Любомир Романків - українець, вчений, винахідник, який сприяв створенню комп'ютера Apple


Любомир Романків - українець, без якого Стів Джобс не створив би свій комп’ютер Apple

 

Любомир Романків, українець, американський вчений, науковець, доктор наук17 квітня - день народження американського вченого, етнічного українця Любомира Романківа.

Це ще один наш співвітчизник (крім Стівена Возняка, – ред.) без якого існування найбільш успішної корпорації в історії було б неможливим. У 1962 році Любомир Романків розробив для IBM перші в світі магнітні головки, для запису інформації. Технологію придбала компанія Apple і незабаром представила свій перший настільний комп’ютер. Попри постійне проживання у США, Любомир Романків дуже добре розмовляє українською мовою і майже щороку відвідує Україну. Він вручає премії молодим українським вченим і подорожує країною. Також він надихає тим, що в уже доволі поважному віці залишається активною і молодою в душі людиною (дивіться наступне відео).


 

На відео 1: Пласт - український скаутинг . Любомир Романків: "Я так роблю, щоб щороку бути молодшим!" Зйомка, монтаж: Тарас Щепаняк. Музика: Перше Сіроманське Танго (Чар ватри). м. Жовква, 29.09.2013 року (після відкриття пам'ятної дошки).

 


На відео 2: 24 Канал. Гордість України. Без нього Стів Джобс не створив би свій перший комп'ютер. Травень 2012 року, Вашингтон. Національний зал слави винахідників. Це місце мало подарувати зустріч двох провідних винахідників світу – Стіва Джобса і українця Любомира Романківа.

 


На відео 3: Пласт - український скаутинг. Начальний пластун Любомир Романків у Тернополі (9 квіт. 2010 р.)

 

За матеріалами: http://intermarium.com.ua/

 

* * *

 


Українська Вікіпедія - про Любомира Романківа:

 

Любомир Романків - українець, американський вчений, науковець, винахідник, доктор металургії і матеріалознавства, Дійсний член Академії інженерних наук ІВМ та Академії інженерних наук України, Начальний Пластун (головний пластун світу).

Любомир Романків, українець, американський вчений, науковець, доктор наукНародився Любомир Романків 17 квітня 1931 року в місті Жовква, нині Львівська область, Україна (тоді Жовківський повіт, ЗУНР, окупована Польською Республікою, за польським адмінподілом — Львівське воєводство). 1957 року він отримав ступінь бакалавра в Університеті Альберти, закінчив магістратуру та отримав звання доктора філософії в галузі металургії та матеріалознавства в Массачусетському технологічному інституті в 1962 році. Автор понад 150 статей, відредагував 10 томів матеріалів різних технічних симпозіумів. Значна частина його роботи пов'язана з вивченням магнітних матеріалів, рефлективними дисплеями та процесами міднення. Інженер хімії (з 1955 року). Доктор металургії і матеріалознавства. Керівник Центру Електрохімічної технології та мікроструктур в Дослідному Інституті ім. Т. Дж. Ватсона фірми ІВМ. Винахідник процесів створення індуктивних і магніторезистивних мікроголовок для записування/зчитування інформації на жорстких дисках компютерів. За значні досягнення отримав медаль Перкіна — найвищу відзнаку Товариства хімічної промисловості США (1993), медаль Вітторіо де Нора від Електрохімічного товариства США (1994), відзнаку пам'яті Морріса Н. Лібмана від IEEE (1994), Винахідник Року за версією Асоціації прав інтелектуальної власності Східного Нью-Йорку (2000) і Винахідник Року (Асоціація права інтелектуальної власності Нью-Йорку, 2001 рік). Отримав 13 нагород за видатні винаходи та внесок від IBM і 25 нагород за винаходи та досягнення. Занесений до престижних видань «Хто є хто в науковому світі» та в «Хто є хто в Америці». У березні 2012 року Любомир Романків введений до Зали національної слави США, є одним з десяти винахідників (разом зі Стівом Джобсом), удостоєних такої честі.

