|
ДЖМІЛЬ ПРО СОНЕЧКО ГУДЕ
Коли надворі дощ іде,
у нас на підвіконні
важкий мохнатий джміль
гуде —
велика тепла соня.
Вже другий рік літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на сонці гріє крильця.
А у негоду на вікно
я зву джмеля до себе,
бо звик до нього вже
давно, як до квіток і неба.
І хай надворі
дощ іде,
шибками
вітер дзвонить —
мій джміль
про сонечко
гуде
мені на підвіконні.
* * *
КЛИШОНОГЕ ЖАБЕНЯ
Клишоноге жабенятко
з комишу зробило хатку,
з лопухів — м'яку підлогу,
щоб не застудити ноги,
а віконце — з павутиння,
щоб од сонечка проміння
зранку хатку наповняло,
жабенятка зігрівало.
Наловило павуків,
бабок, мух і комарів,
хочеш — їж чи загоряй,
спи чи пісеньку співай!
Та знялася злая злива,
жабенятка хатку змила,
змила сонних павуків,
бабок, мух і комарів.
І зосталось жабенятко
і без їжі, і без хатки,
бо, маленьке і невміле,
хатку
стріхою не вкрило...
* * *
БУВАЄ ВСЕ
На світі —
все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть
тоді,
як сонце світить.
Бува,
що втратять колір
всі квіти у саду...
Лиш не бува ніколи,
щоб друг тебе
забув.
А як забуде раптом
тебе твій друг —
то що ж:
ніякий він не справжній,
а просто так —
ніщо!..
* * *
СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК
На краю дзвінкого світу,
там, де соняхи,
волошковим небом сніда
зайчик сонячний.
Вдень у піжмурки по лісу
гра з кульбабами,
заплітає в тепле листя
літо бабине.
А під вечір між кущами
плаче, стомлений,
бо живе один, без мами,
зайчик сонячний.
* * *
ДЕНЬ ТОБІ ВЕСЕЛИМ БУДЕ!
Ти прокинься рано-рано,
лиш над містом сонце встане,
привітайся з ластівками,
з кожним променем ласкавим.
Сам гарнесенько умийся,
сам швиденько одягнися,
підійди до тата й мами
і скажи їм:
— Добрий ранок!
Усміхнися всім навколо:
небу, сонцю,
квітам, людям.
І тоді обов'язково
день тобі — веселим буде!
* * *
ПОЧИНАЙ МАЛЮНОК СОНЦЕМ!
Малювати сіла Ліза,
Та бере її одчай,
Бо у голову не лізе,
Чим малюнок розпочать!..
Довго думала-мудрила,
Аж затерпла голова!
І раптово зрозуміла:
"Треба сонце малювать!
Починати сонцем буду!
Буде сонце - і за мить
Враз до нього звідусюди
Все на світі заспішить!.."
Так і сталось, як гадалось:
Вийшло сонце з-під руки–
І до нього позлітались
І комашки, і пташки,
А за ними -
Трави й квіти,
Буйні зарості дерев,
Аза ними -
Вийшли звідкись
Справжня лань і навіть лев!
А за ними - люди й люди:
І дорослі, і малі!
Вас вітають сонце любо
І танцюють на землі!
От малюнок - так малюнок:
Можна з радості зомліть!..
Як ти думаєш, про що це
В цьому вірші я сказав?
Щоб і ти, мій друже, сонцем, -
Чуєш? - сонцем,
Тільки сонцем
Всі малюнки починав!
* * *
ВСЕ НЕ ТАК!
Сьогодні все навкруг - не так...
Чомусь задачка - не проста,
Чомусь цукерка - не солодка,
Проміння сонячне - холодне,
І навіть запахуща диня
Чомусь не пахне зовсім нині...
У чому річ? Скажу вам прямо:
Образилась на мене мама...
Піду пробачення попрошу –
Хай знову стане все хорошим!
* * *
РУКАВИЧКИ
Узимку, в морози, хуртечі й завії
Тебе і мене рукавички зігріють.
А теплі від чого вони і чому?
Скажу вам по щирості: теплі тому,
Що наші ласкаві бабусі і мами
Вплітають тепло своїх рук між нитками.
* * *
ПРО ДРУГА
Твій друг
тобі віддасть усе:
і свій квиток на карусель,
і цвях, і ґудзик, і літак,
та не за щось —
а просто так.
І збільшувальне скельце,
найкраще у дворі,
твій друг
зі щирим серцем
тобі віддасть — бери!
І ти нічого не жалій —
ніколи і нітрохи!
І навіть
м'яч футбольний свій
віддай, як друг попросить.
І посміхнеться друг тобі —
аж схочеться співати.
І ти подумаєш тоді:
«Як-гарно — дарувати!..»
* * *
ПРО ДОРОСЛИХ
Ніколи і нізащо
дорослим не позаздрю!
На них дивитись —
просто сміх.
Скажіть: хіба життя у них,
коли нічого в світі
не можна їм робити?!
Не можна їм на дерево,
хоч це і дуже просто,
аж на вершечок здертися.
Адже вони — дорослі...
Не можна грати у футбол
на вулиці завзято
і, у вікно забивши гол,
через паркан тікати.
Та й серед парку, по траві,
босоніж, без сорочки
не можна погасати їм.
Адже вони — дорослі!..
А я?
Як тільки я схотів —
м'яча ганяв
аж п'ять годин,
тоді на клен собі заліз,
сховався в теплім листі,
сидів і позирав униз,
ще й, наче шпак,
посвистував,
а потім бігав по траві
та в ній метеликів ловив.
Оце життя — хороше!
Не те, що у дорослих...
Та ще скажу по честі,
щоб ви про все вже знали:
дорослим можна дещо,
хоч дуже й дуже мало.
Ну, з'їсти пуд морозива
дозволено дорослому.
Ну, можна, скільки влізе,
дивитись телевізор.
Ну, можна ще не спати
і цілу ніч читати.
Але хіба ж то здасться
така дрібниця щастям?..
Тому ніколи і ніде
дорослим я не заздрю,
бо я дорослим буду теж,
а він малим — нізащо!
* * *
У ГОСТЯХ
У Віті — день народження.
Ми всі туди запрошені
і ввечері, о шостій,
прийшли до нього в гості.
Нам одчинила двері
мала сестричка Віті
і зразу запитала:
— Хто ноги з вас не витер?
В нас килим — не для того,
аби його бруднити!
Ану, біля порога
знімайте черевики!
Та подарунки зразу
давайте, я сховаю.
Та кришталеву вазу
не скиньте! Я вас знаю!..
Ви думаєте: просто
отак ходити в гості?
А це — наука справжня,
відповідальна справа!..
І меблі у вітальні
не мацайте руками,
і пальцями по стінах
не мажте — будуть плями...
Іще сестриця Віті
щось стала говорити.
Та ми її не слухали —
хіба ж це варто слухать?!
Ми від її «гостинності»
помчали геть щодуху,
бо й справді: ох, не просто
отак ходити в гості!
|
