Олег Гончаров. "Пригоди Лівого черевичка" (п'єса-казка на дві дії)

 

 

На світлині: артисти дитячого театру у місті Калгарі, Канада (2010 р.).

 

 

Олег Гончаров

ПРИГОДИ ЛІВОГО ЧЕРЕВИЧКА

(П'єса-казка на дві дії)

 

Завантажити текст п'єси-казки Олега Гончарова "Пригоди Лівого черевичка" (txt.zip)

 

 

Дійові особи:

Даринка – хазяйка черевичків

Лівий, Правий – черевички

Антон – розумний кіт Даринки

Вольф – німецький вовк

Білий, Сірий – зайці-хулігани

Угу – сова

Венуста – чарівниця

Дятел – листоноша

 

 

Перша дія

Сцена перша

 

Кімната Даринки. Ніч. На передньому плані два черевичка. Десь у кутку починає шкребтись миша.

 

ЛІВИЙ (штовхаючи Правого в бік). Ти чуєш? Хтось шкребеться...

ПРАВИЙ (крізь сон). Облиш, Лівий... то миша...

ЛІВИЙ. Миша? Це така маленька, сіра з гострими зубами?

ПРАВИЙ. Так, Лівий, вона дійсно маленька, сіра і з гострими зубами. Спи...

ЛІВИЙ. Добре... Сплю... (Через хвилину). Слухай, Правий, а що вона, та миша їсть?

ПРАВИЙ (сердито). Миша їсть все.

ЛІВИЙ. То, може, вона й черевики їстиме? Ми ж з тобою зроблені з гарної свинячої шкіри! А підошви? Вони ж у нас з імпортної пористої гуми! А що, коли миша подумає, що наші підошви не з пористої гуми, а з пористого сиру? Або ж їй захочеться свининки?

ПРАВИЙ. Чого ти розкричався, Лівий? Ніхто тебе не їстиме. У холодильнику є багато чого набагато смачнішого за не зовсім нові черевики. Наприклад, ковбаса. Між іншим, її також роблять із свининки.

ЛІВИЙ. Як цікаво... То ми з ковбасою родичі? Як цікаво! Слухай, Правий, а миша може залізти до холодильника?

ПРАВИЙ. Ні, не може...

ЛІВИЙ. Це добре, Правий... То, може, ми будемо ночувати в холодильнику?

ПРАВИЙ. Ти при своєму розумі, Лівий? Хто ж черевики ставить в холодильник? Ми ж не продукти!

ЛІВИЙ. Це ми для людей не продукти, а для миші ми продукти! Я не хочу, щоб мене їли! І у мене великі плани на майбутнє!

ПРАВИЙ. Ти ба! І які це в нас плани на майбутнє?

ЛІВИЙ. Не в нас, а у мене.

ПРАВИЙ. Але ж ми ‒ пара, Лівий! І в нас повинні бути однакові плани...

ЛІВИЙ. Не згоден, Правий... Ми з тобою різні, а, значить, і майбутнє у нас може бути різним.

ПРАВИЙ. Що ти хочеш сказати?

ЛІВИЙ. Те, що мені набридло щодня взуватися на Даринчині ніжки! Ця дівчинка не вміє гарно носити своє взуття. Ось, дивися, вона геть позбивала фарбу з мого носака! А ще, вона криво ходить лівою ногою і стирає набік мою імпортну підошву! А ще вона...

ПРАВИЙ. Зачекай, зачекай, але ж Даринка і мене стоптує! Чи, може, ти кращий за мене?

ЛІВИЙ. Мабуть кращий, бо я маю власну думку, щодо свого подальшого існування. Я не хочу через півроку опинитися в тому величезному сірому мішкові зі старим взуттям, котрий стоїть, присипаний пилом, у комірчині.

ПРАВИЙ. То що ти надумав, Лівий?

ЛІВИЙ. А нічого! Піду мандрувати!

ПРАВИЙ. Куди?

ЛІВИЙ. Світ за очі!

ПРАВИЙ. Світ за очі? А це дуже далеко від нашого будинку?

ЛІВИЙ. Звичайно! Світ за очі, це коли ти йдеш, йдеш, а потім ще йдеш, і коли ти пройдеш весь той світ, що був перед твоїми очима, і він опиниться за ними, ось це й буде те місце... Я так вважаю...

ПРАВИЙ. Хіба ж можна так далеко зайти?

ЛІВИЙ. Ну, тоді я не піду аж так далеко. Мандрувати можна і по колу. Головне, щоб у тому колі все раз по раз змінювалося.

ПРАВИЙ. А як же я? Даринка ж не зможе ходити в одному черевичкові...

ЛІВИЙ. Тебе запхають до сірого мішка із старим взуттям, що стоїть в комірчині. Що поробиш, Правий. Я ж кажу тобі, що ми різні. Я піду іншим шляхом!

ПРАВИЙ. А ти не боїшся, що тебе вкусить якийсь нічийний пес, або переїде неуважний автомобіль? Поза домом таке частенько трапляється... Тим більше, що ти такий маленький...

ЛІВИЙ (сумно зітхає). Твоя правда, Правий... Ось коли б я був ростом з Даринку, тоді б ніхто мене не вкусив і не переїхав...

ПРАВИЙ. Таких великих черевичків не буває! Ти уявляєш, які б тоді були ніжки у нашої Даринки?

 

З темряви до черевичків підходить чарівниця Венуста.

 

ПРАВИЙ. Ой! Ти хто?

ВЕНУСТА. Я чарівниця цього дому, Венуста...

ЛІВИЙ (здивовано). Цього дому? Хіба в кожному домі живе своя чарівниця?

ВЕНУСТА. Звичайно ні! Чарівниці живуть лишень у тих домах, де панує злагода, де повітря просякнуто добротою, де щира посмішка та ніжне слово повсякчасно спонукає його мешканців до добрих справ. У нас саме такий дім...

ПРАВИЙ. А от Лівому у нас не подобається і він вирішив піти мандрувати!

ВЕНУСТА. Я все чула, черевички... Все до останнього слова...

ЛІВИЙ. Підслуховувати негарно, чарівнице! Це всі знають... Навіть черевики.

ВЕНУСТА. Коли б я не підслухала вашу розмову, то й не довідалась би, Лівий, про твоє бажання стати великим!

ЛІВИЙ. А що, ти можеш зробити так, щоб я виріс?

ВЕНУСТА. Звичайно, Лівий... Проте мені здається, що бути великим черевиком не так вже й добре...

ЛІВИЙ. Чому?

ВЕНУСТА. А що в тому доброго, коли навкруги тебе люди, і тільки ти один серед них – черевик! З облупленим носаком та стертою набік підошвою! Та коли ти все ж бажаєш...

ЛІВИЙ. Ти навіть собі не уявляєш, як я бажаю стати великим шкіряним черевиком на імпортній підошві! Навіть не уявляєш, Венусто!

ВЕНУСТА (до Правого). Пробач, але я не можу зробити великим черевиком тільки Лівого... Ти мусиш вибрати, Правий...

ЛІВИЙ (до Правого). Слухай, друже, хочеш, я подарую тобі свою шнурівку? Вона трохи новіша за твою... Або... або я подарую тобі свою устілку... Га? Або ж підемо мандрувати разом! Я можу тебе взяти із собою... Погоджуйся!

ПРАВИЙ. Нікуди я з тобою не піду, Лівий... І шнурівка мені твоя не потрібна, бо у мене є така сама, просто одного разу Даринка втопила мене в калюжі, і тому твоя шнурівка виглядає чистішою...

ЛІВИЙ. Ось бачиш! Тебе тут топлять в брудних калюжах, ходять тобою по битому склу і б'ють тебе носаком об м'яч! Оце б Даринку носаком об м'яч! Знала б вона тоді, як це боляче! То ти зі мною, Правий?

