Інна Паламарчук. Вірші про літо

Інна Паламарчук

ЛІТО

Ще літо не прощається зі мною,
Не забирає квіти із душі,
Степи заквітчані медвяною травою,
І білі  хмари скупані в воді.

Десь грунтова дорога позіхає,
Стриножить час серпнева духота,
Моя душа ще так тепла бажає,
Бо для любові створена краса.

Лелека пролітає в синім небі,
Цвіркун щемливо вибиває ритм,
І крапля туги у росі, мов трепет,
Десь плаче той, хто береже цей світ.

* * *

ЛИПЕНЬ

Мій  соковито-духмяний липень
Росами вмив акварелі,
І тече по дорозі літо
То зелене, то синє, то біле.

Набирає в поділ різнотрав'я,
Розстилає на сонці зів'яти,
І заварює чай жовто-синій,
Додає для смаку трохи м'яти.

Я з ковтками  вдихаю надію,
Моє літо не може зникати,
У садах дозрівають всі мрії,
Шлях додому, до рідної хати.

* * *

СЕРПЕНЬ

А серпень закохався в чорнобривці,
Іх аромат п'янить  до гіркоти,
І коло стежки купкою у діжці
Купаються зелені огірки.

Квасоля дозріває, вітер рветься
Позаплітати коси качанам,
Між пагонів кавун у небо пнеться
І щось вигукує, немов старий оргАн.

Поопускали віти помідори,
Кругленькі, довгі, жовті, ти диви!
Розкинулись кущі картоплі морем,
 І вже земля спочине до весни.

А серпень закохався в чорнобривці,
Прибіг, бо натомився чарувать,
Капуста ще стоїть, мов пишні вівці,
І гарбузи, як ті вози, скриплять.

М'яке проміння падає на квіти,
Десь павутиння у росі бринить,
Серпневий день закінчує це літо,
І дух землі тривожить і п'янить.

* * *

ЛІТО

Літо яблучка вмиває на зорі,
Засміялись тихі сльози на вікні,
Забриніли краплі в ринві і гайда
Потекли струмки, мов змійки, до ставка.

Хмара щічки ще роздула і летить,
Вітер хвилями по полю дріботить,
І всміхаються до сонця вся краса,
І веселка коромислом пролягла.

Літо яблучка вмиває і спішить,
Спас Господній хай всім серце звеселить,
До корзинки всі гостинці покладе
Хай душа все ж щастя віднайде.

* * *

ГРУШІ

Вітер увірвався на подвір'я,
Захитав гілки — і впали груші,
М'яко постелило постіль літо,
І в траві сховались жовтопузі.

НалилИсь медовим соком,
Аромат густий, аж оси мліють,
Й дивиться на них небесним оком
Бог, який  життя усім намріяв.

Промені  лягають теплим садом,
Квіти усміхаються до сонця,
Йде життя серпневим зорепадом
І надію  тче  в людське віконце.

Мигдалеві скибки в мисці тануть,
Бульбашки стрибають і сміються,
І у  банці вариво духмяне,
Мов цілунки сонця, тихо ллються.

А серпень закохався в чорнобривці,
Іх аромат п'янить  до гіркоти,
І коло стежки купкою у діжці
Купаються зелені огірки.

Квасоля дозріває, вітер рветься
Позаплітати коси качанам,
Між пагонів кавун у небо пнеться
І щось вигукує, немов старий оргАн.

Поопускали віти помідори,
Кругленькі, довгі, жовті, ти диви!
Розкинулись кущі картоплі морем,
 І вже земля спочине до весни.

А серпень закохався в чорнобривці,
Прибіг, бо натомився чарувать,
Капуста ще стоїть, мов пишні вівці,
І гарбузи, як ті вози, скриплять.

* * *

ЛІТНЯ БЛАГОДАТЬ

Я закохана в сонце у полі,
Як Ван-Гог, намалюю красу,
Хай не в'яне землі жовта доля
І п'є чисту холодну росу.

Ллється дзвін — і душа розквітає,
Ген біліє маленьке село,
Стежка в соняхах десь потопає,
І сміється до сонця зело.

Я закохана в квіти, мов діти,
Зорям буду про мрії співать,
Сипле золотом  мамине літо,
І небесна летить благодать.