Тетяна Прокоф’єва. Вірші до пам'ятних дат

Тетяна Прокоф’єва

ЧОРНОБИЛЬ

(26 квітня)

Ніколи не забудемо цей день,
Він слід лишив пекучий у серцях!
Знов завітав скорботний квітень,
І спогади підняв на крилах птах.

Ця катастрофа світ перевернула,
Земля від горя почорніла,
Сотні життів у вічність відлетіло,
Від смутку так у серці заболіло.

Доземно ми вклоняємося тим,
Хто героїчно нас від лиха боронив!
Ми пам’ятати будемо завжди,
Всі згадки пронесем через віки!

* * *

ПАМ’ЯТЬ

Де б ми не були,
Де б ми не ходили,
Завжди у серці спогади живі,
Про тих, хто поряд не ступає
Разом із нами по землі,
Кого за руку більше не тримаємо,
Кого тепер не обіймаємо.
Пам’ять не згасне ніколи про вас,
Спочивайте з миром на небесах.

* * *

ПАМ’ЯТІ РІДНИХ

У самотині стоїть хатина,
Не чутно більше сміху дітвори,
І зажурилась мальва біля тину,
Все вигляда додому господиню.

Засумували чорнобривці та майори,
Пісень веселих їм не вистачає.
А під вікном красується калина,
Квітує білосніжна і чарівна,

Та радості нікому не приносить.
Стежка давно травою поросла,
Навідуються птахи в гості,
Але на них, ніхто вже не чека.

Рідна хатина потопає й досі,
В цвітінні груш, солодких слив,
Барвінок застеляє землю,
Не видно вже бабусиних слідів.

* * *

Стелиться барвінок під ногами,
Стежкою біжу до мами,
Бо вона завжди на нас чекає,
Діток все додому виглядає.

А життя на місці не стоїть,
Наче річка, вʼється і біжить.
Тільки мами поряд більш немає,
Біля хвіртки нас не зустрічає.

Та доріжка рідна, що веде додому,
Скільки б часу не минуло й літ,
Не загубиться, не заросте травою,
Буде завше в серці нашім жить.