ПРАВИЙ (сумно). Я не з тобою, Лівий, але ж я твоя пара... Хай вже буде по твоєму... (До Венусти). Давай, чарівнице, я готовий!

ВЕНУСТА (до Лівого). А ти готовий?

ЛІВИЙ. Готовий, як черевик!

ВЕНУСТА. Тоді до справи!

 

Здіймається вітер, мерехтливе нічне світло поступово гасне, щось скрипить, стукає, злякано зойкають черевички і ось нарешті ми бачимо в нерівному світлі якихось маленьких ліхтариків Лівого та Правого. Вони дійсно виросли! Вщухає вітер, все навкруги змовкає.

 

ВЕНУСТА. Ну ось і все, мої любі... Лівий, ти задоволений?

ЛІВИЙ (обмацуючи себе). Ще не знаю, чарівнице... Я… Я став таким великим! (Дивиться на Правого). Якийсь ти не такий, Правий…

ПРАВИЙ. Я виріс, Лівий... Бачиш, я навіть вищий за стіл.

ЛІВИЙ. Так ти виріс... (Пильно дивиться на Правого). О! Зрозумів, що в тобі не так! Ось тут у тебе нерівно прошито. Коли ми були малими, я цього не помічав. Ти, Правий, трохи бракований. Тобі так не здається?

ПРАВИЙ. Ну то й що? Я ж не збираюся виходити на люди... Мені байдуже...

ЛІВИЙ (продовжує себе обмацувати). На мені, мабуть, зараз стільки шкіри, як на цілій свині! Цікаво, скільки зараз піде на мене крему? Я ж не можу відправитись у мандри не почищеним! (До Правого). Сподіваюся, ти мені допоможеш?

ПРАВИЙ. Ти щось забув, Лівий...

ЛІВИЙ. Забув? Щоб щось забути, потрібно спершу подумати, а я ще не встиг цього зробити.

ПРАВИЙ. Ти забув подякувати Венусті...

ЛІВИЙ (холодно). Дякую, Венусто. Між іншим, могла б трошки заразом і обновити мене!

 

З темряви виходить кіт Антон.

 

ЛІВИЙ. Матінко Колодко, а це ще хто?

АНТОН. Я кіт Антон. Що тут у вас відбувається? Чому я виріс і чому я можу розмовляти!?

ВЕНУСТА (сміючись). Бо ти, котику, попав під вплив моїх чар! Тебе перетворити знову на малого? Це я миттю!

АНТОН (підіймає лапу). Зачекай! А ти хто?

ВЕНУСТА. Я чарівниця цього дому, Венуста. Це я по ночах, коли мені сумно, заплітаю в косички твої вусики і розкудлачую твою шубку...

АНТОН. А я думав, що то миші!

ВЕНУСТА. Так тебе перетворювати на малого чи ні? Скоро ранок і мені час вже йти...

АНТОН. А Даринка не злякається? А що, коли вона подумає, що я тигр? (Повертається до Лівого та Правого). Ви як думаєте, черевички?

 

Чарівниця Венуста тихенько йде геть.

 

АНТОН. Я схожий на тигра?

ЛІВИЙ (обійшовши довкола кота). Ні, Антоне... Ти схожий на великого кота... (Озирається). О, а де ж наша чарівниця? (Кіт та Правий також озираються).

АНТОН. І дійсно... Вона зникла... (Обмацує себе). І що ж мені тепер робити? Я став таким великим і кудлатим! Де Даринка візьме стільки молока? І де я спатиму? Ми ж тепер не помістимося вдвох на її ліжечку!

ЛІВИЙ. На підлозі спатимеш! Не великий пан... Нас двох Даринка ще жодного разу не брала до себе у ліжко. А ми набагато потрібніші за тебе, кудлатий котяро!

ПРАВИЙ. Були...

ЛІВИЙ. Що були?

ПРАВИЙ. Були потрібніші за кота Антона... А зараз ми Даринці вже не потрібні. Даринка може залізти в мене цілком! Я зараз схожий більше на човника, ніж на її черевичок...

ЛІВИЙ (пильно дивлячись на Правого). На човника, кажеш? (Думає). На човника... А що, гарна ідея! Пливти значно легше, ніж йти пішки... Я помандрую по річці! Ура-а-а! Я буду корабликом!!! (З піднесенням співає).

 

 Я гарний Лівий черевичок,

 Я не старий, я не в літах.

 Я красень без шкідливих звичок,

 Розумний і швидкий, мов птах!

           

 Я попливу до небокраю

 Мов човен по швидкій воді!

 В тій далечі, я твердо знаю,

 Я буду в центрі всіх подій!

 

ПРАВИЙ та  АНТОН.         Чому!?

ЛІВИЙ (продовжує).          

            Бо я найвродливіший,

            Бо я найрозумніший!

            Я навіть сміливіший за сотню котів!

 

            У вас будуть колики,

            Бо Лівого в ролику

            В рекламному ролику

            Зніматиме Стів! *

* (Прим. Слова Гончарова Олега Васильовича)

 

ПРАВИЙ та АНТОН. Хто!?

ЛІВИЙ. Темрява! Стів Спілберг! Всесвітньо відомий кінорежисер!

АНТОН. Ти, Лівий, звичайнісінький хвалько!

ПРАВИЙ. То, Антоне, біда всіх Лівих...

ЛІВИЙ. Ви мене збили! Я так гарно співав, що мені аж самому сподобалось. О! За вікном уже ранок! Мені час мандрувати...

ПРАВИЙ. Ти навіть не попрощаєшся з Даринкою? Думаю, вона дуже засмутиться...

ЛІВИЙ. А… придумаєш щось... Тим більше, що Даринка може замочити мене своїми слізьми... Я ж знаю, як вона гірко плакатиме!

АНТОН. І чого це мені раніше не спало на думку трохи подряпати тебе?

ЛІВИЙ (злякавшись). Ну ти, котяро, не жартуй... Мене не можна дряпати... У мене велике майбутнє! З моїми здібностями я можу навіть попасти до книги рекордів Гіннеса! Зрозумів? А тепер бувайте! Привіт усім!

 

Лівий йде геть.

 

ПРАВИЙ (дивлячись йому вслід). Ти ба... звичайнісінький черевик, а так комизиться!

АНТОН. Хай іде... Якраз у цей час наш сусід свого бульдога вигулює... Нещасний хвалько!

 

У цей час з ліжка встає заспана Даринка.

 

ДАРИНКА (нічого не розуміючи). Я, мабуть, ще сплю? Я стала такою маленькою?

ПРАВИЙ. Ні, Даринко, це ми з Антоном стали такими великими!

ДАРИНКА. Ти вмієш розмовляти, черевичку? Як цікаво! А чому ж ти раніше зі мною не розмовляв? Ти що, раніше не вмів розмовляти?

ПРАВИЙ. Чому ж, вмів... Ми з Лівим завжди спілкувалися...

ДАРИНКА. А чому ж я не чула?

ПРАВИЙ. Бо ми розмовляли на своїй, черевичній мові… Але тепер, коли ми стали великими, через втручання чарівниці Венусти, ми всі почали розуміти одне одного.

ДАРИНКА. Як цікаво! А це, я так розумію, мій котик Антон? Який здоровило! Схожий на котигра...

АНТОН. На кого?

ДАРИНКА. На котигра... Це коли тигр ‒ зовсім не тигр, а великий кіт, схожий на тигра, але він не тигр. Ясно?

ПРАВИЙ. Ти така розумна, Даринко, що мені аж нічогісінько не ясно...

АНТОН. А можна, Даринко, я залишусь просто котиком Антоном? Котигром мені зовсім не подобається бути...

ДАРИНКА. Як тобі більше до вподоби, Антоне... (Озирається довкола). А де ж ще мій один черевичок? Він що, не виріс чи десь загубився?

