"Йде Великдень – світле свято –
Треба кошика складати.
Паска гарна та смачна –
Страва в ньому головна.
Крашанки пофарбували
І до кошика поклали.
Ще кладемо масло й сир,
Щоб здоровими зрости!"(Юлія Забіяка)
"Де, мій друже, Україна,
Наша рідна Батьківщина?
Якщо буде твоя ласка,
Підкажи мені, будь ласка.
Відповів мені хлопчина:
"У серцях в нас Україна!""(Юлія Забіяка)
До Вашої уваги - вірші до Великодня від українських авторів: Лесі Храпливої-Щур, Уляни Кравченко, Іванни Савицької, Ніни Куфко, Катерини Перелісної, Миколи Верес, Уляни Кравченко, Іванна Савицька, Григорія Чупринки, Олександра Олеся, Марії Хоросницької, Романа Завадовича, Світлани Кузьменко, Леоніда Полтави, Ніни Мудрик-Мриц, Володимира Тарана, Леоніда Глібова, Дмитра Чередниченка, Степана Жупаніна, Марійки Підгірянки, Анатолія Камінчука, Віктора Терена, Яни Яковенко, Михайла Левицького, Тараса Шевченка, Ігоря Січовика, Олекси Стефановича, Галини Мирослави, Тетяни Винник, Віри Ворскло, Миколи Щербака, Юлії Хандожинської, Тетяни Строкач, Сергія Жупанина, Сергія Губерначука та інших українських авторів.
"Ні! Мовчати не буду! Хай знають народи —
В тридцять третьому голодом вбили на сході
Українців, нащадків козацького роду.
Світ знущання такого не бачив ще зроду.
Чорноземи хлібами пишались одвічно,
Чому з голоду люди вмирали трагічно,
Українські степи вкрили братські могили,
Лютим голодом смерть цілі села косила..."(Марія Яновська)
"Дощ полив, і день такий полив'яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив'яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях...
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях."
(Ліна Костенко)
"Святий Миколаю,
Тебе я прохаю,
Щоб приніс ти взимку
Мир в нашу домівку.
В домівку єдину —
Рідну Украіну!
Все добре хай буде
І радіють люди!"(Юлія Забіяка)
"Новорічна пригода", "Спуня і Різдво", "Спуня і Застуда", "Чому синичка у вирій не полетіла" - зимові казки для малят від Юлії Забіяки.
"Христос ся рождає!" —
Радіють всі люди.
Ця радість лунає
Колядками всюди:
"Коляд, коляд, колядниця!
У господарів — пшениця,
Сіно, просо і овес.
Буде хай ваш рід увесь
Від біди і зла спасенний,
І навік благословенний!
Колядин, колядин,
Народився Божий Син!"(Юлія Забіяка)
"Якось над золотистим полем нависла хмара. Чорна, грозова, ось-ось з неї вдарить блискавка. І дійсно, невдовзі загуркотів грім, і хмарюка почала закидати поле градом та кресати страшні блискавиці. Довго це відбувалося..." (Юлія Забіяка)
"У маленької Зої є бабуся. Вона добра та чуйна, а ще розумна та щедра. Старенька дуже любить онуку, дає мудрі поради та завжди приносить їй подаруночки.Одного разу бабця чомусь засумувала, і дівчинці захотілося розвеселити її, тож вона вирішила намалювати листівку для бабуні. Узяла простий олівець, червоний та зелений, і ось, на папері розквітла прекрасна троянда. Бабуся зраділа подарунку від онуки, де й подівся сум!.." (Юлія Забіяка)
"Якось хлопчику на день народження подарували маленьку черепашку. Але він чомусь незлюбив її: "Яка ж вона повільна, не може виконувати команди, мовчить собі та повзає по тераріуму як сновида. Краще б собаку подарували!". Хлопчик не знав, що черепашка все відчувала і тихенько плакала в панцирі, розуміючи що він її ніколи не полюбить. Від постійних переживань та образ вона перестала їсти та не виходила зі своєї домівки. Друзі, котрі подарували хлопчику черепашку, більше не хотіли з ним гратися. І лише тоді він зрозумів, як важко їй було і почав хвалити та цінувати свою домашню тваринку. Згодом все налагодилося, і між ними зав'язалася міцна дружба." (Юлія Забіяка)
"Колись давно жили - були у країні Малюванії двоє друзів. Звали їх Олівець і Пензлик. Вони дуже любили малювати і змальовувати різні речі. Якось у їхню країну прийшла зима, і на вікнах будинків, де мешкали товариші, від морозу з’явилися сніжинки. «Що це? Який майстерний малюнок!» – зачудовано промовив Пензлик і додав: «Треба покликати Олівця!» І тут у його домівку вбіг радісний друг. «Ти це бачив?» – спитав Пензлика. «Що саме?» – і собі запитав той. «Сніжинки! Їх намалював Дідусь Мороз, щоб прикрасити вікна взимку!» «А, то це сніжинки?!.." (Юлія Забіяка)
"Запалала у вікні свіча
І питає матінку дівча:
— Ти свічу навіщо запалила?