За матеріалами: Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К. : КИТ, 2007. — 436 с.

 

* * *

 

На відео: Горваль Дмитро: коротка розповідь про довгий шлях винахідника з України "Любомир Романків - видатний науковець епохи".


 

* * *

 

"Як українець допоміг Джобсу та Возняку зробити перший комп‘ютер Apple"

Ольга Мінченко  (інтерв'ю від 1 листопада 2013 року)

Любомир Романків — провідний науковець компанії IBM в галузі комп’ютерних технологій, винахідник процесів створення індуктивних і магніторезистивних мікроголовок для запису інформації, що уможливили появу жорстких дисків та персональних комп’ютерів, автор і співавтор більш як 65 патентів. Народився на Львівщині в Жовкві, а зараз проживає в містечку Браєркліф Манор, штат Нью-Йорк. Пан Любомир досі є директором відділу електрохімічної технології й магнетизму Дослідницького центру корпорації ІВМ.
У березні 2012 року Романків введений до Зали національної слави США, є одним з десяти винахідників (разом зі Стівом Джобсом), удостоєним такої честі.
За значні досягнення Романків отримав медаль Перкіна — найвищу відзнаку Товариства хімічної промисловості США (1993), медаль Вітторіо де Нора від Електрохімічного товариства США (1994), відзнаку пам’яті Морріса Н. Лібмана від IEEE (1994), Винахідник Року за версією Асоціації прав інтелектуальної власності Східного Нью-Йорку (2000) і Винахідник Року (Асоціація права інтелектуальної власності Нью-Йорку, 2001 рік). Отримав 13 нагород за видатні винаходи та внесок від IBM і 25 нагород за винаходи та досягнення.

 

Любомир Романків, українець, американський вчений, науковець, доктор металургії і матеріалознавства, Дійсний член Академії інженерних наук ІВМ та Академії інженерних наук України, Начальний Пластун, сприяв створенню комп'ютера Apple

 

В інтерв‘ю газеті "День" Любомир Романків розповів, як його винахід допоміг створити перший комп‘ютер Apple.

 

- У мене вклали свої знання багато людей, – розповідає Любомир Романків, – передусім мої батьки. Вони дуже дбали, щоб я закінчив гімназію. Навіть якщо це було приватно. В часи війни офіційно школи не було, і вони давали мені приватні уроки, вкладали в це свій час.
У сфері науки моїм найбільшим світочем був мій декан в Альбертському університеті. Йому зараз 96 років. Він переконував нас: якщо ви робите якусь технічну роботу, то важливо, щоб вона приносила користь вам не лише в можливості опублікувати тези в науковому збірнику, а щоб результат вашої праці був настільки вагомим, що ви, принаймні, змогли отримувати зарплату до кінця вашого життя, а ще краще — щоб вона була у 100 і 1000 людей. Це було частковою мотивацією для мене, коли я працював над створенням магнітних головок. Я знав, що цю технологію використовуватимуть багато людей. Можливо, я не ставив собі за мету аж такого запитання: який вплив це матиме на людство? Для мене стояло завдання записувати інформацію, яка створювалася на комп’ютері, щоб вона не пропадала. То було єдине завдання. Але як показав час, цифровий запис став основою комунікації світу.
Завдання було знайти спосіб замінити головки, які тоді робилися у вигляді магнітної підкови, яка вручну обмотувалася дротиками, тому коштували дуже дорого. До того ж їх неможливо було робити меншими. Тому потрібно було знайти спосіб, який би давав можливість перейти на серійне і дешеве виробництво.
В той же час, коли працював я, аналогічну технологію розробляли дев’ять інших фірм, розв’язуючи таке саме завдання. Вони мали різні підходи й теорії. А я мав знання хімічної інженерії й електрохімії в поєднанні з металургією. Саме вони дали мені можливість поєднати питання магнетизму із електрохімією. Що для більшості моїх конкурентів було неможливо.
Люди, які працювали на наших конкурентів, були фізиками, для них зрозуміти електрохімію було дуже важко. Вони сприймали її як чорну магію. Електрохімія «жила» тоді лише десь в університетах у вигляді теоретичних робіт. Або ж на фабриках, де виготовляли біжутерію чи щось подібне. Але там не потрібно було мати певних властивостей металу, треба було лише, щоб продукт мав гарний вигляд: щось було посріблене чи позолочене. Натомість для головок я мусив винайти матеріал, який би мав різні «магічні» властивості.
Потрібно було працювати над дуже тонесеньким прошарком на відстані одної сотої міліметра від катода. Це — електрод, на який я складав цей метал.
У мене була певна інтерпретація того, як це відбувається. Але ще був ангел-охоронець, який сидів на плечі. Якщо я про щось думав і вважав, що так має бути, він мені говорив «так», отже — тепер вірно, або — ні. Ангел підшіптував мені. Дуже частот інтуїція відіграє велику роль.