ПРАВИЙ. Подався у мандри твій другий черевичок... Вбив собі в голову, що він стане всесвітньо відомим черевиком! Хвалько!

ДАРИНКА. У мандри?! Але ж так не можна, черевичку!

ПРАВИЙ. Мене звуть Правий...

ДАРИНКА. Так не можна, Правий! Він мав би спитати у мене дозволу!

АНТОН. Він виріс і знахабнів, Даринко...

ДАРИНКА. Ти хочеш сказати, що коли я виросту, то теж знахабнію? Як на мене, то поводження залежить від виховання. Он, Правий виріс і нічого. І ти виріс, котику Антоне.

АНТОН. Але ж черевики не одержують ніякого виховання! Це, мабуть, та свиня, зі шкіри якої його було виготовлено, при житті поводилась, як свиня. Воно й передалося... Це у нього, мабуть, спадкове...

ПРАВИЙ. А як же я? Ми ж з Лівим виготовлені із однієї шкіри!

АНТОН. Ти впевнений?

ПРАВИЙ. Мені так здається... Я не пам'ятаю… Я пам'ятаю себе лишень з того дня, коли Даринчина мама купила нас з Лівим у крамниці...

АНТОН. Ну, а я тобі про що кажу?! Тебе зшили зі шкіри зовсім іншої свині... Із шкіри шляхетної свині!

ДАРИНКА. Хіба ж то свині бувають шляхетними?

АНТОН. Чому б і ні? Якщо бувають шляхетні черевики, то чому не може бути шляхетних свиней?

ДАРИНКА. Або ж котів...

АНТОН. Дякую, Даринко... або ж котів!

ДАРИНКА (сумно). І все ж мені шкода Лівого... Він був таким зручним! І він завжди добре поціляв у м'яч...

ПРАВИЙ. Це тому, що ти лівша. Коли б ти була правшею, я б також добре бив по м'ячу.

ДАРИНКА. А що коли Лівого зіб'є заспаний автомобіль? Зараз ще ранок! Або до нього причепиться якийсь забіякуватий пес? Або...

ПРАВИЙ. То що ти пропонуєш, Даринко?

ДАРИНКА. Я пропоную бігти і рятувати Лівого!

АНТОН. А коли у нього все добре? Між іншим, Даринко, Лівий не збирався мандрувати пішки. Він вирішив пливти по річці, вдаючи з себе човника.

ДАРИНКА. Як погано! Він може потонути!

ПРАВИЙ (замислившись). І точно, може... Коли ти мене втопила в калюжі, я так намок, що мене довелося підсушувати ажно дві доби!

ДАРИНКА. Пробач, Правий, я не хотіла, але калюжі чомусь завжди перебігають саме у ті місця, де мені хочеться погуляти! Вони навмисно так роблять?

ПРАВИЙ. А мені завжди здавалося, що це не калюжі шукають тебе, а навпаки!

ДАРИНКА (зніяковівши). Ну гаразд, поговоримо про це пізніше, а зараз – хто зі мною?

АНТОН. На пошуки?

ДАРИНКА. На пошуки!

ПРАВИЙ. Тоді, мабуть, я з вами!

ДАРИНКА. Я дівчинка...

ПРАВИЙ. Я черевик...

АНТОН. Я кіт із пазурами!

ВСІ РАЗОМ:

Якщо торкнеться вас біда –

Не бійтеся, ми з вами!

ДАРИНКА. Я дівчинка...

ПРАВИЙ. Я черевик...

АНТОН. Я кіт із пазурами!

ВСІ РАЗОМ:

Підтримають в недобрий час

Вас добрими словами!

 

ДАРИНКА. І дівчинка...

ПРАВИЙ. І черевик...

АНТОН. І кіт із пазурами!

 

ВСІ РАЗОМ:

Хай нас покличуть сто доріг,

Але серцями з вами.

ДАРИНКА. І дівчинка!

ПРАВИЙ. І черевик!

АНТОН. І котик з пазурами! (Під музику йдуть геть).

 

 

Сцена друга

 

Темний ліс. На галявині добре впорядкована хата вовка Вольфа. Вольф сидить на різному ослінчику й гучно б'є у великий барабан, раз по раз зазираючи у ноти, що лежать на пюпітрі.

 

ВОЛЬФ (збившись з ритму). Ну, ти подумай! Знову збився... (Відбиває ногою такт і рахує вголос). Айн, цвай, драй! Айн, цвай, драй! Один, два, три! Один, два, три! От бачиш, так виходить гарно, а тільки-но починаю грати на барабані – збиваюсь! Це, напевно, барабан неправильний... Точно... Це ж український барабан, а я не український вовк... Я німецький вовк! А з цього випливає наступне: німецький вовк повинен грати на німецькому барабані, бо українські барабани неправильні! (Осмислює сказане ним). О, майн гот! Який же я розумний! (Пауза). Тоді з цього випливає наступне: коли я такий розумний, то чого це я сиджу у цьому Темному лісі? В якому немає ні світла – обіцяли, правда, провести, ні стільникового телефону, ні гарячої води, ні каналізації і, взагалі, ніякої цивілізації! Хоч вовком вий! (Піднімає голову і виє). Ху, аж легше стало! Вовк без виття, це вже не вовк, а казна що... майн лібе Вольф... Мій любий Вольф... А ще мені тут, у Темному лісі, доволі сумно... Друзів серед місцевих вовків у мене немає, тому, що місцевих вовків немає. Їх усіх повідстрілювали мисливці та інші браконьєри. Всіх до одного! Це ж якийсь геноцид, люди добрі! І причину ж знайшли! Мовляв, вовки забагато м'яса їдять! А що ж я повинен їсти? Солому? Але ж я не кінь... Я вовк... тому я повинен їсти м'ясо з борщем, а не навпаки і тим більш не борщ без м'яса! Так от. Місцеві розумники всіх вовків вистріляли, а мене сюди надіслали у вигляді гуманітарної допомоги! (Пауза). Між іншим, обіцяли добре годувати! (Мало не плаче). ...Збрехали... (Затягує ремінь на штанях). ...Подивіться... за останній місяць три отвори прокрутив! І взагалі: я сюди приїхав працювати вовком, а не бідувати! Я вже рік не дивився телевізор!

 

На галявину виходить старий сова Угу.

 

УГУ. Доброго дня вам, гер Вольф! Виємо потроху?

ВОЛЬФ. Я вовк, тому й вию, сусіде Угу...

УГУ. Розумію... Але, перепрошую, якщо так підуть ваші справи й надалі, ви у нас не тільки завиєте...

ВОЛЬФ. А які у мене справи? Ось обіцяли на днях дозволити полювання на кабанів... Поросятинки поїмо, пане Угу...

УГУ. Сови не їдять поросят... Сови їдять мишей... (Важко зітхає).

ВОЛЬФ. Я чув, пане Угу, що молоді миші з нашого Темного лісу подалися у місто на смачні недоїдки... Це правда?

УГУ (зітхнувши ще важче). Ой правда, пане Вольф, правда... А незабаром зима! Одна надія на брата. Він у місті працює совою в зоопарку. Обіцяв влаштувати мене на роботу... На посаду орла...

ВОЛЬФ. У вас очі завеликі.

УГУ. Дурниці, я вже темні окуляри собі придбав... А ви, часом, додому не збираєтеся, пане Вольф?

ВОЛЬФ. На жаль... Контракт, пане Угу, є контракт... Мушу терпіти...

УГУ. Так, наш Темний ліс, це вам не ваша Німеччина...

 

Чути крики про допомогу, Вовк і Сова біжать з галявини і через якусь хвилину затягують на неї мокрого Лівого.

 

УГУ (витирає лоба крилом). Ух, який важкий черевик!

