|
Ось так поглянеш, а життя проходить -
Його не наздогнати, не спинити.
Так, як посіяне насіння сходить,
Воно росте, його не зупинити.
Усі вже сказані слова -
Не повернути й не змінити,
Так як і зрублені дрова -
Уже ніяк не оживити.
Життя та час летить невпинно,
Його потрібно берегти.
Цінити погодинно, похвилинно,
Бо можем раптом з нього ми піти.
Не залишивши й сліду після себе,
Ні спогаду про своє існування
Ось так відправишся на небо -
Залишиться лише мовчання.
І не почують більше голосу твого
Та не побачать блиск твоїх очей,
Вже не відчують запаху твого
Усе розчиниться серед ночей.
Не забереш з собою славу й гроші
Не візьмеш те багатство, яким ти володів.
Бо біля Бога душі рівні наші -
Немає там ні друзів, ані ворогів.
Для нього ми усі - раби,
Права у нас у всіх єдині.
Нас покладуть в одинакові гроби,
Без розкоші та без гордині.
Не забуваймо, люди, ми про це,
Не підкоряймося лихому,
Бо бачить Бог - безкарно не мине,
Не буде прощення нікому.
Нам дався шанс прожити,
Нас вчили поважати і любити,
Просили помогти, зла не чинити,
Благали не грішили та не мстити.
А що зробили ми натомість?
Ми виросли, й керує нами гордість.
За заздрість нас не мучить совість,
Злість переходить у ворожість.
Ми віримо, що ми - найкращі,
Що рівних нам немає.
Гадаєм, що найрозумніші,
Що так, як ми, - ніхто не знає.
Десь зверху Богородиця ридає -
Вона не може цього пережити,
Бо від біди усіх оберігає -
Вона ж зуміла всіх нас полюбити.
А ми її лише у горі пам'ятаємо,
Лише в біді благаємо,
Коли погано молимось і обіцяємо,
Що будем добрими, а потім забуваємо.
А люди потім нарікають,
Чому по світу йде війна,
Бо хочуть небеса навчити
Нас подобрішати і не чинити зла.
А ми цього не розуміємо,
За кривду кривдою відповідаємо,
Ненавидимо й проклинаємо,
Ми брешемо і обмовляємо.
Ніколи не закінчиться війна,
Бо ми не вміємо, як люди!
Ми не цінуємо життя
Ми стали гіршими від Іуди!
|
