|
Геннадій Деснянський
УКРАЇНА, ЯК РІДНАЯ МАТИ
Від Донецька до Криму та Львова
Розпростерлась моя сторона.
Знають в світі красиве це слово –
Україною зветься вона.
Там, де простір безкрайнього поля,
Від сівби і до самих до жнив,
З колоском колихається доля
Козака, що раніше тут жив.
Я ходив по зелених Карпатах,
Бачив сяйво церков золоте,
У віночках на наших дівчатах
Різнотрав'я казкове цвіте.
Україна, як рідная мати
Огортає теплом нас своїм,
А Шевченко - він буде стояти –
Збережемо прекрасний цей дім.
* * *
ПІВНИКИ НА ВОРОТЯХ
Дитинства далего потяг
Нас кличе в прошарок тих літ,
Де півні на наших воротях
Колись відчинились у світ.
Там мама була молодою,
Там батько чернявий юнак.
Життя з нескінченною грою
Легке, безтурботне на смак.
Буває простий цей малюнок
Зненацька постане в очах,
Як спогад про мамин цілунок,
Про стіни, дерева і дах.
* * *
ЛУНАВ НА СВЯТІ "ДЗІНГЛ БЕН"
Лунав на святі «Дзінгл бен»,
"new year" лилося аж потоком,
А я, як прийнято з давен,
Сказав :«З новим, громадо, роком!».
І за столом здійснилось там
Таке, що словом не сказати,
Бо зупинився «Баббл-Гам»,
А «Галю» стали всі співати.
Тому ,мій друже, не забудь
Ти де живеш, в який країні.
Цього вірша найсправжню суть,
Бо стало модним дуже нині
Чуже хапати в дні новом,
А от свого - чомусь цуратись.
Тож «Галю» чути за столом
І вже за «Коней» прагнуть братись.
* * *
ЗДИВОВАНА ДЕСНА
В наше місто знов прийшла весна
І бурульки капають сльозами.
Кожний рік здивована Десна
Сонце зустрічає поряд з нами.
Скільки в неї є великих сил,
Щоб прибрати кучугури снігу,
Скрижанілий, панцирний настил
На шматки порвати у відлигу.
Я дивлюсь з пологих берегів
На крижини, що пливуть поволі -
Це найбільше із природних див,
Як в житті там є мінливість долі.
Так вона несе із року в рік
Старий лід, який з весною гине.
Ось іще шматок під сонцем зник
І в Дніпро, розтанувши, порине...
* * *
НА ВСІ МОЇ КАРПАТИ
Я зрощений на бринзі
З повітрям полонинним.
Я не боюся кризи
І хоч здаюся дивним,
Мої червоні щічки
Горять, як світлофори.
Від Черемоша-річки,
Піду в високі гори
І там, посеред літа,
Натхнення буду мати.
Заграє хай трембіта
На всі мої Карпати.
* * *
МИ ПОРЯД РОСЛИ ІЗ ДИТИНСТВА
Ми поряд росли із дитинства.
Точніше, з садочку б сказав.
Село було наше барвисте.
Я кращого мабуть не знав.
Озера з джерельной водою
І хащі густі череди,
Що тягнуть весняной порою
Закоханих бігти туди.
Там був з нею перший мій танець,
Де взяв її ніжно за стан.
Дівочий грайливий рум'янець
Підняв почуттів ураган.
Зізнався одразу в коханні,
А потім життя вже було.
В нас внуки ростуть з тою пані -
На жаль, майже зникло село.
Я їхав з великого міста
На землю колишню батьків.
Клубок із пожовклого листя
Позаду за мною летів.
* * *
НОСТАЛЬГІЯ ПО ДОМУ
Темний степ усюди навкруги.
Я іду, співаючи цю пісню,
Про мій край, де зорі дорогі -
На чужині так бракує кисню!
Шлях веде в омріяні місця,
Де пройшла колись квітуча юність.
Хочу знов, щоб сходинки крильця
Чимскоріш до мене повернулись.
Я хотів потрапити в цю ніч,
Я сюди вернувся з закордону.
Ностальгія - це страшенна річ,
І от пішки йшов тепер додому.
* * *
ДО БАТЬКІВСЬКОЇ КРИНИЦІ
Усього на три доби,
із далекої столиці,
Швидко їхав я сюди -
До батьківської криниці.
Найсмачніша там вода,
Як і хліб свого замісу.
Понеділок- середа
Це картина річки й лісу.
Ось четвер і знов назад.
Знов мене чекає місто.
Там посада і оклад
Тут таких не має звісно.
Тільки слід є у років.
Це побачить довелося.
Стало більше у батьків
Посивілого волосся.
|