ВОЛЬФ. Він намок...

УГУ. Ви думаєте, це він кричав? Але ж, наскільки мені відомо, черевики не вміють ні кричати, ні говорити!

ВОЛЬФ. Приїхавши сюди, я вже не дивуюся нічому... В вашій країні можуть заговорити навіть черевики!

ЛІВИЙ (розплющивши очі). Я живий?

УГУ (заховавшись вовкові за спину). ...Мабуть що... мабуть що так... Ви хто?

ЛІВИЙ (встаючи). Хіба не видно? Я черевик... Лівий...

ВОЛЬФ. У Європі не люблять лівих...

ЛІВИЙ. Але я не в Європі, пане звір... Я вдома... Я Лівий, черевик.

УГУ. А чому ви такий великий? Ви, мабуть, несправжній...

ЛІВИЙ. Це хто несправжній? Я!? Та чи знаєте ви, що мене зроблено з натуральної свинячої шкіри? На-ту-раль-ної. Ясно? (Вовк підходить до черевика і починає принюхуватись). ...А чого це ви, пане звір, до мене принюхуєтеся?

ВОЛЬФ (облизуючись). …А так, просто цікаво... Дозвольте відрекомендуватись: пан Вольф! Між іншим, я вовк...

ЛІВИЙ. Вовк? Сподіваюся, ви не їсте черевики?

ВОЛЬФ. Ще не пробував... А це (Показує лапою на Сову). пан Угу. Він сова.

ЛІВИЙ. А так, так... я впізнав... У мене вдома, на шафі, такий самий пан Угу стоїть. Тільки він не живий, він – опудало... Даринка казала, що всередині нього тільки вата... (Угу втрачає свідомість і падає на лапи вовкові). Пану Угу погано? (Збирає з себе воду й бризкає нею на Угу). Він такий нервовий...

ВОЛЬФ. А ви такий нечемний! (Ставить Угу на ноги). Між іншим, можна було б і подякувати нам. Коли б не ми, ви б досі вже годували рибу на дні річки!

ЛІВИЙ (через силу). Ну, дякую... Ще щось?

ВОЛЬФ. Ні, нічого... нічого... А як ви потрапили в воду?

ЛІВИЙ. Я мандрував... Я був неначе човник... Знаєте, ще сьогодні вранці я був звичайним маленьким черевичком. Я стояв біля Даринчиного ліжка і мріяв про далекі краї. Про цікаві пригоди, про славу...

УГУ (очунявши). ...То як же ви виросли?

ЛІВИЙ. Чарівниця Венуста допомогла. Це вона зробила мене великим! А ще вона зробила великими Правого черевичка та кота Антона.

ВОЛЬФ. Це вже цікаво, пане Лівий... А де можна знайти цю чарівницю?

УГУ. Навіщо вона вам, пане Вольф?

ВОЛЬФ. Я бачу, що у вас легше домовитися з чарівницею, ніж з начальством! Я хочу дивитися свій телевізор!

УГУ. Розумію... (До Лівого). ...І куди ж ви пливли?

ЛІВИЙ. До своєї мрії!

ВОЛЬФ. У вас є мрія? Цікаво, які мрії можуть бути у звичайного черевика?

ЛІВИЙ. О! У мене дуже гарні мрії! Вони великі, шкіряні і трохи імпортні! Вони... (Співає).

У черевичка мрій багато,

Бо Лівий зовсім не простак.

Хоч зовні трохи він пихатий,

Але, насправді, це не так!

 

Я просто дуже самостійний!

Мене манить широкий світ!

До того ж я завзятий мрійник,

А не похмурий дурисвіт.

 

Я мрію бути знаменитим

І справедлива мрія ця!

В мені достатньо колориту,

Щоб полонити всі серця! (Танцює).*

* (Прим. Слова Гончарова Олега Васильовича)

 

ВОЛЬФ (дочекавшись кінця виступу). ...Зер шлєхт! Дуже погано, пане Лівий... Ваша неміряна хвалькуватість завдасть вам немало клопоту...

ЛІВИЙ. Я не хвалькуватий, пане Вольф. Я об'єктивний! Щоб ви там не говорили, я дуже колоритна фігура!

УГУ. А ви на себе в дзеркало не бажаєте подивитися? Ви мокрі, пане черевик і з вас змився весь крем!

ЛІВИЙ. Ну то й що? Я висохну!

ВОЛЬФ (крадькома обнюхуючи Лівого). Щось довго дозвіл на полювання не несуть... А я вже таки добряче зголоднів...

ЛІВИЙ. І чого це ви, пане Вольф, все принюхуєтеся? Шкіра як шкіра...

ВОЛЬФ. Так, так... Свиняча шкіра... Добра свиняча шкіра... Вона, мабуть, м'якша за мій пасок...

ЛІВИЙ. Що? За ваш пасок? Дайте я помацаю... (Пробує пом'яти пасок вовка). Звичайно м'якша! Ось помацайте, яка на мені м'якенька свиняча шкіра! Ну ж бо, не бійтеся, я вас не вкушу!

УГУ. Нам тільки цього і бракує, щоб черевики кусалися...

ВОЛЬФ. Ваша правда, пане Угу... (До Лівого). ...На вас так багато смачненької, пардон, хотів сказати м'якенької шкіри, що у мене аж подих перехоплює! Із вас зовсім зліз крем! Я вважаю, що вам слід трохи погостювати у моїй хатині... Доки ви не обсохнете. (Робить вигляд, що думає). А в тім, я можу розтопити камін і ви, сидячи коло нього, обсохнете вдвічі швидше! Як вам моя пропонова?

ЛІВИЙ. Чудово, пане Вольф! Я дійсно почуваюся не дуже добре... Можливо, я навіть захворів...

ВОЛЬФ (радісно). Тоді пішли скоріше до хати, а то їсти так хочеться, що аж в очах темніє!

ЛІВИЙ. А ви не звертайте на мене уваги і снідайте... (Лівий, похитуючись, йде в напрямку хатинки вовка).

ВОЛЬФ (підморгуючи Угу). ...А ви і не сумнівайтеся, пане черевик, я так і зроблю...

 

Вольф з Лівим заходить до хатини Вольфа.

 

УГУ (чухаючи потилицю). І де б це мені знайти такого ж недоумкуватого черевика на обід? (Тяжко зітхнувши, йде геть).

 

 

Друга дія

Сцена третя

 

До хатинки вовка Вольфа підходять зайці: Білий та Сірий. Обидва в чорних шкіряних куртках, розцяцькованих заклепками, на головах, поміж вухами, руді "панківські" хаєри. У Білого в лапах здоровенні нунчаки, у Сірого на обох лапах величезні кастети.

 

БІЛИЙ. Ну то що, братухо Сірий, дамо цьому гуманітарному вовкові на горіхи? Він єдиний у нашому Темному лісі, кому ми з тобою ще не нам'яли боки!

СІРИЙ. І не кажи, братухо Білий! Один він і зостався! Бобра ми побили?

БІЛИЙ. Побили!

СІРИЙ. Лисиці хвоста на вузол зав'язали?

БІЛИЙ. Зав'язали!

СІРИЙ. Ведмедя віддубасили?

БІЛИЙ. Ще й як віддубасили! Третій день барліг будує! Сам бачив...

СІРИЙ. Так ведмеді ж влітку не сплять!

БІЛИЙ. У нас засне і влітку! Якщо не хоче ходити з синцями – мусить спати! Ми в нашому Темному лісі найстрашніші!

СІРИЙ. Найхоробріші!

БІЛИЙ. Найкрутіші!

СІРИЙ. Ні, Білий, ми навіть крутіші від найкрутіших! Ти хіба десь чув, щоб зайці йшли бити самого вовка!? Ото ж бо й воно, братухо! Ми з тобою суперкруті... Зайці-ніньзя! Ях-ха-а-а-а! (Шалено махає лапами). Ось так ми його, того пихатого закордонного вовка! (Співає).