 

Любомир Романків, українець, американський вчений, науковець, доктор металургії і матеріалознавства, Дійсний член Академії інженерних наук ІВМ та Академії інженерних наук України, Начальний Пластун, сприяв створенню комп'ютера Apple


— Першим користувачем Вашої технології був Стів Возняк. Він придбав перший маленький жорсткий диск, який ІВМ випустила на ринок. Це було ще до того, як ваша компанія почала створювати власні настільні комп’ютери. А Стіву Возняку та Стіву Джобсу тоді вже вдалося створити свій Apple-1. «Команда Стівів» не пропонувала вам тоді перейти до них?

— Ні. Й не могли мені пропонувати. Вони отримали можливість зробити свій перший ПК щойно ми виготовили перший малий диск. До цього моменту в них нічого не виходило й не вийшло б. Вони почали випускати свої перші ПК, закупивши у нас партію перших дисків.
Тоді, коли наші імена зі Стівом Джобсом внесли до Зали національної слави у Вашингтоні, мене вітали буквально так: «Ти досягнув такої ж слави, як і Джобс». А мої колеги, які працювали зі мною, говорили мені: «Ти їм поясни, що якщо б ти не винайшов того диска, то Стів Джобс не мав би чим похвалитися і не увійшов би до Зали слави». Дійсно так і є. Перші диски, які ми створили, купив Возняк, а згодом він збудував перший комп’ютер. І лише пізніше Стів Джобс розвинув технологію далі.
В темі магнітного запису та передавання інформації найбільше нас, українців. До речі, я хотів би відзначити такого всесвітньо відомого науковця — Чаровського. Він, на жаль, уже помер. Чаровський — українець, пластун, який колись працював у АТР. Він винайшов спосіб передачі даних на дуже далеку відстань по волокнах. Якби не винахід Чаровського, хтозна, можливо людство й надалі передавало б інформацію за допомогою електроструму, а не оптоволокна.


- У листопаді цього року виповнюється 51 рік, як ви працюєте в компанії ІВМ. Знаю, що ви дуже пишаєтеся цим. Але мушу запитати: ви за цей час не думали змінити місце роботи? Компанія пережила багато трансформацій. І сьогодні далеко не найкращий стан справ у ІВМ…

— Я мав дуже багато пропозицій змінити місце роботи. Якби я пристав на котрусь, то був би сьогодні, наприклад, директором дослідного Центру фірми Сігель. Мені пропонували таку посаду свого часу. Я відмовився. Якби я пішов туди, я б працював виключно у сфері магнітного запису, й усе. А мені цікаво багато інших речей. Коли я залишився в ІВМ, в мене відкрилися нові горизонти й можливості. Я почав працювати над рентген-літографією, над використанням електрохімії для упакування чіпів… Сьогодні працюю над сонячними батареями, наразі — над індикторами зміни струму, який доходить до чіпа. Я працюю в різних сферах, а якби я змінив роботу, то був би обмежений єдиною ділянкою. Мої зацікавленння є набагато ширшими, аніж магнітне записування. Це лише було моїм кроком, який відкрив мені дорогу до багатьох дверей.


