Байка Жана де Лафонтена "Віче щурів", перекладена Любомиром Селянським

 
ВІЧЕ ЩУРІВ

(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)

Тамта байка була сумна, правда? Тепер перечитайте веселїйшу за віче щурів. А може ви не знаєте, що то є „віче"? — Віче, се є многолюдна нарада. Як богато людий зійде ся на нараду, то її називають вічем. Отже на таке віче зібрали ся і щурі. А длячого зібрали ся, послухайте:
   Один кіт, іменем Мурлика, страшенно нищив щурів. Грозила їм цілковита заглада. Они стерегли ся його, мов огню. Та помимо сього не було дня, щоби Мурлика не задушив бодай одного з них. Они називали його гайдамакою, опришком, чортом. Они проклинали його з цїлої душі, але то всьо нїчого не помагало.
   Одного дня запримітили щурі, що їх заклятий ворог вибрав ся в иншу сторону на розбій. Отже скористали із сеї нагоди і зібрали ся в безпечнім місци на віче. Сейчас вибрали старого, поважного Костогриза головою віча і зачали нараду над своїм лихом.
— Братя! — сказав голова до зібраної громади — Ви бачите самі, шо нам грозить загибіль від лютого Мурлики. Радьмо для того, шо діяти. Ви прецінь також бували у сьвіті. Є між вами такі, що на кораблях і моря перетинали і Америку видали. Отже радьте, шо нам чинити, щоби дальшому розбоєви Мурлики положити конець.
   На сю промову виступив Сироїд і просив о голос. А коли голова удїлив йому голосу, він говорив так:
— Любі товариші і братя ! Вся паша біда походить звідки, що ми не можемо знати коли і звідки наш ворог на нас нападе. Бо ми як біжимо, то під нами аж земля дуднить. А він котюга, ходить так тихонько, закрадає ся так неспостережено, що ми і "є зчуємо ся, коли опинимося в його лабах. Отже моя рада така: Привяжім йому на шию дзвінок! Бо зважте лише! Коли він буде до нас зближати ся, то дзвінок нас остереже. А ми тодї шусть! в дїру і будемо безпечні. Нехай Мурлика і чорта зїсть, а таки нам нічого в дірі не вдїє. Для того я ставлю внесене: привязати Мурлицї дзвінок до шиї - чим скорше, тим ліпше.
— Славно - запищали щурі, плескали в долонї з великої втіхи. Деякі обнимали і цїлували мудрого Сироїда за його дотепну раду. А инші аж розплакали ся зі зворушеня, що ось скінчить ся їх тревога о житє.
   Коли-ж відтак настала тишина, промовив голова:
— Ся рада справді хосенна і спасенна. Але хто з вас, братя, возьме на себе обовязок привязати Мурлицї дзвінок?
— Я думаю, що як хто порадив, так повинен і зробити, — обізвав сє щур Пшеничний.
— Ба, я би від сего не відмагав ся, — відповів Сироїд, — але самі бачите: я вже старий, тай ще на ногу храмаю. До такого дїла треба молодшого і жвавійшого, нїж я.
— Ану, молодцї! зголошуйте ся! — кликав голова віча.
   Та надармо кликав і заохочував до сьвятого дїла. Кождий відмагав ся і викручував ся, як міг від сего обовязку. Деякі навіть впрост заявили, що они не дурні наражувати себе на видючу смерть.
   Вкінци порозбігали ся всї, а на вічу лишив ся сам голова і сказав до себе: «Не штука вигадати мудру раду, але її виконати — отеє штука!»

   
   За матеріалами: Байки Жана де Лафонтена у перекладі Любомира Селянського, стор. 17 - 19. (На титульній сторінці книги написано: "ІВАН ДЕ-ЛЯ ФОНТЕН. БАЙКИ. На руську мову свобідно переклав ЛЮБОМІР СЕЛЯНСЬКИЙ. З чотирма образками. Галицька накладня Якова Оренштайна в Коломиї.")