Василь Сухомлинський
СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ
Розділ "РОКИ ДИТИНСТВА"
НАШІ "ПОДОРОЖІ" ПО ЗЕМНІЙ КУЛІ
Учитель початкових класів повинен домагатися, щоб кругозір дитини поступово розширювався від рідних полів і лісів до картин природи та життя нашої Вітчизни й усієї Землі.
Уже у першому класі мої діти добре знали, що Земля — це величезна куля, яка повертається до Сонця то одним, то другим боком, що в один і той самий час на Землі в різних кутках буває і жарке літо, і сувора зима, і день, і ніч. З другого класу ми почали здійснювати «подорожі» по земній кулі. Діти сидять у «зеленому класі», перед ними великий глобус, освітлений штучним «Сонцем»; «Земля» обертається навколо «Сонця», «Місяць» — навколо «Землі». «Ось, діти, — звертаюсь я до малюків, — простори нашої Батьківщини. Ми живемо недалеко від її західного кордону, рушаймо ж у далеку подорож на схід, побуваємо в містах і селах, подивимось, як живуть люди». Потім розповідаю про поля, річки, населені пункти, які трапляються на нашому шляху. Слово супроводжується показом картинок і діафільмів.
Уже вечоріє, непомітно промайнули дві години «подорожі», а ми не просунулися і на 100 кілометрів. Діти з нетерпінням чекають дня, коли вони продовжать «подорож».
Знову міста й села, ліси та річки, будови та пам’ятники старовини, та «подорож» не здається одноманітною, бо в кожному куточку нашої Батьківщини діти бачать щось нове, своєрідне. […]
Цілий рік ми «в дорозі». Слово «Батьківщина» сповнюється у свідомості дітей яскравими картинами, що пробуджують почуття гордості за наших земляків, за їхню боротьбу та перемоги... За нашим прикладом «подорожі» по рідній землі почали здійснювати вчителі інших початкових класів. Ми прагнули, щоб у поняття Батьківщина діти вкладали те, що завойовано, здобуто дорогою ціною, те, чим дорожить український народ. […]
Вирушали ми і в «подорожі» за межі нашої країни. Я ставив мету показати розмаїтість і красу природи в різних куточках землі, розповісти про все те гарне, що є в житті та праці народів світу, пробудити інтерес до культури, мистецтва, сучасного й минулого людей, що розмовляють різними мовами, показати боротьбу між добром і злом на всій планеті. В цих «подорожах» наочність відігравала ще більшу роль, ніж у «подорожах» по рідній землі: треба було створити уявлення про далекі краї, про природу, якої в нас не побачиш.
Спочатку ми побували в країнах вічного літа. День за днем діти ознайомлювалися з природою, побутом, працею і культурою народів Єгипту, Індії, Цейлону, Індонезії — слухали розповіді, переглядали кінофільми, присвячені цим країнам. Вони начебто переносилися під стрункі пальми, відчували палючу спеку тропічного сонця і прохолоду злив, спостерігали життя трудящих. Захопливою була «подорож» до країни пірамід — Єгипту.
Потім ми вирушили в «подорож» по сусідніх державах — побували в Скандинавії, в країнах Центральної Європи, в Туреччині, Ірані та Афганістані, в Японії Таким же чином здійснили «подорожі» в Африку та Південну Америку, Канаду і США, Австралію та Антарктиду.
Велике враження справили на дітей картини праці людей у різних кутках земної кулі. Де б не жила людина, якою б не був колір її шкіри, якою б мовою вона не розмовляла — всюди вона працює, виховує дітей, мріє про їхнє щастя. […]
«Подорожуючи» по земній кулі, діти побачили, що далеко не всі люди живуть щасливо: у світі є країни, де панують бідність та голод. У свідомості дітей формується уявлення про причини цього зла — несправедливий соціальний лад. […]
«Подорожуючи» по Японії, діти дізналися, що десятки тисяч мирних жителів тут були уражені променевою хворобою дід час атомного бомбардування Хіросіми, про маленьку дівчинку Садако Сасакі, прикуту до ліжка тяжкою хворобою. Діти глибоко переживали горе своєї далекої ровесниці. Вони хотіли допомогти хворій дівчинці, але чим і як? Через кілька тижнів після «подорожі» по Японії я прочитав дітям маленьке газетне повідомлення про те, що Садако Сасакі поставила перед собою мету: зробити тисячу паперових журавликів (за японським народним повір’ям той, хто своїми руками зробить тисячу журавликів, буде завжди щасливим). У нашого народу є аналогічне повір’я: хворій дитині любляча мати робить з паперу срібних жайворонків, які приносять здоров’я. І ось хлопчики й дівчатка роблять журавликів, посилають їх у далеку країну, де сходить сонце...
Минули роки, мої вихованці стали юнаками та дівчатами, але з глибоким сердечним болем вони сприймали кожне повідомлення про здоров’я Садако Сасакі. Скорботна звістка про смерть далекої подруги ввійшла в юні серця як глибоко особиста втрата.
Світ, обрії якого поступово розсуваються перед дитиною, — це не тільки моря та океани, континенти й острови, небачені рослини та тварини, північне сяйво Арктики та вічне літо тропіків, — це насамперед люди, їхня праця і боротьба за щасливе майбутнє, віковічна мрія людства про щастя і справедливість, що здійснилася в країнах, де знищено гноблення людини людиною. Діти повинні входити в цей світ не байдужими спостерігачами, які знають, що й де відбувається, і вміють розповісти про це, а людьми, що вболівають за долю людства. […]
* Відредаговано відповідно до Закону про декомунізацію.
За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 153 - 159.
