|
Надія Кир’ян
ПІСЕНЬКА РОМАШОК
Ми комашечки стрункі,
Кожна — у віночку.
Квітнемо біля струмків,
В полі і в садочку.
Як повіє вітерець,
Крильцями махаєм.
Та міцненький корінець
У землі тримає.
Ось метелики малі —
Нам дружити треба:
Рідним донечкам землі
І синочкам неба.
В дощових струмочках ми
Ніженьки купаєм
І від літа до зими
Всіх розвеселяєм.
А в мороз, в зимові дні
Не зітхайте тяжко:
Хай нагадує вам сніг
Пелюстки ромашки.
* * *
КВІТНИЧОК-СЛОВНИЧОК
В сестри Оленки в квітничку
Барвіночок зацвів.
А я викохую квітник
Із наймиліших слів.
Квітник-словник,
Словник-квітник —
Він справжній чарівник.
Вміщає поле, і ріку,
І день, і ніч, і вік.
Зеленим, білим, голубим
Проміниться земля.
А кожне слово в квітнику
До мене промовля.
Говорить поле про полин
І в слові ожива.
Воно, як жайворон, співа
І пахне, як трава.
Розкаже небо про блакить,
Про срібні літаки.
Про річку, по якій пливуть
Дерева і хмарки.
А м’яч розкаже про футбол,
Про гулі й синяки…
А потім з ним помовчимо
Про вибиті шибки.
Мов груша,
Пахне слово „сад”
І, мов оса, дзижчить.
І білим цвітом обліта,
І листям шелестить.
Виходить мама із садка,
І татко, і сестра…
Аж тут говорить словничок,
Що в школу йти пора.
А школа — сад, де на гілках
Гойдаються слова.
В них день новий, в них смак новий,
І пісня в них нова!
|
|