За матеріалами: http://watcher.com.ua/  Фото в публікації Артема Жукова, газета «День»

 

 

* * *

 


Юлія Банкова: інтерв'ю з Любомиром Романківим для "УП.Життя", 8 жовтня 2013 року.


"Щойно ви тиснете ґудзик (кнопка вмикання – авт.) на своєму комп’ютері – я вже працюю для вас". Так головний пластун світу Любомир Романків, який 44 років тому винайшов спосіб запису інформації на магнітну голівку жорсткого диску, пояснює важливість свого винаходу.

 

Любомир Романків, українець, американський вчений, науковець, доктор металургії і матеріалознавства, Дійсний член Академії інженерних наук ІВМ та Академії інженерних наук України, Начальний Пластун, сприяв створенню комп'ютера Apple


Власного комп’ютера вдома він і досі не має: каже, машина забрала б увесь вільний час. Багаторічна наукова діяльність та робота в ІВМ довели його до Зали національної слави США, де портрет українця Любомира Романківа висить поряд з іншими винахідниками, зокрема, Стівом Джобсом.

Романків 70 років живе за кордоном, має канадське громадянство, але Україну називає найважливішою для себе країною. Як зізнається дослідник, щоночі він читає українську пресу і якщо новини в ній погані, довго не може заснути.


- Пане Любомире, як почувається людина, яка узалежнила весь світ від комп’ютерів?

- Коли я починав над цим працювати, то не уявляв, який вплив мій винахід матиме на людство і на комунікацію.

Просто якщо хтось каже, що це неможливо зробити, то я кажу: "Якщо ви не можете, хтось інший мусить це зробити". Що тяжче завдання, то більший виклик для мене.

Коли я дізнався, що 9 різних компаній працюють над будовою магнітних головок і не можуть їх збудувати, мій мозок почав працювати – я почав шукати інший спосіб.

Малі діти мають малі іграшки, які вони розбирають, складають назад, із задоволенням граються. А старші діти, такі як я, мають дорожчі іграшки і теж ними граються (посміхається). Я йду на роботу з радістю, бо буду гратися з моїми колегами увесь день чи ніч. Це робить мене щасливим, а коли за це платять, то взагалі!


- У чому полягав ваш винахід?

- Ми з колегами знайшли спосіб записувати інформацію на магнітну голівку. Тоді вона було розміром з квасольку, ми працювали, аби її зменшити. В результаті, вона стала приблизно завбільшки людську волосину. Тепер ці голівки є в усіх комп’ютерах.

Сам її концепт розробили доволі швидко. Питання, як вона мала б виглядати, вирішувалося близько року. Але самі процеси технологічної розробки тривали майже 5 років. Над ними в моїй команді працювали ще 7 осіб.

Магнітна голівка складається десь із 20 шарів сплаву, дротиків величиною 1/1000 людської волосини, це все треба було робити під мікроскопом. Перші голівки робили 3 роки. Потім процес вдосконалювався і ставав швидшим. Це було в 1969 році.

Відтоді вартість запису на магнітну голівку впала десь на мільйон. Але минуло 10 років, доки ми вивели цю деталь з лабораторії на серійне виробництво.


- Як до вас приходять такі ідеї?

- Я маю дуже широкий світогляд. Науковці часто дивляться вузько, бачать лише один напрямок. Я ж відкритий до всього, що бачу навколо. Третина моїх винаходів – це випадкові речі. Коли шукали щось одне, а знайшли інше.


- Ви і досі працюєте в ІВМ?

- Так. Мені 83 роки, але я свої 8 годин відпрацьовую (посміхається). Маю студентів, які зі мною працюють. Зараз займаюся будовою сонячних батарей, індукторів, тож я маю занять більше, ніж хотів би, маю більше зацікавлень, ніж я можу опанувати.


- Вас не запрошували працювати в Україні?

- За незалежності – ні.


- А хотілось би?

- Не на довго, може, й переїхав би. Знаєте, працюючи в ІВМ, я можу значно більше зробити для України, ніж працюючи тут.