 

            Трусіться, лісові людці,

            Мов горобці у стрісі,

            Бо вийшли на розбій зайці

            Найдужчі в цьому лісі!

 

БІЛИЙ.         

                        Ми відлупцюєм будь кого!

                        – Ведмідь не дасть збрехати –

                        Ми навіть Вольфа самого

                        Примусим поважати.

 

СІРИЙ і БІЛИЙ:

 Зайців-братів! Як сто чортів

 Крутих і дуже модних!

 Ми відлупцюєм всіх вовків,

 Хай навіть і голодних!

 

Не боїмось нікого ми,

Бо ми брати-герої!

Немає в лісі звірини

Забійку-ва-ті-шо-ї! *

*(Прим. Слова Гончарова Олега Васильовича)

 

З хатини вовка прожогом вибігає Лівий.

 

ЛІВИЙ (не своїм голосом). Ой рятуйте! Їдять!

 

Слідом за черевиком із хатини вискакує і вовк Вольф.

 

ЛІВИЙ. Як мені боляче! Мене майже з'їли!

ВОЛЬФ. Неправда, пане Лівий! Я лишень відкусив від вас маленький шматочок!

ЛІВИЙ (забігає за хвіртку). А навіщо ви це зробили? Хіба у гості кличуть задля того, щоб потім того гостя з'їсти? Ви хижак, пане вовк!

ВОЛЬФ. Ваша правда, пане черевик... Я хижак, але це у мене від народження!

ЛІВИЙ. Тоді вам не місце у лісі! Всі порядні хижаки вже давно перебрались у міста! Чи, можливо, ви цього не знали?

ВОЛЬФ (помітивши зайців). О! Зайчатинка!

БІЛИЙ (помахуючи нунчаками). Що ти сказав, старий козел?

ВОЛЬФ (облизуючись). Перепрошую, зайчики, але я не козел, я, вибачаюсь, вовк... Коли б я був козлом, то у мене, вибачаюсь, ось тут, – показав на лоб. – Були б роги...

СІРИЙ (похмуро). Зараз будуть, старий козел...

ВОЛЬФ (задкуючи). Тільки без лап, пане заєць... тільки без лап... Я іноземний підданий!

БІЛИЙ. От ми зараз і напіддаємо цьому підданому по боках! Вперед, Сірий!

ВОЛЬФ (ледве видершись на дах свого будинку). Зачекайте! А за що ви хочете мене відлупцювати? Я ж вас обох вперше бачу!

СІРИЙ. Твоє щастя, вовчисько! Коли б ми зустрілися з тобою трохи раніше, ти вже був би не один раз битий! Повір мені…

ВОЛЬФ. Але ж хіба можна прийти ось так до незнайомого вовка, іноземного між іншим вовка, і побити його? Порядні хулігани не вдаються до бійки без причини. Чи, може, ви не порядні хулігани?

СІРИЙ. А навіщо сильному бути порядним?

БІЛИЙ. І дійсно, навіщо? Якщо я битиму тебе щодня ось цими нунчаками, ти мене й так поважатимеш! Злазь краще з даху... Обіцяю сильно не бити.

ВОЛЬФ. Дякую, пане заєць. Мені й тут непогано...

ЛІВИЙ. Злазьте, злазьте, пане вовк! Невже ви злякалися якихось двох зайців? Колись у Даринки жив вдома рудий кролик. Кролик, це майже заєць, тільки трохи розумніший за зайця...

БІЛИЙ, СІРИЙ. Чому?

ЛІВИЙ. Бо він не гасає по лісах в пошуках їжі. Їжу йому приносять люди.

СІРИЙ. Коли б кролики були б розумніші за нас, зайців, то давно би повтікали від людей!

ЛІВИЙ. Але чому? Живи собі на всьому готовому!

СІРИЙ. Кожен має годуватися сам, бо коли тебе хтось береться годувати, значить цей хтось, коли ти станеш товстеньким і запливеш жиром, тебе з'їсть! (Пильно дивиться на Лівого). А ти, власне, хто? Я в нашому лісі всіх звірів знаю... А тебе – ні.

ВОЛЬФ. Пан Лівий ‒ не звір.

ЛІВИЙ (до Вольфа). Не задобряйтесь, пане хижак! Я й сам в змозі подбати про себе! А вам краще сховатися від цих зайців у комин! Страхопуд!

БІЛИЙ. Ну ти, не дуже там... Знаєш ми хто? Ми тут самі круті! (До Сірого). Ми бобра побили?

СІРИЙ. Побили!

БІЛИЙ. Ми лисиці хвоста на вузол зав'язали?

СІРИЙ. Зав'язали! На морський!

БІЛИЙ. Ми ведмедя віддубасили?

СІРИЙ. Класно віддубасили! Так віддубасили, що він аж пори року переплутав! Влітку у сплячку збирається вкладатися...

ВОЛЬФ. У нього що, дах поїхав?

БІЛИЙ. Зараз і в тебе поїде, коли ти з даху не з'їдеш!

СІРИЙ (до Лівого черевика). То коли ти не звір, то хто ти?

ЛІВИЙ. Я черевик. Тільки я дуже великий черевик, а малі черевики люди носять на ногах... Зрозуміло?

СІРИЙ (дивиться на свої лапи). Тобто на лапах? А навіщо?

ЛІВИЙ. Я думаю для краси... Я ж гарний? І ще я шкіряний... Я зроблений із свинячої шкіри...

БІЛИЙ. Із свинячої кажеш?

ЛІВИЙ. Саме так! Правий казав, що ми родичі!

СІРИЙ. Тоді ми поб'ємо і тебе, черевику...

ЛІВИЙ. За що!?

БІЛИЙ. Позавчора дика свиня на мене якось не так рохкала...

ЛІВИЙ. Ну то й що? Це ж не я рохкав...

СІРИЙ. Але ж ти казав, що ти родич свині! Родичів ми також б'ємо...

ВОЛЬФ. Дуже слушна думка, панове зайці! Дуже слушна... – скеровував думки зайців у потрібному напрямку Вольф. – Навіщо вам бити мене, коли поряд з вами стоїть Лівий черевик!

СІРИЙ. Ненавиджу лівих!

ЛІВИЙ. В такому разі я можу побути і Правим...

БІЛИЙ. Ненавиджу правих!

ЛІВИЙ. Вам не догодиш...

СІРИЙ. От коли б ти був ніяким...

ЛІВИЙ. Якщо вас це влаштує, я можу побути й ніяким... Між іншим, якщо вас це цікавить, я вмію добре битися носаком!

БІЛИЙ. Ха! А у мене нунчаки!

СІРИЙ. А у мене кастети!

ВОЛЬФ. Все одно не поб'єтеся...

ЛІВИЙ. Помовчіть, провокатор!

СІРИЙ. Це ж хто не поб'ється?

БІЛИЙ. Ми не поб’ємося?

ВОЛЬФ. А то ж хто? – і далі провокував зайців вовк Вольф.

СІРИЙ (даючи Білому кастетом в зуби). На, вовчисько, дивися!

БІЛИЙ. Ах, ти так!? (Гамселить Сірого нунчаками по спині). Ну, тримайся!

 

Білий та Сірий деякий час оскаженіло лупцюють одне одного.

 

ЛІВИЙ. Та годі вже вам! (Розводить заюшених зайців). Зовсім озвіріли...

 

Зайці падають на землю і декілька секунд відсапуються.

 

БІЛИЙ (піднявши голову до Вольфа). Ну то що, з'їв? Ти ж казав, що ми не поб’ємося...

СІРИЙ (сідаючи). Ото вже дали одне одному! (Обмацує себе). Все тіло болить!

