"Хочеться сказати щось ніжне-ніжне…", оповідання Василя Сухомлинського

Василь Сухомлинський

ХОЧЕТЬСЯ СКАЗАТИ ЩОСЬ НІЖНЕ-НІЖНЕ

Мені було тоді, мабуть, років три чи чотири. Повела мене мама в лікарню - якийсь укол зробити.

Прийшли ми до великого білого будинку. Все в ньому біле - i стіни, й двері. Покликали нас iз мамою в маленьку кімнату. Сидить там біля столу лікар. Глянув на мене, а потім до мами сердито:

- Чому ви не роздягли хворої? Що ж я, по-вашому, сам її роздягатиму?

I аж почервонів від злості. Мені стало страшно.

Toї ж хвилини із сусідньої кімнати ввійшла жінка - теж у білому халаті лікар.

Вона ласкаво поклала мені руку на голову и сказала:

- Ой, яка ж у тебе кофточка гарна. Та и тепла ж, мабуть... Давай, скинемо її.

Від ласкавих слів жінки стало мені радісно. Я сама роздяглася. I коли давали укол - не боліло.

Мені вже двадцять п'ять, уже в мене двоє діток. Обидва лікарі - й чоловік, i жінка - працюють i тепер у нашому ceлi. Коли я зустрічаю на дорозі сердитого лікаря (так називаю його все життя), хочеться перейти на другий бік вулиці. А коли йде назустріч ласкава жінка - на душі стає радісно, хочеться підійти до неї, поклонитися низько и сказати щось ніжне-ніжне...

 Більше творів Василя Сухомлинського на "Малій Сторінці":

У 1926 - 1933 роках В.О. Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходили на Новий рік посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садку, який діяв в колгоспі на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і вибір професії був не випадковий.