Антін Лотоцький
МУДРА ВОЛОДАРКА **
З того часу, як Ольга почала заходити в церкву св. Іллі, вона змінилася зовсім. Не думала вже про помсту *1, ні про підбої. Одинокою її мрією було вибратися до Царгорода *2 й там охреститися. Тож, коли тільки Святослав *3 доріс, передала йому правління й вибралася в дорогу з великим почетом бояринь, бояр і з дружиною *4.
І Дніпро, і Чорне море переїхала без пригод. Попутній вітер віяв усю дорогу. Аж у Суді стрінула її пригода. Царська сторожа не хотіла пустити Ольгу з її людьми в город.
— Без дозволу царя не вільно нам, — сказали.
— То повідомте швидко царя, що прибула до нього в гості велика княгиня київська, Ольга.
— Це зробимо, — сказали.
І поїхав гонець у царські тереми.
— Е, що там! Хай зачекає трохи в Суді! — сказав грецький цар, коли гінець сповістив його. — Почекає трохи, то більше поважатиме нас.
А царював тоді Константин, син Леонтіїв.
— Тимчасом приготуйте все, як слід, у вітальній залі, щоб дивом дивувалась оця княгиня з-над Борисфена *5.
— Яку залу приготувати, чи ту, де приймаємо володарів? — спитав дворецький.
— Достатньо, коли приготуєш меншу залу послів, тільки вважай, щоб зачудувати Ольгу.
— Усе буде приготоване як слід, — відповів дворецький і поклонився низько цареві.
Трохи не тиждень чекала Ольга на своєму судні в Суді. Гордість її як великої княгині була дуже вражена. Уже думала над тим, щоб повертатися в Київ, коли прибіг царський гонець і від імені царя попрохав княгиню в царські тереми.
І вийшла Ольга з дружиною на берег. А там чекали її царські поїзди, запряжені в білі, як сніг, коні в золотистій збруї.
Пишно й велично вітали Ольгу царські міністри привітними промовами. А там пустили її до царя. Як побачив цар горду та пишну, а при тому ще й гарну княгиню, замість її здивувати, сам дивом дивувався.
І зійшов з престолу до неї й посадив її біля себе.
У цій хвилині різьблені леви обабіч престолу почали рухатися, видавати голос, а потім залунав спів невидимого хору. Думали, Ольга з дива язика забуде. Та вона зовсім не здивувалася. Вона ще в Києві довідалася про все й знала, що це все штучне й робиться для того, щоб здивувати чужинців.
І почав цар розмовляти з Ольгою. Спершу тривала розмова про державні справи, а там перейшла і на інші теми.
І припала до вподоби цареві княгиня Ольга і красою лиця, і розумом незвичайним. І цар сказав їй:
— Тобі б, княгине, царювати тут із нами.
Ольга зараз здогадалася, до чого це цар говорить, і відповіла:
— Я поганка *6; коли хочеш, щоб я охрестилася, то хрести мене сам. Коли не захочеш бути моїм хресним батьком, то й не охрещуся.
І цар згодився. І дав цар дари великі княгині Ользі та її почетові й дружині, всім відповідно до їх становища. А Ольга стала готуватися до хрещення. Сам патріарх навчав її правдивої віри. Та скоро пересвідчився, що вона вже все знає, і що розум її великий. Тоді сказав:
— Благословенна ти між руськими жонами, бо полюбила світло, а покинула пітьму. Благословитимуть тебе діти Руси аж до останнього роду нащадків своїх.
І закінчив:
— Щаслива держава, що має таку мудру княгиню.
І охрестили Ольгу. А цар Константин був її хресним батьком. При хрещенні дали їй імення Олена, як звалася й давня цариця, мати Константина Великого.
По хрещенні запросив її цар знову до себе й сказав:
— Хочу взяти тебе за жінку.
Знала Ольга, про що йдеться. Через одруження з нею хотів грецький цар підкорити собі українські землі, щоб їх опісля використати для греків і позбутися небезпечного противника, який не раз сміливими походами на Гостинне море *7, що тоді від цих походів уже й почало зватися Руським морем, — заливали добре грекам сала за шкуру.
І відповіла Ольга:
— Як можеш узяти мене за жінку, коли ти тримав мене до Хреста й назвав мене своєю дочкою? А в християн нема такого закону, ти це сам знаєш.
І сказав цар:
— Перехитрила ти мене. Ольго!
І дав їй дари багаті: золото, срібло, паволоки *8 й усякий посуд та відпустив її.
А Ольга сказала цареві:
— Коли повернуся в Київ, багато дарів пришлю тобі: челядь *9, віск, шкури и військо на підмогу.
І повернулася княгиня Ольга в Київ. І рада та щаслива, що стала християнкою. А грецький цар раду радив з дорадниками своїми:
— Тепер нам через Ольгу можна під свій вплив узяти всю Русь, — казали дорадники.
— Ба, — сказали інші, — а як? Хоч усі приймуть християнство, а нам таки не захочуть підкоритися. Захочуть у себе своїми панами бути й нам рівними.
Довго радили раду, а вкінці учений грек Филип сказав:
— Ольга обіцяла тобі, царю, дари й людей. Ти пішли по обіцяні дари. А грамоту в справі дарів так складемо, що ті дари будуть не дарами, а даниною. І вже Ольжині наслідники будуть нашими данниками.
— Мудра рада, — похвалив цар, — так і зроблю.
І прийшли посли, і стали домагатись обіцяних дарів.
Ольга сказала:
— Не вмію я грецького письма і перше покличу наших людей, які знають грецьке письмо, а тоді дам відповідь.
І покликали купця Остромира, що був уже християнином і знав грецьку мову й письмо, та веліла перекласти собі цареве писання.
— Еге, тепер уже знаю, навіщо цареві моїх дарів. Ну, не на таку попали птицю, щоб сама лізла в сильце *10.
І відповіла послам:
— Скажіть так цареві: «Коли ти так постоїш у мене в Почайні, як я в Суді, то дам тобі дари».
Із цими словами відпустила послів.
Жила тепер Ольга щаслива та вдоволена, як той, що вийшов з темряви ночі на світло денне. Намовляла й сина Святослава, щоб охрестився, та він не хотів. Правда, що як хто бажав охреститися, то не боронив.
** Княгиня Ольга — це перша християнка на великокняжому престолі Києва, перша просвітителька й учителька християнської віри в Русі-Україні. її хрещення створило широкий шлях до християнізації нашої держави.
Не думала про помсту *1 — після того, як підступно вбили князя Ігоря, чоловіка княгині Ольги, вона поклялася помститися вбивцям.
Царгород *2 — староукраїнська назва міста Константинополя, нині Стамбул.
Святослав *3 — син князя Ігоря та княгині Ольги.
Дружина *4 — збройний загін, який становив постійну військову силу князя і брав участь в управлінні князівством.
Борисфен *5 —давньогрецька назва річки Дніпро.
Поганка *6 - та, яка не сповідує християнської віри.
Гостинне море *7 —давньогрецька назва Чорного моря.
Паволока *8 —коштовна тканина.
Челядь *9 — населення, котре перебувало в різній формі залежності від феодала (князя, пана).
Сильце *10 — пристрій у вигляді петлі, що затягується, для ловлення птахів та дрібних тварин.
За матеріалами: Барна М. М., Волощенко О. В., Козак О. П. "Літературне читання. Українська мова". Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Видавництво "Астон", 2015 рік, стор. 172 - 177.
Більше творів Антіна Лотоцького на нашому сайті:
план до твору мудра володарка