Бідний вовк. Народна українська казка

Бідний вовк

Ото, був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не пійма. От, тай пішов він до Бога просити харчів (1). Приходить до Бога, тай приставився таким бідним, таким бідним, - що ще гірший, ніж був.
- Боже, - каже, - милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду.
- А чого тобі їсти? – каже Бог
- Чого дай, то дай.
- Отам на лугах пасеться попова кобила, - вона ніяк не підбіжить, - отту і ззіж!
   От вовк мерщій од Бога – трюх, трюх, так біжить! – та до кобили:
- Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з’їв.
- Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти?
- Вовк! - каже.
- Та брешеш – собака!
- Йій-Богу, - каже, -  вовк.
- Ну, коли ж ти вовк – з чого починатимеш мене їсти?
- А з голови!
- Е, вовчику, - каже, -  вовчику! Коли вже ти наважив мене їсти, то починай з хвоста; то поки доїси до середини, - а я все буду пастись, - тай поситішаю: тоді ти й закусиш ситеньким.
- Чи так, то й так!, - каже вовк,  та зараз до хвоста. Як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику.. вовк не зна вже чи на сім, на тім світі.. А кобила – як дремене! Аж курява встала. От вовк сидить собі , та й думає: „Чи я не дурний, чи я не скажений? Чому було не хватати за горло?!”.
  От, він знову потяг до Бога просить їжі.
-    Боже, - каже, - милостивий! Дай чого хоч  трохи попоїсти, а то опухну з голоду.
- Хіба тобі кобили трохи?
- Хай, - каже вовк, - з неї шкуру живцем на гамани злуплять! Не то не наївся, та й трохи пики не розбила...
- Ну коли ж так, - каже Бог, - то піди отам над яром, такий ситий баран пасеться,  - то його і з’їж.
   Пішов  вовк. Баран пасеться над яром.
- Здоров, баране!
- Здоров.
- Казав Бог, щобя тебе з’їв.
- А що ти таке, що ти будеш мене їсти?
Каже:
- Вовк!
- Та брешеш – собака!
- Ні, йій-Богу, - каже, - вовк!
- А коли ти вовк, то як їстимеш?
- А як їстиму?!.. З голови почну, тай увесь мій!
- Е, вовчику, - каже, - вовчику! Коли ти вже наважив мене їсти, то стань краще от-над оцим яром, і рота роззяв, а я сам так туди і ускочу.
- Ставай, - каже.
От, став він якраз над кручею – така круча! – роззявив рота, так тая паща (2) аж зяє, от-би проковтнув! А баран, як розженеться, як вчистить у лоб, - він – беркиць у яр.. Добре наївся! Тоді сів, сердего, та й плаче: „Чи я не дурний, чия не скажений.. Чи то бачено(3), щоб живе мнясо та само у рота вскочило?!”
   Думав - думав.. От пішов він знов до Бога просити харчів.
- Боже , - каже, - милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду.
Бог каже:
- Такий з тебе їдець! Тобі якби саме у рот ускочило.. Та вже, що з тобою казать: піди, там чоловік на дорозі розгубив сало – то й твоє, воно нікуди не втіче.
Послухав, прийшов на місце - аж лежить сало. Він сів, та й дума:
- Добре, - каже, - ззім я його, а воно ж солоне, пити захочеться.. Піду спершу нап’юся, а тоді вже..
Пішов. Поки там до річки, та од річки, а чоловік огледиться, що нема сала, - повернувся, -  коли лежить. Узяв теє сало.
Приходить вовк – нема сала. От він сів, тай плаче:
”Чи я не дурний, чи я не скажений! Хто таки не ївши, п’є? ”
Сидів, сидів, - так їсти-аж-аж-аж!.. Йде знову до Бога просити їжі.
- Боже , - каже, - милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу...
- Тай обрид ти, - каже, - вже з тою їжею! Та що вже тобі казать: піди,там недалечко од села, пасеться свиня, оту і з’їж!
Пішов.
- Здорова, свине!
- Здоров.
- Казав Бог, щоб я тебе ззів.
- А що ти таке, що ти будеш мене їсти?
Каже:
- Вовк!
- Брешеш – собака!
- Ні, - каже, - вовк!
- Хіба, -  каже, - вовкові їсти нічого?
- Нічого, - каже.
- Коли ж, - каже, - нічого, то сідай на мене: я тебе одвезу в село. У нас тепер вибирають усяке начальство, може й тебе виберуть.
- Чи то так, то й так! – Вези!
Сів на свиню, прибіга в село. Вона як закувіка – аж вовк перелякався:
- Чого се ти, - каже, - кричиш?
- Та це ж я, - каже, - скликаю громаду, щоб швидше тебе вибрали за начальство.
Коли це люде як сунуть з хат, з кочергами, з рогачами, з лопатами..
Хто що залопав.. У вовка аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому!), потихеньку до свині:
- Скажи, чого це такого народу біжить?
- Та це, - каже, - для тебе.
От народ як зсадив вовка, як почав пірчить, - то вже йому й не хочеться: насилу живий вирвася!
Як дерне – та прямо до Бога.
- Боже, - каже, - милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець.
Бог каже:
- Піди, там-он йде кравець, - нападеш, та й поживишся.
Ледве дотопав. Перестріва на дорозі.
- Здоров, чоловіче!
- Здоров.
- Казав Бог, щоб я тебе ззів.
- А що ти таке, що станеш мене їсти?
Каже:
- Вовк!
- Брешеш – собака!
- Ні, - каже, - йій-Богу  вовк!
- Та малий же, - каже, - з біса; а ну, я тебе поміряю.
Та як укрутить у хвіст руку – давай мірять! Міряв його, міряв – вже тому вовку й дихать не хочеться, а він усе його міря.
- Аршин(4)! І вздовж..
Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався.. Вовк як чкурне! Та вже годі до Бога, та побіг до вовків.
- Вовчики-братики! Таке й таке лихо!
Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робити? Бачить – біда! Аж стоїть дерево, він на те дерево: заліз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й оступили, так зубами й клацають.. Вовк і каже:
- Ні, - каже,- брацця, - нічого з того не буде! От-як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене, - один зверх одного – аж поки досягнем скурвого сина..
Стали один зверх одного – така драбина! Тоді верхній:
- А ну! Злізай, скурвий сину, будемо тебе їсти!
- А-а!, - каже, - вовчики-братики, помилуйте мене, не їжте!
- Ні, - каже, -  не можна: злізай!
- Постойте ж, - каже, - я на сход душі хоч табаки понюхаю.
Тільки що нюхнув, та – апчхи! А спідньому вчулось, що він верхнього міря, та каже – аршин! Та як присяде – так усі й покотились.. Оттакий ворох! А він тоді – драла.. Вони за ним; піймали і розірвали. А чоловік тоді зліз з дерева.
- Спасибі, - каже, - Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру!
Та й пішов собі безпешно додому, - тай живе собі з молодицею, та їсть книші з паляницею. І я там був, мед – вино пив, - по бороді бігло, а в роті нічого не було.
  От вам казка – мені бубликів в’язка, мені колосок, а вам – грошей мішок.

Записано в Гадяцькому уїзді Полтавської губернії


----------------
1) В оригіналі – пищі. Далі теж виправлено
2) В оригіналі – пасть
3) В оригіналі - видано
4) Аршин – старовинна міра довжини, в Україні дорівнювала приблизно 28 дюймів (71,12 см).

Набрано:
Денис Мамчик,
Петрик. Для батьків та дітей