- Що саме?

- По-перше, я як Начальний пластун (головний пластун у світі - авт.) не зміг би зробити для організації того, що зробив. Я розумів, що організувати в Україні "Пласт" волонтерською працею неможливо, що мусять бути постійні працівники. Тому я створив Фонд Начального пластуна, який зобов’язався щороку упродовж 10 років давати по 000 на оплату працівників Пласту (фінансування тривало з 1997 до 2007 року - авт.).


- Це вами зароблені гроші?

- Частково мої, частково я збирав у людей. Ходив і запевняв, що ті, хто працює в такій громадській організації, як Пласт, повинні отримувати хоч невелику, але зарплату. Якби я був тут – я б цього не зробив.


- А чого б ви не зробили в науці?

- В Україні у 1991-1993 роках технології були на дуже високому рівні. Передусім завдяки програмі Буран (пов’язаній з висадкою перших сателітів).

З проголошенням ця програма незалежності почала занепадати. І я намагався посприяти тому, щоб Україна продукувала подібні напівпровідникові матеріали для Америки, але не вдалося.

Тут науковці не розуміли, що означає конкурувати з рештою світу. Наприклад, є в Америці компанія, яка запитувала: нам потрібен ось цей продукт, за скільки ви можете його для нас виготовляти?

Українці себе переоцінили. Вони виробляти таку електронну кераміку за 0. Але тоді вони запитали мене: "Скільки це у вас коштує"? Я сказав, що в нас (в США) – біля 00. І це була моя помилка, бо я сказав правду, не треба було цього робити.

Тоді ж китайці і японці написали, що в них це буде коштувати 0-500, а Україна надіслала пропозицію на 00. Звісно, американці пішли туди, де дешевше.

Рік по тому мені телефонують з цієї української компанії і питають, чи нам ще потрібна кераміка. Кажуть: "Ми б вам тепер по 0 продали". Я відповів: "Дякую, але ми вже маємо замовлення на 5 років, і виконують його китайці". Сьогодні ця компанія робить кераміку для нагрівання кімнат. Подібних випадків було багато.

 


Любомир Романків, українець, американський вчений, науковець, доктор металургії і матеріалознавства, Дійсний член Академії інженерних наук ІВМ та Академії інженерних наук України, Начальний Пластун, сприяв створенню комп'ютера Apple

 

- Знаю, що зараз до вас на стажування приїздять студенти з різних країн світу. Чи співпрацюєте з українськими ВНЗ?

- Я постійно маю справу з корейцями, китайцями, японцями, але не з українцями, на жаль. Їх не присилають, бо тут немає нікого, хто би дав стипендію студентові.

Ми в ІВМ оплачуємо частину стажування, іншу частину має сплатити той, хто посилає студент. Корейці, китайці, японці розуміють, що молоду людину треба пропихати у світ, щоб вона навчилася нового, повернулася і застосовувала знання у своїй країні.

В Україні уряд не має поняття, що треба розбудовувати науку в державі. А це потребує вкладання коштів. Ви не помітите результату за 2 - 3 роки, але він буде через 5 - 10 років.

Корейська програма, про яку я говорю – це 25 річна програма, за якою вони давали студентам 25 тисяч щороку на оплату стажування в різних країнах світу. Але їх зобов’язували через 5-10 років повернутися.

Та якщо Корея не може цих людей повернути так просто, то держава пропонує машину, квартиру - приїжджай і працюй.


- Ви співпрацюєте потім з вашими вихованцями, які повернулися до своєї країни?

- Так! У корейців дуже часто замовляємо якісь частини комп’ютерів, тому що знаємо – ця людина працювала в нас, розробила цю частину для комп’ютера, вона знає точно всі специфікації, знає, що нам потрібно.

Він поїхав назад до Кореї, але підтримує з нами зв’язок. На жаль, такої далекосяжної програми Україна досі не розпочала. У 1991 - 1992 роках цього не розуміли. А зараз немає грошей. А хто повинен це фінансувати?