— Зараз поясню все, доню мила:
То не свічка у вікні горить,
А народу пам'ять пломенить
Про жахливі голоду роки…
Ось тому й запалюєм свічки."(Юлія Забіяка)
"У Петрика є менший братик Миколка. Йому зараз п'ять. Ще у Петрика була улюблена чашка, яку він разом з дідусем придбав у магазині. Але одного разу маленький Миколка, граючись, випадково зачепив її, і чашка розбилася. Хлопчик дуже засмутився і заплакав..." (Юлія Забіяка)
Лисенятко сумувало:
"Я метелика злякало!
Лиш пограти я хотів,
А крилатий полетів...
Ой! Мені на носик сів!"(Юлія Забіяка)
"Спасибі тобі, моя люба бабусю,
За те, що до Бога мене привела!
Його я пізнала і щиро молюся,
Щоб довго й щасливо ти, рідна, жила!
У тебе робила свої перші кроки,
Хоч падала, все ж піднімалася я.
Спасибі тобі за життєві уроки!
Люблю тебе, рідна бабусю моя!"(Юлія Забіяка)
"Ось і випав перший сніг!
Гриць по саночки побіг,
А Марійка кошенятко
Погукала: "Йди до хатки!"
Та воно лише нявчало...
Що котячою казало?"(Юлія Забіяка)
"Їжачок народився навесні. Тоді, коли лише починала пробуджуватися від сну природа. Мама з татом облаштували йому дитячу кімнату, що залишилася від старших братика та сестрички, які уже виросли. Як відомо, перше,що надається від народження - ім'я. Але ніхто не міг придумати як назвати малого. "Може Пушок чи Колько?" - думав вголос тато. "Та ні, він не пухнастим буде,коли виросте!" - говорила мама, -"Та й зараз не дуже м'які чи гострі у нього колючки". Як ви вже зрозуміли, поки що їжачок був без імені. Одного разу сестричка повела його на прогулянку. Маля неквапливо брело по стежці та позіхало. Не дійшовши й до середини шляху, малий заснув і молодша їжачиха понесла його додому..." (Юлія Забіяка)
"Одного разу Марійка знайшла кошеня. Правда, іграшкове. Воно було однооке та не мало однієї лапки. Дівчинці стало шкода іграшки і вона вирішила віднести її до старого дідуся Івана, який міг полагодити що завгодно. Дідусь сидів на лавці, а біля нього ходили білі голуби, котрі дзьобали зерно, яким старенький їх пригощав. Дівчинка привіталася і розповіла з чим прийшла. Іван Юхимович погодився спробувати полагодити кошеня і сказав, щоб вона приходила завтра. Марійка ледве дочекалася наступного дня і вранці вже збиралася до дідуся, коли мама її спитала: "Донечко, а як ти віддячиш дідусеві за допомогу?" Маруся промовчала, бо навіть не думала про це. Але вона була розумна дівчинка і вирішила купити старенькому продуктів, адже магазин знаходиться далеченько від його хати..." (Юлія Забіяка)
Юлія Забіяка (псевдонім – Юлія Еней) народилася 27 липня 1993 року в місті Конотоп Сумської області. Має бібліотечну освіту (закінчила СФКМіК ім. Д. Бортнянського). Є учасницею літературної студії «Зажинок». Пише віршики і прозу переважно для дітей. Має публікації в газетах: «Абетка казок», «Сумщина», «Студія Тодося Осьмачки», «Дебют», «Журавлик»; журналах: «Пізнайко від 2 до 6», «На крильцях Ангела»; у літератуому альманасі «Viv Art» та книгах: «Слобожанщина», «Заспів», «Натхнення», «Дитяча мрія», «Мама, матінка, матуся».