БІЛИЙ (трохи подумавши). Слухай, братухо, а чого це ми з тобою билися?

СІРИЙ (розводить лапами). Ну, так... А дійсно... чого? Ми ж хотіли побити цього іноземного вовка Вольфа, а... а потім хотіли побити цього нахабного Лівого черевика, а... а побилися, чомусь, між собою... Ти, Білий, не знаєш чому так сталося?

БІЛИЙ. Ти ж мене перший вдарив! Значить, знати мусиш ти, а не я!

СІРИЙ. Я теж не знаю...

 

З лісу виходить дятел-листоноша.

 

СІРИЙ. О, подиви, братухо, пошта пішки ходить!

ДЯТЕЛ (до зайців). Хто це вас так? (Дивиться на Лівого). Невже цей черевик-переросток?

ВОЛЬФ. Та ні, пане Дятел! То вони одне одного відлупцювали...

ДЯТЕЛ. Бо вже немає кого лупцювати в нашому лісі?

БІЛИЙ. Помовчи, листоношо... Чи, може, вже забув, як я тобі з хвоста пір'я повисмикував?

ДЯТЕЛ (не звертаючи уваги на Білого). Пане Вольф! А я вам дозвіл на полювання приніс! Злазьте і розпишіться...

ВОЛЬФ (радісно). Яка гарна новина, пане Дятел! (Обережно злазить з даху). Яка гарна! Дайте мені дозвіл, скоріше! Дайте... (Хапає папірець і вголос читає). Панові Вольфу... дозволяється полювання в межах Темного лісу... так... так... (Перебігає очима по рядках). Ага... ось саме це! Норми... так... зайців... зайців вісім штук на місяць! (До Білого та Сірого). Чули, зайчатина? Вашого брата я можу з'їдати ажно по вісім штук на місяць! Ні, є все-таки правда на світі! (Ховає папір). Зараз я вставлю свої мисливські зуби, одягну мисливські кігті і – на полювання! Сподіваюся, ви на мене зачекаєте, вухасті хулігани?

СІРИЙ (озираючись). Ну, ти, вовцюгане... ти не дуже... Ти знаєш, хто ми?

ВОЛЬФ. Знаю! Ви сама крута і смачна печеня у цілому нашому Темному лісі!

БІЛИЙ. А у мене є нунчаки! – якось вже не так впевнено, як раніше, сказав Білий заєць.

СІРИЙ. А у мене є кастети!

ВОЛЬФ. А у мене є бажання смачно повечеряти! (Голосно сміється).

БІЛИЙ (улесливим голосом). Пане Вольф... але ж ви цивілізований вовк! Іноземець... Невже ви будете нас їсти? А як же ваше європейське виховання!? Європейська мораль, врешті-решт?

ВОЛЬФ. Коли хочеш їсти, пане заєць, виховання заплющує очі, а мораль подає ніж! (Вольф йде до хатини). Ви мене врятували, пане Дятел... Я мало не перейшов на черевики!

 

Вольф зникає за дверима хатинки.

 

ДЯТЕЛ (до зайців). Сподіваюся, ви ще вмієте прудко бігати?

СІРИЙ. Прудко бігати? Звичайно вміємо, проте зараз потрібно не бігти, а тікати! (Сам до себе). Тікати... тікати... (Закочує очі). А так добре було!

БІЛИЙ. І не кажи, братухо!

СІРИЙ. Бери що хочеш, бий кого хочеш! І ніхто тобі нічого, бо полювання заборонене... А зараз що? Вісім зайців на місяць!? Мамо! Як я боюся!

БІЛИЙ (у розпачі). Прощавай недоторканість! Прощавай райське життя!

ЛІВИЙ. Ви про "Баунті"?

СІРИЙ. Чого?

БІЛИЙ. Яке там ще "Баунті"?

ЛІВИЙ. Я по телевізору бачив... Це така шоколадна цукерка, яка росте на одному острові... А ще там ростуть кокоси, які ростуть на пальмах, що ростуть на тому острові. А ще, коли ці кокоси падають тобі на голову і розбиваються, то з них тече молоко! Уявляєте? Кокоси дають молоко!

СІРИЙ. Годі нас дурити, Лівий! Молоко дають корови!

ЛІВИЙ. Темрява! Це у нас молоко дають корови, а там, на тому острові, цивілізація! Це ж закордон!

БІЛИЙ. У мене ідея!

СІРИЙ. У тебе?

БІЛИЙ. У мене, Сірий!

СІРИЙ. Яка?

БІЛИЙ (розводить лапи в обидва боки). Ось така! І дуже гарна!

СІРИЙ. Тоді кажи...

БІЛИЙ. Давай з тобою захопимо заручників... (Дивиться на Лівого). Або одного заручника і висунемо наші вимоги! Тобто станемо терористами!

СІРИЙ (у захваті). Здорово! Гарна ідея! Якщо тебе позбавляють недоторканості, краще за все податися у терористи! Правда, ризик великий...

БІЛИЙ. Хто не ризикує, той не їсть моркви!

СІРИЙ. Точно, морква! Беремо заручників, і висуваємо наші вимоги: мільйон морквин наявними, вертоліт...

БІЛИЙ. Вертоліт?

СІРИЙ. Я пожартував... Мільйон морквин наявними і вільний доступ до сусіднього лісу! В інакшому випадку у заручника буде стільки синців та ґуль, скільки в нашому Темному лісі дерев!

БІЛИЙ. І кущів!

СІРИЙ. Саме так, братухо! (Чути голоси, нявчання кота).

ЛІВИЙ (прислуховуючись). Мабуть це Даринка! Я впізнаю її голос! (Озирається по боках). Мені треба сховатися! Мені треба...

 

 Лівий біжить з галявини в ліс.

 

БІЛИЙ. Гей! Ти куди? А заручники?

 

На галявину виходять Даринка, Правий та кіт Антон.

 

ДАРИНКА (радісно). Ой, зайчики!

АНТОН. Якісь вони дивні... (Принюхується). Пахне взуттєвим кремом...

ПРАВИЙ (до зайців). Моє шанування, добродії... Ви часом не зустрічали тут Лівого черевика?

СІРИЙ (дивлячись у небо). А що це таке?

ПРАВИЙ. Це таке як я, але я Правий, а він Лівий... Зрозуміло?

БІЛИЙ. Це такий великий, коричневий, зі збитим носаком?

ДАРИНКА. Так, так!

БІЛИЙ. Ні, не бачили... (До Антона). А ти, часом, не тигр?

АНТОН. Ні, я кіт Антон...

БІЛИЙ. Це добре...

АНТОН. Добре що?

СІРИЙ. Добре те, що ти не тигр і не їси зайців...

АНТОН. Я їм м'ясо... іноді. Наприклад, мишей...

БІЛИЙ. Так от хто їсть мишей нашого старого сови Угу! А він думає: де його миші? Коротше кажучи: у тебе дозвіл є?

АНТОН. Дозвіл на що?

СІРИЙ. На м'ясо!

АНТОН. Нема...

БІЛИЙ. Тоді ми беремо вас в заручники, бо вовкові Вольфу щойно принесли дозвіл на відловлювання і поїдання зайців, а ми не хочемо, щоб нас з братухою їли!

ДАРИНКА. Ой, як весело! Ми будемо грати у терористів і заручників? Так? Тоді цур, я буду терористом?

БІЛИЙ. Дівчисько не може бути терористом! У тебе є нунчаки? А кастети? Ні? Ось бачиш... А у нас з Сірим є! Це по-перше, а по-друге, не вас же збираються їсти!

 

На ґанок виходить вовк Вольф.

 

ВОЛЬФ (побачивши зайців). Як добре, що ви дочекалися мене! Дякую щиро... Мені не доведеться бігати за вами по Темному лісі...