Ви маєте Ахметова, Пінчука – це вони повинні давати гроші для держави. В інших країнах (такі проекти) фінансує або держава, або приватна фірма.

Я вважаю, якщо Ахметов чи Пінчук хочуть, щоб їхня індустрія розросталася, вони повинні давати ці гроші. А якщо не дають – значить не розуміють, що навкруги себе треба розбудовувати громадянське суспільство, розвивати людей, які потім будуть їх возвеличувати.

Президент ставить золоті унітази. А за один такий унітаз він міг послати одного студента, який би вже повернувся назад і робив якусь поважну технічну роботу в Україні. Я зустрічаю в Америці найкращих програмістів, які вчилися в Україні, але не змогли тут отримати хорошої роботи, поїхали до Америки і там працюють.

 

Любомир Романків, українець, американський вчений, науковець, доктор металургії і матеріалознавства, Дійсний член Академії інженерних наук ІВМ та Академії інженерних наук України, Начальний Пластун, сприяв створенню комп'ютера Apple

 

- Ви згадали президента. Як він вам?

- Давайте говорити про всіх – хто з президентів що саме зробив для України.

Перший відділив Україну від Росії, але не зміг організувати навколо себе хороших економістів, які могли б керувати країною так, щоб вона стала економічно самостійною.

Кучма був трохи диктатором. Але він був такий, бо звик бути головою "Південмашу", де він диктував. Але йому треба подякувати за те, що врятував деякі технології (завод Антонова, Південмаш).

Ющенкові треба віддати шану за те, що поставив Україну на карту світу, бо до того часу з Україною все ж рахувалися як з ногою Росії. Але знову ж таки – він не зорганізував навколо себе людей. А ще, це моя особиста думка, він з Юлею (Тимошенко) піддалися російським впливам. Що я маю на увазі? Біля Москви є 2 інститути, які займаються лише тим, що вивчають, як розбивати країни, що відійшли від СРСР. І всі непорозуміння між Юлею і Ющенком, я певен, не лише особисті, їх провокували інші люди з метою розбити країну.

- А Янукович?

- Його тяжко описати. Це людина, яка любить грати в шахи. Любить щораз міняти позиції. Він проросійсько налаштований. Це зрозуміло. Людина, яка хоче бути дуже багатою, не розуміє, що життя не вічне.

Проблема багатіїв в Україні така, що вони не розуміють психології, як бути багатим. Бути багатим означає розбудовувати навколо себе індустрію, давати людям роботу і т. д., щоб люди були задоволені і підносили багатія вгору.

А для Януковича найважливіше особисте збагачення. Думаю, його рішення стосовно Європи частково продиктоване бажанням: краще бути великою рибою в малому ставку, ніж малою у великому морі, де він не буде нічим. Він поганий адміністратор і оточив себе такими ж поганими проросійськи налаштованими адміністраторами. Він буде будувати країну для себе.


- Ви, будучи в Америці, читаєте новини з України?

- Я ними закінчую свій день. Читаю з 12 ночі до 3 ранку, до 4-ї. Якщо новини позитивні – лягаю спокійно, а якщо негативні, то так хвилююся, що заснути тяжко. Я все це дуже переживаю, хоч я – громадянин Канади, живу і працюю в Америці все життя.

Я міг би мати подвійне канадсько-американське громадянство, але вважаю, що якщо ви прийняли одне громадянство, то вже залишайтеся громадянином тієї країни. Та все ж, я живу Україною, Україна для мене – найважливіша країна.

 


Любомир Романків, українець, американський вчений, науковець, доктор металургії і матеріалознавства, Дійсний член Академії інженерних наук ІВМ та Академії інженерних наук України, Начальний Пластун, сприяв створенню комп'ютера Apple

 

- Зі скількох років ви живете поза Україною?

- З 13 років. Зараз мені 83... (інтерв'ю записано у 2013 році - ред.)  70 років не живу в Україні. Коли ми приїхали з батьками в Канаду, то завжди були певні, що повернемося. Мої батьки сиділи, так би мовити, майже завжди на клунках і все казали: "Вже незадовго вертаємося в Україну".

