Василь Сухомлинський
СТО ПОРАД УЧИТЕЛЕВІ
55. ЯКОЮ Ж МАЄ БУТИ ШКОЛА ВИХОВАННЯ ПОЧУТТІВ?
Усе, про що тут ітиме мова, — це спільна робота педагога і батьків. І ми говоритимемо про виховання не тільки тих дітей, які в сім’ї позбавлені сердечного, турботливого, душевного ставлення батьків, а про морально-емоційне виховання всіх дітей.
Учити дитину бачити, розуміти, відчувати серцем людей — це, мабуть, квітка в садку, яка найтонше пахне, ім’я цій квітці — виховання почуттів. Наша любов до дітей має бути такою, щоб у дитини пробуджувалася чутливість серця до навколишнього світу, до всього, що створює людина, що служить людині, і, звичайно, насамперед до самої людини. Я твердо переконаний, що виховання людського благородства в дитячому серці починається з олюднення його ставлення до людей, одухотворення цього ставлення чистими, піднесеними почуттями поваги до людини і передусім поваги до матері. й батька.
Діти тільки що переступили поріг школи, стали учнями. У перші роки шкільного життя надзвичайне значення має зв’язок школи з батьками — підкреслюю — з обома батьками, і з матір’ю, і з батьком. Індивідуальні бесіди вчителя, директора школи із матерями й батьками, роздуми, поради — це наша лабораторія виховання. Ми спільно міркуємо, що повинна робити дитина, у чому має полягати її активна діяльність, щоб вона відчувала серцем, що живе серед людей.
Разом з батьками ми добиваємося того, щоб шкільні роки, особливо роки навчання в початкових класах, були школою сердечності. Найцінніші уроки в цій школі — створення краси, турбота про красиве для людини. Усе, що дає дитині естетичну насолоду, радість, задоволення, має чудодійну виховну силу. Діти створюють красу для сім’ї, для матері й батька, для інших людей.
Восени в нас проводиться Свято Троянди. Це і сімейне, і шкільне свято. Передусім сімейне. На цьому святі немає нещирих, підроблених дитячих почуттів, штучного, невластивого природі дитини. Наші дитячі свята проводяться головним чином у сім’ї, але готує дітей до них школа.
Осіннє Свято Троянди — це день, коли кожна дитина саджає на присадибній ділянці батьків кілька кущів троянди. Ми даємо дитині саджанці — візьми, посади, доглядай їх, створюй красу, принеси радість матері, батькові, бабусі, дідусеві.
Дитина саджає троянди, їй часто доводиться нагадувати: розпуши землю, полий, оберігай рослину від морозу. Дитина не звикла до турбот і повсякденної праці. До того щоб праця стала для неї радістю, ще далеко, ой, як далеко. Результат, про який ми говоримо дитині (пахуча квітка), в її уявленні — неймовірно далеке майбутнє. Дитина ще не вміє терпляче чекати й прагнути мети — цього її треба вчити, і вчити працею.
Але ось з’являється перший бутон, другий, третій. Бутони розкриваються, блищать на сонці червоні, рожеві, сині, голубі пелюстки. Вогники радості в дитячих очах у цю пору ні з чим не можна порівняти. Це не та радість, яку переживає дитина, що одержала щось у подарунок від батьків. Це не радість дозвілля, відпочинку, не радість передчуття задоволення від майбутньої поїздки на екскурсію. Це радість творення добра для найдорожчих людей — матері, батька, дідуся, бабусі. І це добро зворушує, хвилює, радує дитяче серце, тому, що добро це — краса.
Для мене немає більшого щастя, ніж бачити сяючі дитячі очі в ту мить, коли дитина зриває квітку троянди і несе її матері. Очі дитини одухотворені в цю мить чистим сяйвом людяності. Вони осяяні глибокою внутрішньою радістю.
Це один з найпотрібніших, найзначиміших уроків виховання почуттів. Дитина, що пережила першу радість творення краси для людей, здобуває нове бачення краси. У квітучих гілках яблуні, у достигаючих гронах винограду, в задумливих квітах хризантеми вона бачить втілення праці, турбот, хвилювань. У неї не здійметься рука зламати гілку, зірвати квітку просто так, по-пустому.
Звичайно, мій юний друже, я не ідеалізую красу в якомусь її абстрактному вираженні, красу «саму по собі». Краса стає могутньою виховною силою лише тоді, коли вона одухотворена високими ідеалами, людяністю — любов’ю до людей праці і непримиренністю, нетерпимістю до несправедливості, до гноблення людини людиною.
Минає перший рік шкільного життя, діти переходять до II класу, і ось ми з ними закладаємо Сад Вдячності. Це — сад для людей, для старих, які пропрацювали на землі сорок, п’ятдесят, шістдесят, сімдесят років, а є люди, які пропрацювали і вісімдесят, дев’яносто років. Для Саду Вдячності ми беремо, як правило, ділянку покинутого, неродючого ґрунту, перетворюємо його в ґрунт високої родючості, саджаємо виноград, яблуні, груші, сливи. Нелегка ця праця — трапляється, треба перенести десятки тонн родючого мулу, щоб у землі пробудилося джерело життя. Але ця праця одухотворена високою метою: ми приносимо радість людям. Радості цієї праці ні з чим не можна порівняти, зіставити.
У Саду Вдячності достигають перші плоди, діти запрошують у сад шановних односельчан—дідів своїх і прадідів. У повазі до старості найяскравіше виявляється повага до людини. Неповага, а тим більше байдужість до старості жорстоко мстить суспільству — безсердечністю, злом, душевною порожнечею, злочинністю.
Дорогий мій юний друже, спрямуйте свого вихованця по тій стежці морального розвитку, де праця одухотворена благородством, і ви побачите, що та мить, коли він зірве плоди з Саду Вдячності й піднесе людині, яка півстоліття пропрацювала на землі,— ця мить залишить незгладимий слід у його душі — він ніби підіймається на першу вершину в своєму моральному розвитку.
Переживаючи безкорисливу радість творення добра, дитина здобуває дорогоцінне багатство душі, вона відчуває серцем, коли й де товаришеві, другові, любимій людині, яка живе поряд, треба допомогти. Дитина, що переживає потребу робити добро, стає дуже проникливою, сприйнятливою, чутливою до навколишнього світу, до людей, до вчинків, подій, взаємин між людьми.
За матеріалами: В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том другий. Сто порад учителеві. Видавництво "Радянська школа", 1976, стор. 545 - 548.
Більше порад від Василя Сухомлинського:
Василь Сухомлинський, "Сто порад учителеві"
Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.