ДАРИНКА. То ти вовк? Справжній? Ой, як весело!

СІРИЙ. Зараз тобі буде сумно, дівчинко...

ВОЛЬФ. Бо я вас їстиму!

БІЛИЙ. Ні, вовцюгане... Дівчинці та її супутникам зараз стане сумно тому, що ми беремо їх у заручники! Зрозумів?

ВОЛЬФ. Не зовсім...

СІРИЙ. З цієї хвилини ми – терористи! А це – наші заручники!

ВОЛЬФ. Вас посадять в зоопарк!

БІЛИЙ. Краще довічна неволя, ніж твоя сковорідка! Давай, гони мільйон морквин наявними і навісний замок!

ВОЛЬФ. А замок навіщо?

СІРИЙ. Щоб зачинити тебе в твоїй хаті, доки ми будемо бігти до сусіднього лісу. До сусіднього лісу ще не прислали вовка з-за кордону! Нема кого боятися!

ВОЛЬФ. А що, коли я не погоджуся?

БІЛИЙ. Ми будемо їх лупцювати... дуже боляче... Ти ж знаєш, які ми круті! Ми бобра побили?

СІРИЙ. Побили!

БІЛИЙ. Ми лисиці хвоста...

ВОЛЬФ. Годі... Нехай буде по-вашому...

ДАРИНКА. Тоді ви несправжній вовк! Справжній вовк не боїться зайців!

АНТОН. Правильно!

ПРАВИЙ. Цілком слушне зауваження, пане якби вовк...

ВОЛЬФ. Я не якби! Я дійсно вовк, але я джентльмен! І я теж на батьківщині дивився кіно про терористів. Там також погодилися виконати всі їхні вимоги, а потім обдурили і не дали ні грошей, ні літака!

СІРИЙ. Так он ти який, вовцюган! Добре, що сам сказав... Але з нами цей номер не пройде!

БІЛИЙ. Саме так, пане іноземний хижак... Не пройде! Швидко гони моркву!

ВОЛЬФ. Але ж у мене немає стільки моркви! Мільйон морквин! Ви хоча б знаєте скільки це?!

СІРИЙ. Звичайно знаємо... цілий мільйон.

АНТОН. А навіщо тобі стільки моркви? Ви ж не з'їсте з Білим таку силу-силенну моркви!

СІРИЙ. А ми спробуємо!

БІЛИЙ. А те, що не доїмо, залишимо своїм нащадкам у спадщину! Ось!

ПРАВИЙ. Моркву у спадщину? Не смішіть людей, панове зайці... Вона ж погниє... Що ж це за спадщина, котра має здатність псуватися?

СІРИЙ. Це нічого... Головне – зробити широкий жест.

БІЛИЙ. І щоб це попало в газети...

ВОЛЬФ. Ну все, зайці! Мені набридло слухати вашу балаканину і я дуже хочу їсти. (До Даринки та її супутників). Відійдіть, панове, у бік. Зараз я розпочну полювання на зайців!

 

Даринка, Антон і Правий відбігають від зайців.

 

БІЛИЙ. Це не за правилами, пане Вольф!

СІРИЙ. Ми так не домовлялися!

ВОЛЬФ. А ми з вами взагалі ні про що не домовлялися!

БІЛИЙ (задкуючи). Пане Вольф, а ви не могли б спочатку з'їсти ось цю нічию дівчинку?

ДАРИНКА. Я не нічия! Я таткова і мамина! Ось... А ще, я бабусина і дідусева!

ВОЛЬФ. Я не можу з'їсти цю дівчинку, Білий, бо у мене немає дозволу.

СІРИЙ. Перепрошую, але ж ваш родич колись з'їв Червону шапочку без всякого дозволу! Гам-м-м... І все!

ВОЛЬФ. І ти знаєш, що було далі?

БІЛИЙ. Звичайно! Вашого родича застрелили мисливці!

СІРИЙ (б'є Білого кастетом по спині). Мовчи, недоумку! Вічно ти все зіпсуєш! А що, коли пан Вольф не читав цієї казки?

ПРАВИЙ. Цю казку знають навіть черевики...

БІЛИЙ. В такому разі я тікаю!

СІРИЙ. Я теж!

БІЛИЙ. А по дорозі ми зловимо того пихатого шкіряного черевика, котрий втік до лісу і відірвемо у нього підошву!

СІРИЙ. І прогриземо йому носака!

БІЛИЙ. І пошматуємо його шнурівки!

СІРИЙ. І втопимо його в річці!

 

Білий та Сірий прудко тікають.

 

ВОЛЬФ (кидається навздогін). Ось я вас!

ДАРИНКА. Який жах! Вони втоплять Лівого в річці!

ПРАВИЙ. І відірвуть у нього підошву!

АНТОН. І прогризуть йому носака!

ДАРИНКА. Але ж мені шкода Лівого!

ПРАВИЙ. Мені теж!

АНТОН. Я завжди грався його шнурівками... А зайці їх пошматують!

ДАРИНКА. Тоді чого ж ми тут стоїмо, коли Лівому загрожує така небезпека?! Вперед, друзі! На допомогу! (Всі троє зникають серед дерев).

 

 

Сцена четверта

 

До хатинки, ледве тягнучи ноги, підходить захеканий Вольф.

 

ВОЛЬФ (падаючи на стілець). Ох і втомився! Тут навіть зайці неправильні! Зовсім не зважають на те, що на них полює старий вовк! Могли б бігти трохи повільніше...

 

До хатини з трьох боків підходять Даринка, Правий та кіт Антон. Всі троє також важко дихають.

 

ДАРИНКА (у розпачі). Його немає!

АНТОН. Він пропав!

ПРАВИЙ. Щез! (Помічає вовка). Пане вовк, сподіваюся, ви вже з'їли тих нечемних зайців?

ВОЛЬФ. Ні...

ДАРИНКА. То чого ж ви тут сидите? Ви хіба не хочете врятувати мого Лівого черевичка?

ВОЛЬФ. Ні... Я не можу нікого рятувати на голодний шлунок!

АНТОН. То чому ви не зловили тих хуліганів? Он у вас які великі зуби та кігті! Їх потрібно було швидко з'їсти. Ви що, не вмієте швидко їсти?

ВОЛЬФ. Я вмію швидко їсти, але я вже досить літній вовк і не можу швидко бігати! Ті зайці надто прудкі. Мабуть, ваші зайці такі ж неправильні, як і ваші барабани! У вас тут все неправильне! (Сам до себе). Неправильне... неправильне... і дійсно... Чому все навкруги може бути неправильним, а я маю бути правильним? Як ти вважаєш, дівчинко?

ДАРИНКА. Я вважаю, що тобі видніше...

ВОЛЬФ. Яка розумна дівчинка!

ДАРИНКА. Дякую... Моя бабуся завжди мені це говорить...

ВОЛЬФ (замислившись). Бабуся, кажеш? (Сам до себе). Як там сказав Сірий: без всякого дозволу? То, може, й мені без всякого дозволу? (До Даринки). Послухайте, дівчинко... Е-е-е-е... Ви б не могли почухати мені за вухом?

ДАРИНКА. Навіщо?

АНТОН. Ви ж не собака, пане вовк...

ВОЛЬФ. Ну... Я майже собака... Я навіть трішки вмію гавкати... Показати?

АНТОН. Ні, ні. В жодному разі!

ВОЛЬФ. Чому?

АНТОН. Я не маю бажання дертися на дерево! І я не люблю собак!

ДАРИНКА (підходить до вовка). Не слухайте Антона. Це він просто не хоче, щоб я чухала вас за вухом!

ПРАВИЙ. Мені здається, що ти робиш неправильно...

ВОЛЬФ. Черевики теж можуть помилятися... (Підставляє Даринці своє вухо і бере її за руку). ...А, може, й ні...

ДАРИНКА (пручаючись). Що ти хочеш сказати?

ВОЛЬФ. Я хочу сказати, що дуже хочу їсти! Пробач, але моїм обідом будеш ти!

ДАРИНКА. Хіба я винна у тому, що ти не зміг зловити тих двох зайців?! Я не хочу бути твоїм обідом! Ти не маєш права!

ВОЛЬФ (тяжко зітхаючи). Що поробиш, дівчинко... Хіба ж у вас, в місті, інакше? Напевне і у вас з'їдають саме тих, хто менш за все розраховує бути з'їденим?

ДАРИНКА. Я не знаю, бо я ще маленька! Але, все одно, ти не можеш мене з'їсти, бо мій таточко тебе поб'є! Вибивачкою!

ВОЛЬФ (сміється). А звідки він про це дізнається?

АНТОН. Я йому про це розповім!

ВОЛЬФ. А я й тебе з'їм!

ПРАВИЙ. Тоді я!

ВОЛЬФ. А тобою я порозкошую взимку, коли їсти у Темному лісі взагалі нічого не буде!

ПРАВИЙ. В такому разі я захищатиму Даринку!

ВОЛЬФ. А ти вмієш битися носаком?

ПРАВИЙ. Ні... Але… але я спробую!

ВОЛЬФ. Якщо ти не вмієш битися носаком, то я тебе не боюся!

АНТОН. Тоді Даринку буду захищати я!

ВОЛЬФ. А я зараз загавкаю...

АНТОН (злякано). Не треба! Я не терплю собак!

ВОЛЬФ. Ось бачиш, Даринко, боронити тебе немає кому. Черевик не боєць, а кіт боїться гавкоту собак... Доведеться тобі сідати на мою сковорідку...

 

Вольф тягне Даринку до хати.

 

ВОЛЬФ. І годі пручатися. Я приправлю тебе німецьким кетчупом! Це дуже смачна річ, запевняю тебе...

 

З лісу на галявину виходить Лівий.

 

ДАРИНКА. Ой, Лівий знайшовся!

АНТОН, ПРАВИЙ. Лівий?

ВОЛЬФ. Що? Який Лівий? Ах, Лівий! Хіба ти не зустрівся з зайцями?

ЛІВИЙ. Ті хулігани вже мабуть добігають до сусіднього лісу! Ану відпусти Даринку!

ВОЛЬФ. Ще чого? Я дуже хочу їсти!

ЛІВИЙ. А я хочу відлупцювати тебе носаком!

ВОЛЬФ. Ти не маєш права... Я іноземець!

АНТОН. А ти не маєш права їсти Даринку!

ВОЛЬФ. Це зовсім інше... Я ж її не битиму, а смажитиму. Зрозумів?

ДАРИНКА. Можна подумати, що бути засмаженим набагато приємніше, ніж бути побитим!

 

З лісу на галявину, несучи на плечах великий мішок, виходять зайці Білий та Сірий.

 

ДАРИНКА. Ой, зайчики!

АНТОН (захоплено). Де ви це взяли? (Облизується). Цілий мішок "Кіті Кет"!

БІЛИЙ. При дорозі лежав...

ВОЛЬФ (відпускаючи Даринку). Не вірю власним очам! Зайці?!

СІРИЙ. Ні, не зайці!

ВОЛЬФ. А хто?

БІЛИЙ. Дурні!

ВОЛЬФ. Люблю самокритичних зайців! А що це у вас, зайчатинка, на плечах? Десь я це вже бачив... (Намагається згадати).

АНТОН. Та це ж котяча їжа! Смакота! "Кіті Кет" називається!

ВОЛЬФ. Точно!

 

Зайці скидають мішок на землю і відходять у бік.

 

ВОЛЬФ. А навіщо ви це принесли сюди?

БІЛИЙ. Ми подумали...

ВОЛЬФ. Що подумали?

СІРИЙ. Що, коли це їдять коти...

ВОЛЬФ. То це їстиму я?

БІЛИЙ. Правильно, пане Вольф! Ви будете їсти котячу їжу і не будете їсти нас!

ВОЛЬФ. Ви при своєму розумі?! Я ж вовк!

АНТОН (розриваючи мішок). Ну то й що? Я також повинен би був їсти тільки мишей, але я понад усе на світі люблю ось це! (Встромляє голову в мішок).

ДАРИНКА. Антоне! Як тобі не соромно! Це ж для пана Вовка!

ВОЛЬФ. Вольф, з вашого дозволу... (Антон виймає голову з мішка). Невже це так смачно?

АНТОН (з повним ротом). Угу...

ДАРИНКА. І головне – не потрібно нікого їсти!

ВОЛЬФ (облизуючись, підходить до мішка). Ви так вважаєте?

АНТОН (проковтнувши їжу). Я знаю!

 

Вольф обережно встромляє лапу до мішка, набирає у пригорщі їжі, удавано байдуже куштує, а, розкуштувавши, встромляє голову до мішка і, голосно плямкаючи, їсть.

 

АНТОН. Ну, я ж казав! (Всі весело сміються).

ВОЛЬФ (наївшись). Смакота! Все! Мене врятовано! Я виживу!

БІЛИЙ, СІРИЙ. І не потрібно на нас полювати!

ДАРИНКА. І не потрібно смажити маленьких дівчаток!

АНТОН. І котів!

ПРАВИЙ. І цілими залишаться шкіряні черевики!

 

На галявину виходять старий сова Угу і листоноша Дятел.

 

УГУ. Дайте й мені покуштувати!

ДЯТЕЛ. І мені! Я це тільки по телевізору бачив! (Обидва допадаються до мішка).

ВОЛЬФ. Е-е-е-е...Тихіше! Це моя їжа! Це мені принесли! Мені це також подобається!

ДАРИНКА. А ми вам будемо цю смакоту з міста привозити! Згодні?

ВОЛЬФ. Ще б пак! Мяу! (Прикриває лапою рота). Я щось сказав?

АНТОН (здивовано). Ви сказали: "Мяу"...

ВОЛЬФ. Як дивно! Мяу!

УГУ (вийнявши голову з мішка). Нічого дивного, пане Вольф, ви ж наїлися котячої їжі! Мяу!

ВСІ. Що?!

ВОЛЬФ (починає сміятися, далі послаблює пояс на одну дірку). Сова Угу теж сказав: "Мяу"!

ДЯТЕЛ. Точно сказав, я сам чув! Мяу!

АНТОН (хапаючись за живота). Дятел також саказав: Мяу!

Загальний сміх, музика, завіса.

 

Кінець другої дії.

 

 

Опубліковано п’єсу-казку "Пригоди лівого черевичка" у виданні "Драмовичок" НЦТ Л. КУрбаса, 2017 р., стор. 173-193.

Матеріали надіслано автором для читачів "Малої Сторінки".

P.S. Постановка п’єси можлива лише з письмової згоди автора, Гончарова Олега Васильовича: smashov@gmail.com

 

 

Більше творів Олега Гончарова на "Малій Сторінці":

Олег Гончаров – драматург, сценарист, композитор, дизайнер. Друкувався в "Страйк Ілюзій", "Авансцена", Драмовичок", у журналі "Дніпро", збірнику творів переможців "Корнійчуковська премія" (видавництво "Плутон"), "Як тебе не любити...", в Дебют-газеті, має збірник семи п'єс "Сім кроків до театру". Є автором 30 п'єс, котрі були в репертуарах театрів України, Білорусії, Німеччини, Канади, Росії; романи: "Савейна", "Юлька", "Ігри хакерів";  автор 39 реалізованих к/м анімаційних кіносценаріїв; є ілюстратором: "Савейна", "Сім кроків до театру", "Дзвони долі". "Казкові історії Русани та Данилка".