Коли я переступав поріг нашого дому, то батьки казали: "Це - наша Україна, тут тільки по-українськи говорять". Тому я навіть не міг спробувати, не міг говорити вдома якоюсь іншою мовою. Бо ми знали і англійську, і німецьку, і польську.


- Ви часто їздили в Україну до незалежності?

- Та ні, пам’ятаю один раз. У 1980 році мене запросили до Москви з доповіддю. Я прийняв запрошення, але разом з тим написав їм, що хочу приїхати і до Києва, і до Львова прочитати доповідь.

Мені відповіли одразу: "В Київ можливо, але точно ще не знаємо. До Львова, певно, вас не пустять". Вже потім у Москві після доповіді підійшов до мене якийсь молодий чоловік і каже: "Ми вислухали вашу доповідь, вона цікава і ми запрошуємо вас до Києва".

Коли я приїхав до Києва, то ще не мав відповіді зі Львова, але квиток мав. Тоді до мене підійшов студент, не представився і каже: "Вас у Львові чекають, але ви від мене цього не чули". І я поїхав. Щойно приїхав, як одразу біля поїзда мене зустріли двоє людей, сказали, що будуть мною опікуватися.


- Що це були за люди?

- Вони за мною слідкували. Я був у Львові 3 дні. Вони приходили о 7 ранку, снідали зі мною і водили мене по Львову, я й хвилини не був без них. Але того дня вони мене завезли до готелю. Сказали: "Ви дуже втомлені, вам треба поспати, ми вас залишимо до 14-ї години, потім приїдемо і разом пообідаємо".

Я знав, що маю зробити – я завчасно списався з родиною. Вони мені сказали: візьмеш таксі, вдягнеш білу сорочку і сірі штани, щоб тебе не можна було впізнати серед інших, і приїдеш за такою-то адресою. Я одразу перевдягнувся і поїхав. До другої я повернувся.


- А доповіді у Львові так і не мали?

- Мав наступного дня. Але студентів туди не пустили, тільки професорів, мовляв, студенти дуже зайняті.

Зі студентами я бачився у Києві. Вони мене запросили в якийсь ресторан. Коли я там починав говорити про політичну ситуацію, на мою ногу ставала така важка нога, і я змінював тему.

Пізніше хлопець, що ставав мені на ногу, взяв мою руку, поклав під стіл, і там ми намацали мікрофон.

До речі, тоді, у 80-му, мені пропонували працювати в Україні. Вечір перед відльотом. Чоловік, який мене запросив, запитав: "Вам не тьохкає серце за Україною? Ви б не хотіли тут залишитися? Ми вам створимо такі умови праці, яких ви в Америці ніколи не матимете, будете робити, що захочете, будете мати студентів, гроші на досліди".

А я відповів: "Тьохкає, але там на мене чекає робота". 

За матеріалами: http://life.pravda.com.ua/  (фото Петра Задорожного) 

 

Дивіться на нашому сайті інші розповіді про видатних науковців України:

Видатні науковці України

Видатні ніуковці УкраїниЗемля Українська є батьківщиною багатьох визначних учених і культурних діячів, що зробили неоціненний внесок до розвитку світової науки й культури. В останні роки стараннями окремих дослідників і подвижників поступово почали зникати білі плями в нашій культурі і науці. Повертаються незаслужено забуті й штучно вилучені імена вчених і творців української культури. Але вже так повелося, що про українських письменників, діячів культури ми знаємо набагато більше, ніж про вчених-природодослідників і винахідників. За деякими підрахунками більше кількох сотень українців наприкінці ХІХ та у першій половині ХХ століття працювали за кордоном і користувалися неабияким авторитетом у науковому світі. Серед них було чимало таких, чиїми відкриттями пишається увесь світ...


Останні коментарі до сторінки
«Любомир Романків - українець, вчений, винахідник, який сприяв створенню комп’ютера Apple»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми