Мій брат — кравець хлоп’ячих мрій, 
зішив з землею небо.
Горять хустки у крамарій, 
немов стобарвний гребінь.

Співають теслі, бубни б’ють. 
Розкрию таємницю: червоне сонце продають 
на ярмарку в Горлицях. 

 

 

 

 
НА ШЛЯХУ 

Ріка зміяста з дном співучим, 
хвилясто хльостають вітри, 
і день ховає місяць в кручу, 
мов у кишеню гріш старий.

Клюють ліщини співом коси, 
дзвенить, мов мідь, широкий шлях. 
Іде розсміяний і босий хлопчина 
з сонцем на плечах.

 

 

 

 

АНТОНИЧ БУВ ХРУЩЕМ

Антонич був хрущем 
і жив колись на вишнях, 
на вишнях тих, 
що їх оспівував Шевченко... 

 

 

 

 

ЗАХІД    

Воли рогами сонце колють,
аж з нього кров тече багряна. 
Зачервонились трави в полю — 
це захід куриться, мов рана... 

 

 

НЕСИТИЙ КРУК НАД МОСТОМ КРЯКАВ

Неситий крук над мостом крякав, 
плило рікою сонце в світ.
Туди ходив ловити раки, 
коли мені було п’ять літ.
Колола пальчики шипшина, 
устами ссав солодку кров.
На зорі задививсь хлопчина, 
але своєї не знайшов...

Широкий світ, від серця ширший, 
і ширший вітер на селі.
Не помістити в цьому вірші 
ні зір, ні неба, ні землі. 

 

 

 
ЗЕЛЕНИЙ ЯСЕНЬ, СЕРП І КОНІ

 
Зелений ясень, серп і коні. 
Прилинув хлопець до вікна. 
В чарки сріблисті і червоні 
поналивалася весна.

І хочеться хлопчині конче 
від весняних воріт ключа.
З трави неждано скочить сонце, 
немов сполохане лоша. 
 

 

 

НАЗУСТРІЧ 

Росте хлоп’я, мов кущ малини, 
підкови на шляхах дзвенять.
Ось ластівки в книжках пташиних 
записують початок дня.

Запрягши сонце до теліги, 
назустріч виїду весні. 
Окриленим, хрещатим снігом 
співають в квітні юні дні. 

 

 

 

 

* * *

 

 

ОБ ХМАРУ ХМАРА

Об хмару хмара, мов об дошку дошка, 
ударить глухо, й небо затріщить.
З лопати хмари сиплються дощі, 
немов пісок дзвінкий.
В зелену ложку 
листка бере калина дощ, мов юшку, 
і п’є, і п’є... 

 

 

 

КЛЕНИ 

Схилились два самітні клени, 
читаючи весни буквар, 
і знов молюсь землі зеленій 
зелений сам, немов трава.

Оброслий мохом лис учений 
поетику для кленів склав. 
Співає день, співають клени, 
лопоче сонячна стріла. 

 

 

ВЕСНА - НЕНАЧЕ КАРУСЕЛЬ

Весна - неначе карусель, 
на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель, 
і місяць, мов тюльпан, червоний. 

 

 

 

СЕЛО 

Від воза місяць відпрягають. 
Широке, конопляне небо. 
Обвіяна далінь безкрая, 
і в синім димі лісу гребінь.

З гір яворове листя лине. 
Кужіль, і півень, і колиска. 
Вливається день до долини, 
мов свіже молоко до миски. 

 

 

 

 

* * *

 

 

 

ЗИМА

Кравці лисицям хутра шиють,
вітри на бурю грізно трублять.
О доле, стережи в завію
і людські, і звірячі кубла.  
 
У сто млинах зима пшеницю 
на сніг сріблясто-синій меле. 
Назустріч бурі ніч іскриться, 
привалюючи небом села.

 

 

 

Я РОЗУМІЮ ВАС...

Я розумію вас, звірята і рослини, 
я чую, як шумлять комети і зростають трави. 
Антонич теж звіря сумне і кучеряве. 

 

 

 
За матеріалами: Богдан-Ігор Антонич. "Росте хлоп'я, мов кущ малини". Вірші. Упорядкування Дмитра Павличка. Післямова Івана Малковича. Художник Вікторія Ковальчук. Київ, видавництво «Веселка», 1990.

 

 

Більше творів Богдана-Ігора Антонича дивіться на нашому сайті: